Купить Ламивудин Канон таблетки покрыт.плен.об. 150 мг 60 шт.

Код ATX: J05AF05.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика

Механизм действия

Ламивудин является мощным селективным ингибитором репликации ВИЧ-1 и ВИЧ-2 in vitro. Ламивудин также активен в отношении штаммов ВИЧ, устойчивых к зидовудину. Внутри клеток ламивудин метаболизируется до 5'-трифосфата (активная форма), период полувыведения которого из клеток составляет 16-19 часов. Ламивудина-5'-трифосфат в незначительной степени ингибирует РНК- и ДНК-зависимую обратную транскриптазу (ОТ) ВИЧ. Основной механизм действия ламивудина – блокирование синтеза растущей цепи ДНК в процессе обратной транскрипции ВИЧ. Не отмечалось антагонистических эффектов in vitro при одновременном применении ламивудина и других антиретровирусных препаратов (исследованные вещества: абакавир, диданозин, невирапин, залцитабин и зидовудин). Ламивудин не нарушает нормальный клеточный метаболизм ДНК и не оказывает существенного влияния на содержание ядерной и митохондриальной ДНК в клетках млекопитающих.

В исследованиях in vitro ламивудин оказывает слабое цитотоксическое действие на лимфоциты периферической крови, а также на лимфоцитарные и моноцитарно-макрофагальные клеточные линии и ряд других стволовых клеток костного мозга. Таким образом, in vitro ламивудин обладает широким терапевтическим индексом.

Фармакодинамические эффекты

Резистентность ВИЧ-1 к ламивудину обусловлена мутацией в кодоне M184V, расположенном близко к активному центру вирусной ОТ. Эта мутация наблюдается как в условиях in vitro, так и у ВИЧ-1 инфицированных пациентов, которым проводилась комбинированная терапия, включающая ламивудин. При мутации в кодоне M184V значительно снижается чувствительность к ламивудину и существенно уменьшается способность вируса к репликации по данным исследований in vitro. В исследованиях in vitro установлено, что резистентные к зидовудину изоляты вируса могут становиться восприимчивыми к его действию, если у этих изолятов одновременно разовьется резистентность к ламивудину. Однако клиническое значение подобных изменений до настоящего времени окончательно не определено.

Мутация М184V приводит к возникновению перекрестной резистентности ВИЧ только к препаратам из группы нуклеозидных ингибиторов обратной транскриптазы (НИОТ). Зидовудин и ставудин сохраняют свою активность в отношении штаммов ВИЧ-1, резистентных к ламивудину. Абакавир сохраняет антиретровирусную активность в отношении штаммов ВИЧ-1, имеющих М184V мутацию, резистентных к ламивудину. У штаммов ВИЧ с М184V мутациями определяется не более чем 4-кратное снижение чувствительности к диданозину и залцитабину; клиническое значение этих явлений не установлено. Тесты на чувствительность ВИЧ к различным антиретровирусным препаратам in vitro не были стандартизованы, поэтому на их результаты могут влиять различные методологические факторы. В клинических исследованиях, применение комбинации ламивудина и зидовудина приводило к снижению ВИЧ-1 в крови и увеличению содержания CD4+ клеток. По данным клинических исследований установлено, что ламивудин в комбинации с зидовудином или с зидовудином и другими препаратами значительно снижает риск прогрессирования ВИЧ-инфекции и летального исхода. У штаммов ВИЧ, выделенных от пациентов, получавших ламивудин, отмечалось снижение чувствительности к ламивудину in vitro.

Результаты клинических исследований показали, что комбинированная терапия ламивудином и зидовудином у пациентов, ранее не получавших антиретровирусную терапию, задерживает появление резистентных к зидовудину штаммов ВИЧ. Ламивудин получил широкое распространение как компонент комбинированной антиретровирусной терапии в сочетании с другими НИОТ или препаратами из других групп (ингибиторы протеазы, нуклеозидные ингибиторы обратной транскриптазы).

Показано, что комбинированная антиретровирусная терапия, включающая ламивудин, эффективна в отношении штаммов ВИЧ с мутациями в кодоне М184V, а также у пациентов, ранее не получавших антиретровирусную терапию.

Проводятся исследования по установлению взаимосвязи между чувствительностью ВИЧ к ламивудину in vitro и клиническим эффектом терапии.

Фармакокинетика

Всасывание

Ламивудин хорошо всасывается из желудочно-кишечного тракта. Биодоступность ламивудина у взрослых после приема внутрь обычно составляет 80-85%. После приема внутрь среднее время (tmax) достижения максимальных концентраций (Cmax) ламивудина в сыворотке крови составляет около 1 часа. При назначении ламивудина в терапевтических дозах (4 мг/кг/сутки в 2 приема с интервалом в 12 часов) Сmax составляет 1-1,9 мкг/мл.

Прием ламивудина вместе с пищей вызывает увеличение tmax и снижение Cmax (до 47%), однако, не влияет на общую степень абсорбции (рассчитанную на основании AUC - площади под фармакокинетической кривой «концентрация–время»). Поэтому при приеме ламивудина с пищей коррекции дозы не требуется.

Измельчение таблеток и прием их с небольшим количеством полутвердой пищи или жидкости не меняет фармакологические свойства препарата, поэтому не следует ожидать изменения клинического эффекта. Эти выводы основаны на физико-химических и фармакокинетических характеристиках действующего вещества и данных in vitro растворения таблеток ламивудина в воде, при условии, что пациент сразу примет 100% измельченной таблетки.

Прием 150 мг ламивудина 2 раза в сутки биоэквивалентен приему 300 мг 1 раз в сутки по значениям AUC∞, Сmax, tmax. У взрослых прием препарата в форме таблеток и в форме раствора для приема внутрь биоэквивалентен по значениям AUC∞ и Сmax.

Наблюдались различия во всасывании между взрослыми пациентами и детьми.

Распределение и связывание с белками плазмы крови

При внутривенном введении ламивудина объем распределения составляет в среднем 1,3 л/кг, а период полувыведения – в среднем 5-7 часов.

Ламивудин имеет линейную фармакокинетику при использовании в терапевтических дозах и ограниченно связывается с альбумином плазмы крови (в исследованиях in vitro с сывороточным альбумином связывалось

Установлено, что ламивудин проникает в центральную нервную систему (ЦНС) и спинномозговую жидкость. Через 2-4 часа после перорального приема соотношение концентраций ламивудина в ликворе и сыворотке крови составляло приблизительно 0,12. Истинная степень проникновения, а также связь с клинической эффективностью неизвестны.

Метаболизм и выведение

В среднем системный клиренс ламивудина составляет приблизительно 0,32 л/кг/ч. Ламивудин выводится преимущественно почками (более 70%) путем активной канальцевой секреции (система транспорта органических катионов), а также незначительно посредством метаболизма в печени (менее 10%).

Активная форма ламивудина, внутриклеточный ламивудина трифосфат имеет более длительный период полувыведения из клеток (16-19 часов) по сравнению с периодом полувыведения его из плазмы крови (5-7 часов). Согласно данным, полученным от 60 взрослых здоровых добровольцев, фармакокинетические параметры ламивудина при приеме в дозе 300 мг 1 раз в сутки в равновесном состоянии эквивалентны таковым при приеме в дозе 150 мг 2 раза в сутки по показателям AUC24 и Сmax для ламивудина трифосфата.

Вероятность неблагоприятного взаимодействия ламивудина с другими препаратами очень мала вследствие ограниченного метаболизма, незначительной степени связывания с белками плазмы крови и почти полного выведения почками ламивудина в неизменном виде.

Особые группы пациентов

Дети

Абсолютная биодоступность ламивудина (примерно 58 - 66%) была ниже и более изменчивой у детей младше 12 лет.

Фармакокинетические исследования ламивудина в форме раствора для приема внутрь и таблеток, покрытых пленочной оболочкой, у детей показали, что прием препарата 1 раз в сутки эквивалентен по показателю AUC0-24 приему препарата 2 раза в сутки в той же общей суточной дозе.

Данных по фармакокинетике препарата у детей в возрасте младше 3 месяцев недостаточно. У новорожденных на первой неделе жизни вследствие незрелости выделительной функции почек и непостоянства показателей абсорбции, клиренс ламивудина при приеме внутрь снижен по сравнению с детьми более старшего возраста. Таким образом, для достижения одинакового эффекта у взрослых и детей рекомендованная доза для новорожденных составляет 2 мг/кг 2 раза в сутки. Данные по применению препарата у новорожденных старше 1 недели отсутствуют.

У детей при приеме препарата в форме таблеток были получены более высокие значения AUC∞ и Сmax ламивудина в плазме крови по сравнению со значениями, полученными при приеме препарата в форме раствора для приема внутрь. У детей, получавших ламивудин в форме раствора для приема внутрь в соответствии с рекомендованным режимом дозирования, была достигнута экспозиция ламивудина в плазме крови, значения которой находились в диапазоне, полученном у взрослых.

У детей, принимавших ламивудин в форме таблеток в соответствии с рекомендованным режимом дозирования, экспозиция ламивудина в плазме крови была выше, чем у детей, получавших ламивудин в форме раствора для приема внутрь, поскольку в форме таблеток пациенты получают более высокие дозы в пересчете на мг/кг массы тела, и ламивудин в форме таблеток характеризуется более высокой биодоступностью.

Пациенты пожилого возраста

Данные по фармакокинетике ламивудина у пациентов старше 65 лет отсутствуют.

Пациенты с нарушением функции почек

У пациентов с нарушением функции почек концентрация ламивудина в плазме крови повышена, так как его выведение из организма замедлено. Пациентам с клиренсом креатинина менее 50 мл/мин дозу ламивудина необходимо снижать.

Пациенты с нарушением функции печени

Данные о применении ламивудина у пациентов со средней и тяжелой степенью нарушения функции печени свидетельствуют о том, что нарушение функции печени существенно не влияет на фармакокинетику ламивудина.

Беременность

Фармакокинетика ламивудина при беременности не отличается от его фармакокинетики у небеременных. Исследования показали, что ламивудин пассивно проникает через плаценту. Концентрация ламивудина в сыворотке крови новорожденных в момент рождения такая же, как в сыворотке крови матери и в пуповинной крови.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Код ATX: J05AF05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії

Ламівудин є потужним селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2 in vitro. Ламівудин також активний відносно штамів ВІЛ, стійких до зидовудину. Усередині клітин ламивудин метаболізується до 5'-трифосфату (активна форма), період напіввиведення якого з клітин становить 16-19 годин. Ламівудину-5'-трифосфат в незначній мірі пригнічує РНК і ДНК-залежну зворотну транскриптазу (ОТ) ВІЛ. Основний механізм дії ламівудину - блокування синтезу ланцюга ДНК в процесі зворотної транскрипції ВІЛ. Не відзначалося антагоністичних ефектів in vitro при одночасному застосуванні ламівудину та інших антиретровірусних препаратів (досліджені речовини: абакавір, диданозин, невірапін, залцитабіном і зидовудин). Ламівудин чи не порушує нормальний клітинний метаболізм ДНК і не робить істотного впливу на зміст ядерної та мітохондріальної ДНК в клітинах ссавців.

У дослідженнях in vitro ламівудин має слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, а також на лімфоцитарні і моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії і ряд інших стовбурових клітин кісткового мозку. Таким чином, in vitro ламівудин володіє широким терапевтичним індексом.

фармакодинамічні ефекти

Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину обумовлена ​​мутацією в кодоні M184V, розташованому близько до активного центру вірусної ВІД. Ця мутація спостерігається як в умовах in vitro, так і у ВІЛ-1 інфікованих пацієнтів, яким проводилася комбінована терапія, що включає ламивудин. При мутації в кодоні M184V значно знижується чутливість до ламівудину і істотно зменшується здатність вірусу до реплікації за даними досліджень in vitro. У дослідженнях in vitro встановлено, що резистентні до зидовудину ізоляти вірусу можуть ставати сприйнятливими до його дії, якщо у цих ізолятів одночасно розвинеться резистентність до ламівудину. Однак клінічне значення подібних змін до теперішнього часу остаточно не визначено.

Мутація М184V призводить до виникнення перехресної резистентності ВІЛ тільки до препаратів з групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ). Зидовудин і ставудін зберігають свою активність щодо штамів ВІЛ-1, резистентних до ламівудину. Абакавір зберігає антиретровірусну активність щодо штамів ВІЛ-1, що мають М184V мутацію, резистентних до ламівудину. У штамів ВІЛ з М184V мутаціями визначається не більше ніж 4-кратне зниження чутливості до диданозину і залцитабіном; клінічне значення цих явищ не встановлено. Тести на чутливість ВІЛ до різних антиретровірусних препаратів in vitro були стандартизовані, тому на їх результати можуть впливати різні методологічні чинники. У клінічних дослідженнях, застосування комбінації ламівудину і зидовудину призводило до зниження ВІЛ-1 в крові і збільшення вмісту CD4 + клітин. За даними клінічних досліджень встановлено, що ламівудин у комбінації з зидовудином або з зидовудином та іншими препаратами значно знижує ризик прогресування ВІЛ-інфекції та смерті. У штамів ВІЛ, виділених від пацієнтів, які отримували ламівудин, відзначалося зниження чутливості до ламівудину in vitro.

Результати клінічних досліджень показали, що комбінована терапія ламівудином і зидовудином у пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію, затримує появу резистентних до зидовудину штамів ВІЛ. Ламівудин набув широкого поширення як компонент комбінованої антиретровірусної терапії в поєднанні з іншими НІЗТ або препаратами з інших груп (інгібітори протеази, нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази).

Показано, що комбінована антиретровірусна терапія, що включає ламивудин, ефективна щодо штамів ВІЛ з мутаціями в кодоні М184V, а також у пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію.

Проводяться дослідження по встановленню взаємозв'язку між чутливістю ВІЛ до ламівудину in vitro і клінічним ефектом терапії.

Фармакокінетика

всмоктування

Ламівудин добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Біодоступність ламівудину у дорослих після прийому всередину зазвичай становить 80-85%. Після прийому всередину середній час (tmax) досягнення максимальних концентрацій (Cmax) ламівудину в сироватці крові становить близько 1 години. При призначенні ламівудину в терапевтичних дозах (4 мг / кг / добу в 2 прийоми з інтервалом в 12 годин) Сmax становить 1-1,9 мкг / мл.

Прийом ламівудину разом з їжею викликає збільшення tmax і зниження Cmax (до 47%), однак, не впливає на загальний ступінь абсорбції (розраховану на підставі AUC - площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час»). Тому при прийомі ламівудину з їжею корекція дози не потрібна.

Подрібнення таблеток і прийом їх з невеликою кількістю напівтвердий їжі або рідини не змінює фармакологічні властивості препарату, тому не слід очікувати зміни клінічного ефекту. Ці висновки засновані на фізико-хімічних і фармакокінетичних характеристиках діючої речовини і даних in vitro розчинення таблеток ламівудину в воді, за умови, що пацієнт відразу прийме 100% подрібненої таблетки.

Прийом 150 мг ламівудину 2 рази на добу біоеквівалентен прийому 300 мг 1 раз на добу за значеннями AUC∞, Сmax, tmax. У дорослих прийом препарату у формі таблеток і в формі розчину для прийому всередину біоеквівалентен за значеннями AUC∞ і Сmax.

Спостерігалися відмінності у всмоктуванні між дорослими пацієнтами та дітьми.

Розподіл і зв'язування з білками плазми крові

При внутрішньовенному введенні ламівудину обсяг розподілу становить в середньому 1,3 л / кг, а період напіввиведення - в середньому 5-7 годин.

Ламівудин має лінійну фармакокінетику при використанні в терапевтичних дозах і обмежено зв'язується з альбуміном плазми крові (в дослідженнях in vitro з сироватковим альбуміном пов'язувалося

Встановлено, що ламівудин проникає в центральну нервову систему (ЦНС) і спинномозкову рідину. Через 2-4 години після перорального прийому співвідношення концентрацій ламівудину в лікворі і сироватці крові становило приблизно 0,12. Справжня ступінь проникнення, а також зв'язок з клінічною ефективністю невідомі.

Метаболізм і виведення

В середньому системний кліренс ламівудину становить приблизно 0,32 л / кг / год. Ламівудин виводиться переважно нирками (більше 70%) шляхом активної канальцевої секреції (система транспорту органічних катіонів), а також незначно за допомогою метаболізму в печінці (менше 10%).

Активна форма ламівудину, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат має більш тривалий період напіввиведення з клітин (16-19 годин) в порівнянні з періодом напіввиведення його з плазми крові (5-7 годин). Згідно з даними, отриманими від 60 дорослих здорових добровольців, фармакокінетичні параметри ламівудину при прийомі в дозі 300 мг 1 раз на добу в рівноважному стані еквівалентні таким при прийомі в дозі 150 мг 2 рази на добу за показниками AUC24 і Сmax для ламівудину трифосфату.

Імовірність несприятливого взаємодії ламівудину з іншими препаратами дуже мала внаслідок обмеженого метаболізму, незначною мірою зв'язування з білками плазми крові і майже повного виведення нирками ламівудину в незмінному вигляді.

Особливі групи пацієнтів

діти

Абсолютна біодоступність ламівудину (приблизно 58 - 66%) була нижче і більш мінливою у дітей молодше 12 років.

Фармакокінетичні дослідження ламівудину у формі розчину для прийому всередину і таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у дітей показали, що прийом препарату 1 раз на добу еквівалентний за показником AUC0-24 прийому препарату 2 рази на добу в тій же загальній добовій дозі.

Даних щодо фармакокінетики препарату у дітей віком молодше 3 місяців недостатньо. У новонароджених на першому тижні життя внаслідок незрілості видільної функції нирок і мінливості показників абсорбції, кліренс ламівудину при прийомі всередину знижений в порівнянні з дітьми більш старшого віку. Таким чином, для досягнення однакового ефекту у дорослих і дітей рекомендована доза для новонароджених становить 2 мг / кг 2 рази на добу. Дані щодо застосування препарату у новонароджених старше 1 тижня відсутні.

У дітей при прийомі препарату в формі таблеток були отримані більш високі значення AUC∞ і Сmax ламівудину в плазмі крові у порівнянні зі значеннями, отриманими при прийомі препарату в формі розчину для прийому всередину. У дітей, які отримували ламівудин у формі розчину для прийому всередину відповідно до рекомендованим режимом застосування, була досягнута експозиція ламівудину в плазмі крові, значення якої знаходилися в діапазоні, отриманому у дорослих.

У дітей, які брали ламівудин у формі таблеток відповідно до рекомендованим режимом застосування, експозиція ламівудину в плазмі крові була вищою, ніж у дітей, які отримували ламівудин у формі розчину для прийому всередину, оскільки в формі таблеток пацієнти отримують більш високі дози в перерахунку на мг / кг маси тіла, і ламівудин у формі таблеток характеризується більш високою біодоступністю.

Пацієнти похилого віку

Дані з фармакокінетики ламівудину у пацієнтів старше 65 років відсутні.

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок концентрація ламівудину в плазмі крові підвищена, так як його виведення з організму уповільнене. Пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 50 мл / хв дозу ламівудину необхідно знижувати.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Дані про застосування ламівудину у пацієнтів із середньою і важким ступенем порушення функції печінки свідчать про те, що порушення функції печінки істотно не впливає на фармакокінетику ламівудину.

вагітність

Фармакокінетика ламівудину при вагітності не відрізняється від його фармакокінетики у невагітних. Дослідження показали, що ламівудин пасивно проникає через плаценту. Концентрація ламівудину в сироватці крові новонароджених в момент народження така ж, як в сироватці крові матері і в пуповинної крові.

Лікування ВІЛ-інфекції у складі комбінованої антиретровірусної терапії дорослих і пацієнтів дитячого віку.

- Підвищена чутливість до ламівудину або будь-якого іншого компоненту препарату.

- Діти з масою тіла до 25 кг (для даної лікарської форми і дозування).

вагітність

Вплив ламівудину оцінювали на підставі даних з Реєстру застосування антиретровірусних препаратів у вагітних, які були отримані більш ніж від 11000 жінок, що приймали даний препарат під час вагітності та в післяпологовому періоді. Наявні дані з Реєстру застосування антиретровірусних препаратів у вагітних не вказують на підвищення ризику появи значущих вроджених вад при застосуванні ламівудину в порівнянні з їх фонової частотою народження. Однак адекватних і строго контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводилося, і безпеку застосування ламівудину під час вагітності не встановлена.

Дослідження показали, що ламівудин проникає через плаценту. Ламівудин слід застосовувати при вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плоду. Хоча результати експериментів на тваринах не завжди можна екстраполювати на людину, дані досліджень на кроликах свідчать про можливий ризик спонтанного аборту на ранніх термінах вагітності. У новонароджених і дітей грудного віку, матері яких під час вагітності та пологів приймали препарати з групи нуклеозидних інгібіторів ВІД ВІЛ, описані випадки незначного транзиторного підвищення концентрації лактату в плазмі крові, можливо, внаслідок мітохондріальних порушень.

Клінічна значимість цього підвищення в даний час не встановлена. Крім того, є дуже рідкісні повідомлення про випадки затримки розвитку, судомних припадках і інших неврологічних порушеннях (наприклад, збільшення тонусу м'язів). Однак причинно-наслідковий зв'язок цих порушень з прийомом нуклеозидних інгібіторів ВІД ВІЛ під час внутрішньоутробного і післяпологового періодів не встановлена. Ці дані не скасовують рекомендації з проведення антиретровірусної терапії під час вагітності для запобігання вертикальної передачі ВІЛ.

Період грудного вигодовування

Фахівці не рекомендують ВІЛ-інфікованим пацієнткам грудне вигодовування, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції дитині. Оскільки ламівудин і ВІЛ проникають в грудне молоко, грудне вигодовування протипоказано.

Застосування ламівудину в якості монотерапії не рекомендується.

Передача ВІЛ-інфекції

Пацієнтів слід попередити про те, що лікування антиретровірусними препаратами, в тому числі ламівудином, не запобігає ризик передачі ВІЛ іншим людям при статевих контактах або контамінації крові. Тому пацієнти повинні дотримуватись відповідних застережних заходів.

опортуністичні інфекції

У пацієнтів, які отримують ламівудин або інші антиретровірусні препарати, можуть розвинутися опортуністичні інфекції або інші ускладнення ВІЛ-інфекції, тому пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими захворюваннями.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня концентрація ламівудину в плазмі підвищена внаслідок зниження кліренсу ламівудину, тому потрібна корекція дози.

панкреатит

У пацієнтів, які приймали ламівудин, описані поодинокі випадки розвитку панкреатиту. Однак не встановлено, чи викликано це ускладнення лікарськими препаратами або основним захворюванням - ВІЛ-інфекцією. Лікування ламівудином необхідно негайно припинити при появі клінічних симптомів або лабораторних даних, що свідчать про розвиток панкреатиту (біль в животі, нудота, блювота або підвищення значень біохімічних маркерів). Слід припинити прийом препарату до виключення діагнозу панкреатит.

Лактоацидоз і виражена гепатомегалія зі стеатозом

Є повідомлення про розвиток лактоацидозу, вираженої гепатомегалії зі стеатоз, в тому числі з летальним результатом внаслідок антиретровірусної терапії аналогами нуклеозидів у вигляді окремих препаратів, включаючи ламівудин або його комбінації. Подібні явища відзначалися, головним чином, у жінок. Клінічними ознаками розвивається лактоацидозу є загальна слабкість, анорексія, стрімка безпричинна втрата маси тіла, симптоми ураження шлунково-кишкового тракту (нудота, блювота, біль у животі) та органів дихання (прискорене і / або глибоке дихання), неврологічні симптоми (включаючи моторну слабкість) ).

Лікування аналогами нуклеозидів необхідно припинити в разі розвитку симптоматичної гіперлактатемії і метаболічного ацидозу / лактоаці-доза, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівнів амінотрансфераз.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні аналогів нуклеозидів для лікування будь-якого пацієнта (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику ураження печінки і стеатоз печінки (включно із застосуванням певних лікарських препаратів і вживання алкоголю). Пацієнти з коінфекцією гепатиту С і пацієнти, які отримують лікування альфа-інтерфероном і рибавірином, можуть складати групу особливого ризику.

Мітохондріальна дисфункція

Дослідження in vitro та in vivo показали, що аналоги нуклеозидів і нуклеотидів здатні викликати різну ступінь пошкодження мітохондрій. Були зафіксовані випадки мітохондріальної дисфункції у ВІЛ-негативних дітей, які отримували внутрішньоутробно і / або після народження аналоги нуклеозидів. Основними небажаними реакціями були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), порушення обміну речовин (гіперлактатемія, гіперліпаземіей). Ці небажані реакції часто є транзиторними. Були зареєстровані деякі неврологічні розлади з пізнім початком (збільшення тонусу м'язів, судоми, порушення поведінки). Чи є дані неврологічні розлади транзиторними або постійними в даний час невідомо. Будь-яка дитина, навіть ВІЛ-негативний, піддавався внутрішньоутробному впливу аналогами нуклеозидів і нуклеотидів, повинен пройти клінічне та лабораторне обстеження з метою виключення мітохондріальної дисфункції в разі виявлення відповідних ознак або симптомів. Ці дані не впливають на поточні національні рекомендації щодо застосування антиретровірусної терапії у вагітних жінок для профілактики вертикальної передачі ВІЛ-інфекції.

ліподистрофія

У деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, може спостерігатися перерозподіл і / або накопичення підшкірно-жирової клітковини, включаючи ожиріння по центральному типу, дорсоцервікальное відкладення жиру ( «горб буйвола»), зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі і кінцівках, збільшення молочних залоз , повышение концентрации липидов в сыворотке и концентрации глюкозы в крови, как по отдельности, так и совместно.

Хотя все препараты из классов ингибиторов протеазы и НИОТ могут вызывать одну или несколько из перечисленных выше нежелательных реакций, связанных с общим синдромом, который часто называют липодистрофией, накопленные данные свидетельствуют о существовании различий между отдельными представителями указанных классов препаратов в способности вызывать эти нежелательные реакции.

Следует отметить также, что синдром липодистрофии имеет многофакторную этиологию: например, стадия ВИЧ-инфекции, пожилой возраст и продолжительность антиретровирусной терапии играют важную, возможно синергичную роль в развитии данного осложнения.

Отдаленные последствия этих нежелательных явлений пока неизвестны.

Во время клинического обследования следует обращать внимание на признаки перераспределения подкожно-жировой клетчатки. Необходимо внимательно следить за концентрацией липидов в сыворотке и концентрацией глюкозы в крови. При порушенні ліпідного обміну призначають відповідне лікування.

Синдром восстановления иммунитета

При наличии у ВИЧ-инфицированных пациентов с тяжелым иммунодефицитом бессимптомных оппортунистических инфекций или их остаточных явлений на момент начала антиретровирусной терапии, проведение такой терапии может привести к усилению симптоматики оппортунистических инфекций или другим тяжелым последствиям. Обычно эти реакции возникают в течение первых недель или месяцев после начала антиретровирусной терапии. Типичными примерами являются цитомегаловирусный ретинит, генерализованная или очаговая инфекция, вызванная микобактериями, и пневмония, вызванная Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження і, при необхідності, лікування.

Аутоиммунные заболевания (такие как болезнь Грейвса, полимиозит и синдром Гийена-Барре) наблюдались на фоне восстановления иммунитета, однако время первичных проявлений варьировало, и заболевание могло возникать через много месяцев после начала терапии и иметь атипичное течение.

Коинфекция ВИЧ и вирусного гепатита В

Клинические исследования и данные пострегистрационного наблюдения по применению ламивудина свидетельствуют о том, что у некоторых пациентов с сопутствующим вирусным гепатитом В (HBV) могут появляться клинические или лабораторные признаки рецидива гепатита после прекращения приема ламивудина, что может иметь более тяжелые последствия у пациентов с декомпенсированным поражением печени. После окончания терапии ламивудином у пациентов с сочетанной инфекцией, вызванной ВИЧ и вирусом гепатита В, необходимо следить за биохимическими показателями функции печени и маркерами репликации вируса гепатита В.

Заболевания печени

Пациенты с уже существующей дисфункцией печени, включая активный хронический гепатит, имеют повышенную частоту нарушений функции печени во время комбинированной антиретровирусной терапии и должны находиться под наблюдением в соответствии с принятой практикой. Необходимо рассмотреть возможность приостановления или прекращения лечения в случае проявлений ухудшения заболевания печени у таких пациентов.

Остеонекроз

Несмотря на то, что этиология данного заболевания является многофакторной (включая прием глюкокортикостероидов, употребление алкоголя, тяжелую иммуносупрессию, высокий индекс массы тела), случаи остеонекроза чаще всего встречались у пациентов на поздней стадии ВИЧ-инфекции и/или длительно принимавших комбинированную антиретровирусную терапию. Пациентам следует обратиться к врачу, если они испытывают боли и скованность в суставах или трудности при движении.

Профилактика после вероятного заражения ВИЧ

Согласно международным рекомендациям при вероятном заражении через кровь ВИЧ-инфицированного человека (например, через инъекционную иглу), необходимо срочно (в течение 1-2 часов от момента заражения) назначить комбинированную терапию зидовудином и ламивудином. В случае высокого риска заражения в схему антиретровирусной терапии должен быть включен препарат из группы ингибиторов протеазы. Профилактическое лечение рекомендуется проводить в течение 4 недель. Данных об эффективности профилактического лечения после случайного заражения ВИЧ накоплено недостаточно, контролируемых исследований не проводилось.

Несмотря на быстрое начало лечения антиретровирусными препаратами, нельзя исключить возможность сероконверсии.

Тройная нуклеозидная терапия

Были получены сообщения о высокой частоте случаев вирусологической неудачи и возникновении резистентности на раннем этапе при совместном приеме ламивудина в комбинации с тенофовира дизопроксила фумаратом и абакавиром, а также с тенофовира дизопроксила фумаратом и диданозином в режиме 1 раз в сутки.

Ламивудин не следует применять одновременно с каким-либо лекарственным препаратом, содержащим ламивудин или эмтрицитабин.

Влияние на способность управлять транспортными средствами н механизмами.

Специальных исследований по изучению влияния препарата на способность управлять автомобилем и движущимися механизмами не проводилось. Однако, исходя из фармакологических свойств ламивудина такое влияние маловероятно. Тем не менее, при оценке способности пациента управлять автомобилем и движущимися механизмами следует принимать во внимание его общее состояние, а также характер нежелательных реакций ламивудина.

Состав на одну таблетку:

действующее вещество: ламивудин 150 мг;

вспомогательные вещества: карбоксиметилкрахмал натрия 12,5 мг, крахмал кукурузный прежелатинизированный 33 мг, магния стеарат - 3,3 мг, повидон К-30 5 мг, целлюлоза микрокристаллическая - 126,2 мг.

пленочная оболочка: Опадрай II белый - 10 мг, в том числе: поливиниловый спирт 4,69 мг, макрогол (полиэтиленгликоль) - 2,36 мг, тальк - 1,74 мг, титана диоксид - 1,21 мг.

Препарат должен назначаться врачом, имеющим опыт лечения ВИЧ-инфекции.

Препарат Ламивудин Канон применяется внутрь вне зависимости от приема пищи.

Для обеспечения точности дозирования препарата таблетки рекомендуется проглатывать полностью без измельчения. Для тех пациентов, которым трудно проглатывать таблетки, предназначена лекарственная форма - раствор для приема внутрь.

Однако в качестве альтернативы допускается измельчение таблеток с добавлением небольшого количества полутвердой пищи или жидкости. Все кількість отриманої суміші необхідно прийняти всередину негайно.

дорослі

Рекомендуемая доза составляет 300 мг в сутки – по 150 мг 2 раза в сутки или 300 мг в сутки в один прием.

Описанные ниже нежелательные реакции отмечались при лечении ВИЧ-инфекции ламивудином, как в качестве монотерапии, так и при его сочетанном применении с другими антиретровирусными препаратами. Однако, в отношении многих нежелательных реакций неясно, вызваны ли они лекарственными препаратами или являются осложнениями собственно ВИЧ-инфекции.

Использована следующая классификация нежелательных реакций в зависимости от частоты встречаемости: очень часто (>1/10), часто (>1/100,1/1000,1/10000,

З боку органів кровотворення:

нечасто - нейтропения, анемия, тромбоцитопения;

очень редко - истинная эритроцитарная аплазия.

З боку обміну речовин:

часто - повышение концентрации молочной кислоты в сыворотке;

редко - лактоацидоз; перераспределение/накопление подкожно-жировой клетчатки - частота развития зависит от множества факторов, в т. ч. от конкретной комбинации антиретровирусных препаратов.

З боку нервової системи:

часто - головная боль, бессонница;

очень редко - парестезии; описаны случаи развития периферической нейропатии.

З боку шлунково-кишкового тракту:

часто - тошнота, рвота, боли в верхних отделах живота и спастические боли в животе, диарея;

редко - панкреатит; повышение активности сывороточной амилазы.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто - транзиторное повышение активности печеночных ферментов (аланинаминотрансферазы (АЛТ), аспартатаминотрансферазы (АСТ));

редко - гепатит.

Со стороны кожи и ее производных:

часто - сыпь, алопеция;

редко: ангионевротический отек.

Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани:

часто - артралгия, мышечные нарушения;

редко - рабдомиолиз.

Со стороны дыхательной системы и органов средостения:

часто - кашель, назальные симптомы.

Прочие: часто - чувство усталости, недомогание, лихорадка.

Сообщалось о случаях остеонекроза у пациентов с такими факторами риска, как поздние стадии ВИЧ-инфекции или длительная комбинированная антиретровирусная терапия (частота встречаемости неизвестна).

Применение комбинированной АРТ было ассоциировано с метаболическими нарушениями, такими как гипертриглицеридемия, гиперхолестеринемия, инсулинорезистентность, гипергликемия и гиперлактатемия.

У ВИЧ-инфицированных пациентов с тяжелым иммунодефицитом во время начала комбинированной АРТ могут возникнуть воспалительные реакции на бессимптомные или резидуальные оппортунистические инфекции. Также были зарегистрированы случаи аутоиммунных заболеваний (например, болезнь Грейвса), происходящих в условиях иммунной реактивации, однако представленные сроки проявления заболевания являются более разнообразными, и эти явления могут возникать через много месяцев после начала терапии.

Исследования взаимодействий были проведены только с участием взрослых пациентов. Вероятность метаболического взаимодействия ламивудина с другими препаратами крайне низка, поскольку ламивудин слабо метаболизируется, в незначительной степени связывается с белками плазмы крови и выводится преимущественно почками в неизменном виде.

Ламивудин выводится из организма преимущественно путем активной канальцевой секреции через систему транспорта органических катионов. Следует учитывать возможность взаимодействия ламивудина с препаратами, имеющими такой же механизм выведения, например, с триметопримом. Другие препараты (например, ранитидин, циметидин) лишь частично выводятся с помощью указанного механизма и не взаимодействуют с ламивудином. Препараты, которые выводятся преимущественно путем активной почечной секреции через систему транспорта органических анионов или посредством клубочковой фильтрации, по-видимому, не вступают в клинически значимые взаимодействия с ламивудином.

зидовудин

При одновременном применении ламивудина и зидовудина наблюдается умеренное (на 28%) увеличение Сmax зидовудина в плазме, при этом AUC существенно не изменяется. Зидовудин не влияет на фармакокинетику ламивудина.

Триметоприм/сульфаметоксазол

Одновременное применение триметоприма/сульфаметоксазола в дозе 160/800 мг (ко-тримоксазол) вызывает повышение экспозиции ламивудина на 40%, что обусловлено наличием триметоприма. Однако при отсутствии нарушения функции почек снижения дозы ламивудина не требуется. На фармакокинетику триметоприма и сульфаметоксазола ламивудин не влияет. Совместное применение ламивудина с более высокими дозами ко-тримоксазола, используемого для лечения пневмонии (вызванной Pneumocystis carinii) и токсоплазмоза, не изучено и его следует избегать.

Залцитабин

Ламивудин может подавлять внутриклеточное фосфорилирование залцитабина при одновременном приеме этих препаратов. В связи с этим не рекомендуется принимать ламивудин в сочетании с залцитабином.

Эмтрицитабин

При одновременном применении ламивудин может замедлять внутриклеточное фосфорилирование эмтрицитабина. Кроме того, механизм развития резистентности и к ламивудину и к эмтрицитабину связан с мутацией в одном и том же кодоне гена ОТ ВИЧ (М184V), и поэтому терапевтическая эффективность этих препаратов в комбинированной терапии может быть ограничена. Применение ламивудина в сочетании с эмтрицитабином или фиксированными комбинациями доз, содержащими эмтрицитабин, не рекомендуется.

Следует рассматривать возможность взаимодействия с другими лекарственными препаратами, применяемыми одновременно, особенно если их основным путем выведения является активная секреция почками посредством системы транспорта органических катионов; к таким препаратам относится триметоприм.

Другие лекарственные препараты (например, ранитидин, циметидин) выводятся при помощи данного механизма лишь частично, и было показано, что они не взаимодействуют с ламивудином. Аналоги нуклеозидов (например, диданозин, зидовудин) не выводятся посредством данного механизма, и их взаимодействие с ламивудином маловероятно.

In vitro ламивудин ингибирует внутриклеточное фосфорилирование кладрибина, что является причиной потенциального риска потери эффективности кладрибина в случае применения такой комбинации в клинической практике. Некоторые клинические данные также подтверждают возможность взаимодействия между ламивудином и кладрибином. Следовательно, одновременное применение ламивудина и кладрибина не рекомендовано.

Симптомы: имеются немногочисленные данные о последствиях острой передозировки ламивудина у человека. Летальных исходов не отмечалось, состояние всех больных нормализовалось. Каких-либо специфических признаков или симптомов передозировки ламивудина выявлено не было.

Лікування: рекомендується контролювати стан пацієнта і проводити стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудин виводиться з організму за допомогою діалізу, можливе застосування безперервного гемодіалізу, однак спеціальних досліджень не проводилося.

При температурі не вище 25 ° С в упаковці виробника.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

2 роки.

ламівудин

Если Вы заинтересовались эти товаром, обязательно посмотрите его аналоги: Эпивир флаконы 10 мг/мл , 240 мл.
Только у нас Вы всегда сможете заказать и купить (с оплатой при получении) Ламивудин Канон таблетки покрыт.плен.об. 150 мг 60 шт. в любой город Украины (Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр (Днепропетровск), Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Симферополь, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и другие города). Мы отправляем нашу продукцию день-в-день или на следующий рабочий день. Будьте здоровы!