Купить Гизаар таблетки 12,5+50 мг, 14 шт.

Гизаар - антигипертензивный препарат комбинированного состава.

Активные вещества препарата Гизаар оказывают аддитивный антигипертензивный эффект, снижая уровень АД в большей степени, чем каждый из компонентов в отдельности. Вследствие диуретического эффекта гидрохлоротиазид повышает активность ренина плазмы крови (АРП), стимулирует секрецию альдостерона, увеличивает уровень ангиотензина II и снижает уровень калия в сыворотке крови. Прием лозартана блокирует все физиологические эффекты ангиотензина II и вследствие подавления эффектов альдостерона способствует уменьшению потери калия, вызываемой приемом диуретика.

Лозартан обладает умеренным и преходящим урикозурическим эффектом. Гидрохлоротиазид вызывает небольшое повышение уровня мочевой кислоты в крови; комбинация лозартана и гидрохлоротиазида способствует уменьшению выраженности гиперурикемии, вызванной диуретиком.

- Лозартан Лозартан - антагонист рецепторов ангиотензина II. Ангиотензин II является мощным вазоконстриктором, главным активным гормоном ренин-ангиотензиновой системы, а также решающим патофизиологическим звеном развития артериальной гипертензии. Ангиотензин II связывается с рецепторами подтипа AT 1 , обнаруженными во многих тканях (например, в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце) и вызывает ряд важных биологических эффектов, в т.ч. вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию гладкомышечных клеток. Роль второго вида рецепторов ангиотензина II - подтипа AT 2 - в сердечно-сосудистом гомеостазе неизвестна. Лозартан и его фармакологически активный метаболит (E-3174) как in vitro, так и in vivo блокируют все физиологические эффекты ангиотензина II, независимо от источника или пути синтеза. В отличие от некоторых пептидных антагонистов ангиотензина II, лозартан не обладает эффектами агониста. Лозартан избирательно связывается с AT 1 -рецепторами и не связывается и не блокирует рецепторы других гормонов и ионных каналов, играющих важную роль в регуляции функции сердечно-сосудистой системы. Кроме того, лозартан не ингибирует АПФ, который способствует деградации брадикинина. Следовательно, эффекты, напрямую не связанные с блокадой AT 1 -рецепторов, в частности, усиление эффектов, связанных с воздействием брадикинина или развитие отеков (лозартан 1.7%, плацебо 1.9%), не имеют отношения к действию лозартана. Вследствие подавления эффектов альдостерона лозартан способствует уменьшению потери калия, вызываемой приемом диуретика. Лозартан обладает умеренным и преходящим урикозурическим эффектом. Лозартан подавляет повышение систолического и диастолического АД, наблюдающееся при введении ангиотензина II. В момент максимального действия лозартан калия в дозе 100 мг подавляет вышеуказанный эффект приблизительно на 85%; а через 24 часа после однократного и многократного приемов - на 26-39%. В период приема лозартана устранение отрицательной обратной связи, заключающейся в подавлении ангиотензином II секреции ренина, ведет к увеличению активности ренина плазмы крови (АРП). Рост АРП сопровождается увеличением уровня ангиотензина II в плазме. При длительном (6-недельном) лечении пациентов с артериальной гипертензией лозартаном в дозе 100 мг/сут наблюдалось 2-3-кратное увеличение уровня ангиотензина II в плазме крови. У некоторых пациентов наблюдалось еще большее увеличение, особенно при небольшой длительности лечения (2 недели). Однако антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона плазмы проявлялись через 2 и 6 недель терапии, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. АРП и уровень ангиотензина II снижались до исходных значений, наблюдавшихся до начала приема препарата, через 3 сут после отмены лозартана. Воздействие Гизаара на АРП и уровень ангиотензина II было сопоставимо с таковым при приеме 50 мг лозартана. Поскольку лозартан является специфическим антагонистом AT 1 -рецепторов ангиотензина II, он не ингибирует АПФ (кининазу II) - фермент, который инактивирует брадикинин. Исследование, в котором сравнивались эффекты 20 мг и 100 мг лозартана калия с эффектами ингибитора АПФ в отношении реакции на ангиотензин I, ангиотензин II и брадикинин, показало, что лозартан блокирует эффекты ангиотензина I и ангиотензина II, не оказывая влияния на эффекты брадикинина. Данные результаты соответствуют данным о специфичности механизма действия лозартана. Напротив, ингибитор АПФ блокировал реакцию на ангиотензин I и повышал выраженность ответа на брадикинин, не влияя на выраженность ответа на ангиотензин II, что демонстрирует фармакодинамическое различие между лозартаном и ингибиторами АПФ. Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также антигипертензивный эффект лозартана возрастают с увеличением дозы препарата. Так как лозартан и его активный метаболит являются антагонистами рецепторов ангиотензина II, оба они вносят вклад в антигипертензивный эффект. В клиническом исследовании с однократным приемом 100 мг лозартана калия, в которое включались здоровые мужчины, введение препарата в условиях высоко- и низкосолевой диет не влияло на скорость клубочковой фильтрации (СКФ), эффективный почечный плазмоток и фильтрационную фракцию. Лозартан обладает натрийуретическим эффектом, который был более выражен при малосолевой диете и, по-видимому, не был связан с подавлением ранней реабсорбции натрия в проксимальных почечных канальцах. Лозартан также вызывал преходящее увеличение выделения мочевой кислоты почками. У пациентов с артериальной гипертензией, протеинурией (?2г/24 ч), не страдающих сахарным диабетом и принимающих в течение 8 недель лозартан калия в дозе 50 мг с постепенным увеличением до 100 мг, отмечалось достоверное снижение протеинурии на 42%. Фракционная экскреция альбумина и IgG также значительно уменьшилась. У данных пациентов лозартан стабилизировал СКФ и уменьшил фильтрационную фракцию. У женщин в постменопаузном периоде с артериальной гипертензией, принимавших лозартан калия в дозе 50 мг/сут в течение 4 недель, не было выявлено влияния терапии на почечный и системный уровни простагландинов. Лозартан не влияет на вегетативные рефлексы и не обладает длительным эффектом в отношении уровня норадреналина в плазме крови. У пациентов с артериальной гипертензией лозартан калия в дозах до 150 мг/сут не вызывал клинически значимых изменений уровня триглицеридов натощак, общего холестерина и холестерина ЛПВП . В тех же дозах лозартан не оказывал влияния на уровень глюкозы в крови натощак. В целом, лозартан вызывал уменьшение сывороточного уровня мочевой кислоты (как правило, менее 0.4 мг/дл), сохранявшееся в ходе длительной терапии. В контролируемых клинических исследованиях, в которые включались пациенты с артериальной гипертензией, случаев отмены препарата в связи с увеличением уровней креатинина или калия сыворотки крови не зарегистрировано. В 12-недельном параллельном исследовании, в которое включали пациентов с левожелудочковой недостаточностью (II-IV функционального класса по классификации NYHA) и большинство из них получали диуретики и/или дигиталис, сравнивались эффекты лозартана калия в дозах 2.5, 10, 25 и 50 мг/сут с плацебо. В дозах 25 мг и 50 мг/сут препарат оказывал положительные гемодинамические и нейрогормональные эффекты, которые поддерживались на протяжении всего исследования. Гемодинамические эффекты включали увеличение сердечного индекса и уменьшение давления заклинивания в легочных капиллярах, а также уменьшение ОПСС, среднего системного АД и ЧСС. Частота возникновения артериальной гипотензии у данных пациентов зависела от дозы препарата. Нейрогормональные эффекты включали снижение уровня альдостерона и норадреналина в крови. У пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка лозартан, часто в комбинации с гидрохлоротиазидом, уменьшает риск сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности, что было доказано с помощью оценки комбинированной частоты развития сердечно-сосудистой смерти, инсульта и инфаркта миокарда в данной группе пациентов (исследование LIFE).

- Гидрохлоротиазид Механизм антигипертензивного действия тиазидов неизвестен. Тиазиды не оказывают влияния на нормальное АД. Гидрохлоротиазид является диуретиком и антигипертензивным средством. Он воздействует на реабсорбцию электролитов в дистальных канальцах почек. Гидрохлоротиазид приблизительно в равной степени увеличивает экскрецию натрия и хлорида. Натрийурез может сопровождаться небольшой потерей ионов калия и бикарбоната. При приеме внутрь диуретический эффект начинается через 2 ч, достигает максимума в среднем через 4 ч и продолжается от 6 до 12 ч.

HYZAAR

Пігулки покриті оболонкою.

В упаковці 14 таблеток.

Гізаар - антигіпертензивний препарат комбінованого складу.

Активні речовини препарату Гізаар мають адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи рівень артеріального тиску більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо. Внаслідок діуретичного ефекту гідрохлортіазид підвищує активність реніну плазми крові (АРП), стимулює секрецію альдостерону, збільшує рівень ангіотензину II і знижує рівень калію в сироватці крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і внаслідок придушення ефектів альдостерону сприяє зменшенню втрати калію, що викликається прийомом діуретиків.

Лозартан має помірний і минущим урикозуричною ефектом. Гідрохлортіазид викликає невелике підвищення рівня сечової кислоти в крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду сприяє зменшенню вираженості гіперурикемії, спричиненої діуретиком.

- Лозартан Лозартан - антагоніст рецепторів ангіотензину II. Ангіотензин II є потужним вазоконстрикторів, головним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також вирішальним патофизиологическим ланкою розвитку артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецепторами підтипу AT 1, виявленими в багатьох тканинах (наприклад, в гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і викликає ряд важливих біологічних ефектів, у т.ч. вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин. Роль другого виду рецепторів ангіотензину II - підтипу AT 2 - в серцево-судинному гомеостазі невідома. Лозартан і його фармакологічно активний метаболіт (E-3174) як in vitro, так і in vivo блокують усі фізіологічні ефекти ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II, лозартан не володіє ефектами агоніста. Лозартан вибірково зв'язується з AT 1 -рецепторами і не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що грають важливу роль в регуляції функції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ, який сприяє деградації брадикініну. Отже, ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT 1-рецепторів, зокрема, посилення ефектів, пов'язаних з впливом брадикініну або розвиток набряків (лозартан 1.7%, плацебо 1.9%), не мають відношення до дії лозартану. Внаслідок придушення ефектів альдостерону лозартан сприяє зменшенню втрати калію, що викликається прийомом діуретиків. Лозартан має помірний і минущим урикозуричною ефектом. Лозартан пригнічує підвищення систолічного і діастолічного АТ, що спостерігається при введенні ангіотензину II. У момент максимального дії лозартан калію в дозі 100 мг пригнічує вищевказаний ефект приблизно на 85%; а через 24 години після одноразового і багаторазового прийомів - на 26-39%. В період прийому лозартану усунення негативного зворотного зв'язку, що полягає в придушенні ангиотензином II секреції реніну, веде до збільшення активності реніну плазми крові (АРП). Зростання АРП супроводжується збільшенням рівня ангіотензину II в плазмі. При тривалому (6-тижневому) лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартаном у дозі 100 мг / сут спостерігалося 2-3-кратне збільшення рівня ангіотензину II в плазмі крові. У деяких пацієнтів спостерігалося ще більше збільшення, особливо при невеликій тривалості лікування (2 тижні). Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми виявлялися через 2 і 6 тижнів терапії, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. АРП і рівень ангіотензину II знижувалися до вихідних значень, які спостерігалися до початку прийому препарату, через 3 доби після відміни лозартану. Вплив Гізаар на АРП і рівень ангіотензину II було порівняти з таким при прийомі 50 мг лозартану. Оскільки лозартан є специфічним антагоністом AT 1 рецепторів ангіотензину II, він не пригнічує АПФ (кініназу II) - фермент, який інактивує брадикінін. Дослідження, в якому порівнювалися ефекти 20 мг і 100 мг лозартану калію з ефектами інгібітору АПФ відносно реакції на ангіотензин I, ангіотензин II і брадикінін, показало, що лозартан блокує ефекти ангіотензину I і ангіотензину II, не впливаючи на ефекти брадикініну. Дані результати відповідають даним про специфічність механізму дії лозартану. Навпаки, інгібітор АПФ блокував реакцію на ангіотензин I і підвищував виразність відповіді на брадикінін, не впливаючи на вираженість відповіді на ангіотензин II, що демонструє фармакодинамическое відмінність між лозартаном та інгібіторами АПФ. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають зі збільшенням дози препарату. Так як лозартан і його активний метаболіт є антагоністами рецепторів ангіотензину II, обидва вони вносять вклад в антигіпертензивний ефект. У клінічному дослідженні з одноразовим прийомом 100 мг лозартану калію, в яке включалися здорові чоловіки, введення препарату в умовах високо- і низькосольової дієт не впливало на швидкість клубочкової фільтрації (СКФ), ефективний нирковий плазмоток і фільтраційну фракцію. Лозартан має натрійуретічеським ефектом, який був більш виражений при малосолевой дієті і, мабуть, не був пов'язаний з придушенням ранньої реабсорбції натрію в проксимальних ниркових канальцях. Лозартан також викликав минуще збільшення виділення сечової кислоти нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (? 2 г / 24 год), які не страждають на цукровий діабет і приймають протягом 8 тижнів лозартан калію в дозі 50 мг з поступовим збільшенням до 100 мг, відзначалося достовірне зниження протеїнурії на 42%. Фракційна екскреція альбуміну і IgG також значно зменшилася. У даних пацієнтів лозартан стабілізував СКФ і зменшив фільтраційну фракцію. У жінок в постменопаузальному періоді з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан калію в дозі 50 мг / добу протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий і системний рівні простагландинів. Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси і не має тривалим ефектом відносно рівня норадреналіну в плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан калію в дозах до 150 мг / сут не викликав клінічно значущих змін рівня тригліцеридів натще, загального холестерину і холестерину ЛПВЩ. У тих же дозах лозартан не впливав на рівень глюкози в крові натще. В цілому, лозартан викликав зменшення сироваткового рівня сечової кислоти (як правило, менш 0.4 мг / дл), що зберігалося в ході тривалої терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях, в які включалися пацієнти з артеріальною гіпертензією, випадків відміни препарату в зв'язку зі збільшенням рівнів креатиніну або калію сироватки крові не зареєстровано. У 12-тижневому паралельному дослідженні, в яке включали пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA) і більшість з них отримували діуретики і / або дигіталіс, порівнювалися ефекти лозартану калію в дозах 2.5, 10, 25 і 50 мг / добу з плацебо. У дозах 25 мг і 50 мг / сут препарат надавав позитивні гемодинамічні і нейрогормональні ефекти, які підтримувалися протягом усього дослідження. Гемодинамічні ефекти включали збільшення серцевого індексу та зменшення тиску заклинювання в легеневих капілярах, а також зменшення ОПСС, середнього системного АТ і ЧСС. Частота виникнення артеріальної гіпотензії у даних пацієнтів залежала від дози препарату. Нейрогормональні ефекти включали зниження рівня альдостерону і норадреналіну в крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка лозартан, часто в комбінації з гідрохлортіазидом, зменшує ризик серцево-судинної захворюваності і смертності, що було доведено за допомогою оцінки комбінованої частоти розвитку серцево-судинної смерті, інсульту і інфаркту міокарда в даній групі пацієнтів (дослідження LIFE).

- Гідрохлортіазид Механізм антигіпертензивної дії тіазидів невідомий. Тіазиди не впливають на нормальний артеріальний тиск. Гідрохлортіазид є діуретиком і антигіпертензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів в дистальних канальцях нирок. Гідрохлортіазид приблизно в рівній мірі збільшує екскрецію натрію і хлориду. Натрійурез може супроводжуватися невеликою втратою іонів калію і бікарбонату. При прийомі всередину діуретичний ефект починається через 2 год, досягає максимуму в середньому через 4 год і триває від 6 до 12 год.

- Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким доцільно призначення комбінованої терапії.
- З метою зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка.

- Анурия.
- Виражені порушення функції нирок (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл / хв).
- Виражені порушення функції печінки.
- Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату.
- Підвищена чутливість до інших препаратів, що є похідними сульфонамідів.

З обережністю слід застосовувати препарат при:

- Порушенні водно-електролітного балансу (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), яке може розвиватися на тлі интеркуррентной діареї або блювоти.
- двосторонній стеноз ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки.
- Цукровому діабеті.
- У пацієнтів з гіперкальціємією, гіперурикемією та / або подагрою.
- У пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом і бронхіальною астмою.
- При системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. ВКВ).
- гіповолемія (в т.ч. на тлі високих доз діуретиків.
- одночасне призначення з НПЗЗ (в т.ч. з інгібіторами ЦОГ-2).

Застосування препаратів, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, в II і III триместрах вагітності може надавати тератогенна дія і викликати загибель плода. Відразу після того, як встановлена ​​вагітність, прийом Гізаар слід припинити.

Адекватних і строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування Гізаар при вагітності не проводилося.

В експериментальних дослідженнях на тваринах показано, що застосування лозартану може надавати тератогенна дія і викликати загибель плода та новонародженого, що ймовірно пов'язано з впливом даного активної речовини на ренін-ангіотензинову систему.

У плоду людини перфузія нирок, яка залежить від розвитку ренін-ангіотензинової системи, починається у II триместрі; таким чином, ризик порушення розвитку і загибелі плоду підвищується при застосуванні Гізаар в II або III триместрах вагітності.

Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр і визначаються в пуповинної крові. Рутинне використання діуретиків у вагітних жінок без поєднаних захворювань не рекомендується, тому що це підвищує ризик розвитку у матері і плоду таких несприятливих явищ як ембріональна жовтяниця і жовтяниця новонароджених, тромбоцитопенія і, можливо, інших несприятливих реакцій, які спостерігаються у дорослих. Діуретики не запобігають розвиток токсикозу вагітності, при цьому відсутні будь-які переконливі дані про те, що вони надають позитивний ефект на перебіг токсикозу.

Немає даних про те, що лозартан виділяється з грудним молоком, Однак відомо, що тіазиди виділяються з грудним молоком. При необхідності застосування препарату в період лактації слід оцінити передбачувану користь терапії для матері і існуючий ризик розвитку побічних ефектів у немовляти.

- Застосування при порушеннях функції печінки Препарат протипоказаний до застосування при виражених порушеннях функції печінки.

- Застосування при порушеннях функції нирок Препарат протипоказаний до застосування при виражених порушеннях функції нирок (КК менше 30 мл / хв). Є повідомлення про те, що у деяких хворих, які приймали препарат, в зв'язку з придушенням функції ренінангіотензинової системи спостерігалися зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність; ці зміни носили оборотний характер і зникали після відміни терапії.

- Запобіжні заходи для лозартану Є повідомлення про те, що у деяких хворих, які приймали препарат, в зв'язку з придушенням функції ренінангіотензинової системи спостерігалися зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність; ці зміни носили оборотний характер і зникали після відміни терапії. Інші засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть призводити до підвищення вмісту сечовини і креатиніну в крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії і стенозом артерії єдиної нирки. Подібні ефекти відзначалися на тлі прийому лозартану; дані зміни функції нирок були оборотні та зникали після відміни терапії.

- Запобіжні заходи для гідрохлоротіазиду Як і в разі прийому будь-яких антигіпертензивних засобів, у частини пацієнтів може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнтам потрібен нагляд з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвинутися на тлі интеркуррентной діареї або блювоти. У таких пацієнтів необхідний контроль рівня електролітів сироватки крові. Терапія тіазидами може призводити до порушення толерантності до глюкози. У ряді випадків може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів (в т.ч. інсуліну). Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію з сечею і викликати епізодичне і незначне підвищення рівня кальцію сироватки крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазидний діуретик слід скасувати перед дослідженням функцій паращитовидних залоз. Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів крові також може бути пов'язане з терапією тіазиднимидіуретиками. У деяких пацієнтів прийом тіазидних діуретиків може призводити до гіперурикемії і / або розвитку подагри. Оскільки лозартан зменшує рівень сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої діуретиком. У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть у випадку відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресуванні ВКВ на тлі прийому тіазиднихдіуретиків. При аналізі всієї популяції пацієнтів, включених у дослідження LIFE (Losartan Intervention For Endpoint reduction in hypertension - Вплив лозартану на зменшення частоти кінцевих точок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, n = 9193), лікування лозартаном супроводжувалося зменшенням ризику досягнення первинної комбінованої кінцевої точки (серцево судинна смерть, інсульт та інфаркт міокарда) на 13% (p = 0.021) в порівнянні з атенололом. Однак пацієнти негроїдної раси, які одержували атенолол, мали менший ризик розвитку подій первинної комбінованої кінцевої точки в порівнянні з чорношкірими пацієнтами, що приймали лозартан (p = 0.03).

- Використання в педіатрії Дані по ефективності і безпеки застосування Гізаар у дітей відсутні, тому застосування у цієї категорії пацієнтів не рекомендується.

1 таблетка містить:

- Лозартан калію 50 мг
- Гідрохлортіазид 12.5 мг
- допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза водна, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат.
- Склад оболонки: гідроксипропілметилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид, алюмінієвий лак хіноліновий жовтий, віск карнаубський.

Гізаар можна призначати в поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Гізаар можна приймати незалежно від прийому їжі.

- При артеріальній гіпертензії Звичайна початкова доза препарату - 1 таб. Гізаар 1 раз / сут. При відсутності адекватного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів дозу препарату слід збільшити до 2 таб. Гізаар 50 / 12.5 мг 1 раз / сут. Максимальна доза - 2 таб. Гізаар 50 / 12.5мг 1 раз / сут. Как правило, антигипертензивный эффект достигается в течение 3 недель после начала терапии. Подбор начальной дозы Гизаара для пациентов пожилого возраста не требуется.

- С целью снижения риска сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка Препарат назначают в стандартной начальной дозе лозартана, составляющей 50 мг 1 раз/сут. Пациентам, у которых не удается достичь целевых значений уровня АД на фоне приема лозартана 50 мг/сут, требуется подбор терапии путем комбинации лозартана с низкими дозами гидрохлоротиазида (12.5 мг), и, в случае необходимости, следует увеличить дозу лозартана до 100 мг в сочетании с гидрохлоротиазидом в дозе 12.5 мг/сут, в дальнейшем - увеличить дозу до 2 таб. Гизаара 50 мг/12.5 мг (всего 100 мг лозартана и 25 мг гидрохлоротиазида в сутки однократно).

В клинических исследованиях с лозартаном/гидрохлоротиазидом не наблюдалось нежелательных явлений, специфичных для данного комбинированного препарата.
Побочные реакции ограничивались теми, о которых уже сообщалось при применении лозартана и/или гидрохлоротиазида в отдельности. Суммарная частота побочных реакций, о которых сообщалось при назначении данной комбинации, была сопоставима с таковой при использовании плацебо. Частота отмены терапии была также сопоставима с таковой у пациентов, получавших плацебо. В большинстве случаев побочные реакции были легкими, носили преходящий характер и не требовали отмены терапии.
В контролируемых клинических исследованиях головокружение было единственной, связанной с приемом препарата, нежелательной реакцией, частота которой превышала таковую при приеме плацебо больше, чем на 1 или более процентов.
Лозартан в комбинации с гидрохлоротиазидом, в целом, хорошо переносится у пациентов с артериальной гипертензией и гипертрофией левого желудочка. Наиболее частыми побочными реакциями были головокружение, слабость и утомляемость.
В процессе постмаркетингового опыта использования препарата сообщалось о следующих дополнительных побочных реакциях.
Аллергические реакции и иммунопатологические реакции: анафилактические реакции, ангионевротический отек, в т.ч. отека гортани и голосовой щели с развитием обструкции дыхательных путей и/или отек лица, губ, глотки и/или языка, у пациентов, принимавших лозартан; у некоторых из этих пациентов имелись указания на развитие ангионевротического отека в анамнезе при использовании других препаратов, в т.ч. ингибиторов АПФ. Имеются редкие сообщения о развитии васкулитов (в т. ч. пурпуры Шенлейн-Геноха) на фоне приема лозартана.
Со стороны пищеварительной системы: редко - гепатит, диарея (у пациентов, принимавших лозартан).
Со стороны дыхательной системы: возможен кашель (у пациентов, принимавших лозартан).
Дерматологические реакции: крапивница, повышенная свето- и фоточувствительность.
Со стороны лабораторных показателей: в контролируемых клинических исследованиях на фоне приема препарата Гизаар® клинически значимые изменения стандартных лабораторных показателей отмечались редко. Гиперкалиемия (калий сыворотки крови более 5.5 мэкв/л) наблюдалась у 0.7 % пациентов, что не потребовало отмены препарата. Повышение активности АЛТ отмечалось редко и обычно исчезало после отмены терапии.

- Лозартан В клинических исследованиях фармакокинетики не было выявлено клинически значимого взаимодействия лозартана с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином. По имеющимся сообщениям, рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита. Клиническое значение данного взаимодействия не изучено. Сочетание лозартана, как и других средств, блокирующих ангиотензин II или его эффекты, с калийсберегающими диуретиками (например, спиронолактон, триамтерен, амилорид), калийсодержащими добавками или солями калия может приводить к увеличению уровня калия сыворотки крови. НПВС (в т.ч. селективные ингибиторы ЦОГ-2) могут снижать эффект диуретиков и других гипотензивных препаратов. Поэтому гипотензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина II может ослабляться при одновременном применении с НПВС (в т.ч. ингибиторами ЦОГ-2). У некоторых пациентов с нарушениями функции почек, получавших терапию НПВС, (включая ингибиторы ЦОГ-2), лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II может вызвать дальнейшее ухудшение функции почек, включая острую почечную недостаточность, которая обычно обратима. Антигипертензивный эффект лозартана, как и других антигипертензивных средств, может быть ослаблен при приеме индометацина.

- Гидрохлоротиазид При одновременном применении тиазидных диуретиков с барбитуратами, опиоидными анальгетиками, этанолом возможно повышение риска развития ортостатической артериальной гипотензии. При одновременном применении может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств (для приема внутрь и инсулина). При применении гидрохлоротиазида с другими антигипертензивными средствами наблюдается аддитивный эффект. В присутствии анионных обменных смол всасывание гидрохлоротиазида нарушается. Колестирамин или колестипол в разовых дозах связывают гидрохлоротиазид и уменьшают его всасывание из ЖКТ на 85% и 43%, соответственно. Применение кортикостероидов, АКТГ приводит к выраженному снижению уровня электролитов, в частности может вызывать гипокалиемию. Возможно снижение выраженности ответа на введение прессорных аминов (например, эпинефрина). Возможно усиление действия миорелаксантов недеполяризующего типа действия (например, тубокурарина). Диуретики снижают почечный клиренс лития и повышают риск возникновения его токсического действия; комбинированное применение диуретиков и препаратов лития не рекомендуется. В некоторых случаях прием НПВС (в т.ч. селективных ингибиторов ЦОГ-2), может снижать диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффекты диуретиков. В связи с влиянием тиазидов на метаболизм кальция их прием может искажать результаты исследования функции паращитовидных желез.

Данные о специфическом лечении передозировки Гизаара отсутствуют. Прием препарата следует прекратить, пациенту необходимо обеспечить наблюдение. Показано проведение симптоматической терапии – индукция рвоты в случае, если препарат принят недавно, а также устранение обезвоживания, электролитных нарушений, печеночной комы и снижение АД стандартными методами.

Данные о передозировке лозартана у людей ограничены. Наиболее вероятными симптомами передозировки являются выраженное снижение АД и тахикардия; брадикардия может быть следствием парасимпатической (вагусной) стимуляции.

Лечение: в случае симптоматической артериальной гипотензии показана поддерживающая терапия. Лозартан и его активный метаболит не выводятся с помощью гемодиализа.

Наиболее частые симптомы передозировки гидрохлоротиазида являются следствием дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратации вследствие чрезмерного диуреза. При одновременном приеме сердечных гликозидов гипокалиемия может усугублять течение аритмий. Не установлено, в какой степени гидрохлоротиазид может быть удален из организма с помощью гемодиализа.

- При температуре ниже 30 °C.
- Зберігати в місцях недоступних для дітей.
- Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.

3 роки.

Гидрохлоротиазид, Лозартан

Гизаар таблетки 12,5+50 мг, 14 шт. производит Мерк Шарп и Доум, страна производства США. Если Вы заинтересовались эти товаром, обязательно посмотрите его аналоги: Лозарел Плюс таблетки 100 мг+25 мг, 30 шт., Лориста НД таблетки 100 мг+25 мг, 90 шт., Лозартан-Н Канон таблетки покрыт.плен.об. 12,5мг + 50мг 30 шт., Вазотенз Н таблетки покрыт.плен.об. 50 мг+12.5 мг 30 шт., Вазотенз Н таблетки покрыт.плен.об.100 мг+25 мг 30 шт., Вазотенз Н таблетки покрыт.плен.об.100 мг+25 мг 30 шт..
Только у нас Вы всегда сможете заказать и купить (с оплатой при получении) Гизаар таблетки 12,5+50 мг, 14 шт. в любой город Украины (Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр (Днепропетровск), Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Симферополь, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и другие города). Мы отправляем нашу продукцию день-в-день или на следующий рабочий день. Будьте здоровы!