Купить Вифенд флаконы, 200 мг

ВИФЕНД

VFEND

Лиофилизат для приготовления раствора для инфузии

Активный компонент: вориконазол 200 мг;
вспомогательные вещества: натриевая соль сульфобутилового эфира бета-циклодекстрина (SBECD)

1 флакон.

Вифенд - противогрибковый антибиотик триазольной, имеет широкий спектр действия. Механизм действия связан с ингибированием деметилирования 14ос-стерола, опосредованного грибковым цитохромом P450-ключевой этап синтеза эргостерола. In vitro обладает широким спектром противогрибковой активности: активен в отношении Candida spp. (включая штаммы С.krusei, устойчивые к флуконазолу, и резистентные штаммы С.glabrata и С.albicans), Aspergillus spp. и др. патогенных грибов (в т.ч. Scedosporium или Fusarium), резистентным к др. противогрибковым средствам. In vivo эффективен при инфекциях, вызванных Aspergillus spp. (в т.ч. A.flavus, A.fumigatus, A.terreus, A.niger, A.nidulans), Candida spp. (в т.ч. С.albicans, С.dubliniensis, С.glabrata, С.inconspicua, С.krusei, С.parapsilosis, С.tropicalis и С.guilliermondii), Scedosporium spp. (включая S.apiospermum, S.prolificans), Fusarium spp., Alternaria spp., Blastomyces dermatitidis, Blastoschizomyces capitatus, Cladosporium spp., Coccidioides immitis, Conidiobolus coronatus, Cryptococcus neoformans, Exserohilum rostratum, Exophiala spinifera, Fonsecaea pedrosoi, Madurella mycetomatis, Paecilomyces lilacinus, Penicillium spp. (в т.ч. Р.marneffei), Phialophora richardsiae, Scopulariopsis brevicaulis и Trichosporon spp. (в т.ч. Т.beigelii). In vitro продемонстрирована активность в отношении Acremonium spp., Alternaria spp., Bipolaris spp., Cladophialophora spp., Histoplasma capsulatum. Рост большинства штаммов подавлялся при концентрациях препарата от 0.05 до 2 мкг/мл. In vitro выявлена активность препарата в отношении Curvularia spp. и Sporothrix spp., однако клиническое ее значение неизвестно.

Инвазивный аспергиллез. Тяжелые инвазивные формы кандидозных инфекций (включая С. krusei). Кандидоз пищевода. Тяжелые грибковые инфекции, вызванные Scedosporium spp и Fusarium spp. Другие тяжелые грибковые инфекции при непереносимости или рефрактерности к другим лекарственным средствам. Профилактика «прорывных» грибковых инфекций у лихорадящих больных группы высокого риска (реципиентов аллогенного костного мозга, больных с рецидивом лейкоза).

Вифенд противопоказан больным с гиперчувствительностью к вориконазолу или любому компоненту препарата.
Одновременное применение Вифенда и субстратов CYP3A4 - терфенадина, астемизола, цизаприда, пимозида или хинидина противопоказано, так как повышение концентраций последних в плазме может привести к удлинению интервала QT и в редких случаях к развитию трепетания/мерцания желудочков. Одновременное применение Вифенда и сиролимуса противопоказано, так как вориконазол значительно повышал концентрации сиролимуса в плазме здоровых людей.
Одновременное применение Вифенда с рифампицином, карбамазепином и длительно действующими барбитуратами (например, фенобарбиталом) противопоказано, так как эти лекарственные средства значительно снижают концентрацию вориконазола в плазме. Одновременное применение Вифенда с ритонавиром (400 мг каждые 12 часов) противопоказано, так как последний значительно снижает концентрацию вориконазола в плазме здоровых людей.
Одновременное применение Вифенда с эфавиренцем противопоказано, так как последний значительно снижает концентрацию вориконазола в плазме, а вориконазол в свою очередь повышает плазменную концентрацию эфавиренца. Одновременное применение алкалоидов спорыньи (эрготамина, дигидроэрготамина), являющихся субстратами CYP3A4, противопоказано, так как повышение концентрации этих веществ в плазме может привести к эрготизму.
С осторожностью: тяжелая печеночная недостаточность, тяжелая почечная недостаточность (при парентеральном введении). Безопасность и эффективность у детей в возрасте младше 2 лет не установлены. Повышенная чувствительность к другим препаратам - производным азолов.

Адекватной информации о применении вориконазола у беременных женщин нет. Исследования на животных показали, что препарат в высоких дозах оказывает токсическое действие на репродуктивную функцию. Возможный риск для человека не известен. Вориконазол не следует применять у беременных женщин за исключением тех случаев, когда ожидаемая польза для матери явно превышает возможный риск для плода. Выведение вориконазола с грудным молоком не изучалось. Вориконазол не следует применять у женщин, кормящих грудью, за исключением тех случаев, когда ожидаемая польза явно превышает риск. Женщины репродуктивного возраста при применении Вифенда должны использовать надежные методы контрацепции.

Вифенд вводят только в виде инфузии со скоростью не более 3 мг/кг/ч в течение 1-2 часов. Раствор нельзя вводить в/в струйно. Взрослым Вифенд назначают в/в в первые сутки в рекомендуемой насыщающей дозе, чтобы в первый день терапии добиться концентрации вориконазола в плазме крови близкой к равновесной. Возможен переход с парентерального введения на прием внутрь. Дозу подбирают индивидуально.

Наиболее распространенными нежелательными реакциями являются зрительные нарушения, лихорадка, сыпь, рвота, тошнота, диарея, головная боль, периферические отеки и боль в животе. Нежелательные реакции обычно были легко или умеренно выражены.
Общие: лихорадка, периферические отеки (очень часто); ознобы, астения, боль в груди, реакции/воспаление в месте введения, гриппоподобный синдром (часто).
Сердечно-сосудистая система: снижение АД, тромбофлебит, флебит (часто); предсердные аритмии, брадикардия, тахикардия, желудочковая аритмия, наджелудочковая тахикардия, удлинение интервала QT, фибрилляция желудочков (редко); полная атрио-вентрикулярная блокада, блокада ножки пучка Гиса, узловые аритмии, желудочковая тахикардия (включая трепетание желудочков) (очень редко).
Пищеварительная система: тошнота, рвота, диарея, боль в животе (очень часто); повышение показателей функции печени (включая ACT, АЛТ, щелочную фосфатазу, гамма-ГТ, ЛДГ, билирубин), желтуха, хейлит, гастроэнтерит, холестатическая желтуха (часто); холецистит, холелитиаз, запор, дуоденит, диспепсия, увеличение печени, гингивит, глоссит, гепатит, печеночная недостаточность, панкреатит, отек языка, перитонит (редко); псевдомембранозный колит, печеночная кома (очень редко).
Эндокринная система: недостаточность коры надпочечников (редко); гипертиреоз, гипотиреоз (очень редко). Иммунная система: аллергические реакции, анафилактоидные реакции (редко).
Кровь и лимфатическая система: тромбоцитопения, анемия (в том числе макроцитарная, микроцитарная, нормоцитарная, мегалобластная, апластическая), лейкопения, панцитопения (часто); лимфаденопатия, агранулоцитоз, эозинофилия, синдром диссеминированного внутрисосудистого свертывания, угнетение костномозгового кроветворения (редко); лимфангит (очень редко).
Метаболизм и питание: гипокалиемия, гипогликемия (часто); гиперхолестеринемия (редко).
Скелетно-мышечная система: боль в спине (часто); артрит (редко).
Нервная система: головная боль (очень часто); головокружение, галлюцинации, спутанность, депрессия, тревога, тремор, ажитация, парестезии (часто); Атаксия, отек головного мозга, гипертония, гипостезия, нистагм, обморок (редко); Синдром Гиенна-Барре, глазодвигательный криз, экстрапирамидный синдром, бессонница, энцефалопатия, сонливость во время инфузии (очень редко).
Дыхательная система: респираторный дистресс синдром, отек легких, синусит (часто).
Кожа и подкожные ткани: сыпь (очень часто); зуд, макулопапулезная сыпь, кожные реакции фоточувствительности, алопеция, эксфолиативный дерматит, отек лица, пурпура (часто); фиксированная лекарственная сыпь, экзема, псориаз, синдром Стивенса-Джонсона, крапивница (редко); ангионевротический отек, дискоидная красная волчанка, многоформная эритема, токсический эпидермальный некролиз (очень редко).
Органы чувств: зрительные нарушения (включая нарушение/усиление зрительного восприятия, туман перед глазами, изменение цветного зрения, фотофобия) (очень часто); блефарит, неврит зрительного нерва, отек соска зрительного нерва, склерит, нарушение вкусового восприятия, диплопия (редко); кровоизлияние в сетчатку, помутнение роговицы, атрофия зрительного нерва, гипоакузия, звон в ушах (очень редко).
Мочеполовая система: повышение креатинина, острая почечная недостаточность, гематурия (часто); повышение остаточного азота мочевины, альбуминурия, нефрит (редко); некроз канальцев почек (очень редко).

Перед началом терапии необходимо скорректировать такие электролитные нарушения как гипокалиемия, гипомагниемия и гипокальциемия.

Забор проб для культурального и других лабораторных исследований (серологических, гистопатологических) с целью выделения и идентификации возбудителей следует производить до начала лечения. Терапию можно начать до получения результатов лабораторных исследований, а затем при необходимости скорректировать. Выделены клинические штаммы, обладающие сниженной чувствительностью к вориконазолу. Однако повышенные МПК не всегда позволяют предсказать клиническую неэффективность; известны случаи, когда вориконазол был эффективен при инфекциях, вызванных микроорганизмами, устойчивыми к другим азолам. Оценить корреляцию между активностью in vitro и клиническими результатами лечения трудно, учитывая сложность больных, которых включали в клинические исследования; значения пограничных концентраций вориконазола, позволяющих оценивать чувствительность к этому препарату, не установлены.

Применение вориконазола может приводить к удлинению интервала QT на ЭКГ, что сопровождается редкими случаями мерцания-трепетания желудочков у пациентов со множественными факторами риска (кардиотоксическая химиотерапия, кардиомиопатия, гипокалиемия и сопутствующая терапия, которая могла способствовать развитию нежелательных явлений со стороны сердечно-сосудистой системы). Пациентам с данными потенциально проаритмическими состояниями вориконазол должен назначаться с осторожностью.

Нежелательные явления со стороны печени, наблюдавшиеся при лечении вориконазолом, в основном появлялись у больных с серьезными заболеваниями (главным образом злокачественными опухолями крови). У больных без каких-либо факторов риска наблюдаются преходящие реакции со стороны печени, включая гепатит и желтуху. Нарушения функции печени обычно обратимы и проходят после прекращения лечения. В период применения препарата следует регулярно контролировать функцию печени (включая печеночные пробы и уровень билирубина), при этом при появлении клинических признаков заболевания печени следует обсудить целесообразность прекращения терапии.

В период применения препарата следует контролировать показатели функции почек (в т.ч. уровень креатинина в сыворотке крови).

При выраженных инфузионных реакциях следует обсудить целесообразность продолжения инфузионного введения Вифенда.

При прогрессировании дерматологических реакций препарат следует отменить.

Пациенты, применяющие Вифенд, должны избегать пребывания на солнце и УФ-облучения.

При назначении Вифенда пациентам, получающим циклоспорин и такролимус, следует провести коррекцию дозы последних и контролировать их концентрацию в плазме. После отмены Вифенда следует оценить концентрацию циклоспорина и такролимуса в плазме и при необходимости повысить их дозу.

При необходимости совместного применения Вифенда и фенитоина следует тщательно оценить предполагаемую пользу и потенциальный риск от комбинированной терапии и постоянно мониторировать уровень фенитоина.

При необходимости совместного применения Вифенда и рифабутина следует тщательно оценить предполагаемую пользу и потенциальный риск от комбинированной терапии и проводить ее под контролем картины периферической крови, а также других возможных нежелательных эффектов рифабутина.

Вориконазол метаболизируется под действием изоферментов цитохрома Р450 - CYP2C19, CYP2C9 и CYP3A4. Ингибиторы или индукторы этих изоферментов могут вызвать, соответственно, повышение или снижение концентраций вориконазола в плазме.

При одновременном применении с рифампицином (индуктор CYP P450) в дозе 600 мг/сут Cmax и AUC вориконазола снижаются на 93% и 96% соответственно (такая комбинация противопоказана).

При одновременном применении с Вифендом, ритонавир (индуктор CYP P450, ингибитор и субстрат CYP3A4) в дозе 400 мг каждые 12 ч снижал Cmax в равновесном состоянии и AUC вориконазола, принимаемого внутрь, в среднем на 66% и 82% соответственно. Эффект более низких доз ритонавира на концентрации вориконазола пока не известен. Установлено, что повторное применение вориконазола внутрь не оказывает выраженного эффекта на Cmax в равновесном состоянии и AUC ритонавира, также принимаемого повторно (одновременное применение вориконазола и ритонавира в дозе 400 мг каждые 12 ч противопоказано).

При совместном применении с мощными индукторами CYP P450 карбамазепином или длительно действующими барбитуратами (фенобарбиталом) возможно значительное снижение Cmax вориконазола в плазме, хотя их взаимодействие не изучалось. Такая комбинация противопоказана.

При совместном применении с циметидином (неспецифический ингибитор CYP P450) в дозе 400 мг 2 раза/сут Cmax и AUC вориконазола повышаются на 18% и 23% соответственно (коррекции дозы Вифенда не требуется).

Ранитидин в дозе 150 мг 2 раза/сут при совместном применении не оказывает существенного влияния на Cmax и AUC вориконазола.

Эритромицин (ингибитор CYP3A4) при применении в дозе 1 г 2 раза/сут и азитромицин в дозе 500 мг 1 раз/сут не оказывают существенного влияния на Cmax и AUC вориконазола.

Вориконазол ингибирует активность изоферментов цитохрома P450 - CYP2C19, CYP2C9, CYP3A4, поэтому возможно повышение концентраций в плазме лекарственных средств, которые метаболизируются этими изоферментами.

При одновременном применении вориконазола с терфенадином, астемизолом, цизапридом, пимозидом и хинидином возможно значительное повышение их концентрации в плазме, что может привести к удлинению интервала QT и в редких случаях к развитию мерцания/трепетания желудочков (такая комбинация противопоказана).

При совместном применении вориконазол повышает Cmax и AUC сиролимуса (2 мг однократно) на 556% и 1014% соответственно (такая комбинация противопоказана).

При одновременном применении вориконазол может вызывать повышение концентрации алкалоидов спорыньи (эрготамина и дигидроэрготамина) в плазме и развитие эрготизма (такая комбинация противопоказана).

При совместном применении у пациентов, перенесших трансплантацию почки и находящихся в стабильном состоянии, вориконазол повышает Cmax и AUC циклоспорина, по крайней мере, на 13% и 70% соответственно, что сопровождается повышением риска развития нефротоксических реакций. При назначении вориконазола больным, получающим циклоспорин, рекомендуется уменьшить дозу циклоспорина вдвое и контролировать его уровни в плазме. После отмены вориконазола необходимо контролировать уровни циклоспорина и при необходимости увеличить его дозу.

При совместном применении вориконазол повышает Cmax и AUC такролимуса (применяемого в дозе 0.1 мг/кг однократно) на 117% и 221% соответственно, что может сопровождаться нефротоксическими реакциями. При назначении вориконазола больным, получающим такролимус, рекомендуется уменьшить дозу последнего до 1/3 и контролировать его уровни в плазме. После отмены вориконазола необходимо контролировать концентрацию такролимуса и при необходимости увеличить его дозу.

Одновременное применение вориконазола (в дозе 300 мг 2 раза/сут) и варфарина (30 мг 1 раз/сут) сопровождалось увеличением максимального протромбинового времени до 93%. При одновременном назначении варфарина и вориконазола рекомендуется контролировать протромбиновое время.

Вориконазол при совместном применении может вызывать повышение концентрации в плазме фенпрокумона, аценокумарола (субстраты CYP2C9, CYP3A4) и протромбинового времени. Если больным, получающим препараты кумарина, назначают вориконазол, необходимо контролировать протромбиновое время с короткими интервалами и соответствующим образом подбирать дозы антикоагулянтов.

При совместном применении вориконазол может вызывать повышение концентрации производных сульфонилмочевины (субстраты CYP2C9) - толбутамида, глипизида и глибенкламида в плазме и вызвать гипогликемию. При одновременном их применении необходимо тщательно контролировать уровни глюкозы в крови.

In vitro вориконазол ингибирует метаболизм ловастатина (субстрат CYP3A4). При совместном применении возможно повышение концентрации в плазме статинов, метаболизирующихся под действием CYP3A4, что может увеличить риск развития рабдомиолиза. При одновременном их применении рекомендуется оценить целесообразность коррекции дозы статина.

In vitro вориконазол ингибирует метаболизм мидазолама (субстрат CYP3A4). При совместном применении возможно повышение концентрации в плазме метаболизирующихся под действием CYP3A4 бензодиазепинов (мидазолама, триазолама, алпразолама) и развитие пролонгированного седативного эффекта. При одновременном применении этих препаратов рекомендуется обсудить целесообразность коррекции дозы бензодиазепина.

При совместном применении вориконазол может повысить содержание алкалоидов барвинка (субстраты CYP3A4) - винкристина, винбластина в плазме и привести к развитию нейротоксических реакций. Рекомендуется обсудить целесообразность коррекции дозы алкалоидов барвинка.

Вориконазол повышает Cmax и AUC преднизолона (субстрат CYP3A4), применяемого в дозе 60 мг однократно на 11% и 34% соответственно. Коррекция дозы не рекомендуется.

При одновременном применении вориконазол не оказывает существенного влияния на Cmax и AUC дигоксина, назначаемого в дозе 0.25 мг 1 раз/сут.

При совместном применении вориконазол не оказывает влияния на Cmax и AUC микофеноловой кислоты, назначаемой в дозе 1 г.

При одновременном применении с Вифендом, эфавиренз (индуктор CYP P450, ингибитор и субстрат CYP3A4), применяемый в дозе 400 мг 1 раз/сут в равновесном состоянии снижает Cmax и AUC вориконазола в среднем на 61% и 77% соответственно. Вориконазол в равновесном состоянии (400 мг внутрь каждые 12 ч в первый день, затем 200 мг внутрь каждые 12 ч в течение 8 дней) повышает равновесную Cmax и AUC эфавиренза в среднем на 38% и 44% соответственно (такая комбинация противопоказана).

При совместном применении фенитоин (субстрат CYP2С9 и мощный индуктор цитохрома P450), применяемый в дозе 300 мг 1 раз/сут, снижает Cmax и AUC вориконазола на 49% и 69% соответственно; а вориконазол (400 мг 2 раза/сут) повышает Cmax и AUC фенитоина на 67% и 81% соответственно (при необходимости совместного применения следует тщательно оценить соотношение предполагаемой пользы и потенциального риска комбинированной терапии, а также тщательно мониторировать уровни фенитоина в плазме).

При совместном применении рифабутин (индуктор цитохрома P450), применяемый в дозе 300 мг 1 раз/сут снижает Cmax и AUC вориконазола (200 мг 1 раз/сут) на 69% и 78% соответственно. При совместном применении с рифабутином Cmax и AUC вориконазола (350 мг 2 раза/сут) составляет соответственно 96% и 68% от показателей при монотерапии вориконазолом (200 мг 2 раза/сут). При применении вориконазола в дозе 400 мг 2 раза/сут Сmax и AUC соответственно на 104% и 87% выше, чем при монотерапии вориконазолом в дозе 200 мг 2 раза/сут. Вориконазол в дозе 400 мг 2 раза/сут повышает Cmax и AUC рифабутина на 195% и 331% соответственно. При одновременном лечении рифабутином и вориконазолом рекомендуется регулярно проводить развернутый анализ картины периферической крови и контролировать нежелательные эффекты рифабутина (например, увеит).

При совместном применении в дозе 40 мг 1 раз/сут омепразол (ингибитор CYP2C19; субстрат CYP2C19 и CYP3A4) повышает Cmax и AUC вориконазола на 15% и 41% соответственно, а вориконазол повышает Cmax и AUC омепразола на 116% и 280% соответственно (следовательно, коррекции дозы вориконазола не требуется, а дозу омепразола следует уменьшить вдвое). Следует учесть возможность лекарственного взаимодействия вориконазола с другими ингибиторами Н+-К+-АТФ-азы, которые являются субстратами CYP2C19.

Индинавир (ингибитор и субстрат CYP3A4), применяемый в дозе 800 мг 3 раза/сут не оказывает существенного влияния на величину Cmax и AUC вориконазола, а вориконазол не влияет на Cmax и AUC индинавира.

При одновременном применении с другими ингибиторами протеазы ВИЧ (субстраты и ингибиторы CYP3A4) следует тщательно контролировать состояние пациента с целью возможных токсических эффектов, т.к. исследования in vitro показали, что вориконазол и ингибиторы протеазы ВИЧ (саквинавир, ампренавир, нелфинавир) могут взаимно ингибировать метаболизм друг друга.

При совместном применении вориконазола с ненуклеозидными ингибиторами обратной транскриптазы (субстраты CYP3A4, ингибиторы или индукторы цитохрома P450) следует учитывать, что эфавиренз и невирапин могут индуцировать метаболизм вориконазола, а делавердин и эфавиренз - ингибировать его; вориконазол, в свою очередь, может подавлять метаболизм ингибиторов обратной транскриптазы. При одновременном применении вориконазола с ненуклеозидными ингибиторами обратной транскриптазы больных следует наблюдать с целью выявления возможных токсических эффектов.

Хранить при температуре не выше 30°С.
Восстановленный раствор: при температуре от 2°С до 8°С.

3 года.

ВІФЕНД

VFEND

Ліофілізат для приготування розчину для інфузії

Активний компонент: вориконазол 200 мг;
допоміжні речовини: натрієва сіль сульфобутилового ефіру бета-циклодекстрину (SBECD)

1 флакон.

Віфенд - протигрибковий антибіотик триазольной, має широкий спектр дії. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням деметилювання 14ос-стеролу, опосередкованого грибковим цитохромом P450-ключовий етап синтезу ергостеролу. In vitro має широкий спектр протигрибкової активності: активний відносно Candida spp. (включаючи штами С. krusei, стійкі до флуконазолу, і резистентні штами С. glabrata та С. albicans), Aspergillus spp. та інших патогенних грибів (у т. ч. Scedosporium або Fusarium), резистентним до інших протигрибкових засобів. In vivo ефективний при інфекціях, викликаних Aspergillus spp. (в т. ч. A. flavus, A. fumigatus, A. terreus, A. niger, A. nidulans), Candida spp. (в т. ч. С. albicans, С. dubliniensis, С. glabrata, С. inconspicua, С. krusei, С. parapsilosis, С. tropicalis і С. guilliermondii), Scedosporium spp. (включаючи S. apiospermum, S. prolificans), Fusarium spp., Alternaria spp., Blastomices dermatitidis, Blastoschizomyces capitatus, Cladosporium spp., Coccidioides immitis, Conidiobolus coronatus, Cryptococcus neoformans, Exserohilum rostratum, Exophiala spinifera, Fonsecaea pedrosoi, Madurella mycetomatis, Paecilomyces lilacinus, Penicillium spp. (в т. ч. Р. marneffei), Phialophora richardsiae, Scopulariopsis brevicaulis та Trichosporon spp. (в т. ч. Т. beigelii). In vitro продемонстрована активність щодо Acremonium spp., Alternaria spp., Bipolaris spp., Cladophialophora spp., Histoplasma capsulatum. Зростання більшості штамів пригнічувався при концентраціях препарату від 0.05 до 2 мкг/мл In vitro виявлена активність препарату щодо Curvularia spp. та Sporothrix spp., проте клінічне значення невідоме.

Інвазивний аспергільоз. Важкі інвазивні форми кандидозних інфекцій (включаючи С. krusei). Кандидоз стравоходу. Тяжкі грибкові інфекції, що спричинені Scedosporium і Fusarium spp spp. Інші тяжкі грибкові інфекції при непереносимості або рефрактерності до інших лікарських засобів. Профілактика «проривних» грибкових інфекцій у лихоманить хворих групи високого ризику (реципієнтів алогенного кісткового мозку, хворих з рецидивом лейкозу).

Віфенд протипоказаний хворим з гіперчутливістю до вориконазолу чи будь-якого компонента препарату.
Одночасне застосування Віфенду і субстратів CYP3A4 - терфенадину, астемізолу, цизаприду, пімозиду або хінідину протипоказане, оскільки підвищення концентрацій останніх у плазмі може призвести до подовження інтервалу QT та у рідкісних випадках до розвитку тріпотіння/мерехтіння шлуночків. Одночасне застосування Віфенду і сиролімусу-одного протипоказано, так як вориконазол значно підвищував концентрації сиролімусу-одного в плазмі здорових людей.
Одночасне застосування Віфенду з рифампіцином, карбамазепіном і довгостроково діючими барбітуратами (наприклад, фенобарбітал) протипоказане, оскільки ці лікарські засоби значно знижують концентрацію вориконазола в плазмі. Одночасне застосування Віфенду з ритонавіром (400 мг кожні 12 годин) протипоказане, оскільки останній значно знижує концентрацію вориконазола в плазмі здорових людей.
Одночасне застосування Віфенду з ефавіренцем протипоказано, оскільки останній значно знижує концентрацію вориконазола в плазмі, а вориконазол в свою чергу підвищує плазмову концентрацію ефавіренцу. Одночасне застосування алкалоїдів ріжків (ерготаміну, дигідроерготаміну), що є субстратами CYP3A4, протипоказане, так як підвищення концентрації цих речовин в плазмі може призвести до эрготизму.
З обережністю: тяжка печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність (при парентеральному введенні). Безпека і ефективність у дітей віком молодше 2 років не встановлені. Підвищена чутливість до інших препаратів - похідних азолів.

Адекватної інформації про застосування вориконазола у вагітних жінок немає. Дослідження на тваринах показали, що препарат у високих дозах чинить токсичну дію на репродуктивну функцію. Можливий ризик для людини не відомий. Вориконазол не слід застосовувати у вагітних жінок за винятком тих випадків, коли очікувана користь для матері явно перевищує можливий ризик для плода. Виведення вориконазола з грудним молоком не вивчалося. Вориконазол не слід застосовувати у жінок, які годують груддю, за винятком тих випадків, коли очікувана користь явно перевищує ризик. Жінки репродуктивного віку при застосуванні Віфенду повинні використовувати надійні методи контрацепції.

Віфенд вводять тільки у вигляді інфузії зі швидкістю не більше 3 мг/кг/год протягом 1-2 годин. Розчин не можна вводити в/в струминно. Дорослим Віфенд призначають в/в у перші добу рекомендованої насичуючої дози, щоб в перший день терапії добитися концентрації вориконазола в плазмі крові близькою до рівноважної. Можливий перехід з парентерального введення на прийом всередину. Дозу підбирають індивідуально.

Найбільш поширеними небажаними реакціями є зорові порушення, лихоманка, висип, блювання, нудота, діарея, головний біль, периферичні набряки та біль у животі. Небажані реакції звичайно були легко або помірно виражені.
Загальні: пропасниця, периферичні набряки (дуже часто); озноб, астенія, біль у грудях, реакції/запалення в місці введення, грипоподібний синдром (часто).
Серцево-судинна система: зниження АТ, тромбофлебіт, флебіт (часто); передсердні аритмії, брадикардія, тахікардія, шлуночкова аритмія, надшлуночкові тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків (рідко); повна атрио-вентрикулярная блокада, блокада ніжки пучка Гіса, вузлові аритмії, шлуночкова тахікардія (включаючи тріпотіння шлуночків) (дуже рідко).
Травна система: нудота, блювання, діарея, біль у животі (дуже часто); підвищення показників функції печінки (включаючи ACT, АЛТ, лужну фосфатазу, гамма-ГТ, ЛДГ, білірубін), жовтяниця, хейліт, гастроентерит, холестатична жовтяниця (часто); холецистит, холелітіаз, запор, дуоденіт, диспепсія, збільшення печінки, гінгівіт, глосит, гепатит, печінкова недостатність, панкреатит, набряк язика, перитоніт (рідко); псевдомембранозний коліт, печінкова кома (дуже рідко).
Ендокринна система: недостатність кори надниркових залоз (рідко); гіпертиреоз, гіпотиреоз (дуже рідко). Імунна система: алергічні реакції, анафілактоїдні реакції (рідко).
Кров і лімфатична система: тромбоцитопенія, анемія (у тому числі макроцитарна, микроцитарная, нормоцитарная, мегалобластна, апластична), лейкопенія, панцитопенія (часто); лімфаденопатія, агранулоцитоз, еозинофілія, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання, пригнічення кістковомозкового кровотворення (рідко); лімфангіт (дуже рідко).
Метаболізм і харчування: гіпокаліємія, гіпоглікемія (часто); гіперхолестеринемія (рідко).
Скелетно-м'язова система: біль у спині (часто); артрит (рідко).
Нервова система: головний біль (часто); запаморочення, галюцинації, сплутаність, депресія, тривога, тремор, ажитація, парестезії (часто); Атаксія, набряк мозку, гіпертонія, гіпостезія, ністагм, непритомність (рідко); Синдром Гиенна-Барре, глазодвигательный криз, екстрапірамідний синдром, безсоння, енцефалопатія, сонливість під час інфузії (дуже рідко).
Дихальна система: респіраторний дистрес синдром, набряк легенів, синусит (часто).
Шкіра та підшкірні тканини: висип (дуже часто); свербіж, макулопапульозний висип, шкірні реакції фоточутливості, алопеція, ексфоліативний дерматит, набряк обличчя, пурпура (часто); фіксована лікарська висип, екзема, псоріаз, синдром Стівенса-Джонсона, кропив'янка (рідко); ангіоневротичний набряк, дискоїдний червоний вовчак, багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз (дуже рідко).
Органи чуття: зорові порушення (включаючи порушення/посилення зорового сприйняття, туман перед очима, зміна кольорового зору, фотофобія) (дуже часто); блефарит, неврит зорового нерва, набряк соска зорового нерва, склерит, порушення смакового сприйняття, диплопія (рідко); крововилив у сітківку, помутніння рогівки, атрофія зорового нерва, гіпоакузія, шум у вухах (дуже рідко).
Сечостатева система: підвищення креатиніну, гостра ниркова недостатність, гематурія (часто); підвищення залишкового азоту сечовини, альбумінурія, нефрит (рідко); некроз канальців нирок (дуже рідко).

Перед початком терапії необхідно скорегувати такі електролітні порушення як гіпокаліємія, гіпомагніємія та гіпокальціємія.

Забір проб для культурального та інших лабораторних досліджень (серологічних, гістопатологічних) з метою виділення та ідентифікації збудників слід проводити до початку лікування. Терапію можна розпочати до отримання результатів лабораторних досліджень, а потім при необхідності скоригувати. Виділені клінічні штами, що володіють зниженою чутливістю до вориконазолу. Проте підвищені МПК не завжди дозволяють передбачити клінічну неефективність; відомі випадки, коли вориконазол був ефективний при інфекціях, спричинених мікроорганізмами, стійкими до інших азолам. Оцінити кореляцію між активністю in vitro та клінічними результатами лікування важко, враховуючи складність хворих, яких включали в клінічні дослідження; значення прикордонних концентрацій вориконазола, що дозволяють оцінювати чутливість до цього препарату, не встановлено.

Застосування вориконазола може призводити до подовження інтервалу QT на ЕКГ, що супроводжується рідкими випадками мерехтіння-тріпотіння шлуночків у пацієнтів із множинними факторами ризику (кардиотоксическая хіміотерапія, кардіоміопатія, гіпокаліємія і супутня терапія, яка могла сприяти розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи). Пацієнтам із даними потенційно проаритмическими станами вориконазол повинен призначатися з обережністю.

Небажані явища з боку печінки, спостерігалися при лікуванні вориконазолом, в основному з'являлися у хворих з серйозними захворюваннями (головним чином злоякісними пухлинами крові). У хворих без яких-небудь факторів ризику спостерігаються минущі реакції з боку печінки, включаючи гепатит і жовтяницю. Порушення функції печінки зазвичай оборотні і минають після припинення лікування. У період застосування препарату слід регулярно контролювати функцію печінки (включаючи печінкові проби і рівень білірубіну), при цьому при появі клінічних ознак захворювання печінки слід обговорити доцільність припинення терапії.

У період застосування препарату слід контролювати показники функції нирок (у т. ч. рівень креатиніну в сироватці крові).

При виражених інфузійних реакціях слід обговорити доцільність продовження інфузійного введення Віфенду.

При прогресуванні дерматологічних реакцій препарат слід відмінити.

Пацієнти, які застосовують Віфенд, повинні уникати перебування на сонці і УФ-опромінення.

При призначенні Віфенду пацієнтам, які отримують циклоспорин та такролімус, слід провести корекцію дози останніх і контролювати їх концентрацію в плазмі. Після скасування Віфенду слід оцінити концентрацію циклоспорину і такролімусу в плазмі і при необхідності підвищити їх дозу.

При необхідності спільного застосування Віфенду і фенітоїну слід ретельно оцінити передбачувану користь та потенційний ризик від комбінованої терапії і постійно моніторувати рівень фенітоїну.

При необхідності спільного застосування Віфенду і рифабутину слід ретельно оцінити передбачувану користь та потенційний ризик від комбінованої терапії і проводити під контролем картини периферичної крові, а також інших можливих небажаних ефектів рифабутину.

Вориконазол метаболізується під дією ізоферментів цитохрому Р450 - CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4. Інгібітори або індуктори цих ізоферментів можуть викликати, відповідно, підвищення або зниження концентрацій вориконазола в плазмі.

При одночасному застосуванні з рифампіцином (індуктор Р450 CYP) у дозі 600 мг/добу Cmax і AUC вориконазола знижуються на 93% і 96% відповідно (така комбінація протипоказана).

При одночасному застосуванні з Вифендом, ритонавір (індуктор CYP P450, інгібітор і субстрат CYP3A4) у дозі 400 мг кожні 12 год знижував Cmax в рівноважному стані і AUC вориконазола, що приймається всередину, в середньому на 66% та 82% відповідно. Ефект більш низьких доз ритонавіру на концентрації вориконазола поки не відомий. Встановлено, що повторне застосування вориконазола всередину не робить вираженого ефекту на Cmax в рівноважному стані і AUC ритонавіру, також приймається повторно (одночасне застосування вориконазола і ритонавіру в дозі 400 мг кожні 12 год протипоказане).

При спільному застосуванні з потужними індукторами CYP P450 карбамазепіном або довгостроково діючими барбітуратами (фенобарбітал) можливе значне зниження Cmax вориконазола в плазмі, хоча їх взаємодія не вивчалась. Така комбінація протипоказана.

При спільному застосуванні з циметидином (неспецифічний інгібітор CYP P450) у дозі 400 мг 2 рази/добу Cmax і AUC вориконазола підвищуються на 18% і 23% відповідно (корекції дози Віфенду не потрібно).

Ранітидин у дозі 150 мг 2 рази/добу при сумісному застосуванні не чинить істотного впливу на Cmax та AUC вориконазола.

Еритроміцин (інгібітор CYP3A4) при застосуванні в дозі 1 г 2 рази/добу і азитроміцин у дозі 500 мг 1 раз/добу не роблять істотного впливу на Cmax та AUC вориконазола.

Вориконазол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 - CYP2C19, CYP2C9, CYP3A4, тому можливе підвищення концентрацій у плазмі лікарських засобів, що метаболізуються цими ізоферментами.

При одночасному застосуванні вориконазола з терфенадином, астемізолом, цизапридом, пімозидом і хінідином можливо значне підвищення їх концентрації в плазмі, що може призвести до подовження інтервалу QT та у рідкісних випадках до розвитку мерехтіння/тріпотіння шлуночків (така комбінація протипоказана).

При спільному застосуванні вориконазол підвищує Cmax і AUC сиролімусу-одного (2 мг одноразово) на 556% і 1014% відповідно (така комбінація протипоказана).

При одночасному застосуванні вориконазол може викликати підвищення концентрації алкалоїдів ріжків (ерготаміну і дигідроерготаміну) в плазмі і розвиток ерготизму (така комбінація протипоказана).

При спільному застосуванні у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки і знаходяться в стабільному стані, вориконазол підвищує Cmax та AUC циклоспорину, принаймні, на 13% і 70% відповідно, що супроводжується підвищенням ризику розвитку нефротоксичних реакцій. При призначенні вориконазола хворим, які отримують циклоспорин, рекомендується зменшити дозу циклоспорину вдвічі та контролювати його рівні в плазмі. Після скасування вориконазола необхідно контролювати рівні циклоспорину і при необхідності збільшити його дозу.

При спільному застосуванні вориконазол підвищує Cmax і AUC такролімусу (застосовується в дозі 0.1 мг/кг одноразово) на 117% і 221% відповідно, що може супроводжуватися нефротоксичними реакціями. При призначенні вориконазола хворим, які отримують такролімус, рекомендується зменшити дозу останнього до 1/3 і контролювати його рівні в плазмі. Після скасування вориконазола необхідно контролювати концентрацію такролімусу і при необхідності збільшити його дозу.

Одночасне застосування вориконазола (у дозі 300 мг 2 рази/добу) і варфарину (30 мг 1 раз/добу) супроводжувалося збільшенням максимального протромбінового часу до 93%. При одночасному призначенні варфарину і вориконазола рекомендується контролювати протромбіновий час.

Вориконазол при спільному застосуванні може спричиняти підвищення концентрації в плазмі фенпрокумону, аценокумаролу (субстрати CYP2C9, CYP3A4) і протромбінового часу. Якщо хворим, які отримують препарати кумарину, призначають вориконазол, слід контролювати протромбіновий час з короткими інтервалами і відповідним чином підбирати дози антикоагулянтів.

При спільному застосуванні вориконазол може викликати підвищення концентрації похідних сульфонілсечовини (субстрати CYP2C9) - толбутаміду, гліпізиду та глібенкламіду в плазмі і викликати гіпоглікемію. При одночасному їх застосуванні необхідно ретельно контролювати рівні глюкози в крові.

In vitro вориконазол інгібує метаболізм ловастатину (субстрат CYP3A4). При спільному застосуванні можливе підвищення концентрації в плазмі статинів, що метаболізуються під дією CYP3A4, що може збільшити ризик розвитку рабдоміолізу. При одночасному їх застосуванні рекомендується оцінити доцільність корекції дози статину.

In vitro вориконазол інгібує метаболізм мідазоламу (субстрат CYP3A4). При спільному застосуванні можливе підвищення концентрації в плазмі метаболізуються під дією CYP3A4 бензодіазепінів (мідазоламу, триазоламу, алпразоламу) і розвиток пролонгованої седації. При одночасному застосуванні цих препаратів рекомендується обговорити доцільність корекції дози бензодіазепіну.

При спільному застосуванні вориконазол може підвищити вміст алкалоїдів барвінку (субстрати CYP3A4) - вінкристину, вінбластину в плазмі і призвести до розвитку нейротоксичних реакцій. Рекомендується обговорити доцільність корекції дози алкалоїдів барвінку.

Вориконазол підвищує Cmax і AUC преднізолону (субстрат CYP3A4), що застосовується у дозі 60 мг одноразово на 11% і 34% відповідно. Корекція дози не рекомендується.

При одночасному застосуванні вориконазол не виявляє істотного впливу на Cmax та AUC дигоксину, призначається в дозі 0.25 мг 1 раз/добу.

При спільному застосуванні вориконазол не впливає на Cmax і AUC микофеноловой кислоти, що призначається в дозі 1 р.

При одночасному застосуванні з Вифендом, ефавіренз (індуктор CYP P450, інгібітор та субстрат CYP3A4), що застосовується у дозі 400 мг 1 раз/добу в рівноважному стані знижує Cmax та AUC вориконазола в середньому на 61% та 77% відповідно. Вориконазол у рівноважному стані (400 мг всередину кожні 12 год в перший день, потім 200 мг перорально кожні 12 год протягом 8 днів) підвищує рівноважну Cmax і AUC эфавиренза в середньому на 38% та 44% відповідно (така комбінація протипоказана).

При спільному застосуванні фенітоїн (субстрат СУР2С9 та потужний індуктор цитохрому P450), що застосовується у дозі 300 мг 1 раз/добу, знижує Cmax та AUC вориконазола на 49% і 69% відповідно; а вориконазол (400 мг 2 рази/добу) підвищує Cmax і AUC фенітоїну на 67% і 81% відповідно (при необхідності сумісного застосування слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику комбінованої терапії, а також ретельно моніторувати рівні фенітоїну в плазмі).

При спільному застосуванні рифабутин (індуктор цитохрому P450), що застосовується у дозі 300 мг 1 раз/добу знижує Cmax та AUC вориконазола (200 мг 1 раз/добу) на 69% і 78% відповідно. При спільному застосуванні з рифабутином Cmax та AUC вориконазола (350 мг 2 рази/добу) становить відповідно 96% та 68% від показників при монотерапії вориконазолом (200 мг 2 рази/добу). При застосуванні вориконазола у дозі 400 мг 2 рази/добу, Смах і AUC відповідно на 104% та 87% вище, ніж при монотерапії вориконазолом у дозі 200 мг 2 рази/добу. Вориконазол у дозі 400 мг 2 рази/добу підвищує Cmax і AUC рифабутину на 195% і 331% відповідно. При одночасному лікуванні рифабутином та вориконазолом рекомендується регулярно проводити розгорнутий аналіз картини периферичної крові і контролювати небажані ефекти рифабутину (наприклад, увеїт).

При сумісному застосуванні у дозі 40 мг 1 раз/добу омепразол (інгібітор CYP2C19; субстрат CYP2C19 і CYP3A4) підвищує Cmax та AUC вориконазола на 15% і 41% відповідно, а вориконазол підвищує Cmax і AUC омепразолу на 116% і 280% відповідно (отже, корекції дози вориконазола не потрібно, а дозу омепразолу слід зменшити вдвічі). Слід врахувати можливість лікарської взаємодії вориконазола з іншими інгібіторами Н-К-АТФ-ази, які є субстратами CYP2C19.

Індинавір (інгібітор і субстрат CYP3A4), що застосовується у дозі 800 мг 3 рази/добу не чинить істотного впливу на величину Cmax і AUC вориконазола, а вориконазол не впливає на Cmax і AUC індинавіру.

При одночасному застосуванні з іншими інгібіторами протеази ВІЛ (субстрати й інгібітори CYP3A4) слід ретельно контролювати стан пацієнта з метою можливих токсичних ефектів, т. к. дослідження in vitro показали, що вориконазол та інгібітори протеази ВІЛ (саквінавір, ампренавір, нелфінавір) можуть взаємно інгібувати метаболізм один одного.

При спільному застосуванні вориконазола з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (субстрати CYP3A4, інгібітори або індуктори цитохрому P450) слід враховувати, що ефавіренз і невірапін можуть індукувати метаболізм вориконазола, а делавердин і ефавіренз - інгібувати його; вориконазол, в свою чергу, може пригнічувати метаболізм інгібіторів зворотної транскриптази. При одночасному застосуванні вориконазола з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази хворих слід спостерігати з метою виявлення можливих токсичних ефектів.

Зберігати при температурі не вище 30°С.
Відновлений розчин: при температурі від 2°С до 8°С.

3 роки.