Купить Веро-ванкомицин флаконы, 1 г

Веро-Ванкомицин

Лиофилизат для приготовления раствора для инфузий

1 фл. содержит ванкомицин (в форме гидрохлорида) 1000 мг.

1 фл.

Веро-Ванкомицин оказываетантибактериальное действие. Бактерицидное действие ванкомицина проявляется в результате ингибирования биосинтеза клеточной стенки. Кроме того, ванкомицин может изменять проницаемость клеточной мембраны бактерий и синтез РНК. Перекрестная устойчивость между ванкомицином и антибиотиками других классов отсутствует.

эндокардит; препарат эффективен как при монотерапии, так и в комбинации с аминогликозидами для лечения эндокардита, вызываемого Streptococcus viridans или Streptococcus bovis. При эндокардите, вызванным энтерококками (например, Е.faecalis), ванкомицин эффективен только в сочетании с аминогликозидами. Имеются сведения о том, что ванкомицин эффективен при лечении эндокардита, вызванного Corynebacterium diphtheriae. Ванкомицин успешно применяется в сочетании с рифампицином, аминогликозидами или с обоими антибиотиками при раннем эндокардите, обусловленном Streptococcus epidermidis или Corynebacterium diphtheriae, после протезирования клапана. В отдельных случаях ванкомицин показан для профилактики эндокардита; сепсис; инфекции костей и суставов; инфекции нижних отделов дыхательных путей; инфекции кожи и мягких тканей.

Веро-ванкомицин может также применяться при инфекциях, вызванных грамположительными микроорганизмами при повышенной чувствительности к пенициллинам; непереносимости или неэффективности другой антибактериальной терапии (включая пенициллины или цефалоспорины); инфекциях, вызванных микроорганизмами, чувствительными к ванкомицину, но устойчивыми к другим антимикробным препаратам.
Веро-ванкомицин в виде раствора для приема внутрь может применяться для лечения псевдомембранозного колита.

неврит слухового нерва; почечная недостаточность; беременность (I триместр); лактация; повышенная чувствительность к препарату.

С осторожностью назначают препарат при нарушении слуха (в т.ч. в анамнезе).

Препарат противопоказан к применению в I триместре беременности. Назначение во II и III триместрах возможно только по жизненным показаниям.

При применении препарата Веро-ванкомицин рекомендуемая концентрация раствора должна составлять не более 5 мг/мл, а скорость введения - не более 10 мг/мин. У пациентов, которым показано ограничение потребления жидкости, можно применять раствор с концентрацией до 10 мг/мл при скорости введения, не превышающей 10 мг/мин. При применении таких концентраций возрастает вероятность развития побочных явлений, связанных с инфузией.
Для взрослых суточная доза препарата составляет 2 г в/в (по 500 мг каждые 6 ч или по 1 г каждые 12 ч). Каждую дозу следует вводить со скоростью не более 10 мг/мин и в течение не менее 60 мин. Возраст и наличие ожирения у пациента могут потребовать изменения рекомендуемой дозы на основании определения концентрации ванкомицина в сыворотке.
Для детей дозу устанавливают из расчета 10 мг/кг и вводят в/в каждые 6 ч. Каждую дозу следует вводить в течение не менее 60 минут.
Для новорожденных начальную дозу определяют из расчета 15 мг/кг, а затем 10 мг/кг каждые 12 ч в течение первой недели их жизни, начиная со второй недели жизни - каждые 8 ч до достижения возраста одного месяца. Каждую дозу следует вводить в течение не менее 60 минут. У недоношенных детей в результате сниженной функции почек может потребоваться значительное снижение дозы препарата.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: остановка сердца, приливы, снижение АД, шок (эти симптомы в основном связаны с быстрой инфузией препарата).
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, псевдомембранозный колит.
Со стороны системы кроветворения: агранулоцитоз, эозинофилия, нейтропения, тромбоцитопения.
Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит, изменения лабораторных показателей функции почек, нарушение функции почек.
Дерматологические реакции: эксфолиативный дерматит, доброкачественный пузырчатый дерматоз, зудящий дерматоз, сыпь.
Аллергические реакции: синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, крапивница, васкулит.
Со стороны ЦНС: вертиго, звон в ушах, ототоксические эффекты (преходящие или постоянные). Большинство случаев ототоксических реакций отмечалось у больных, которые получали избыточные дозы ванкомицина, с тугоухостью в анамнезе или при одновременной терапии другими препаратами с возможным развитием ототоксичности, например, аминогликозидами.
Прочие: озноб, лекарственная лихорадка, анафилактоидные реакции. Во время или вскоре после слишком быстрой инфузии ванкомицина у больных могут развиться анафилактоидные реакции. Быстрое введение препарата также может вызвать синдром "красного человека", покраснение верхней части тела или боль и спазм мышц груди и спины. После прекращения инфузии указанные реакции обычно проходят в течение 20 мин, но иногда могут продолжаться до нескольких часов.
Местные реакции: некроз тканей, боль, тромбофлебиты.

Быстрое введение (например, в течение нескольких минут) ванкомицина может сопровождаться выраженным снижением АД и в редких случаях остановкой сердца. Веро-ванкомицин следует вводить в виде разведенного раствора в течение не менее 60 мин, чтобы избежать побочных реакций, связанных с инфузией.
Веро-ванкомицин следует назначать с осторожностью пациентам с аллергией на тейкопланин, т.к. были зарегистрированы случаи перекрестной аллергии.
С осторожностью применяют Веро-ванкомицин у пациентов с почечной недостаточностью и у лиц пожилого возраста (старше 60 лет). У этой категории пациентов следует определять концентрации ванкомицина в сыворотке крови, поскольку высокие, сохраняющиеся длительное время, концентрации препарата в крови могут увеличивать опасность проявления токсического действия препарата. Максимальные концентрации не должны превышать 40 мкг/мл, а минимальные - 10 мкг/мл, концентрации свыше 80 мкг/мл считаются токсичными.
Диффузия раствора препарата через сосудистую стенку при проведении инфузии может вызвать некроз прилегающих тканей. Могут наблюдаться тромбофлебиты, хотя вероятность их развития может быть уменьшена за счет медленного введения разбавленных растворов (2.5-5 г/л) и чередования мест введения препарата.
Контроль лабораторных показателей
При проведении курса в/в инфузий препарата следует регулярно контролировать картину периферической крови и показатели функции почек.
Использование в педиатрии
При назначении препарата новорожденным желателен контроль за концентрацией в сыворотке крови.

При одновременном в/в введении ванкомицина и анестетиков отмечались эритема, покраснение кожи и анафилактоидные реакции, возможен риск снижения АД или развития нервномышечной блокады. Введение ванкомицина в виде 60-минутной инфузии перед введением анестетика может снизить вероятность возникновения этих реакций.
При одновременном и/или последовательном системном или местном применении других потенциально ототоксичных и/или нефротоксичных препаратов (аминогликозиды, амфотерицин В, ацетилсалициловая кислота или другие салицилаты, бацитрацин, капреомицин, кармустин, паромомицин, циклоспорин, петлевые диуретики, полимиксин В, цисплатин, этакриновая кислота) требуется проведение тщательного контроля за возможным развитием данных симптомов.
Колестирамин снижает активность ванкомицина.
Антигистаминные средства, меклозин, фенотиазины, тиоксантены могут маскировать симптомы ототоксического действия ванкомицина (шум в ушах, вертиго).
Фармацевтическая несовместимость
Раствор Веро-ванкомицина имеет низкий рН, что может вызвать физическую или химическую нестабильность при смешивании с другими растворами. Следует избегать смешивания со щелочными растворами.
Растворы Веро-ванкомицина и бета-лактамных антибиотиков являются физически несовместимыми при смешивании. Вероятность преципитации возрастает с увеличением концентрации ванкомицина. Необходимо адекватно промыть внутривенную систему между применениями данных антибиотиков. Кроме того, рекомендуется снизить концентрацию ванкомицина до 5 мг/мл и менее.

Симптомы: усиление выраженности побочных явлений.
Лечение: корригирующая терапия, направленная на поддержание клубочковой фильтрации. Ванкомицин плохо удаляется при проведении диализа. Имеются сведения о том, что гемофильтрация и гемоперфузия через полисульфоновую ионообменную смолу приводит к увеличению клиренса ванкомицина.

Препарат следует хранить в сухом, защищенном от света, недоступном для детей месте при температуре не выше 8°С.

Веро-Ванкоміцин

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій

1 фл. містить ванкоміцин (у формі гідрохлориду) 1000 мг.

1 фл.

Веро-Ванкоміцин оказываетантибактериальное дію. Бактерицидна дія ванкоміцину проявляється в результаті інгібування біосинтезу клітинної стінки. Крім того, ванкоміцин може змінювати проникність клітинної мембрани бактерій і синтез РНК. Перехресна стійкість між ванкоміцином та антибіотиками інших класів відсутній.

ендокардит; препарат ефективний як при монотерапії, так і в комбінації з аміноглікозидами для лікування ендокардиту, спричиненого Streptococcus viridans або Streptococcus bovis. При ендокардиті, спричинені ентерококами (наприклад, Е. faecalis), ванкоміцин ефективний тільки в поєднанні з аміноглікозидами. Є відомості про те, що ванкоміцин ефективний при лікуванні ендокардиту, спричиненого Corynebacterium diphtheriae. Ванкоміцин успішно застосовується в поєднанні з рифампіцином, аміноглікозидами або з обома антибіотиками при ранньому ендокардиті, обумовленому Streptococcus epidermidis або Corynebacterium diphtheriae, після протезування клапана. В окремих випадках ванкоміцин показаний для профілактики ендокардиту; сепсис; інфекції кісток і суглобів; інфекції нижніх відділів дихальних шляхів; інфекції шкіри і м'яких тканин.

Веро-ванкоміцин може також застосовуватися при інфекціях, викликаних грампозитивними мікроорганізмами при підвищеній чутливості до пеніцилінів; непереносимості або неефективності іншої антибактеріальної терапії (включаючи пеніциліни чи цефалоспорини); інфекціях, спричинених мікроорганізмами, чутливими до ванкоміцину, але стійкими до інших антимікробних препаратів.
Веро-ванкоміцин у вигляді розчину для прийому всередину може застосовуватися для лікування псевдомембранозного коліту.

неврит слухового нерва; ниркова недостатність; вагітність (I триместр); лактація; підвищена чутливість до препарату.

З обережністю призначають препарат при порушенні слуху (у т. ч. в анамнезі).

Препарат протипоказаний до застосування в I триместрі вагітності. Призначення в II і III триместрах можливе тільки за життєвими показаннями.

При застосуванні препарату Веро-ванкоміцин рекомендована концентрація розчину повинна становити не більше 5 мг/мл, а швидкість введення - не більше 10 мг/хв У пацієнтів, яким показано обмеження споживання рідини, можна застосовувати розчин з концентрацією до 10 мг/мл при швидкості введення, що не перевищує 10 мг/хв. При застосуванні таких концентрацій зростає ймовірність розвитку побічних явищ, пов'язаних з інфузією.
Для дорослих добова доза препарату становить 2 г в/в (по 500 мг кожні 6 год або по 1 г кожні 12 год). Кожну дозу слід вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хв. Вік і наявність ожиріння у пацієнта можуть вимагати зміни рекомендованої дози на підставі визначення концентрації ванкоміцину в сироватці.
Для дітей дозу встановлюють із розрахунку 10 мг/кг і вводять в/в кожні 6 ч. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хвилин.
Для новонароджених початкову дозу визначають із розрахунку 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 год протягом першого тижня життя, починаючи з другого тижня життя - кожні 8 год до досягнення віку одного місяця. Кожну дозу слід вводити протягом не менше 60 хвилин. У недоношених дітей в результаті недостатньої функції нирок може знадобитися зниження дози препарату.

З боку серцево-судинної системи: зупинка серця, припливи, зниження артеріального тиску, шок (ці симптоми в основному пов'язані зі швидкою інфузією препарату).
З боку травної системи: нудота, псевдомембранозний коліт.
З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, еозинофілія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, зміни лабораторних показників функції нирок, порушення функції нирок.
Дерматологічні реакції: ексфоліативний дерматит, доброякісний пухирчастий дерматоз, сверблячих дерматоз, висип.
Алергічні реакції: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка, васкуліт.
З боку ЦНС: вертиго, дзвін у вухах, ототоксичні ефекти (тимчасові або постійні). Більшість випадків ототоксичних реакцій відзначалося у хворих, які отримували надмірні дози ванкоміцину, з туговухістю в анамнезі або при одночасній терапії іншими препаратами з можливим розвитком ототоксичності, наприклад, аміноглікозидами.
Інші: озноб, лікарська лихоманка, анафілактоїдні реакції. Під час або невдовзі після надто швидкої інфузії ванкоміцину у хворих можуть розвинутися анафілактоїдні реакції. Швидке введення препарату може спричинити синдром "червоного людини", почервоніння верхньої частини тіла або біль та спазм м'язів грудей і спини. Після припинення інфузії зазначені реакції зазвичай минають протягом 20 хв, але можуть тривати до кількох годин.
Місцеві реакції: некроз тканин, біль, тромбофлебіти.

Швидке введення (наприклад, протягом кількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням АТ і в рідкісних випадках зупинкою серця. Веро-ванкоміцин слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хв, щоб уникнути побічних реакцій, пов'язаних з інфузією.
Веро-ванкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам з алергією на тейкопланін, оскільки були зареєстровані випадки перехресної алергії.
З обережністю застосовують Веро-ванкоміцин у пацієнтів з нирковою недостатністю та у осіб літнього віку (старше 60 років). У цієї категорії пацієнтів слід визначати концентрації ванкоміцину в сироватці крові, оскільки високі, що зберігаються тривалий час, концентрації препарату в крові можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату. Максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні - 10 мкг/мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними.
Дифузія розчину препарату через судинну стінку при проведенні інфузії може викликати некроз прилеглих тканин. Можуть спостерігатися тромбофлебіт, хоча ймовірність їх розвитку може бути зменшена за рахунок повільного введення розбавлених розчинів (2.5-5 г/л) і чергування місць введення препарату.
Контроль лабораторних показників
При проведенні курсу в/в інфузій препарату слід регулярно контролювати картину периферичної крові і показники функції нирок.
Використання в педіатрії
При призначенні препарату новонародженим бажаний контроль за концентрацією в сироватці крові.

При одночасному в/в введення ванкоміцину і анестетиків спостерігалися еритема, почервоніння шкіри та анафілактоїдні реакції, можливий ризик зниження артеріального тиску або розвитку блокади нервово-мязової. Введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед введенням анестетика може знизити ймовірність виникнення цих реакцій.
За одночасного та/або послідовного системного або місцевого застосування інших потенційно ототоксичних та/або нефротоксичних препаратів (аміноглікозиди, амфотерицин В, ацетилсаліцилова кислота або інші саліцилати, бацитрацин, капреоміцин, кармустин, паромомицин, циклоспорин, петльові діуретики, поліміксин В, цисплатин, етакринова кислота) потрібне проведення ретельного контролю за можливим розвитком даних симптомів.
Колестирамін знижує активність ванкоміцину.
Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго).
Фармацевтична несумісність
Розчин Веро-ванкоміцину має низький рН, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування з лужними розчинами.
Розчини Веро-ванкоміцину і бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Ймовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно адекватно промити внутрішньовенну систему між застосуваннями даних антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл і менше.

Симптоми: посилення вираженості побічних явищ.
Лікування: коригуюча терапія, спрямована на підтримання клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано видаляється при проведенні діалізу. Є відомості про те, що гемофільтрація та гемоперфузія через полисульфоновую іонообмінну смолу призводить до збільшення кліренсу ванкоміцину.

Препарат слід зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі не вище 8°С.