Купить Велафакс таблетки 37.5 мг, 28 шт.

ВЕЛАФАКС

VELAFAX

Таблетки

1 таблетка содержит активное вещество: венлафаксин в виде гидрохлорида 37,5;
вспомогательные вещества; целлюлоза микрокристаллическая, кукурузный крахмал, железа оксид желтый (Е 172), карбоксиметилкрахмал натрия (тип А), тальк, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат.

28 шт.

Велафакс оказывает антидепрессивное действие.

Депрессии различной этиологии, лечение и профилактика.

Гиперчувствительность. Одновременный прием ингибиторов МАО (см. так же раздел «Взаимодействие»). Тяжелые нарушения функции почек и/или печени (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) менее 10 мл/мин). Возраст до 18 лет (безопасность и эффективность для этой возрастной группы не доказаны). Установленная или подозреваемая беременность. Период лактации.

Безопасность применения венлафаксина при беременности не доказана, поэтому применение во время беременности (или предполагаемой беременности) возможно в только в том случае, если потенциальная польза для матери превосходит возможный риск для плода. Женщины детородного возраста должны быть предупреждены об этом до начала лечения и должны немедленно обратиться к врачу в случае наступления беременности или планирования беременности в период лечения препаратом. Венлафаксин и его метаболит (ОДВ) выделяются в грудное молоко. Безопасность этих веществ для новорожденных детей не доказана, поэтому прием венлафаксина во время грудного вскармливания не рекомендуется. При необходимости приема препарата в период лактации следует решить вопрос о прекращении грудного вскармливания. Если лечение матери было завершено незадолго до родов, у новорожденного могут возникнуть симптомы отмены препарата.

Таблетки Велафакса рекомендуется принимать во время еды.
Рекомендуемая начальная доза составляет 75 мг в два приема (по 37,5 мг) ежедневно.
Если после нескольких недель лечения не наблюдается значительного улучшения, суточную дозу можно повысить до 150 мг (2 × 75 мг в день). Если, по мнению врача, необходима более высокая доза (тяжелое депрессивное расстройство или другие состояния, требующие стационарного лечения), можно сразу назначить 150 мг в два приема (2 ×х 75 мг в день). После этого суточную дозу можно увеличивать на 75 мг каждые 2-3 дня до достижения желаемого терапевтического эффекта. Максимальная суточная доза, препарата Велафакс составляет 375 мг. После достижения необходимого терапевтического эффекта суточная доза может быть постепенно снижена до минимального эффективного уровня. Поддерживающая терапия и профилактика рецидивов:
Поддерживающее лечение может продолжаться б месяцев и более. Назначаются минимальные эффективные дозы, применявшиеся при лечении депрессивного эпизода. Почечная недостаточность: при легкой почечной недостаточности (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) более 30 мл/мин) коррекция режима дозирования не требуется. При умеренной почечной недостаточности. (СКФ 10-30 мл/мин) дозу следует снизить на 25-50%. В связи с удлинением периода полувыведения венлафаксина и его активного метаболита (ОДВ), таким пациентам следует принимать всю дозу один раз в день. Не рекомендуется применять венлафаксин при тяжелой почечной недостаточности (СКФ менее 10 мл/мин), поскольку надежные данные о такой терапии отсутствуют. Пациенты на гемодиализе могут получать 50% обычной суточной дозы венлафаксина после завершения гемодиализа.
Печеночная недостаточность: при легкой печеночной недостаточности (протромбиновое время (ПВ) менее 14 сек) коррекция режима дозирования не требуется. При умеренной печеночной недостаточности (ПВ от 14 до 18 сек) дозу следует снизить на 50%. Не рекомендуется применять венлафаксин при тяжелой печеночной недостаточности, поскольку надежные данные о такой терапии отсутствуют.
Пожилые пациенты: сам по себе пожилой возраст пациента не требует изменения дозы, однако (как и при назначении других лекарственных препаратов) при лечении пожилых пациентов требуется осторожность, например, в связи с возможностью нарушения функции почек. Следует применять наименьшую эффективную дозу. При повышении дозы пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением.

Большинство перечисленных ниже побочных эффектов зависят от дозы. При длительном лечении тяжесть и частота большинства этих эффектов снижается, причем не возникает необходимость отмены терапии.
В порядке снижения частоты: частые > 1%, нечастые > 0,1% - < 1%, редкие > 0,01% - < 0,1%, очень редкие < 0,01%.
Общие симптомы: слабость, повышенная утомляемость,
Со стороны желудочно-кишечного тракта: снижение аппетита, запор, тошнота, рвота, сухость во рту, редко гепатит.
Со стороны обмена веществ: повышение уровня холестерина сыворотки крови, снижение веса тела; нечастые: изменение лабораторных проб функции печени, гипонатриемия, синдром недостаточной секреции антидиуретического гормона.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипертензия, гиперемия кожных покровов; нечастые: постуральная гипотензия, тахикардия,
Со стороны нервной системы: необычные сновидения, головокружение, бессонница, повышенная возбудимость, парестезии, ступор, повышение мышечного тонуса, тремор, зевота; нечистые: апатия, галлюцинации, спазмы мышц, серотониновый синдром; редкие: эпилептические припадки, маниакальные реакции, а также симптомы, напоминающие злокачественный нейролептический синдром (ЗНС).
Со стороны мочеполовой системы: нарушения эякуляции, эрекции, аноргазмия, дизурические расстройства (в основном - затруднения в начале мочеиспускания); нечастые: снижение либидо, меноррагия, задержка мочи.
Со стороны органов чувств: нарушения аккомодации, мидриаз, нарушение зрения; нечастые: нарушение вкусовых ощущений.
Со стороны кожных покровов: потливость; нечастые: реакции светочувствительности; редкие: многоформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона.
Со стороны системы кроветворения: нечастые: кровоизлияния в кожу (экхимозы) и слизистые оболочки, тромбоцитопения; редкие; удлинение времени кровотечения.
Реакции гиперчувствительности: нечастые: кожная сыпь; очень редкие: анафилактические реакции.
После резкой отмены венлафаксина или снижения его дозы могут наблюдаться: утомляемость, сонливость, головная боль, тошнота, рвота, анорексия, сухость во рту, головокружение, понос, бессонница, тревога, повышенная раздражительность, дезориентация, гипомания, парестезии, потливость. Эти симптомы обычно слабо выражены и проходят без лечения. Из-за вероятности возникновения этих симптомов очень важно постепенно снижать дозу препарата.

Как и при лечении другими антидепрессантами, резкое прекращение терапии венлафаксином - особенно после высоких доз препарата - может вызвать симптомы отмены, в связи с чем рекомендуется перед отменой препарата постепенно снизить его дозу. Длительность периода, необходимого для снижения дозы, зависит от величины дозы, продолжительности терапии, а также индивидуальной чувствительности пациента.

При назначении таблеток Велафакс больным с непереносимостью лактозы следует учитывать содержание лактозы (56,62 мг в каждой таблетке 25 мг; 84,93 мг в каждой таблетке 37,5 мг; 113,24 мг в каждой таблетке 50 мг, 169,86 мг в каждой таблетке 75 мг).
У больных с депрессивными расстройствами перед началом любой лекарственной терапии следует учитывать вероятность суицидальных попыток. Поэтому для снижения риска передозировки начальная доза препарата должна быть по возможности низкой, а пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением.
У пациентов с аффективными расстройствами при лечении антидепрессантами, в том числе венлафаксином, могут возникать гипоманиакальные или маниакальные состояния.
Как и другие антидепрессанты, венлафаксин должен назначаться с осторожностью больным с манией в анамнезе. Такие пациенты нуждаются в медицинском наблюдении.
Как и другие антидепрессанты, венлафаксин должен назначаться с осторожностью больным с эпилептическими припадками в анамнезе. Лечение венлафаксином должно быть прервано при возникновении эпилептических припадков.
Пациентов следует предупредить о необходимости немедленно обратиться к врачу при возникновении сыпи, уртикарных элементов или других аллергических реакций.
У некоторых больных во время приема венлафаксин а отмечено дозо-зависимое повышение артериального давления, в связи с чем рекомендуется регулярный контроль артериального давления, особенно в период уточнения или повышения дозировки.
Может произойти повышение частоты сердечного ритма, особенно во время приема высоких доз. Рекомендуется осторожность при тахиаритмии.
Пациенты, особенно пожилые, должны быть предупреждены о возможности возникновения головокружения и нарушения чувства равновесия.
Как и другие ингибиторы обратного захвата серотонина, венлафаксин может повысить риск кровоизлияний в кожу и слизистые оболочки, При лечении больных, предрасположенных к таким состояниям, необходима осторожность.
Во время приема венлафаксина. особенно в условиях дегидратации или снижения объема крови (в том числе у пожилых пациентов и больных, принимающих диуретики), может наблюдаться гипонатриемия и/или синдром недостаточной секреции антидиуретического гормона.
Во время приема препарата может наблюдаться мидриаз, в связи с чем рекомендуется контроль внутриглазного давления у больных, склонных к его повышению или страдающих закрытоугольной глаукомой.
Венлафаксин не исследован у пациентов, недавно перенесших инфаркт миокарда и страдающих декомпенсированной сердечной недостаточностью. Таким больным препарат следует назначать с осторожностью.

Одновременное применение ингибиторов моноаминоксидазы (МАО) и венлафаксина противопоказано. Прием препарата Велафакс можно начинать не менее чем через 14 дней после окончания терапии ингибиторами МАО. Если применялся обратимый ингибитор МАО (моклобемид), этот интервал может быть короче (24 часа). Терапию ингибиторами МАО можно начинать не менее чем через 7 дней после отмены препарата Велафакс.
Венлафаксин не влияет на фармакокинетику лития.
При одновременном применении с имипрамином фармакокинетика венлафаксина и его метаболита О-дезметилвенлафаксина (ОДВ) не изменяется.
Галоперидол: эффект последнего может усиливаться из-за повышения уровня препарата в крови при совместном применении.
При одновременном применении с диазепамом фармакокинетика препаратов и их основных метаболитов, существенно не изменяются. Также не обнаружено влияния на психомоторные и психометрические эффекты диазепама.
При одновременном применении с клозапином может наблюдаться повышение его уровня в плазме крови и развитие побочных эффектов (например, эпилептических припадков).
При одновременном применении с рисперидоном (несмотря на увеличение AUC рисперидона) фармакокинетика суммы активных компонентов (рисперидона и его активного метаболита) существенно не изменялась.
Усиливает влияние алкоголя на психомоторные реакции.
На фоне приема венлафаксина следует соблюдать особую осторожность при электросудорожной терапии, так как опыт применения венлафаксина в этих условиях отсутствует.
Лекарственные препараты, метаболизируемые изоферментами цитохрома Р 450:
Фермент CYP2D6 системы цитохрома P 450 преобразует венлафаксин в активный метаболит О-десметил венлафаксин (ОД В). В отличие от многих других антидепрессантов, дозу венлафаксина можно не снижать при одновременном введении с препаратами, подавляющими активность CYP2D6, или у пациентов с генетически обусловленным снижением активности CYP2D6, поскольку суммарная концентрация активного вещества и метаболита (венлафаксина и ОДВ) при этом не изменится.
Основной путь выведения венлафаксина включает метаболизм с участием CYP2D6 и CYP3A4; поэтому следует соблюдать особую осторожность при назначении венлафаксина в сочетании с лекарственными препаратами, угнетающими оба эти фермента. Такие лекарственные взаимодействия еще не исследованы.
Венлафаксин - относительно слабый ингибитор CYP2D6 и не подавляет активность изоферментов CYP1A2, CYP2C9 и CYP3A4; поэтому не следует ожидать его взаимодействия с другими препаратами, в метаболизме которых участвуют эти печеночные ферменты.
Циметидин подавляет метаболизм «первого прохождения» венлафаксина и не оказывает влияние на фармакокинетику О-дезметилвенлафаксина. У большинства пациентов ожидается лишь незначительное повышение общей фармакологической активности венлафаксина и О-дезметилвенлафаксина (более выражено у пожилых пациентов и при нарушении функции печени).
Клинически значимые взаимодействия венлафаксина с антигипертензивными (в том числе бета-блокаторами ингибиторами АПФ и диуретиками) и противодиабетическими препаратами не обнаружены.
Лекарственные препараты, связанные с белками плазмы крови: связывание с белками плазмы составляет 27% для венлафаксина и 30% для ОДВ. Поэтому не влияет на концентрацию лекарственных средств в плазме крови, обладающих высокой степенью связывания с белками.
При одновременном приеме с варфарином, может усиливаться антикоагулянтный эффект последнего.
При одновременном приеме с индинавиром изменяется фармакокинетика индинавира (с 28%-ным уменьшением площади под кривой AUC и 36%-ным снижением максимальной концентрации Сmax), а фармакокинетика венлафаксина и ОДВ не изменяется. Однако клиническое значение этого эффекта неизвестно.

Симптомы: изменения ЭКГ (удлинение интервала QT, блокада ножки пучка Гиса, расширение комплекса QRS), синусовая или желудочковая тахикардия, брадикардия, гипотензия, судорожные состояния, изменение сознания (снижение уровня бодрствования). При передозировке венлафаксина при одновременном приеме с алкоголем и/или другими психотропными препаратами, сообщалось о смертельном исходе.

Лечение: проведение симптоматической терапии. Специфические антидоты неизвестны. Рекомендуется непрерывный контроль жизненно важных функций (дыхания и кровообращения). Назначение активированного угля для снижения всасывания препарата. Не рекомендуется вызывать рвоту в связи с опасностью аспирации. Венлафаксин и ОДВ не выводятся при диализе.

При температуре не выше 30°С.
Хранить в недоступном для детей месте.

2 года.

ВЕЛАФАКС

VELAFAX

Таблетки

1 таблетка містить активну речовину: венлафаксин у вигляді гідрохлориду 37,5;
допоміжні речовини; целюлоза мікрокристалічна, кукурудзяний крохмаль, заліза оксид жовтий (Е 172), карбоксиметилкрахмал натрію (тип А), тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

28 шт.

Велафакс надає антидепресивну дію.

Депресії різної етіології, лікування та профілактика.

Гіперчутливість. Одночасний прийом інгібіторів МАО (див. також розділ «Взаємодія»). Тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 10 мл/хв). Вік до 18 років (безпека і ефективність для цієї вікової групи не доведені). Встановлена або підозрювана вагітність. Період лактації.

Безпека застосування венлафаксину при вагітності не доведена, тому застосування під час вагітності (або передбачуваної вагітності) можливо тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Жінки дітородного віку повинні бути попереджені про це до початку лікування і повинні негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності в період лікування препаратом. Венлафаксин і його метаболіт (ОДВ) виділяються в грудне молоко. Безпека цих речовин для новонароджених дітей не доведена, тому прийом венлафаксину під час грудного вигодовування не рекомендується. При необхідності прийому препарату в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Якщо лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого можуть виникнути симптоми відміни препарату.

Таблетки Велафакса рекомендується приймати під час їжі.
Рекомендована початкова доза становить 75 мг у два прийоми (по 37,5 мг) щодня.
Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращання, добову дозу можна підвищити до 150 мг (2 × 75 мг в день). Якщо, на думку лікаря, необхідна більш висока доза (важкий депресивний розлад або інші стани, що потребують стаціонарного лікування), можна відразу призначити 150 мг в два прийоми (2 ×х 75 мг в день). Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза препарату Велафакс становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може бути поступово знижена до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія і профілактика рецидивів:
Підтримуюче лікування може тривати б місяців і більше. Призначають мінімальні ефективні дози, що застосовувалися при лікуванні депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності. (СКФ 10-30 мл/хв) дозу слід знизити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (СКФ менше 10 мл/хв), оскільки надійні дані про такий терапії відсутні. Пацієнти на гемодіалізі можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу.
Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПЧ) менше 14 сек) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід знизити на 50%. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки надійні дані про такий терапії відсутні.
Літні пацієнти: сам по собі літній вік пацієнта не вимагає зміни дози, однак, як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні літніх пацієнтів потрібна обережність, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен знаходитися під ретельним медичним наглядом.

Більшість перелічених нижче побічних ефектів залежать від дози. При тривалому лікуванні тяжкість і частота більшості цих ефектів знижується, причому не виникає необхідність відміни терапії.
В порядку зниження частоти: часті > 1%, нечасті > 0,1% - < 1%, поодинокі > 0,01% - < 0,1%, дуже рідкісні < 0,01%.
Загальні симптоми: слабкість, підвищена втомлюваність,
З боку шлунково-кишкового тракту: зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, рідко-гепатит.
З боку обміну речовин: підвищення рівня холестерину сироватки крові, зниження ваги тіла; нечасті: зміни лабораторних проб функції печінки, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону.
З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасті: постуральна гіпотензія, тахікардія,
З боку нервової системи: незвичні сновидіння, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, підвищення м'язового тонусу, тремор, позіхання; нечисті: апатія, галюцинації, спазми м'язів, серотоніновий синдром; рідкісні: епілептичні напади, маніакальні реакції, а також симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС).
З боку сечостатевої системи: порушення еякуляції, ерекції, аноргазмія, дизуричні розлади (в основному утруднення на початку сечовипускання); нечасті: зниження лібідо, менорагія, затримка сечі.
З боку органів чуття: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасті: порушення смакових відчуттів.
З боку шкірних покривів: пітливість; нечасті: реакції світлочутливості; рідкісні: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона.
З боку системи кровотворення: нечасті: крововиливи в шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія; рідкісні; подовження часу кровотечі.
Реакції гіперчутливості: нечасті: висипи; дуже поодинокі: анафілактичні реакції.
Після різкої відміни венлафаксину або зниження його дози можуть спостерігатися: втомлюваність, сонливість, головний біль, нудота, блювання, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, занепокоєння, підвищена дратівливість, дезорієнтація, гипомания, парестезії, пітливість. Ці симптоми зазвичай слабко виражені і минають без лікування. Через вірогідність виникнення цих симптомів дуже важливо поступово знижувати дозу препарату.

Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином, особливо після високих доз препарату, може викликати симптоми відміни, у зв'язку з чим рекомендується перед відміною препарату поступово знизити його дозу. Тривалість періоду, необхідного для зниження дози, залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта.

При призначенні таблеток Велафакс хворим з непереносимістю лактози слід враховувати вміст лактози (56,62 мг у кожній таблетці 25 мг; 84,93 мг у кожній таблетці 37,5 мг; 113,24 мг у кожній таблетці 50 мг, 169,86 мг у кожній таблетці 75 мг).
У хворих з депресивними розладами перед початком будь-якої лікарської терапії слід враховувати ймовірність суїцидальних спроб. Тому для зниження ризику передозування початкова доза препарату повинна бути по можливості низькою, а пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом.
У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами, у тому числі венлафаксином, можуть виникати гипоманіакальні або маніакальні стани.
Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися з обережністю хворим із манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного нагляду.
Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися з обережністю хворим з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування венлафаксином повинно бути перервано при виникненні епілептичних нападів.
Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря при виникненні висипів, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій.
У деяких хворих під час прийому венлафаксин визначено дозо-залежне підвищення артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період уточнення або підвищення дозування.
Може статися підвищення частоти серцевого ритму, особливо під час прийому високих доз. Рекомендується обережність при тахіаритмії.
Пацієнтів, особливо похилого віку, повинні бути попереджені про можливість виникнення запаморочення і порушення відчуття рівноваги.
Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищити ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки, При лікуванні хворих, схильних до таких станів, необхідна обережність.
Під час прийому венлафаксину. особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму крові (у тому числі у літніх пацієнтів і хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія і/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону.
Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або страждають закритокутовою глаукомою.
Венлафаксин не досліджений у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда і страждають декомпенсованою серцевою недостатністю. Таким хворим препарат слід призначати з обережністю.

Одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО) та венлафаксину протипоказано. Прийом препарату Велафакс можна починати не менше ніж за 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався зворотний інгібітор МАО (моклобемид), цей інтервал може бути коротшим (24 години). Терапію інгібіторами МАО можна починати не менш ніж через 7 днів після відміни препарату Велафакс.
Венлафаксин не впливає на фармакокінетику літію.
При одночасному застосуванні з имипрамином фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту О-дезметилвенлафаксина (ОДВ) не змінюється.
Галоперидол: ефект останнього може посилюватися із-за підвищення рівня препарату в крові при сумісному застосуванні.
При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів і їхніх основних метаболітів істотно не змінюються. Також не виявлено впливу на психомоторні та психометричні ефекти діазепаму.
При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня в плазмі крові та розвитку побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів).
При одночасному застосуванні з рисперидоном (незважаючи на збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) істотно не змінювалася.
Посилює вплив алкоголю на психомоторні реакції.
На тлі прийому венлафаксину слід дотримуватися особливої обережності при електросудомної терапії, так як досвід застосування венлафаксину у цих умовах відсутня.
Лікарські препарати, метаболизируемые ізоферментами цитохрому Р 450:
Фермент CYP2D6 системи цитохрому P 450 перетворює венлафаксин на активний метаболіт О-десметил венлафаксин (ОД). На відміну від багатьох інших антидепресантів, дозу венлафаксину можна не знижувати при одночасному введенні з препаратами, що пригнічують активність CYP2D6, або у пацієнтів з генетично зумовленим зниженням активності CYP2D6, оскільки сумарна концентрація активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому не зміниться.
Основний шлях виведення венлафаксину включає метаболізм за участю CYP2D6 та CYP3A4; тому слід дотримуватися особливої обережності при призначенні венлафаксину у поєднанні з лікарськими препаратами, які пригнічують обидва ці ферменти. Такі лікарські взаємодії ще не досліджені.
Венлафаксин - відносно слабкий інгібітор CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4; тому не слід очікувати його взаємодії з іншими препаратами, в метаболізмі яких беруть участь ці печінкові ферменти.
Циметидин пригнічує метаболізм «першого проходження» венлафаксину і не впливає на фармакокінетику Про-дезметилвенлафаксина. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину і Про-дезметилвенлафаксина (більш виражене у пацієнтів літнього віку і при порушенні функції печінки).
Клінічно значущі взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі бета-блокаторами інгібіторами АПФ) і діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено.
Лікарські препарати, пов'язані з білками плазми крові: зв'язування з білками плазми становить 27% для венлафаксину і 30% для ОДВ. Тому не впливає на концентрацію лікарських засобів у плазмі крові, що володіють високим ступенем зв'язування з білками.
При одночасному застосуванні з варфарином, може посилюватися антикоагулянтний ефект останнього.
При одночасному прийомі з индинавиром змінюється фармакокінетика індинавіру (з 28%-ним зменшенням площі під кривою AUC і 36%-ним зниженням максимальної концентрації Смах), а фармакокінетика венлафаксину та ОДВ не змінюється. Однак клінічне значення цього ефекту невідомо.

Симптоми: зміни ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова або шлуночкова тахікардія, брадикардія, гіпотензія, судомні стани, зміна свідомості (зниження рівня бадьорості). При передозуванні венлафаксину при одночасному прийомі з алкоголем та/або іншими психотропними препаратами, повідомлялося про смертельний кінець.

Лікування: проведення симптоматичної терапії. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання та кровообігу). Призначення активованого вугілля для зменшення всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання в зв'язку з небезпекою аспірації. Венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі.

При температурі не вище 30°С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.

2 роки.