Цены на Ванкорус флаконы, 1 г в Украине
Ванкорус
Лиофилизат для приготовления раствора для инфузий
Активное вещество - ванкомицина гидрохлорид (в пересчете на ванкомицин) 1,0 г, содержащий маннитол (маннит).
1 фл.
Ванкомицин является трициклическим гликопептидным антибиотиком, продуцируется Amycolatopsisorientalis, действует бактерицидно на большинство микроорганизмов (на Enterococcus spp. - бактериостатически). Блокирует синтез клеточной стенки бактерий в участке, отличном от того, на который действуют пенициллины и цефалоспорины (не конкурирует с ними за участки связывания), прочно связываясь с D-аланил-D-аланиновой частью предшественника клеточной стенки, что приводит к лизису клетки.
Активен в отношении грамположительных микроорганизмов, включая:StaphylococcusaureusиStaphylococcusepidermidis(включая гетерогенные метициллин-устойчивые штаммы), Streptococcusspp.,Enterococcusspp. (вт.ч. Enterococcus faecalis), Clostridium spp. (вт.ч. Clostridium difficile). К ванкомицинуin vitro чувствительны Listeria monocytogenes, роды бактерий Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Bacillus spp.
Оптимум действия — при рН 8, при снижении рН до 6 эффект резко уменьшается.
Активно действует только на микроорганизмы, находящиеся в стадии размножения.
Устойчивы почти все грамотрицательные бактерии, Mycobacterium spp., грибы, вирусы, простейшие. Не имеет перекрёстной резистентности с другими антибиотиками.
При применении внутрь не оказывает системного действия, действует местно на чувствительную микрофлору в желудочно-кишечном тракте (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).
Инфекционно-воспалительные заболевания, вызванные чувствительными к ванкомицину микроорганизмами:
- эндокардит;
- сепсис;
- менингит;
- инфекции нижних дыхательных путей (пневмония, абсцесс легкого);
- инфекции костей и суставов (в т.ч. остеомиелит);
- инфекции кожи и мягких тканей;
В виде раствора для приема внутрь:
- псевдомембранозный колит, вызванный Clostridium difficile;
- энтероколит, вызванный Staphylococcus aureus.
Повышенная чувствительность к ванкомицину, неврит слухового нерва, беременность (I триместр), период лактации.
С осторожностью
Пациентам с ослабленным слухом, почечной недостаточностью ввиду возможного развития ототоксических и нефротоксических эффектов, пациентам с аллергией на тейкопланин (возможность перекрестной аллергии), беременность (II и III триместр).
При беременности (II-III триместр) препарат назначают только в том случае, если предполагаемая польза для матери превосходит потенциальный риск для плода.
Ванкомицин выделяется с грудным молоком. На период приема препарата следует прекратить грудное вскармливание.
Ванкорус вводят в виде медленной внутривенной инфузии со скоростью не более 10 мг/мин в течение не менее 60 мин. Концентрация приготовленного раствора ванкомицина не должна превышать 5 мг/мл.
Взрослым — по 0,5 г или 7,5 мг/кг каждые 6 ч либо по 1 г или 15 мг/кг каждые 12 ч.
Детям: новорожденным детям до 7 дней жизни — начальная доза 15 мг/кг массы тела, затем - 10 мг/кг каждые 12 ч; начиная со второй недели жизни — по 10 мг/кг каждые 8 ч; детям от 1 мес и старше — по 10 мг/кг каждые 6 ч.
Больным с нарушением выделительной функции почек требуется коррекция режима дозирования с учетом значений клиренса креатинина (КК).
Постинфузионные реакции (вследствие быстрого введения): анафилактоидные реакции (снижение артериального давления, остановка сердца, бронхоспазм, диспноэ, кожная сыпь, зуд), синдром "красного человека", связанный с высвобождением гистамина (озноб, лихорадка, учащенное сердцебиение, гиперемия верхней половины туловища и лица, спазм мышц грудной клетки и спины).
Со стороны мочевыделительной системы: нефротоксичность (вплоть до развития почечной недостаточности) чаще при комбинации с аминогликозидами или при назначении более 3 недель в высоких концентрациях, проявляющаяся повышением концентрации креатинина и азота мочевины; интерстициальный нефрит.
Со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, псевдомембранозный колит.
Со стороны органов чувств: ототоксичность — снижение слуха, вертиго, звон в ушах.
Со стороны органов кроветворения: обратимая нейтропения, преходящая тромбоцитопения, агранулоцитоз.
Аллергические реакции: лихорадка, озноб, эозинофилия, сыпь (включая эксфолиативный дерматит), злокачественная экссудативная эритема (синдром Стивенса-Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), васкулит.
Местные реакции (при нарушении правил инфузии): боль и некроз тканей в местах инъекций, флебит.
Применение во II-III триместре беременности возможно только «по жизненным показаниям».
Препарат предназначен к применению только в условиях стационара.
При применении препарата у грудных детей и недоношенных новорожденных следует регулярно контролировать концентрацию ванкомицина в плазме крови.
Препарат следует вводить инфузионно медленно (не менее 60 мин). Быстрое введение (например, в течение нескольких минут) ванкомицина может сопровождаться выраженным снижением артериального давления и в редких случаях остановкой сердца.
Частота возникновения и тяжесть тромбофлебитов может быть уменьшена за счет правильного разведения исходного раствора и чередования мест введения препарата.
При длительном применении ванкомицина необходимо проведение аудиограммы, контролировать картину периферической крови, функцию почек (общий анализ мочи, показатели креатинина и азота мочевины).
Желательно определять концентрации ванкомицина в сыворотке крови при почечной недостаточности у пациентов старше 60 лет, поскольку высокие, сохраняющиеся длительное время концентрации препарата в крови могут увеличивать опасность проявления токсического действия препарата (максимальные концентрации не должны превышать 40 мкг/мл, а минимальные - 10 мкг/мл, концентрации свыше 80 мкг/мл считаются токсичными). Для больных с почечной недостаточностью дозы ванкомицина должны подбираться индивидуально.
При одновременном внутривенном введении ванкомицина и местных анестетиков могут появиться эритематозные высыпания и гиперемия кожных покровов лица, у взрослых — нарушение внутрисердечной проводимости.
При одновременном и/или последовательном системном или местном применении других потенциально ототоксичных и/или нефротоксичных препаратов (аминогликозиды, амфотерицин В, аминосалициловая кислота или другие салицилаты, капреомицин, кармустин, циклоспорин, «петлевые» диуретики, в т.ч. этакриновая кислота, полимиксин В, цисплатин) требуется проведение тщательного контроля возможного развития данных симптомов.
Колестирамин снижает активность ванкомицина при его приеме внутрь.
Антигистаминные средства, меклозин, фенотиазины, тиоксантены могут маскировать симптомы ототоксического действия ванкомицина (шум в ушах, вертиго).
Раствор ванкомицина имеет низкий рН, что может вызвать физическую или химическую нестабильность при смешивании с другими растворами. Следует избегать смешивания с щелочными растворами.
Растворы ванкомицина и бета-лактамных антибиотиков являются физически несовместимыми при смешивании. Вероятность преципитации возрастает с увеличением концентрации ванкомицина. Необходимо адекватно промыть внутривенную систему между применениями данных антибиотиков. Кроме того, рекомендуется снизить концентрацию ванкомицина до 5 мг/мл и менее.
Симптомы: усиление выраженности побочных явлений со стороны мочевыделительной системы и органов чувств.
Лечение: Проводят симптоматическую терапию. Рекомендуется введение жидкости и контроль плазменных концентраций ванкомицина. Для быстрого удаления избытка ванкомицина из организма гемофильтрация является более эффективной, чем гемодиализ.
В сухом, защищённом от света месте, при температуре не выше 25 °С.
2 года.
Ванкорус
Ліофілізат для приготування розчину для інфузій
Активна речовина - ванкоміцину гідрохлориду (у перерахуванні на ванкоміцин) 1,0 г, що містить манітол (маніт).
1 фл.
Ванкоміцин є трициклічних глікопептидних антибіотиком, що продукується Amycolatopsisorientalis, діє бактерицидно на більшість мікроорганізмів (на Enterococcus spp. - бактеріостатично). Блокує синтез клітинної стінки бактерій в ділянці, відмінному від того, на який діють пеніциліни і цефалоспорини (не конкурує з ними за ділянки зв'язування), міцно зв'язаним з D-аланіл-D-аланінової частиною попередника клітинної стінки, що призводить до лізису клітини.
Активний відносно грампозитивних мікроорганізмів, включаючи:StaphylococcusaureusіStaphylococcusepidermidis(включаючи гетерогенні метицилін-стійкі штами), Streptococcusspp.,Enterococcusspp. (вт.ч. Enterococcus faecalis), Clostridium spp. (вт.ч. Clostridium difficile). До ванкоміцинуin vitro чутливі Listeria monocytogenes, пологи бактерій Lactobacillus spp., Actinomyces spp., Bacillus spp.
Оптимум дії - при рН 8, при зниженні рН до 6 ефект різко зменшується.
Активно діє тільки на мікроорганізми, що знаходяться в стадії розмноження.
Стійкі майже всі грамнегативні бактерії, Mycobacterium spp., гриби, віруси, найпростіші. Не має перехресної резистентності з іншими антибіотиками.
При внутрішньому застосуванні не чинить системної дії, діє місцево на чутливу мікрофлору в шлунково-кишковому тракті (Staphylococcus aureus, Clostridium difficile).
Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до ванкоміцину мікроорганізмами:
- ендокардит;
- сепсис;
- менінгіт;
- інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонія, абсцес легені);
- інфекції кісток і суглобів (у т.ч. остеомієліт);
- інфекції шкіри і м'яких тканин;
У вигляді розчину для прийому всередину:
- псевдомембранозний коліт, спричинений Clostridium difficile;
- ентероколіт, викликаний Staphylococcus aureus.
Підвищена чутливість до ванкоміцину, неврит слухового нерва, вагітність (I триместр), період лактації.
З обережністю
Пацієнтам з ослабленим слухом, нирковою недостатністю через можливого розвитку ототоксичних та нефротоксичних ефектів, пацієнтам з алергією на тейкопланін (можливість перехресної алергії), вагітність (II і III триместр).
При вагітності (II-III триместр) препарат призначають тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Ванкоміцин виділяється з грудним молоком. На період прийому препарату слід припинити грудне вигодовування.
Ванкорус вводять у вигляді повільної внутрішньовенної інфузії зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хв. Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину не повинна перевищувати 5 мг/мл
Дорослим - по 0,5 г або 7,5 мг/кг кожні 6 год або по 1 г або 15 мг/кг кожні 12 год.
Дітям: новонародженим дітям до 7 днів життя - початкова доза 15 мг/кг маси тіла, потім - 10 мг/кг кожні 12 год; починаючи з другого тижня життя - по 10 мг/кг кожні 8 год; дітям від 1 міс і старше - по 10 мг/кг кожні 6 ч.
Хворим з порушенням видільної функції нирок потрібна корекція режиму дозування з урахуванням значень кліренсу креатиніну (КК).
Постинфузионные реакції (внаслідок швидкого введення): анафілактоїдні реакції (зниження артеріального тиску, зупинка серця, бронхоспазм, диспное, шкірний висип, свербіж), синдром "червоного людини", пов'язаний з вивільненням гістаміну (озноб, лихоманка, прискорене серцебиття, гіперемія верхньої половини тулуба та обличчя, спазм м'язів грудної клітки і спини).
З боку сечовидільної системи: нефротоксичність (навіть до розвитку ниркової недостатності) частіше при комбінації з аміноглікозидами або при призначенні більш 3 тижнів у високих концентраціях, що проявляється підвищенням концентрації креатиніну та азоту сечовини; інтерстиціальний нефрит.
З боку желудочно-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний коліт.
З боку органів чуття: ототоксичність - зниження слуху, вертиго, дзвін у вухах.
З боку органів кровотворення: оборотна нейтропенія, минуща тромбоцитопенія, агранулоцитоз.
Алергічні реакції: пропасниця, озноб, еозинофілія, висип (включаючи ексфоліативний дерматит), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), васкуліт.
Місцеві реакції (при порушенні правил інфузії): біль і некроз тканин в місцях ін'єкцій, флебіт.
Застосування у II-III триместрі вагітності можливо тільки «за життєвими показаннями».
Препарат призначений для застосування тільки в умовах стаціонару.
При застосуванні препарату у грудних дітей і недоношених новонароджених слід регулярно контролювати концентрацію ванкоміцину в плазмі крові.
Препарат слід вводити повільно інфузійно не менше 60 хв). Швидке введення (наприклад, протягом кількох хвилин) ванкоміцину може супроводжуватися вираженим зниженням артеріального тиску і в рідкісних випадках зупинкою серця.
Частота виникнення і тяжкість тромбофлебіту може бути зменшена за рахунок правильного розведення вихідного розчину і чергування місць введення препарату.
При тривалому застосуванні ванкоміцину необхідно проведення аудіограми, контролювати картину периферичної крові, функцію нирок (загальний аналіз сечі, показники креатиніну та азоту сечовини).
Бажано визначати концентрацію ванкоміцину в сироватці крові при нирковій недостатності у пацієнтів старше 60 років, оскільки високі, зберігаються тривалий час концентрації препарату в крові можуть збільшувати небезпеку прояву токсичної дії препарату (максимальні концентрації не повинні перевищувати 40 мкг/мл, а мінімальні - 10 мкг/мл, концентрації понад 80 мкг/мл вважаються токсичними). Для хворих із нирковою недостатністю дози ванкоміцину повинні підбиратися індивідуально.
При одночасному внутрішньовенному введенні ванкоміцину і місцевих анестетиків можуть з'явитися еритематозні висипання і гіперемія шкірних покривів особи, у дорослих - порушення внутрішньосерцевої провідності.
За одночасного та/або послідовного системного або місцевого застосування інших потенційно ототоксичних та/або нефротоксичних препаратів (аміноглікозиди, амфотерицин В, аміносаліцилова кислота або інші саліцилати, капреоміцин, кармустин, циклоспорин, «петльові» діуретики, в т. ч. етакринова кислота, поліміксин В, цисплатин) потрібне проведення ретельного контролю можливого розвитку цих симптомів.
Колестирамін знижує активність ванкоміцину при його прийомі всередину.
Антигістамінні засоби, меклозин, фенотіазини, тіоксантени можуть маскувати симптоми ототоксичної дії ванкоміцину (шум у вухах, вертиго).
Розчин ванкоміцину має низький рН, що може спричинити фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими розчинами. Слід уникати змішування з лужними розчинами.
Розчини ванкоміцину і бета-лактамних антибіотиків є фізично несумісними при змішуванні. Ймовірність преципітації зростає із збільшенням концентрації ванкоміцину. Необхідно адекватно промити внутрішньовенну систему між застосуваннями даних антибіотиків. Крім того, рекомендується знизити концентрацію ванкоміцину до 5 мг/мл і менше.
Симптоми: посилення вираженості побічних явищ з боку сечовидільної системи та органів чуття.
Лікування: Проводять симптоматичну терапію. Рекомендується введення рідини та контроль плазмових концентрацій ванкоміцину. Для швидкого видалення надлишку ванкоміцину з організму гемофільтрація є більш ефективною, ніж гемодіаліз.
У сухому, захищеному від світла місці, при температурі не вище 25 °С.
2 роки.
Тут Ви зможете купити Ванкорус флаконы, 1 г з доставкою до Вашого міста. Сплатити його можете як передоплатою, так і при отриманні.