Купить Топирамат таблетки 25 мг, 28 шт.
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Топирамат
Topiramatum
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит:
активное вещество: топирамат 25 мг;
вспомогательные вещества: кальция гидрофосфата дигидрат, крахмал прежелатинизированный (крахмал С*Pharm.), магния гидроксикарбонат тяжелый (магния карбонат тяжелый), магния стеарат, повидон;
состав пленочной оболочки: селекоат AQ—02140 [гипромеллоза (гидроксипропилметилцеллюлоза), макрогол (полиэтиленгликоль 400), макрогол (полиэтиленгликоль 6000), титана диоксид, краситель солнечный закат желтый]
28 таблеток.
Топирамат - противоэпилептический препарат.
Уменьшает частоту возникновения повторных потенциалов действия, характерных для нейрона в состоянии стойкой деполяризации, блокируя натриевые каналы. Повышает активность γ-аминомасляной кислоты (ГАМК) в отношении некоторых подтипов ГАМК-рецепторов (в том числе ГАМК[A]-рецепторов), а также модулирует активность самих рецепторов; препятствует активации каинатом чувствительности подтипа каинат/АМПК (α-амино—3-гидрокси—5-метилизоксазол—4-пропионовая кислота)-рецепторов к глутамату, не влияет на активность N-метил-D-аспартата (NMDA) в отношении подтипа NMDA-рецепторов. Эти эффекты являются дозозависимыми при концентрации препарата в плазме от 1 мкмоль до 200 мкмоль, с минимальной активностью в пределах от 1 мкмоль до 10 мкмоль.
Угнетает активность некоторых изоферментов карбоангидразы, однако этот эффект не является основным в противоэпилептической активности топирамата.
Распределение: С белками плазмы связывается 13—17% топирамата. Объем распределения (после однократного перорального приема 1,2 г) составляет 0,55 — 0,8 л/кг, зависит от пола: у женщин он составляет примерно 50% от значений, наблюдаемых у мужчин. Проникает в грудное молоко.
Метаболизм: Метаболизируется в печени путем гидроксилирования, гидролиза, глюкуронирования с образованием шести фармакологически неактивных метаболитов.
После перорального введения плазменный клиренс препарата составляет 20—30 мл/мин. Фармакокинетика топирамата носит линейный характер, плазменный клиренс остается постоянным, а площадь под кривой «концентрация-время» (AUC) в диапазоне доз от 100 до 400 мг возрастает пропорционально дозе. У больных с нормальной функцией почек для достижения равновесной концентрации в плазме может понадобиться от 4 до 8 дней.
Выведение: После многократного приема доз по 50 и 100 мг 2 раза в сутки период полувыведения топирамата из плазмы в среднем составил 21 час.
Основным путем выведения неизмененного топирамата (70%) и его метаболитов являются почки. При почечной недостаточности (клиренс креатинина менее 60 мл/мин) и тяжелой печеночной недостаточности плазменный и почечный клиренс снижаются.
Топирамат эффективно удаляется из плазмы путем гемодиализа.
Эпилепсия:
В качестве средства монотерапии: Топирамат применяется у взрослых и детей старше 3-х лет с эпилепсией (в том числе у пациентов с впервые диагностированной эпилепсией).
В составе комплексной терапии: Топирамат применяется у взрослых и детей старше 3-х лет с парциальными или генерализованными тонико-клоническими припадками, а также для лечения припадков на фоне синдрома Леннокса-Гасто.
Повышенная чувствительность, беременность, период лактации. Топирамат в данной лекарственной форме (таблетки), из-за трудностей при проглатывании не рекомендуется для применения у детей до 3 лет.
С осторожностью: при почечной и печеночной недостаточности, нефроуролитиазе (в т.ч. в прошлом и в семейном анамнезе), гиперкальциурии.
В связи с отсутствием клинических данных, не применяется для лечения беременных женщин. Топирамат экскретируется с грудным молоком у женщин. Прием препарата противопоказан женщинам в период кормления грудью. Если необходим прием препарата в период лактации, грудное вскармливание следует прекратить.
В связи с отсутствием клинических данных, не применяется для лечения беременных женщин. Топирамат экскретируется с грудным молоком у женщин. Прием препарата противопоказан женщинам в период кормления грудью. Если необходим прием препарата в период лактации, грудное вскармливание следует прекратить.
При применении в качестве монотерапии необходимо учитывать возможное влияние отмены сопутствующей противосудорожной терапии на частоту припадков. В тех случаях, когда нет необходимости резко отменять сопутствующую противосудорожную терапию по соображениям безопасности, рекомендуется снижать дозу сопутствующего лекарственного препарата на одну треть каждые 2 недели. При отмене лекарственных препаратов, являющихся индукторами «печеночных» ферментов, концентрации топирамата в крови будут возрастать. В таких ситуациях при наличии клинических показаний дозу топирамата можно снизить.
Взрослые пациенты в начале проведения монотерапии должны принимать по 25 мг топирамата 1 раз в сутки перед сном в течение 1 недели. Затем дозу повышают с интервалом в 1—2 недели на 25 или 50 мг (суточную дозу делят на два приема). При непереносимости пациентом такого режима повышения дозы можно увеличить интервалы между повышениями дозы, либо повышать дозу более плавно. При подборе дозы необходимо руководствоваться клиническим эффектом.
Рекомендуемая доза при монотерапии топираматом у взрослых составляет 100 мг в сутки, а максимальная суточная доза — 500 мг. Некоторые пациенты с рефрактерными формами эпилепсии переносят монотерапию топираматом в дозах до 1 г/сут.
Детям старше 3-х лет при монотерапии в первую неделю лечения — 0,5—1 мг/кг массы тела в сутки, перед сном. Затем дозу повышают с интервалом в 1—2 недели на 0,5—1 мг/кг в сутки (суточную дозу делят на два приема). Если ребенок не переносит такой режим повышения дозы, то можно повышать дозу более плавно или увеличивать интервалы между повышениями дозы. При подборе дозы и скорости ее повышения необходимо руководствоваться клинической эффективностью.
Рекомендуемый диапазон доз при монотерапии топираматом у детей в возрасте старше 3-х лет составляет 3—6 мг/кг в сутки. Максимальная суточная доза для детей с недавно диагностированными парциальными припадками не превышает 500 мг в сутки.
Применение в комбинации с другими противосудорожными препаратами
У взрослых начальная доза — 50 мг 1 раз в сутки на ночь в течение 1 недели. В дальнейшем дозу можно увеличивать на 25—50 мг в 1—2 недели до достижения эффективной дозы. Обычно средняя суточная доза составляет от 200 мг до 400 мг и принимается в два приема. Некоторым больным может понадобиться увеличение суточной дозы до максимальной — 1600 мг. У некоторых больных эффект может быть достигнут при приеме препарата 1 раз в сутки.
Комбинированная противосудорожная терапия у детей старше 3-х лет. Рекомендуемая суммарная дневная доза топирамата в качестве средства дополнительной терапии составляет от 5 до 9 мг/кг и принимается в два приема. Подбор дозы необходимо начать с 25 мг (или менее, основываясь на начальной дозе от 1 до 3 мг/кг в день), на ночь, в течение 1 недели. В дальнейшем дозу можно увеличивать на 1 — 3 мг/кг в 1—2 недели и принимать ее в два приема. Дневная доза до 30 мг/кг обычно хорошо переносится.
В дни проведения гемодиализа топирамат следует применять дополнительно в дозе, равной ½ суточной дозы, в 2 приема (до и после процедуры). Отменять препарат следует постепенно, чтобы свести к минимуму возможность повышения частоты припадков (на 100 мг/нед).
Общие нарушения: очень часто - повышенная утомляемость, раздражительность, снижение массы тела; часто - астения, беспокойство, у детей повышенная температура тела; нечасто - отек лица, метаболический ацидоз, полидипсия, похолодание конечностей; очень редко - генерализованный отек, гриппоподобный синдром.
Со стороны центральной нервной системы: очень часто - атаксия (нарушение координации движений), снижение способности к концентрации внимания, головокружение, парестезии; часто - сонливость, нарушение мышления; редко — нистагм, эмоциональная лабильность, тремор, амнезия, извращение вкусовых ощущений, нарушение речи (афазия, дизартрия).
Со стороны пищеварительной системы: очень часто - снижение аппетита; часто - тошнота, диарея, запор, диспепсия, сухость во рту, гастрит, гастроэзофагеальный рефлюкс; нечасто - метеоризм, неприятный запах изо рта, повышенное слюноотделение, жажда.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: часто - артралгия, мышечные спазмы, мышечные судороги, миалгия, в том числе грудной клетки; нечасто - скованность мышц; очень редко: припухлость суставов, дискомфорт в конечностях.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - брадикардия, учащенное сердцебиение, ортостатическая гипотензия;
Со стороны органов чувств: часто - нарушение зрения, (диплопия), повышенное слезотечение, мидриаз, ночная слепота, снижение остроты зрения; очень редко - конъюнктивальный отек, через 1 месяц от начала терапии возможно развитие внутриглазной гипертензии, как следствие — миопия, закрытоугольная глаукома.
Со стороны органа слуха: часто - боли в ушах, звон в ушах, у детей вертиго; нечасто - дискомфорт в ушах, нарушение слуха, глухота, в том числе, нейросенсорная глухота и односторонняя глухота.
Со стороны дыхательной системы: часто - затрудненное дыхание, носовое кровотечение; нечасто - заложенность носа, гиперсекреция в околоносовых пазухах, у детей ринорея.
Со стороны кожных покровов: часто - алопеция, зуд.
Аллергические реакции: нечасто - аллергический дерматит, крапивница.
Нарушения со стороны мочевыделительной системы: редко - камнеобразование в почках (нефролитиаз), нарушения мочеиспускания.
Лабораторные показатели:нечасто - в крови — увеличение количества лейкоцитов, тромбоцитов (лейкопения, тромбоцитопения), у детей в крови — увеличение количества эозинофилов (эозинофилия), снижение концентрации гидрокарбоната, концентрации калия в крови, обнаружение кристаллов в моче (кристаллурия); очень редко: уменьшение количества нейтрофилов (нейтропения).припадками не превышает 500 мг в сутки.
Топирамат следует отменять постепенно, чтобы свести к минимуму возможность повышения частоты припадков. В клинических испытаниях дозы уменьшали на 50—100 мг с недельными интервалами для взрослых при терапии эпилепсии. У детей в клинических исследованиях Топирамат постепенно отменяли в течение 2—8 недель. Если по медицинским показаниям необходима быстрая отмена Топирамата, то рекомендуется осуществлять соответствующий контроль состояния пациента.
Скорость выведения через почки зависит от функции почек и не зависит от возраста. У больных с умеренным или выраженным нарушением функции почек для достижения устойчивых концентраций в плазме может понадобиться от 10 до 15 дней, в отличие от 4—8 дней у больных с нормальной функцией почек.
Как и при любом заболевании, схема подбора дозы должна ориентироваться на клинический эффект (т.е., степень контролирования припадков, отсутствие побочных эффектов) и учитывать то, что у больных с нарушением функции почек для установления стабильной концентрации в плазме для каждой дозы может понадобиться более продолжительное время.
Нефролитиаз.
У некоторых больных, в особенности, с предрасположенностью к нефролитиазу, может повыситься риск образования камней в ночках и появления связанных с ним симптомов, таких как почечная колика. Чтобы уменьшить этот риск, необходимо адекватное повышение объема потребляемой жидкости.
Факторами риска развития нефролитиаза являются нефролитиаз в анамнезе (в т.ч. в семейном), гиперкальциурия, сопутствующая терапия препаратами, которые способствуют развитию нефролитиаза.
Нарушение функции печени.
У пациентов с нарушениями функции печени топирамат следует применять с осторожностью из-за возможного снижения клиренса этого препарата.
Миопия и вторичная закрытоугольная глаукома.
При применении топирамата описан синдром, включающий острую миопию с сопутствующей вторичной закрытоугольной глаукомой. Симптомы включают острое снижение остроты зрения и/или боль в глазу. При офтальмологическом обследовании может обнаруживаться миопия, уплощение передней камеры глаза, гиперемия (покраснение) глазного яблока, повышение внутриглазного давления. Может наблюдаться мидриаз. Симптомы обычно появляются через 1 месяц после начала применения топирамата. В отличие от первичной открытоугольной глаукомы, которая редко наблюдается у больных до 40 лет, вторичная закрытоугольная глаукома наблюдается при применении топирамата как у взрослых, так и у детей. Лечение включает прекращение приема топирамата и соответствующие меры, направленные на понижение внутриглазного давления.
Метаболический ацидоз.
При применении топирамата может возникать гиперхлоремический, не связанный с дефицитом анионов, метаболический ацидоз (например, снижение концентрации бикарбонатов в плазме ниже нормального уровня при отсутствии респираторного алкалоза). Подобное снижение концентрации гидрокарбонатов сыворотки крови является следствием ингибирующего эффекта топирамата на почечную карбоангидразу. Снижение концентрации обычно слабое или умеренное (среднее значение составляет 4 ммоль/л при применении у взрослых пациентов в дозе выше 100 мг в день и около 6 мг в день на кг массы тела при использовании в педиатрической практике). В редких случаях у пациентов отмечалось снижение концентрации гидрокарбонатов ниже уровня 10 ммоль/л. У детей хронический метаболический ацидоз может приводить к замедлению роста. В связи с вышеизложенным, при лечении топираматом рекомендуется проводить необходимые исследования, включая определение концентрации гидрокарбонатов в сыворотке. При возникновении метаболического ацидоза и его персистировании, рекомендуется снизить дозу или прекратить прием топирамата.
Усиленное питание.
Если пациент теряет массу тела при лечении Топираматом, то необходимо рассмотреть вопрос о целесообразности усиленного питания.
Топирамат действует на центральную нервную систему и может вызывать сонливость, головокружение, нарушение зрения и другие симптомы.
Поэтому в период лечения необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и занятии другими потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.
Лекарственная несовместимость: примеры не известны.
Влияние топирамата на концентрации других противоэпилептических препаратов (ПЭП): одновременный прием топирамата с другими ПЭП (фенитоин, карбамазепин, вальпроевая кислота, фенобарбитал, примидон) не оказывает влияния на значения их равновесных концентраций в плазме, за исключением отдельных больных, у которых добавление топирамата к фенитоину может вызвать повышение концентрации фенитоина в плазме. У каждого больного, который принимает фенитоин и у которого развиваются клинические признаки или симптомы токсичности, необходимо следить за концентрацией фенитоина в плазме. В исследовании фармакокинетики у больных эпилепсией добавление топирамата к ламотриджину не влияло на равновесную концентрацию последнего при дозах топирамата 100—400 мг в сутки. В процессе терапии и после отмены ламотриджина (средняя доза 327 мг в сутки) равновесная концентрация топирамата не изменялась.
Воздействие других противоэпилептических препаратов на концентрацию топирамата: Фенитоин и карбамазепин снижают концентрации топирамата в плазме. Добавление или отмена фенитоина или карбамазепина на фоне лечения топираматом может потребовать изменения дозы последнего. Дозу следует подбирать, ориентируясь на достижение необходимого клинического эффекта. Добавление или отмена вальпроевой кислоты не вызывает клинически значимых изменений концентрации Топирамата в плазме и, следовательно, не требует изменения дозы Топирамата.
Дигоксин: в исследовании при одновременном приеме Топирамата с использованием однократной дозы дигоксина AUC дигоксина в плазме уменьшалась на 12%. При применении или отмене Топирамата больным, принимающим дигоксин, особое внимание необходимо уделить рутинному мониторированию концентрации дигоксина в сыворотке.
Не рекомендуется принимать Топирамат вместе с алкоголем или другими препаратами, вызывающими угнетение функции ЦНС.
Пероральные контрацептивы: Существенное дозозависимое снижение эффективности этинилэстрадиола наблюдалось при дозах Топирамата 200—800 мг в день. Риск снижения эффективности контрацептивов и усиления прорывных кровотечений должен учитываться у больных, принимающих пероральные контрацептивы в сочетании с Топираматом. Больным, принимающим эстрогенсодержащие контрацептивы, необходимо сообщать о любых изменениях в сроках и характере менструаций. Эффективность контрацептивов может быть снижена далее при отсутствии прорывных кровотечений.
Препараты лития: При одновременном применении топирамата и препаратов лития следует контролировать концентрацию лития в плазме крови.
Рисперидон: При одновременном применении топирамата в дозах 250 или 400 мг в сутки AUC рисперидона, принимаемого в дозах 1—6 мг в сутки, снижается соответственно на 16% и 33%. Суммарная фармакокинетика активных веществ (рисперидона и 9-гидроксирисперидона) изменялась незначительно.
Гидрохлоротиазид: При одновременном приеме топирамата и гидрохлоротиазида происходит увеличение максимальной концентрации топирамата на 27% и AUC топирамата на 29%. Применение гидрохлоротиазида у пациентов, принимающих топирамат, может потребовать коррекции дозы топирамата. Фармакокинетические параметры гидрохлоротиазида не подвергались значимому изменению при сопутствующей терапии топираматом.
Метформин: При одновременном приеме топирамата и метформина происходит увеличение максимальной концентрации и AUC метформина на 18% и на 25% соответственно, тогда как клиренс метформина при одновременном применении с топираматом снижался на 20%. Топирамат никак не влиял на время достижения максимальной концентрации метформина в плазме крови. Клиренс топирамата при совместном применении с метформином снижается. Степень выявленных изменений клиренса не изучена. Клиническая значимость воздействия метформина на фармакокинетику топирамата не ясна. В случае добавления или отмены Топирамата у пациентов, получающих метформин, следует уделить особое внимание тщательному исследованию состояния пациентов, больных сахарным диабетом.
Пиоглитазон: В клинических испытаниях выявлено уменьшение AUC пиоглитазона на 15%, без изменения максимальной концентрации препарата. Эти изменения не были статистически значимыми. При совместном применении пациентами Топирамата и пиоглитазона, следует уделить особое внимание тщательному исследованию состояния пациентов, больных сахарным диабетом.
Глибенкламид: было проведено исследование лекарственного взаимодействия для изучения фармакокинетики глибенкламида (5 мг в сутки) в равновесном состоянии, применяемого изолированно или одновременно с топираматом (150 мг в сутки) у больных сахарным диабетом 2 типа. При применении топирамата АUC глибенкламида снижалась на 25%. Также был снижен уровень системного воздействия активных метаболитов. Глибенкламид не влиял на фармакокинетику топирамата в равновесном состоянии. При применении топирамата у больных, получающих глибенкламид (или применении глибенкламида у больных, получающих топирамат), следует тщательно контролировать состояние больного для оценки течения сахарного диабета.
Другие препараты: одновременное использование Топирамата с препаратами, предрасполагающими к нефролитиазу, может повышать риск образования камней в почках.
Вальпроевая кислота: комбинированное применение топирамата и вальпроевой кислоты у больных, хорошо переносящих каждый препарат в отдельности, сопровождается гипераммониемией с энцефалопатией или без нее. В большинстве случаев симптомы и признаки исчезают после отмены одного из препаратов. Это неблагоприятное явление не вызвано фармакокинетическим взаимодействием. Связь между гипераммониемией и применением топирамата изолированно или в комбинации с другими препаратами не установлена.
Амитриптилин: при одновременном применении амитриптилина с топираматом происходит увеличение максимальной концентрации и АUC метаболита нортриптилина на 20%;
Галоперидол: при одновременном применении галоперидола с топираматом происходит увеличение АUC галоперидола на 31%;
Дилтиазем: при одновременном применении дилтиазема с топираматом происходит уменьшение АUC дилтиазема на 25%, увеличение АUC топирамата на 20%.
Симптомы: усиление дозозависимых побочных эффектов.
Лечение: при острой передозировке необходимо сразу же промыть желудок. При необходимости следует провести симптоматическую терапию. Эффективным способом выведения топирамата из организма является гемодиализ.
В сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.
2 года.
Топірамат
Topiramatum
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:
активна речовина: топірамат 25 мг;
допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль прежелатинізований (крохмаль З*Pharm.), магнію гидроксикарбонат важкий (магнію карбонат важкий), магнію стеарат, повідон;
склад плівкової оболонки: зелекоат AQ-02140 [гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 400), макрогол (поліетиленгліколь 6000), титану діоксид, барвник сонячний захід жовтий]
28 таблеток.
Топірамат - протиепілептичний препарат.
Зменшує частоту виникнення повторних потенціалів дії, характерних для нейрона в стані стійкої деполяризації, блокуючи натрієві канали. Підвищує активність γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) відносно деяких підтипів ГАМК-рецепторів (у тому числі ГАМК[A]-рецепторів), а також модулює активність самих рецепторів; перешкоджає активації каїнатом чуттєвості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) відносно підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти є дозазалежними при концентрації препарату в плазмі від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль.
Пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, однак цей ефект не є основним у протиепілептичної активності топірамату.
Розподіл: З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Об'єм розподілу (після одноразового перорального прийому 1,2 г) становить 0,55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків. Проникає в грудне молоко.
Метаболізм: Метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, гідролізу, глюкуронирования з утворенням шести фармакологічно неактивних метаболітів.
Після перорального введення плазматичний кліренс препарату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих з нормальною функцією нирок для досягнення рівноважної концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів.
Виведення: Після багаторазового прийому доз по 50 і 100 мг 2 рази на добу період напіввиведення топірамату з плазми в середньому становить 21 годину.
Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) і його метаболітів є нирки. При нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв) і тяжкою печінковою недостатністю плазмовий і нирковий кліренс знижуються.
Топірамат ефективно видаляється із плазми шляхом гемодіалізу.
Епілепсія:
Як засіб монотерапії: Топірамат застосовується у дорослих і дітей старше 3-х років з епілепсією (в тому числі у пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією).
У складі комплексної терапії: Топірамат застосовується у дорослих і дітей старше 3-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрома Леннокса-Гасто.
Підвищена чутливість, вагітність, період лактації. Топірамат у даній лікарській формі (таблетки), з-за труднощів при ковтанні не рекомендується для застосування у дітей до 3 років.
З обережністю: при нирковій і печінковій недостатності, нефроуролитиазе (в т. ч. в минулому і в сімейному анамнезі), гіперкальціурії.
У зв'язку з відсутністю клінічних даних, не застосовується для лікування вагітних жінок. Топірамат екскретується з грудним молоком у жінок. Прийом препарату протипоказаний жінкам у період годування груддю. Якщо необхідний прийом препарату в період лактації, грудне вигодовування слід припинити.
У зв'язку з відсутністю клінічних даних, не застосовується для лікування вагітних жінок. Топірамат екскретується з грудним молоком у жінок. Прийом препарату протипоказаний жінкам у період годування груддю. Якщо необхідний прийом препарату в період лактації, грудне вигодовування слід припинити.
При застосуванні в якості монотерапії необхідно враховувати можливий вплив скасування супутньої протисудомної терапії на частоту припадків. У тих випадках, коли немає необхідності різко відміняти супутню протисудомну дію терапію з міркувань безпеки, рекомендується знижувати дозу супутнього лікарського препарату на одну третину кожні 2 тижні. При скасуванні лікарських препаратів, які є індукторами «печінкових» ферментів, концентрації топірамату в крові будуть зростати. В таких ситуаціях при наявності клінічних показань дозу топірамату можна знизити.
Дорослі пацієнти на початку проведення монотерапії повинні приймати по 25 мг топірамату 1 раз на добу перед сном протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують кожні 1-2 тижні на 25 або 50 мг (добову дозу ділять на два прийоми). При непереносимості пацієнтом такого режиму підвищення дози можна збільшити інтервали між підвищеннями дози, або підвищувати дозу більш плавно. При підборі дози необхідно керуватися клінічним ефектом.
Рекомендована доза при монотерапії топіраматом у дорослих становить 100 мг на добу, а максимальна добова доза - 500 мг. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії переносять монотерапію топіраматом у дозах до 1 г/добу.
Дітям старше 3-х років при монотерапії у перший тиждень лікування - 0,5-1 мг/кг маси тіла на добу, перед сном. Потім дозу підвищують кожні 1-2 тижні на 0,5-1 мг/кг на добу (добову дозу ділять на два прийоми). Якщо дитина не переносить такий режим підвищення дози, то можна підвищувати дозу більш плавно або збільшувати інтервали між підвищеннями дози. При підборі дози та швидкості її підвищення необхідно керуватися клінічною ефективністю.
Рекомендований діапазон доз при монотерапії топіраматом у дітей віком старше 3-х років становить 3-6 мг/кг на добу. Максимальна добова доза для дітей з нещодавно діагностованими парціальними припадками не перевищує 500 мг на добу.
Застосування у комбінації з іншими протисудомними препаратами
У дорослих початкова доза - 50 мг 1 раз на добу на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25-50 мг в 1-2 тижні до досягнення ефективної дози. Зазвичай середня добова доза становить від 200 мг до 400 мг та приймається в два прийоми. Деяким хворим може знадобитися збільшення добової дози до максимальної - 1600 мг. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.
Комбінована протисудомна терапія у дітей старше 3-х років. Рекомендована загальна денна доза топірамату як засіб додаткової терапії становить від 5 до 9 мг/кг та приймається в два прийоми. Підбір дози необхідно почати з 25 мг (або менше, грунтуючись на початковій дозі від 1 до 3 мг/кг / день) на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 1 - 3 мг/кг в 1-2 тижні та приймати її у два прийоми. Денна доза до 30 мг/кг зазвичай добре переноситься.
В дні проведення гемодіалізу топірамат слід застосовувати додатково у дозі, рівній ½ добової дози, за 2 прийоми (до та після процедури). Відміняти препарат слід поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів (на 100 мг/тиж).
Загальні порушення: дуже часто - підвищена втомлюваність, дратівливість, зниження маси тіла; часто - астенія, занепокоєння, у дітей підвищена температура тіла; нечасто - набряк обличчя, метаболічний ацидоз, полідипсія, похолодання кінцівок; дуже рідко - генералізований набряк, грипоподібний синдром.
З боку центральної нервової системи: дуже часто - атаксія (порушення координації рухів), зниження здатності до концентрації уваги, запаморочення, парестезії; часто - сонливість, порушення мислення; рідко - ністагм, емоційна лабільність, тремор, амнезія, збочення смакових відчуттів, порушення мови (афазія, дизартрія).
З боку травної системи: дуже часто - зниження апетиту; часто - нудота, діарея, запор, диспепсія, сухість у роті, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто - метеоризм, неприємний запах з рота, підвищене слиновиділення, спрага.
З боку опорно-рухового апарату: часто - артралгія, м'язові спазми, м'язові судоми, міалгія, у тому числі грудної клітки; нечасто - скутість м'язів; дуже рідко: припухлість суглобів, дискомфорт в кінцівках.
Порушення з боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія;
З боку органів чуття: часто - порушення зору (диплопія), підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна сліпота, зниження гостроти зору; дуже рідко - кон'юнктивальний набряк, через 1 місяць від початку терапії можливий розвиток внутрішньоочної гіпертензії, як наслідок - міопія, закритокутова глаукома.
З боку органа слуху: часто - біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей вертиго; нечасто - дискомфорт у вухах, порушення слуху, глухота, в тому числі, нейросенсорна глухота і однобічна глухота.
З боку дихальної системи: часто - утруднене дихання, носова кровотеча; нечасто - закладеність носа, гіперсекреція в навколоносових пазухах, у дітей ринорея.
З боку шкірних покривів: часто - алопеція, свербіж.
Алергічні реакції: нечасто - алергічний дерматит, кропив'янка.
Порушення з боку сечовидільної системи: рідко - каменеутворення в нирках (нефролітіаз), порушення сечовипускання.
Лабораторні показники:нечасто - в крові - збільшення кількості лейкоцитів, тромбоцитів (лейкопенія, тромбоцитопенія), у дітей в крові - збільшення кількості еозинофілів (еозинофілія), зменшення концентрації бікарбонату, концентрації калію в крові, виявлення кристалів у сечі (кристалурія); дуже рідко: зменшення кількості нейтрофілів (нейтропенія).припадками не перевищує 500 мг на добу.
Топірамат слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. У клінічних випробуваннях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії. У дітей в клінічних дослідженнях Топірамат поступово відміняли протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідна швидка відміна Топірамату, то рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта.
Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8 днів у хворих з нормальною функцією нирок.
Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватись на клінічний ефект (тобто, ступінь контролювання нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення стабільної концентрації в плазмі для кожної дози може знадобитися більш тривалий час.
Нефролітіаз.
У деяких хворих, особливо, зі схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у ночках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення об'єму рідини.
Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (у т.ч. в сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу.
Порушення функції печінки.
У пацієнтів з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зменшення кліренсу цього препарату.
Міопія та вторинна закритокутова глаукома.
При застосуванні топірамату описаний синдром, що включає гостру міопію з супутньою вторинною закритокутовою глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль в оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятися міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску. Може спостерігатися мідріаз. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування топірамату. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, що рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна закритокутова глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей. Лікування включає припинення прийому топірамату та відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску.
Метаболічний ацидоз.
При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації гідрокарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангидразу. Зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні у дорослих пацієнтів в дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при застосуванні в педіатричній практиці). У рідкісних випадках у пацієнтів відмічалося зниження концентрації гідрокарбонатів нижче рівня 10 ммоль/л У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту. У зв'язку з вищевикладеним, при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів в сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні, рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату.
Посилене харчування.
Якщо пацієнт втрачає масу тіла при лікуванні Топіраматом, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування.
Топірамат діє на центральну нервову систему і може викликати сонливість, запаморочення, порушення зору та інші симптоми.
Тому у період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і занятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Лікарська несумісність: приклади не відомі.
Вплив топірамату на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП): одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх рівноважних концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може викликати підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. У кожного хворого, який приймає фенітоїн і у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно слідкувати за концентрацією фенітоїну в плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливала на рівноважну концентрацію останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі терапії і після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) рівноважна концентрація топірамату не змінювалася.
Вплив інших протиепілептичних препаратів на концентрацію топірамату: Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на тлі лікування топіраматом може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє клінічно значущих змін концентрації Топірамату в плазмі і, отже, не вимагає зміни дози Топірамату.
Дигоксин: у дослідженні при одночасному прийомі Топірамату з використанням одноразової дози дигоксину AUC дигоксину в плазмі зменшувалася на 12%. При застосуванні або відміни Топірамату хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моніторуванню концентрації дигоксину у сироватці.
Не рекомендується застосовувати Топірамат разом з алкоголем або іншими препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС.
Пероральні контрацептиви: Суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах Топірамату 200-800 мг на день. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у комбінації з Топіраматом. Хворим, які приймають естрогенвмісні контрацептиви, необхідно повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена далі при відсутності проривних кровотеч.
Препарати літію: При одночасному застосуванні топірамату і препаратів літію слід контролювати концентрацію літію в плазмі крові.
Рисперидон: При одночасному застосуванні топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, прийнятого в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. Сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно.
Гідрохлоротіазид: При одночасному прийомі топірамату та гідрохлоротіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Застосування гідрохлоротіазиду у пацієнтів, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значимого зміни при супутній терапії топіраматом.
Метформін: При одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення максимальної концентрації і AUC метформіну на 18% і 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення максимальної концентрації метформіну у плазмі крові. Кліренс топірамату при спільному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчена. Клінічна значущість дії метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. У разі додавання або відміни Топірамату пацієнтам, які отримують метформін, слід приділити особливу увагу ретельному дослідженню стану пацієнтів, хворих на цукровий діабет.
Піоглітазон: У клінічних випробуваннях виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15%, без зміни максимальної концентрації препарату. Ці зміни не були статистично значущими. При спільному застосуванні пацієнтами Топірамату та піоглітазону, слід приділити особливу увагу ретельному дослідженню стану пацієнтів, хворих на цукровий діабет.
Глібенкламід: було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг на добу) в рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у хворих на цукровий діабет 2 типу. При застосуванні топірамату АUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також був знижений рівень системного впливу активних метаболітів. Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату в рівноважному стані. При застосуванні топірамату у хворих, які отримують глібенкламід (або застосуванні глібенкламіду у хворих, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету.
Інші препарати: одночасне застосування Топірамату разом з препаратами, що призводять до нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках.
Вальпроєва кислота: комбіноване застосування топірамату і вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гипераммониемией з енцефалопатією або без неї. В більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликано фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гипераммониемией і застосуванням топірамату ізольовано або в комбінації з іншими препаратами не встановлено.
Амітриптилін: при одночасному застосуванні амітриптиліну з топіраматом відбувається збільшення максимальної концентрації і АUC метаболіту нортриптиліну на 20%;
Галоперидол: при одночасному застосуванні галоперидолу з топіраматом відбувається збільшення АUC галоперидолу на 31%;
Дилтіазем: при одночасному застосуванні дилтіазему з топіраматом відбувається зменшення АUC дилтіазему на 25%, збільшення АUC топірамату на 20%.
Симптоми: посилення дозозалежних побічних ефектів.
Лікування: при гострому передозуванні необхідно одразу промити шлунок. При необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз.
У сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.
2 роки.