Купить Топирамат таб. п/о плен. 100мг №28
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Топирамат таблетки 100мг
Таблетки, покрытые пленочной оболочкой
1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит: топирамат 100 мг.
Вспомогательные вещества: кальция гидрофосфата дигидрат (65 мг, 120 мг), крахмал прежелатинизированный (крахмал С*Pharm.) (70,5 мг, 111 мг), магния гидроксикарбонат тяжелый (магния карбонат тяжелый) (30 мг, 50 мг), магния стеарат (1,5 мг, 3 мг), повидон (8 мг, 16 мг).
Состав пленочной оболочки: селекоат AQ—02140 (6 мг, 12 мг) [гипромеллоза (гидроксипропилметилцеллюлоза), макрогол (полиэтиленгликоль 400), макрогол (полиэтиленгликоль 6000), титана диоксид, краситель солнечный закат желтый].
В упаковке 28 шт.
Топирамат - противоэпилептический препарат. Уменьшает частоту возникновения повторных потенциалов действия, характерных для нейрона в состоянии стойкой деполяризации, блокируя натриевые каналы. Повышает активность γ-аминомасляной кислоты (ГАМК) в отношении некоторых подтипов ГАМК-рецепторов (в том числе ГАМК[A]-рецепторов), а также модулирует активность самих рецепторов; препятствует активации каинатом чувствительности подтипа каинат/АМПК (α-амино—3-гидрокси—5-метилизоксазол—4-пропионовая кислота)-рецепторов к глутамату, не влияет на активность N-метил-D-аспартата (NMDA) в отношении подтипа NMDA-рецепторов. Эти эффекты являются дозозависимыми при концентрации препарата в плазме от 1 мкмоль до 200 мкмоль, с минимальной активностью в пределах от 1 мкмоль до 10 мкмоль. Угнетает активность некоторых изоферментов карбоангидразы, однако этот эффект не является основным в противоэпилептической активности топирамата.
Эпилепсия:
В качестве средства монотерапии Топирамат применяется у взрослых и детей старше 3-х лет с эпилепсией (в том числе у пациентов с впервые диагностированной эпилепсией).
В составе комплексной терапии Топирамат применяется у взрослых и детей старше 3-х лет с парциальными или генерализованными тонико-клоническими припадками, а также для лечения припадков на фоне синдрома Леннокса-Гасто.
Повышенная чувствительность, беременность, период лактации. Топирамат в данной лекарственной форме (таблетки), из-за трудностей при проглатывании не рекомендуется для применения у детей до 3 лет.
С осторожностью: при почечной и печеночной недостаточности, нефроуролитиазе (в т.ч. в прошлом и в семейном анамнезе), гиперкальциурии.
В связи с отсутствием клинических данных, не применяется для лечения беременных женщин. Топирамат экскретируется с грудным молоком у женщин. Прием препарата противопоказан женщинам в период кормления грудью. Если необходим прием препарата в период лактации, грудное вскармливание следует прекратить.
Внутрь, вне зависимости от приема пищи.
При применении в качестве монотерапии необходимо учитывать возможное влияние отмены сопутствующей противосудорожной терапии на частоту припадков. В тех случаях, когда нет необходимости резко отменять сопутствующую противосудорожную терапию по соображениям безопасности, рекомендуется снижать дозу сопутствующего лекарственного препарата на одну треть каждые 2 недели. При отмене лекарственных препаратов, являющихся индукторами «печеночных» ферментов, концентрации топирамата в крови будут возрастать. В таких ситуациях при наличии клинических показаний дозу топирамата можно снизить.
Взрослые пациенты в начале проведения монотерапии должны принимать по 25 мг топирамата 1 раз в сутки перед сном в течение 1 недели. Затем дозу повышают с интервалом в 1—2 недели на 25 или 50 мг (суточную дозу делят на два приема). При непереносимости пациентом такого режима повышения дозы можно увеличить интервалы между повышениями дозы, либо повышать дозу более плавно. При подборе дозы необходимо руководствоваться клиническим эффектом.
Рекомендуемая доза при монотерапии топираматом у взрослых составляет 100 мг в сутки, а максимальная суточная доза — 500 мг. Некоторые пациенты с рефрактерными формами эпилепсии переносят монотерапию топираматом в дозах до 1 г/сут.
Детям старше 3-х лет при монотерапии в первую неделю лечения — 0,5—1 мг/кг массы тела в сутки, перед сном. Затем дозу повышают с интервалом в 1—2 недели на 0,5—1 мг/кг в сутки (суточную дозу делят на два приема). Если ребенок не переносит такой режим повышения дозы, то можно повышать дозу более плавно или увеличивать интервалы между повышениями дозы. При подборе дозы и скорости ее повышения необходимо руководствоваться клинической эффективностью.
Рекомендуемый диапазон доз при монотерапии топираматом у детей в возрасте старше 3-х лет составляет 3—6 мг/кг в сутки. Максимальная суточная доза для детей с недавно диагностированными парциальными припадками не превышает 500 мг в сутки.
Общие нарушения: очень часто - повышенная утомляемость, раздражительность, снижение массы тела; часто - астения, беспокойство, у детей повышенная температура тела; нечасто - отек лица, метаболический ацидоз, полидипсия, похолодание конечностей; очень редко - генерализованный отек, гриппоподобный синдром.
Со стороны центральной нервной системы: очень часто - атаксия (нарушение координации движений), снижение способности к концентрации внимания, головокружение, парестезии; часто - сонливость, нарушение мышления; редко — нистагм, эмоциональная лабильность, тремор, амнезия, извращение вкусовых ощущений, нарушение речи (афазия, дизартрия).
Со стороны пищеварительной системы: очень часто - снижение аппетита; часто - тошнота, диарея, запор, диспепсия, сухость во рту, гастрит, гастроэзофагеальный рефлюкс; нечасто - метеоризм, неприятный запах изо рта, повышенное слюноотделение, жажда.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: часто - артралгия, мышечные спазмы, мышечные судороги, миалгия, в том числе грудной клетки; нечасто - скованность мышц; очень редко: припухлость суставов, дискомфорт в конечностях.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто - брадикардия, учащенное сердцебиение, ортостатическая гипотензия;
Со стороны органов чувств: часто - нарушение зрения, (диплопия), повышенное слезотечение, мидриаз, ночная слепота, снижение остроты зрения; очень редко - конъюнктивальный отек, через 1 месяц от начала терапии возможно развитие внутриглазной гипертензии, как следствие — миопия, закрытоугольная глаукома.
Со стороны органа слуха: часто - боли в ушах, звон в ушах, у детей вертиго; нечасто - дискомфорт в ушах, нарушение слуха, глухота, в том числе, нейросенсорная глухота и односторонняя глухота.
Со стороны дыхательной системы: часто - затрудненное дыхание, носовое кровотечение; нечасто - заложенность носа, гиперсекреция в околоносовых пазухах, у детей ринорея.
Со стороны кожных покровов: часто - алопеция, зуд.
Аллергические реакции: нечасто - аллергический дерматит, крапивница.
Нарушения со стороны мочевыделительной системы: редко - камнеобразование в почках (нефролитиаз), нарушения мочеиспускания.
Лабораторные показатели: нечасто - в крови — увеличение количества лейкоцитов, тромбоцитов (лейкопения, тромбоцитопения), у детей в крови — увеличение количества эозинофилов (эозинофилия), снижение концентрации гидрокарбоната, концентрации калия в крови, обнаружение кристаллов в моче (кристаллурия); очень редко: уменьшение количества нейтрофилов (нейтропения).припадками не превышает 500 мг в сутки.
Влияние топирамата на концентрации других противоэпилептических препаратов (ПЭП): одновременный прием топирамата с другими ПЭП (фенитоин, карбамазепин, вальпроевая кислота, фенобарбитал, примидон) не оказывает влияния на значения их равновесных концентраций в плазме, за исключением отдельных больных, у которых добавление топирамата к фенитоину может вызвать повышение концентрации фенитоина в плазме. У каждого больного, который принимает фенитоин и у которого развиваются клинические признаки или симптомы токсичности, необходимо следить за концентрацией фенитоина в плазме. В исследовании фармакокинетики у больных эпилепсией добавление топирамата к ламотриджину не влияло на равновесную концентрацию последнего при дозах топирамата 100—400 мг в сутки. В процессе терапии и после отмены ламотриджина (средняя доза 327 мг в сутки) равновесная концентрация топирамата не изменялась.
Воздействие других противоэпилептических препаратов на концентрацию топирамата: Фенитоин и карбамазепин снижают концентрации топирамата в плазме. Добавление или отмена фенитоина или карбамазепина на фоне лечения топираматом может потребовать изменения дозы последнего. Дозу следует подбирать, ориентируясь на достижение необходимого клинического эффекта. Добавление или отмена вальпроевой кислоты не вызывает клинически значимых изменений концентрации Топирамата в плазме и, следовательно, не требует изменения дозы Топирамата.
Дигоксин: в исследовании при одновременном приеме Топирамата с использованием однократной дозы дигоксина AUC дигоксина в плазме уменьшалась на 12%. При применении или отмене Топирамата больным, принимающим дигоксин, особое внимание необходимо уделить рутинному мониторированию концентрации дигоксина в сыворотке.
Не рекомендуется принимать Топирамат вместе с алкоголем или другими препаратами, вызывающими угнетение функции ЦНС.
Пероральные контрацептивы: Существенное дозозависимое снижение эффективности этинилэстрадиола наблюдалось при дозах Топирамата 200—800 мг в день. Риск снижения эффективности контрацептивов и усиления прорывных кровотечений должен учитываться у больных, принимающих пероральные контрацептивы в сочетании с Топираматом. Больным, принимающим эстрогенсодержащие контрацептивы, необходимо сообщать о любых изменениях в сроках и характере менструаций. Эффективность контрацептивов может быть снижена далее при отсутствии прорывных кровотечений.
Препараты лития: При одновременном применении топирамата и препаратов лития следует контролировать концентрацию лития в плазме крови.
Рисперидон: При одновременном применении топирамата в дозах 250 или 400 мг в сутки AUC рисперидона, принимаемого в дозах 1—6 мг в сутки, снижается соответственно на 16% и 33%. Суммарная фармакокинетика активных веществ (рисперидона и 9-гидроксирисперидона) изменялась незначительно.
Гидрохлоротиазид: При одновременном приеме топирамата и гидрохлоротиазида происходит увеличение максимальной концентрации топирамата на 27% и AUC топирамата на 29%. Применение гидрохлоротиазида у пациентов, принимающих топирамат, может потребовать коррекции дозы топирамата. Фармакокинетические параметры гидрохлоротиазида не подвергались значимому изменению при сопутствующей терапии топираматом.
Метформин: При одновременном приеме топирамата и метформина происходит увеличение максимальной концентрации и AUC метформина на 18% и на 25% соответственно, тогда как клиренс метформина при одновременном применении с топираматом снижался на 20%. Топирамат никак не влиял на время достижения максимальной концентрации метформина в плазме крови. Клиренс топирамата при совместном применении с метформином снижается. Степень выявленных изменений клиренса не изучена. Клиническая значимость воздействия метформина на фармакокинетику топирамата не ясна. В случае добавления или отмены Топирамата у пациентов, получающих метформин, следует уделить особое внимание тщательному исследованию состояния пациентов, больных сахарным диабетом.
Пиоглитазон: В клинических испытаниях выявлено уменьшение AUC пиоглитазона на 15%, без изменения максимальной концентрации препарата. Эти изменения не были статистически значимыми. При совместном применении пациентами Топирамата и пиоглитазона, следует уделить особое внимание тщательному исследованию состояния пациентов, больных сахарным диабетом.
Глибенкламид: было проведено исследование лекарственного взаимодействия для изучения фармакокинетики глибенкламида (5 мг в сутки) в равновесном состоянии, применяемого изолированно или одновременно с топираматом (150 мг в сутки) у больных сахарным диабетом 2 типа. При применении топирамата АUC глибенкламида снижалась на 25%. Также был снижен уровень системного воздействия активных метаболитов. Глибенкламид не влиял на фармакокинетику топирамата в равновесном состоянии. При применении топирамата у больных, получающих глибенкламид (или применении глибенкламида у больных, получающих топирамат), следует тщательно контролировать состояние больного для оценки течения сахарного диабета.
Другие препараты: одновременное использование Топирамата с препаратами, предрасполагающими к нефролитиазу, может повышать риск образования камней в почках.
Вальпроевая кислота: комбинированное применение топирамата и вальпроевой кислоты у больных, хорошо переносящих каждый препарат в отдельности, сопровождается гипераммониемией с энцефалопатией или без нее. В большинстве случаев симптомы и признаки исчезают после отмены одного из препаратов. Это неблагоприятное явление не вызвано фармакокинетическим взаимодействием. Связь между гипераммониемией и применением топирамата изолированно или в комбинации с другими препаратами не установлена.
Амитриптилин: при одновременном применении амитриптилина с топираматом происходит увеличение максимальной концентрации и АUC метаболита нортриптилина на 20%;
Галоперидол: при одновременном применении галоперидола с топираматом происходит увеличение АUC галоперидола на 31%;
Дилтиазем: при одновременном применении дилтиазема с топираматом происходит уменьшение АUC дилтиазема на 25%, увеличение АUC топирамата на 20%.
Симптомы: усиление дозозависимых побочных эффектов.
Лечение: при острой передозировке необходимо сразу же промыть желудок. При необходимости следует провести симптоматическую терапию. Эффективным способом выведения топирамата из организма является гемодиализ.
В сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.
2 года.
Топірамат таблетки 100мг
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить: топірамат 100 мг.
Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат (65 мг, 120 мг), крохмаль прежелатинізований (крохмаль З*Pharm.) (70,5 мг, 111 мг), магнію гидроксикарбонат важкий (магнію карбонат важкий) (30 мг, 50 мг), магнію стеарат (1,5 мг, 3 мг), повідон (8 мг, 16 мг).
Склад плівкової оболонки: селекоат AQ-02140 (6 мг, 12 мг) [гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 400), макрогол (поліетиленгліколь 6000), титану діоксид, барвник сонячний захід жовтий].
В упаковці 28 шт.
Топірамат - протиепілептичний препарат. Зменшує частоту виникнення повторних потенціалів дії, характерних для нейрона в стані стійкої деполяризації, блокуючи натрієві канали. Підвищує активність γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) відносно деяких підтипів ГАМК-рецепторів (у тому числі ГАМК[A]-рецепторів), а також модулює активність самих рецепторів; перешкоджає активації каїнатом чуттєвості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) відносно підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти є дозазалежними при концентрації препарату в плазмі від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль. Пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, однак цей ефект не є основним у протиепілептичної активності топірамату.
Епілепсія:
Як засіб монотерапії Топірамат застосовується у дорослих і дітей старше 3-х років з епілепсією (в тому числі у пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією).
У складі комплексної терапії Топірамат застосовується у дорослих і дітей старше 3-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрома Леннокса-Гасто.
Підвищена чутливість, вагітність, період лактації. Топірамат у даній лікарській формі (таблетки), з-за труднощів при ковтанні не рекомендується для застосування у дітей до 3 років.
З обережністю: при нирковій і печінковій недостатності, нефроуролитиазе (в т. ч. в минулому і в сімейному анамнезі), гіперкальціурії.
У зв'язку з відсутністю клінічних даних, не застосовується для лікування вагітних жінок. Топірамат екскретується з грудним молоком у жінок. Прийом препарату протипоказаний жінкам у період годування груддю. Якщо необхідний прийом препарату в період лактації, грудне вигодовування слід припинити.
Внутрішньо, незалежно від прийому їжі.
При застосуванні в якості монотерапії необхідно враховувати можливий вплив скасування супутньої протисудомної терапії на частоту припадків. У тих випадках, коли немає необхідності різко відміняти супутню протисудомну дію терапію з міркувань безпеки, рекомендується знижувати дозу супутнього лікарського препарату на одну третину кожні 2 тижні. При скасуванні лікарських препаратів, які є індукторами «печінкових» ферментів, концентрації топірамату в крові будуть зростати. В таких ситуаціях при наявності клінічних показань дозу топірамату можна знизити.
Дорослі пацієнти на початку проведення монотерапії повинні приймати по 25 мг топірамату 1 раз на добу перед сном протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують кожні 1-2 тижні на 25 або 50 мг (добову дозу ділять на два прийоми). При непереносимості пацієнтом такого режиму підвищення дози можна збільшити інтервали між підвищеннями дози, або підвищувати дозу більш плавно. При підборі дози необхідно керуватися клінічним ефектом.
Рекомендована доза при монотерапії топіраматом у дорослих становить 100 мг на добу, а максимальна добова доза - 500 мг. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії переносять монотерапію топіраматом у дозах до 1 г/добу.
Дітям старше 3-х років при монотерапії у перший тиждень лікування - 0,5-1 мг/кг маси тіла на добу, перед сном. Потім дозу підвищують кожні 1-2 тижні на 0,5-1 мг/кг на добу (добову дозу ділять на два прийоми). Якщо дитина не переносить такий режим підвищення дози, то можна підвищувати дозу більш плавно або збільшувати інтервали між підвищеннями дози. При підборі дози та швидкості її підвищення необхідно керуватися клінічною ефективністю.
Рекомендований діапазон доз при монотерапії топіраматом у дітей віком старше 3-х років становить 3-6 мг/кг на добу. Максимальна добова доза для дітей з нещодавно діагностованими парціальними припадками не перевищує 500 мг на добу.
Загальні порушення: дуже часто - підвищена втомлюваність, дратівливість, зниження маси тіла; часто - астенія, занепокоєння, у дітей підвищена температура тіла; нечасто - набряк обличчя, метаболічний ацидоз, полідипсія, похолодання кінцівок; дуже рідко - генералізований набряк, грипоподібний синдром.
З боку центральної нервової системи: дуже часто - атаксія (порушення координації рухів), зниження здатності до концентрації уваги, запаморочення, парестезії; часто - сонливість, порушення мислення; рідко - ністагм, емоційна лабільність, тремор, амнезія, збочення смакових відчуттів, порушення мови (афазія, дизартрія).
З боку травної системи: дуже часто - зниження апетиту; часто - нудота, діарея, запор, диспепсія, сухість у роті, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто - метеоризм, неприємний запах з рота, підвищене слиновиділення, спрага.
З боку опорно-рухового апарату: часто - артралгія, м'язові спазми, м'язові судоми, міалгія, у тому числі грудної клітки; нечасто - скутість м'язів; дуже рідко: припухлість суглобів, дискомфорт в кінцівках.
Порушення з боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія;
З боку органів чуття: часто - порушення зору (диплопія), підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна сліпота, зниження гостроти зору; дуже рідко - кон'юнктивальний набряк, через 1 місяць від початку терапії можливий розвиток внутрішньоочної гіпертензії, як наслідок - міопія, закритокутова глаукома.
З боку органа слуху: часто - біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей вертиго; нечасто - дискомфорт у вухах, порушення слуху, глухота, в тому числі, нейросенсорна глухота і однобічна глухота.
З боку дихальної системи: часто - утруднене дихання, носова кровотеча; нечасто - закладеність носа, гіперсекреція в навколоносових пазухах, у дітей ринорея.
З боку шкірних покривів: часто - алопеція, свербіж.
Алергічні реакції: нечасто - алергічний дерматит, кропив'янка.
Порушення з боку сечовидільної системи: рідко - каменеутворення в нирках (нефролітіаз), порушення сечовипускання.
Лабораторні показники: нечасто - в крові - збільшення кількості лейкоцитів, тромбоцитів (лейкопенія, тромбоцитопенія), у дітей в крові - збільшення кількості еозинофілів (еозинофілія), зменшення концентрації бікарбонату, концентрації калію в крові, виявлення кристалів у сечі (кристалурія); дуже рідко: зменшення кількості нейтрофілів (нейтропенія).припадками не перевищує 500 мг на добу.
Вплив топірамату на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП): одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх рівноважних концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може викликати підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. У кожного хворого, який приймає фенітоїн і у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно слідкувати за концентрацією фенітоїну в плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливала на рівноважну концентрацію останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі терапії і після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) рівноважна концентрація топірамату не змінювалася.
Вплив інших протиепілептичних препаратів на концентрацію топірамату: Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на тлі лікування топіраматом може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє клінічно значущих змін концентрації Топірамату в плазмі і, отже, не вимагає зміни дози Топірамату.
Дигоксин: у дослідженні при одночасному прийомі Топірамату з використанням одноразової дози дигоксину AUC дигоксину в плазмі зменшувалася на 12%. При застосуванні або відміни Топірамату хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моніторуванню концентрації дигоксину у сироватці.
Не рекомендується застосовувати Топірамат разом з алкоголем або іншими препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС.
Пероральні контрацептиви: Суттєве дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах Топірамату 200-800 мг на день. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у комбінації з Топіраматом. Хворим, які приймають естрогенвмісні контрацептиви, необхідно повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена далі при відсутності проривних кровотеч.
Препарати літію: При одночасному застосуванні топірамату і препаратів літію слід контролювати концентрацію літію в плазмі крові.
Рисперидон: При одночасному застосуванні топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, прийнятого в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. Сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно.
Гідрохлоротіазид: При одночасному прийомі топірамату та гідрохлоротіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Застосування гідрохлоротіазиду у пацієнтів, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значимого зміни при супутній терапії топіраматом.
Метформін: При одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення максимальної концентрації і AUC метформіну на 18% і 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення максимальної концентрації метформіну у плазмі крові. Кліренс топірамату при спільному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчена. Клінічна значущість дії метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. У разі додавання або відміни Топірамату пацієнтам, які отримують метформін, слід приділити особливу увагу ретельному дослідженню стану пацієнтів, хворих на цукровий діабет.
Піоглітазон: У клінічних випробуваннях виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15%, без зміни максимальної концентрації препарату. Ці зміни не були статистично значущими. При спільному застосуванні пацієнтами Топірамату та піоглітазону, слід приділити особливу увагу ретельному дослідженню стану пацієнтів, хворих на цукровий діабет.
Глібенкламід: було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг на добу) в рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у хворих на цукровий діабет 2 типу. При застосуванні топірамату АUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також був знижений рівень системного впливу активних метаболітів. Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату в рівноважному стані. При застосуванні топірамату у хворих, які отримують глібенкламід (або застосуванні глібенкламіду у хворих, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету.
Інші препарати: одночасне застосування Топірамату разом з препаратами, що призводять до нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках.
Вальпроєва кислота: комбіноване застосування топірамату і вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гипераммониемией з енцефалопатією або без неї. В більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликано фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гипераммониемией і застосуванням топірамату ізольовано або в комбінації з іншими препаратами не встановлено.
Амітриптилін: при одночасному застосуванні амітриптиліну з топіраматом відбувається збільшення максимальної концентрації і АUC метаболіту нортриптиліну на 20%;
Галоперидол: при одночасному застосуванні галоперидолу з топіраматом відбувається збільшення АUC галоперидолу на 31%;
Дилтіазем: при одночасному застосуванні дилтіазему з топіраматом відбувається зменшення АUC дилтіазему на 25%, збільшення АUC топірамату на 20%.
Симптоми: посилення дозозалежних побічних ефектів.
Лікування: при гострому передозуванні необхідно одразу промити шлунок. При необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз.
У сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.
2 роки.