Купить Такролимус-тева капсулы 0,5 мг, 50 шт.
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Такролимус-Тева
капсулы
1 капсула содержит такролимус 0,5 мг.
50 шт.
Такролимус связывается с цитозольным белком (FKBP12), отвечающим за внутриклеточную кумуляцию препарата. Комплекс FКВР12-такролимус специфически и конкурентно взаимодействуя с кальциневрином ингибирует его, что приводит к кальцийзависимому ингибированию Т-клеточных сигнальных путей трансдукции и предотвращению транскрипции дискретной группы лимфокинных генов. Подавляет формирование цитотоксических лимфоцитов, которые, в основном, отвечают за отторжение трансплантата, снижает активацию Т-клеток, зависимую от Т-хелперов пролиферацию В-клеток, а также формирование лимфокинов (таких как интерлейкины-2, и 3 и гамма-интерферон), экспрессию рецептора интерлейкина-2.
Профилактика и лечение реакции отторжения аллотрансплантата печени, почек и сердца, в т.ч. резистентной к стандартным режимам иммуносупрессивной терапии.
Гиперчувствительность (в т.ч. к макролидам и полиоксиэтилированному гидрогенизированному касторовому маслу (НСО-60)).
Дозу подбирают индивидуально, в зависимости от результатов контроля концентрации препарата в крови.
Внутрь: суточную дозу разделяют на 2 приема (утром и вечером). Капсулы следует принимать немедленно после извлечения их из блистерной упаковки, натощак или за 1 ч до или через 2—3 ч после приема пищи, проглатывать целиком, запивая жидкостью (предпочтительно водой) или при необходимости содержимое капсул можно растворить в воде и вводить через назогастральный зонд.
Очень часто (более 1/10); часто (более 1/100 и менее 1/10); не часто (более 1/1000 и менее 1/100); редко (более 1/10000 и менее 1/1000); очень редко (менее 1/10000, в т.ч. единичные случаи).
Со стороны ССС: очень часто — повышение АД, часто — снижение АД, тахикардия, аритмии, нарушения проводимости, тромбоэмболия, ишемия, стенокардия, заболевания сосудов; не часто — изменения на ЭКГ, инфаркт, СН, шок, гипертрофия миокарда, остановка сердца.
Со стороны пищеварительной системы: очень часто — диарея, тошнота, рвота; часто — нарушение функции ЖКТ (в т.ч. диспепсия), повышение активности «печеночных» ферментов, абдоминальная боль, запор, изменения массы тела, нарушение аппетита, воспаление и язвы слизистой оболочки ЖКТ, желтуха, нарушение функции желчных путей и желчного пузыря; не часто — асцит, кишечная непроходимость, гепатотоксичность, панкреатит; редко — печеночная недостаточность.
Со стороны органов кроветворения: часто — анемия, лейкопения, тромбоцитопения, геморрагия, лейкоцитоз, нарушения свертывания крови; не часто — угнетение гемопоэза, в т.ч. панцитопения, тромботическая микроангиопатия.
Со стороны мочевыделительной функции: очень часто — нарушение функции почек (в т.ч. гиперкреатининемия); часто — поражение ткани почек, почечная недостаточность; не часто — протеинурия.
Со стороны обмена веществ: очень часто — гипергликемия, гиперкалиемия, гипергликемия; часто — гипомагниемия, гиперлипидемия, гипофосфатемия, гипокалиемия, гиперурикемия, гипокальциемия, ацидоз, гипонатриемия, гиповолемия, дегидратация; не часто — гипопротеинурия, гиперфосфатемия, повышение амилазы, гипогликемия.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: часто — судороги; не часто — миастения, артрит.
Со стороны нервной системы и органов чувств: очень часто — тремор, головная боль, бессонница; часто — дизестезия (в т.ч. парестезия), нарушения зрения, спутанность сознания, депрессия, головокружение, возбуждение, нейропатия, судороги, атаксия, психоз, тревожность, нервозность, нарушение сна, нарушение сознания, эмоциональная лабильность, галлюцинации, нарушения слуха, нарушение мышления, энцефалопатия; не часто — повышение внутричерепного давления, заболевания глаз, амнезия, катаракта, нарушения речи, паралич, кома, глухота; очень редко — слепота.
Со стороны дыхательной системы: часто — нарушение дыхания (в т.ч. одышка), плевральный выпот; не часто — ателектаз легких, бронхоспазм.
Со стороны кожных покровов: часто — зуд, алопеция, сыпь, потливость, акне, фоточувствительность; не часто — гирсутизм; редко — синдром Лайелла; очень редко — синдром Стивенса-Джонсона.
Прочие: очень часто — локализованная боль (в т.ч. артралгия); часто — жар, периферический отек, астения, нарушение мочеиспускания; не часто — отек гениталий и вагинит у женщин.
Новообразования: развитие доброкачественных и злокачественных опухолей, в т.ч. ассоциированных с вирусом Эпштейн-Барр, лимфопролиферативных заболеваний и рака кожи.
Аллергические и анафилактические реакции.
Развитие вирусных, бактериальных, грибковых и протозойных заболеваний; ухудшение течения ранее диагностированных инфекционных заболеваний.
В редких случаях наблюдалось развитие гипертрофии желудочка или гипертрофии межжелудочковой перегородки сердца, зарегистрированных, как кардиомиопатии, в основном, у детей. Факторами риска являются ранее существующее заболевание сердца, применение ГКС, артериальная гипертензия, нарушение функции почек или печени, инфекции, гипергидратация, отеки.
При случайном в/а или периваскулярном введении может возникать раздражение в месте введения.
При пероральном применении частота развития побочных эффектов ниже, чем при в/в введении.
Одновременный прием веществ, ингибирующих или индуцирующих CYP3A4, может повлиять на метаболизм такролимуса, и соответственно снижать или повышать концентрацию такролимуса в плазме крови.
Может влиять на метаболизм ЛС, метаболизирующихся CYP3A4 (в т.ч. кортизон, тестостерон).
Ввиду высокой степени связывания с белками такролимуса возможно взаимодействие с др. ЛС с высоким сродством к белкам крови (в т.ч. НПВП, пероральные антикоагулянты и гипогликемические средства для перорального применения).
Одновременный прием нейро- и нефротиксических ЛС (в т.ч. аминогликозиды, ингибиторы гиразы, ванкомицин, ко-тримоксазол, НПВП, ганцикловир, ацикловир) повышает риск развития нейро- и нефротоксичности.
Повышается риск развития гиперкалиемии при одновременном применении с препаратами K+ и калийсберегающими диуретиками (в т.ч. амилорид, триамтерен, спиронолактон).
Следует избегать введения живых аттенуированных вакцин на фоне терапии такролимусом (возможно снижение эффективности вакцин).
Повышают концентрацию такролимуса в плазме крови (может потребоваться коррекция их дозы): кетоконазол, флюконазол, итраконазол, клотримазол, вориконазол, нифедипин, никардипин, эритромицин, кларитромицин, джозамицин, ингибиторы ВИЧ-протеаз, даназол, этинилэстрадиол, омепразол, БМКК (в т.ч. дилтиазем), нефазодон, грейпфрутовый сок.
Снижают концентрацию такролимуса в плазме крови (может потребоваться коррекция их дозы): рифампицин, фенитоин, фенобарбитал, зверобой продырявленный.
Такролимус повышает концентрацию фенитоина в плазме крови.
Метилпреднизолон может повышать или снижать концентрацию такролимуса.
Амфотерицин B, ибупрофен усиливают риск развития нефротоксичности такролимуса.
Увеличивает T1/2 циклоспорина, при этом возможно усиление токсического действия. Не рекомендуется одновременное назначение циклоспорина и такролимуса у пациентов, раннее получавших циклоспорин. Рекомендуется соблюдать осторожность при переводе пациентов с циклоспорина на терапию такролимусом (необходим контроль концентрации циклоспорина).
Ингибируют метаболизм такролимуса: бромокриптин, кортизон, дапсон, эрготамин, гестоден, лидокаин, мефенитоин, миконазол, мидазолам, нилвадипин, порэтидрон, хинидин, тамоксифен, олеандомицин, верапамил.
Индуцируют метаболизм такролимуса: карбамазепин, метамизол, изониазид.
Может влиять на метаболизм пероральных контрацептивов (необходимо использовать альтернативные методы контрацепции).
Следует избегать совместного применения восстановленного концентрата для инфузий с др. ЛС, изменяющими pH раствора (в т.ч. ацикловир и ганцикловир), т.к. в щелочной среде такролимус не стабилен.
Особые указания. Рекомендации по достижению необходимой концентрации препарата в цельной в крови: в раннем послеоперационном периоде следует контролировать Cmin такролимуса в цельной крови. При пероральном применении для определения Cmin необходимо получить образцы крови через 12 ч после приема такролимуса, непосредственно до применения следующей дозы. Частота контроля Cmin зависит от клинической необходимости. Поскольку такролимус имеет низкий клиренс, коррекция режима дозирования может занять несколько дней до того момента, когда изменения концентрации препарата в крови станут очевидными. Cmin следует контролировать 2 раза в неделю во время раннего посттрансплантационного периода и затем периодически в ходе поддерживающей терапии. Также необходимо контролировать Cmin после изменения дозы, иммуносупрессивного режима или после совместного применения с ЛС, которые могут повлиять на концентрации такролимуса в цельной крови. Результаты анализа клинических исследований позволяют предположить, что успешное лечение достигается при Cmin ниже 20 нг/мл.
В клинической практике во время раннего посттрансплантационного периода Cmin в цельной крови составляли 5—20 нг/мл у реципиентов трансплантата печени и 10—20 нг/мл — у пациентов с трансплантатом почки. Следовательно, в ходе поддерживающей терапии концентрации препарата в крови должны быть 5—15 нг/мл у реципиентов трансплантата печени и почки.
Отмечено развитие ассоциированных с вирусом Эпштейна-Барр (EBV) лимфопролиферативных заболеваний, что может быть вызвано избыточной иммуносупрессией до начала применения данного препарата. При переводе на терапию такролимусом противопоказана сопутствующая антилимфоцитарная терапия. У EBV-cepoнегативных детей до 2 лет отмечен повышенный риск развития лимфопролиферативных заболеваний (до начала лечения необходимо серологическое определение EBV).
Проникает через плаценту и выделяется с грудным молоком. Безопасность применения у беременных женщин не установлена, поэтому не следует назначать препарат во время беременности, за исключением случаев, когда предполагаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. В период лечения рекомендуется отменить грудное вскармливание.
В начальном посттрансплантационном периоде необходимо контролировать АД, ЭКГ, неврологический и офтальмологический статус, концентрацию глюкозы в крови натощак, белков в плазме крови, электролиты (особенно K+), функцию печени и почек, клинический анализ крови, показатели свертывания крови.
Вследствие потенциального риска развития злокачественных заболеваний кожи в период лечения следует ограничить воздействие солнечных лучей и УФ-излучения, защищая кожу одеждой и используя кремы с высоким фактором защиты.
Концентрат для приготовления раствора для в/в введения содержит полиоксиэтилированное гидрогенизированное касторовое масло, которое, может вызывать анафилактические реакции. Риск развития анафилактической реакции можно уменьшить путем введения восстановленного концентрата с низкой скоростью или предварительного введения антигистаминных ЛС.
Неиспользованный концентрат для в/в введения в открытой ампуле или неиспользованный восстановленный раствор необходимо сразу же утилизировать во избежание его бактериального загрязнения.
Такролимус несовместим с поливинилхлоридом (абсорбируется поливинилхлоридной пластмассой) — трубки, шприцы, назогастральные зонды и др. устройства, использующееся для приготовления и введения концентрата для инфузий или содержимого капсул, зонд не должны содержать поливинилхлорид.
В период лечения рекомендуется воздерживаться от занятий потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций (в т.ч. вождение автомобиля).
Симптомы: тремор, головная боль, тошнота, рвота, инфекции, крапивница, летаргия, повышение концентрации азота мочевины крови и гиперкреатининемия, повышение активности АЛТ.
Лечение: симптоматическое; после перорального приема — промывание желудка и/или прием адсорбентов (активированный уголь). Специфического антидота нет. В связи с высоким молекулярным весом, плохой растворимостью в воде и высокой связью с эритроцитами и белками плазмы крови, ожидается, что диализ не эффективен. У отдельных пациентов (с очень высокой концентрацией препарата в плазме крови) гемофильтрация и диафильтрация оказались эффективными, снижая токсические концентрации лекарства. Клинический опыт лечения передозировки ограничен.
Такролімус-Тева
капсули
1 капсула містить такролімус 0,5 мг.
50 шт.
Такролімус зв'язується з цитозольным білком (FKBP12), який відповідає за внутрішньоклітинну кумуляцию препарату. Комплекс FКВР12-такролімус специфічно та конкурентно взаємодіючи з кальциневрином інгібує його, що призводить до кальцийзависимому інгібування Т-клітинних сигнальних шляхів трансдукції і запобігання транскрипції дискретної групи лимфокинных генів. Пригнічує формування цитотоксичних лімфоцитів, які, в основному, відповідають за відторгнення трансплантата, знижують активацію Т-клітин, залежну від Т-хелперів проліферацію В-клітин, а також формування лімфокінів (таких як інтерлейкіни-2, та 3 і гамма-інтерферон), експресію рецептора інтерлейкіну-2.
Профілактика і лікування реакції відторгнення алотрансплантата печінки, нирок та серця, у т. ч. резистентної до стандартних режимів імуносупресивної терапії.
Гіперчутливість (у т. ч. до макролідів і полиоксиэтилированному гидрогенизированному касторовому маслу (НСО-60)).
Дозу підбирають індивідуально, залежно від результатів контролю концентрації препарату в крові.
Всередину: добову дозу розділяють на 2 прийоми (вранці та ввечері). Капсули слід приймати відразу ж після вилучення їх з блістерної упаковки, натщесерце або за 1 год до або через 2-3 год після прийому їжі, ковтати цілою, запиваючи рідиною (переважно водою) або при необхідності вміст капсул можна розчинити у воді та вводити через назогастральний зонд.
Дуже часто (більш 1/10); часто (більше 1/100 і менше 1/10); не часто (більше 1/1000 і менш 1/100); рідко (більше 1/10000 і менше 1/1000); дуже рідко (менше 1/10000, в т.ч. поодинокі випадки).
З боку ССС: дуже часто - підвищення артеріального тиску, часто - зниження АТ, тахікардія, аритмії, порушення провідності, тромбоемболія, ішемія, стенокардія, захворювання судин; не часто - зміни на ЕКГ, інфаркт, СН, шок, гіпертрофія міокарда, зупинка серця.
З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота, блювання; часто - порушення функції травного ТРАКТУ (у т. ч. диспепсія), підвищення активності «печінкових» ферментів, абдомінальний біль, запор, зміни маси тіла, порушення апетиту, запалення та виразки слизової оболонки ШКТ, жовтяниця, порушення функції жовчних шляхів і жовчного міхура; не часто - асцит, кишкова непрохідність, гепатотоксичність, панкреатит; рідко - печінкова недостатність.
З боку органів кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, геморагія, лейкоцитоз, порушення згортання крові; не часто - пригнічення гемопоезу, у т. ч. панцитопенія, тромботична мікроангіопатія.
З боку сечовидільної функції: дуже часто - порушення функції нирок (у т. ч. гіперкреатинемія); часто - ураження тканини нирок, ниркова недостатність; не часто - протеїнурія.
З боку обміну речовин: дуже часто - гіперглікемія, гіперкаліємія, гіперглікемія; часто - гіпомагніємія, гіперліпідемія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіперурикемія, гіпокальціємія, ацидоз, гіпонатріємія, гіповолемія, дегідратація; не часто - гипопротеинурия, гіперфосфатемія, підвищення амілази, гіпоглікемія.
З боку опорно-рухового апарату: часто - судоми; не часто - міастенія, артрит.
З боку нервової системи і органів чуття: дуже часто - тремор, головний біль, безсоння; часто - дизестезия (у т. ч. парестезія), порушення зору, сплутаність свідомості, депресія, запаморочення, збудження, нейропатія, судоми, атаксія, психоз, тривожність, нервозність, порушення сну, порушення свідомості, емоційна лабільність, галюцинації, порушення слуху, порушення мислення, енцефалопатія; не часто - підвищення внутрішньочерепного тиску, захворювання очей, амнезія, катаракта, порушення мови, параліч, кома, глухота; дуже рідко - сліпота.
З боку дихальної системи: часто - порушення дихання (у т. ч. задишка), плевральний випіт; не часто - ателектаз легенів, бронхоспазм.
З боку шкірних покривів: часто - свербіж, алопеція, висип, пітливість, акне, фоточутливість; не часто - гірсутизм; рідко - синдром Лайєлла; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона.
Інші: дуже часто - локалізована біль (у т. ч. артралгія); часто - жар, периферичний набряк, астенія, порушення сечовипускання; не часто - набряк геніталій і вагініт у жінок.
Новоутворення: розвиток доброякісних і злоякісних пухлин, у т. ч. асоційованих із вірусом Епштейна-Барр, лімфопроліферативних захворювань і раку шкіри.
Алергічні та анафілактичні реакції.
Розвиток вірусних, бактеріальних, грибкових і протозойних захворювань; погіршення перебігу раніше діагностованих інфекційних захворювань.
У рідкісних випадках спостерігався розвиток гіпертрофії шлуночка або гіпертрофії міжшлуночкової перегородки серця, зареєстрованих, як кардіоміопатії, в основному, у дітей. Факторами ризику є раніше існуюче захворювання серця, застосування ГКС, артеріальна гіпертензія, порушення функції нирок або печінки, інфекції, гіпергідратація, набряки.
При випадковому в/а чи периваскулярном введенні може виникати подразнення у місці введення.
При пероральному прийманні частота розвитку побічних ефектів нижче, ніж при в/в введенні.
Одночасний прийом речовин, які інгібують або індукують CYP3A4, може вплинути на метаболізм такролімусу, і відповідно знижувати або підвищувати концентрацію такролімусу в плазмі крові.
Може впливати на метаболізм ЛЗ, які метаболізуються CYP3A4 (у т. ч. кортизон, тестостерон).
Зважаючи на високий ступінь зв'язування з білками такролімусу можлива взаємодія з ін ЛЗ з високою спорідненістю до білків крові (у т. ч. НПЗП, пероральні антикоагулянти та гіпоглікемічні засоби для перорального застосування).
Одночасний прийом нейро - і нефротиксических ЛЗ (в т. ч. аміноглікозиди, інгібітори гірази, ванкоміцин, ко-тримоксазол, НПЗП, ганцикловір, ацикловір) підвищує ризик розвитку нейро - і нефротоксичності.
Підвищується ризик розвитку гіперкаліємії при одночасному застосуванні з препаратами K і калійзберігаючими діуретиками (у т. ч. амілорид, триамтерен, спіронолактон).
Слід уникати введення живих аттенуйованих вакцин на фоні терапії такролімусом (можливе зниження ефективності вакцин).
Підвищують концентрацію такролімусу у плазмі крові (може знадобитися корекція їх дози): кетоконазол, флюконазол, ітраконазол, клотримазол, вориконазол, ніфедипін, нікардипін, еритроміцин, кларитроміцин, джозамицин, інгібітори ВІЛ-протеаз, даназол, етинілестрадіол, омепразол, БМКК (у т. ч. дилтіазем), нефазодон, грейпфрутовий сік.
Знижують концентрацію такролімусу у плазмі крові (може знадобитися корекція їх дози): рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал, звіробій продірявлений.
Такролімус підвищує концентрацію фенітоїну в плазмі крові.
Метилпреднізолон може підвищувати або знижувати концентрацію такролімусу.
Амфотерицин B, ібупрофен посилюють ризик розвитку нефротоксичності такролімусу.
Збільшує T1/2 циклоспорину, при цьому можливе посилення токсичної дії. Не рекомендується одночасне призначення циклоспорину та такролімусу у пацієнтів, які раніше отримували циклоспорин. Рекомендується дотримуватись обережності при переведенні пацієнтів з циклоспорину на терапію такролімусом (необхідний контроль концентрації циклоспорину).
Інгібують метаболізм такролімусу: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенитоин, міконазол, мідазолам, нилвадипин, порэтидрон, хінідин, тамоксифен, олеандоміцин, верапаміл.
Індукують метаболізм такролімусу: карбамазепін, метамізол, ізоніазид.
Може впливати на метаболізм пероральних контрацептивів (необхідно використовувати альтернативні методи контрацепції).
Слід уникати сумісного застосування відновленого концентрату для інфузій з ін ЛЗ, що змінюють рн розчину (в т. ч. ацикловір і ганцикловір), т. к. в лужному середовищі такролімус не є стабільним.
Особливі вказівки. Рекомендації щодо досягнення необхідної концентрації препарату в цільній крові: в ранньому післяопераційному періоді слід контролювати Cmin такролімусу в цільній крові. При пероральному застосуванні для визначення Cmin необхідно отримати зразки крові через 12 год після прийому такролімусу, безпосередньо до застосування наступної дози. Частота контролю Cmin залежить від клінічної необхідності. Оскільки такролімус має низький кліренс, корекція режиму дозування може зайняти декілька днів до того моменту, коли зміни концентрації препарату в крові стануть очевидними. Cmin слід контролювати 2 рази в тиждень під час раннього посттрансплантационного періоду, та потім періодично під час підтримуючої терапії. Також необхідно контролювати Cmin після зміни дози, імуносупресивного режиму або після сумісного застосування з ЛЗ, які можуть вплинути на концентрації такролімусу в цільній крові. Результати аналізу клінічних випробувань дають змогу припустити, що успішне лікування досягається при Cmin нижче 20 нг/мл
У клінічній практиці під час раннього посттрансплантационного періоду Cmin цільної крові становили 5-20 нг/мл у реципієнтів трансплантата печінки та 10-20 нг/мл - у пацієнтів з трансплантатом нирки. Отже, в ході підтримуючої терапії концентрації препарату в крові повинні бути 5-15 нг/мл у реципієнтів трансплантата печінки і нирки.
Відзначено розвиток асоційованих із вірусом Епштейна-Барр (EBV) лімфопроліферативних захворювань, що може бути спричинено надлишковою імуносупресією до початку застосування даного препарату. При перекладі на терапію такролімусом протипоказана супутня антилімфоцитарна терапія. У EBV-серонегативних дітей до 2 років відзначений підвищений ризик розвитку лімфопроліферативних захворювань (до початку лікування необхідне серологічне визначення EBV).
Проникає через плаценту і виділяється з грудним молоком. Безпека застосування у вагітних жінок не встановлена, тому не слід призначати препарат під час вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У період лікування рекомендується відмінити грудне вигодовування.
У початковому посттрансплантационном періоді необхідно контролювати АТ, ЕКГ, неврологічний та офтальмологічний статус, концентрацію глюкози в крові натще, білків у плазмі крові, електроліти (особливо K ), функцію печінки та нирок, клінічний аналіз крові, показники згортання крові.
Внаслідок потенційного ризику розвитку злоякісних захворювань шкіри в період лікування слід обмежити вплив сонячних променів та УФ-випромінювання, захищаючи шкіру одягом та використовуючи креми з високим фактором захисту.
Концентрат для приготування розчину для в/в введення містить полиоксиэтилированное гідрогенізована рицинова олія, яка, може спричинити анафілактичні реакції. Ризик розвитку анафілактичної реакції можна зменшити шляхом введення відновленого концентрату з низькою швидкістю або попереднього введення антигістамінних ЛЗ.
Невикористаний концентрат для в/в введення у відкритій ампулі або невикористану відновлений розчин необхідно відразу ж утилізувати щоб уникнути його бактеріального забруднення.
Такролімус несумісний з полівінілхлоридом (абсорбується полівінілхлоридної пластмасою) - трубки, шприци, назогастральные зонди та ін. пристрої, що використовується для приготування і введення концентрату для інфузій або вмісту капсул, зонд не повинні містити полівінілхлорид.
У період лікування рекомендується утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (у т. ч. водіння автомобіля).
Симптоми: тремор, головний біль, нудота, блювання, інфекції, кропив'янка, летаргія, підвищення концентрації азоту сечовини крові та гіперкреатинемія, підвищення активності АЛТ.
Лікування: симптоматичне; після перорального прийому - промивання шлунка і/або приймання адсорбентів (активоване вугілля). Специфічного антидоту немає. У зв'язку з високою молекулярною вагою, поганою розчинністю у воді та високою зв'язком з еритроцитами та білками плазми крові, очікується, що діаліз не ефективний. В окремих пацієнтів (з дуже високою концентрацією препарату в плазмі крові гемофільтрація та диафильтрация виявились ефективними, знижуючи токсичні концентрації ліки. Клінічний досвід лікування передозування обмежений.