Купить Силденафил таблетки 100 мг, 4 шт.

Силденафил

Sildenafilum

Таблетки, покрытые оболочкой

активные вещества: силденафил (в виде цитрата) 100 мг,
вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая 83.5 мг, лактозы моногидрат 83.5 мг, кроскармеллоза натрия 15 мг, повидон 15 мг, магния стеарат 3 мг.
состав пленочной оболочки: Опадрай II (спирт поливиниловый, частично гидролизованный 3.6 мг, титана диоксид 2.061 мг, макрогол 1.818 мг, тальк 1.332 мг, алюминиевый лак на основе бриллиантового голубого 0.1728 мг, железа оксид (II) желтый 0.0153 мг, железа оксид (II) черный 0.0009 мг).

4 таблетки.

Силденафил — мощный селективный ингибитор цГМФ-специфической ФДЭ-5.
Механизм действия
Реализация физиологического механизма эрекции связана с высвобождением оксида азота (NO) в кавернозном теле во время сексуальной стимуляции. Это, в свою очередь, приводит к увеличению уровня цГМФ, последующему расслаблению гладкомышечной ткани кавернозного тела и увеличению притока крови.
Силденафил не оказывает прямое расслабляющее действие на изолированное кавернозное тело человека, но усиливает эффект оксида азота (NO) посредством ингибирования ФДЭ-5, которая ответственна за распад цГМФ.

Силденафил селективен в отношении ФДЭ-5 in vitro, его активность в отношении ФДЭ-5 превосходит активность в отношении других известных изоферментов ФДЭ: ФДЭ-6 — в 10 раз; ФДЭ-1 — более чем в 80 раз; ФДЭ-2, ФДЭ-4, ФДЭ-7 — ФДЭ-11 — более чем в 700 раз. Силденафил в 4000 раз более селективен в отношении ФДЭ-5 по сравнению с ФДЭ-3, что имеет важнейшее значение, поскольку ФДЭ-3 является одним из ключевых ферментов регуляции сократимости миокарда.
Обязательным условием эффективности силденафила является сексуальная стимуляция.
Клинические данные
Кардиологические исследования. Применение силденафила в дозах до 100 мг не приводило к клинически значимым изменениям ЭКГ у здоровых добровольцев. Максимальное снижение сАД в положении лежа после приема силденафила в дозе 100 мг составило 8,3 мм рт.ст., а дАД — 5,3 мм рт.ст. Более выраженный, но также преходящий эффект на АД отмечался у пациентов, принимавших нитраты.
В исследовании гемодинамического эффекта силденафила в однократной дозе 100 мг у 14 пациентов с тяжелой ИБС (более чем у 70% пациентов был стеноз по крайней мере одной коронарной артерии), сАД и дАД в состоянии покоя уменьшалось на 7 и 6 % соответственно, а легочное сАД снижалось на 9%. Силденафил не влиял на сердечный выброс и не нарушал кровоток в стенозированных коронарных артериях, а также приводил к увеличению (примерно на 13%) аденозининдуцированного коронарного потока как в стенозированных, так и в интактных коронарных артериях.

В двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании 144 пациента с эректильной дисфункцией и стабильной стенокардией, принимающих антиангинальные препараты (кроме нитратов), выполняли физические упражнения до того момента, когда выраженность симптомов стенокардии уменьшилась. Продолжительность выполнения упражнения была достоверно больше (19,9 с; 0,9–38,9 с) у пациентов, принимавших силденафил в однократной дозе 100 мг, по сравнению с пациентами, получавшими плацебо.

В рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании изучали эффект переменой дозы силденафила (до 100 мг) у мужчин (n=568) с эректильной дисфункцией и артериальной гипертензией, принимающих более двух антигипертензивных препаратов. Силденафил улучшил эрекцию у 71% мужчин по сравнению с 18% в группе плацебо. Частота неблагоприятных эффектов была сравнима с таковой в других группах пациентов, так же как у лиц, принимающих более трех антигипертензивных препаратов.

Исследования зрительных нарушений. У некоторых пациентов через 1 ч после приема силденафила в дозе 100 мг с помощью теста Фарнсуорта-Манселя 100 выявлено легкое и преходящее нарушение способности различать оттенки цвета (синего/зеленого). Через 2 ч после приема препарата эти изменения отсутствовали. Считается, что нарушение цветового зрения вызывается ингибированием ФДЭ-6, которая участвует в процессе передачи света в сетчатке глаза. Силденафил не оказывал влияние на остроту зрения, восприятие контрастности, электроретинограмму, ВГД или диаметр зрачка.

В плацебо-контролируемом перекрестном исследовании пациентов с доказанной ранневозрастной макулярной дегенерацией (n=9) силденафил в однократной дозе 100 мг переносился хорошо. Не было выявлено никаких клинически значимых изменений зрения, оцениваемых по специальным визуальным тестам (острота зрения, решетка Амслера, цветовое восприятие, моделирование прохождения цвета, периметр Хамури и фотостресс).

Эффективность
Эффективность и безопасность силденафила оценивали в 21 рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании продолжительностью до 6 мес у 3000 пациентов в возрасте от 19 до 87лет, с эректильной дисфункцией различной этиологии (органической, психогенной или смешанной). Эффективность препарата оценивали глобально с использованием дневника эрекций, международного индекса эректильной функции (валидированный опросник о состоянии сексуальной функции) и опроса партнера.

Эффективность силденафила, определенная как способность достигать и поддерживать эрекцию, достаточную для удовлетворительного полового акта, была продемонстрирована во всех проведенных исследованиях и подтверждена в долгосрочных исследованиях, продолжительностью 1 год. В исследованиях с применением фиксированной дозы соотношение пациентов, сообщивших, что терапия улучшила их эрекцию, составляло: 62% (доза силденафила — 25 мг), 74% (доза силденафила — 50 мг) и 82% (доза силденафила — 100 мг) против 25% в группе плацебо). Анализ международного индекса эректильной функции показал, что дополнительно к улучшению эрекции лечение силденафилом также повышало качество оргазма, позволяло достичь удовлетворения от полового акта и общего удовлетворения.

Согласно обобщенным данным, среди пациентов, сообщивших об улучшении эрекции при лечении силденафилом были 59% больных диабетом, 43% пациентов, перенесших радикальную простатэктомию и 83% пациентов с повреждениями спинного мозга (против 16, 15 и 12% в группе плацебо соответственно).

Фармакокинетика силденафила в рекомендуемом диапазоне доз носит линейный характер.
Всасывание
После приема внутрь силденафил быстро всасывается. Абсолютная биодоступность в среднем составляет около 40% (от 25 до 63%). In vitro силденафил в концентрации около 1,7 нг/мл (3,5 нМ) подавляет активность ФДЭ-5 человека на 50%. После однократного приема силденафила в дозе 100 мг средняя Cmax свободного силденафила в плазме крови мужчин составляет около 18 нг/мл (38 нМ) и достигается при приеме силденафила внутрь натощак в среднем в течение 60 мин (от 30 до 120 мин). При приеме в сочетании с жирной пищей скорость всасывания снижается: Сmax уменьшается в среднем на 29%, а Tmax увеличивается на 60 мин, однако степень абсорбции достоверно не изменяется (AUC снижается на 11%).

Распределение
Vss силденафила составляет в среднем 105 л. Связь силденафила и его основного циркулирующего N-деметильного метаболита с белками плазмы крови составляет около 96% и не зависит от общей концентрации препарата. Менее 0,0002% дозы силденафила (в среднем 188 нг) обнаружено в сперме через 90 мин после приема препарата.

Метаболизм
Силденафил метаболизируется главным образом в печени под действием изофермента цитохрома СYРЗА4 (основной путь) и изофермента цитохрома СYР2С9 (минорный путь). Основной циркулирующий активный метаболит, образующийся в результате N-деметилирования силденафила, подвергается дальнейшему метаболизму. Селективность действия этого метаболита в отношении ФДЭ сопоставима с таковой силденафила, а его активность в отношении ФДЭ-5 in vitro составляет около 50% активности силденафила.

Концентрация метаболита в плазме крови здоровых добровольцев составляла около 40% от концентрации силденафила. N-деметильный метаболит подвергается дальнейшему метаболизму; T1/2 составляет около 4 ч.

Выведение
Общий клиренс силденафила составляет 41 л/ч, а конечный T1/2 — 3–5 ч. После приема внутрь, также как после в/в введения, силденафил выводится в виде метаболитов, в основном кишечником (около 80% пероральной дозы) и в меньшей степени — почками (около 13% пероральной дозы).

Фармакокинетика у особых групп пациентов
Пожилые пациенты. У здоровых пожилых пациентов (старше 65 лет) клиренс силденафила снижен, а концентрация свободного силденафила в плазме крови примерно на 40% выше, чем у молодых (18–45 лет). Возраст не оказывает клинически значимое влияние на частоту развития побочных эффектов.

Нарушения функции почек. При легкой (Cl креатинина — 50–80 мл/мин) и умеренной (Cl креатинина — 30–49 мл/мин) степени почечной недостаточности фармакокинетика силденафила после однократного приема внутрь в дозе 50 мг не изменяется. При тяжелой почечной недостаточности (Cl креатинина≤30 мл/мин) клиренс силденафила снижается, что приводит к примерно двукратному увеличению значения AUC (100%) и Cmax (88%) по сравнению с таковыми показателями при нормальной функции почек у пациентов той же возрастной группы.

Нарушения функции печени. У пациентов с циррозом печени (стадии А и В по классификации Чайлд-Пью) клиренс силденафила снижается, что приводит к повышению значения AUC (84%) и Cmax (47%) по сравнению с таковыми показателями при нормальной функции печени у пациентов той же возрастной группы. Фармакокинетика силденафила у больных с тяжелыми нарушениями функции печени (стадия С по классификации Чайлд-Пью) не изучалась.

Лечение нарушений эрекции, характеризующихся неспособностью к достижению или сохранению эрекции полового члена, достаточной для удовлетворительного полового акта. Силденафил эффективен только при сексуальной стимуляции.

повышенная чувствительность к силденафилу или любому другому компоненту препарата; применение у пациентов, получающих постоянно или с перерывами донаторы оксида азота, органические нитраты или нитриты в любых формах, поскольку силденафил усиливает гипотензивное действие нитратов (см. «Взаимодействие»); безопасность и эффективность препарата Силденафил при совместном применении с другими средствами лечения нарушений эрекции не изучались, поэтому применение подобных комбинаций не рекомендуется (см. «Особые указания»); не рекомендуется одновременное применение силденафила с ритонавиром; по зарегистрированному показанию препарат Силденафил не предназначен для применения у женщин; дефицит лактазы, непереносимость лактозы, глюкозо-галактозная мальабсорбция; по зарегистрированному показанию препарат Силденафил не предназначен для применения у детей до 18 лет.

С осторожностью: анатомическая деформация полового члена (ангуляция, кавернозный фиброз или болезнь Пейрони) (см. «Особые указания»); заболевания, предрасполагающие к развитию приапизма (серповидно-клеточная анемия, множественная миелома, лейкоз, тромбоцитемия — см. «Особые указания»); заболевания, сопровождающиеся кровотечением; обострение язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки; наследственный пигментный ретинит (см. «Особые указания»); сердечная недостаточность, нестабильная стенокардия, перенесенные в последние 6 мес инфаркт миокарда, инсульт или жизнеугрожающие аритмии, артериальная гипертензия (АД >170/100 мм рт.ст.) или гипотония (АД

По зарегистрированному показанию препарат не предназначен для применения у женщин.

Силденафил принимают внутрь. Рекомендуемая доза для большинства взрослых пациентов составляет 50 мг примерно за 1 ч до сексуальной активности. С учетом эффективности и переносимости доза может быть увеличена до 100 мг или снижена до 25 мг.
Максимальная рекомендуемая доза составляет 100 мг. Максимальная рекомендуемая кратность применения — 1 раз в сутки.

Нарушения функции почек. При легкой и среднетяжелой степени почечной недостаточности (Cl креатинина 30–80 мл/мин) корректировка дозы не требуется, при тяжелой почечной недостаточности (Cl креатинина

Нарушения функции печени. Поскольку выведение силденафила нарушается у пациентов с повреждением печени (в частности при циррозе), дозу препарата Силденафил следует снизить до 25 мг.

Совместное применение с другими ЛС. При совместном применении с ритонавиром максимальная разовая доза препарата Силденафил не должна превышать 25 мг, а кратность применения — 1 раз в 48 ч (см. «Взаимодействие»).
При совместном применении с ингибиторами изофермента цитохрома СYР3А4 (эритромицин, саквинавир, кетоконазол, итраконазол) начальная доза препарата Силденафил должна составлять 25 мг (см. «Взаимодействие»).
Чтобы свести к минимуму риск развития постуральной гипотензии у пациентов, принимающих α-адреноблокаторы, прием препарата Силденафил следует начинать только после достижения стабилизации гемодинамики у этих пациентов. Следует также рассмотреть целесообразность снижения начальной дозы силденафила (см. «Особые указания» и «Взаимодействие»).

Пожилые пациенты. Корректировка дозы препарата Силденафил не требуется.

Обычно побочные эффекты препарата Силденафил слабо или умеренно выражены и носят преходящий характер.

В исследованиях с применением фиксированной дозы показано, что частота

Органы и системы органов Побочные явления Силденафил, % Плацебо, % Наиболее частые побочные явления (> 1/10) Нервная система Головная боль 16 4 Сердечно-сосудистая система Вазодилатация («приливы» крови к коже лица) 10 1 Частые побочные явления (> 1/100 и < 1/10) Нервная система Головокружение 2 1 Орган зрения Нарушения зрения (нечеткость зрительного восприятия, нарушение цветового зрения) 2,5 0,4 Хроматопсия (легкая и преходящая, главным образом изменение восприятия оттенков цвета) 1,1 0,03 Сердечно-сосудистая система Учащенное сердцебиение 1,0 0,2 Дыхательная система Ринит (заложенность носа) 4 2 Пищеварительная система Диспепсия 7 2 Диарея 3 1 Мочевыделительная система Инфекции мочевыводящих путей 3 2 Кожа и подкожные ткани Сыпь 2 1

При использовании препарата Силденафил в дозах, превышающих рекомендуемые, нежелательные явления были сходными с отмеченными выше, но обычно встречались чаще.

Нарушения общего состояния: отек лица, реакции светочувствительности, шок, астения, боль, озноб, боль в животе, боль в груди.

Аллергические реакции: реакции повышенной чувствительности (в т.ч. кожная сыпь), синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла).

Нарушения со стороны центральной и периферической нервной системы: сонливость, бессонница, гипестезия, парестезия, атаксия, невралгия, невропатия, тремор, депрессия, необычные сновидения, снижение рефлексов, инсульт, транзиторная ишемическая атака, судороги, в т.ч. рецидивирующие.

Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: тахикардия, повышение или снижение АД, инфаркт миокарда, фибрилляция предсердий, желудочковая аритмия, нестабильная стенокардия, AV-блокада, тромбоз сосудов головного мозга, сердечная недостаточность, нарушения ЭКГ, кардиомиопатия, внезапная смерть, обморок.

Нарушения со стороны органов дыхания: носовое кровотечение, астма, одышка, ларингит, фарингит, синусит, бронхит, увеличение выделения мокроты, усиление кашля.

Желудочно-кишечные нарушения: рвота, тошнота, сухость слизистой оболочки полости рта, глоссит, колит, дисфагия, гастрит, гастроэнтерит, эзофагит, стоматит, ректальное кровотечение, гингивит.

Нарушения со стороны органа зрения: боль в глазах, покраснение глаз/инъекции склер, поражение конъюктивы, нарушение слезотечения, передняя ишемическая оптическая нейропатия, окклюзия сосудов сетчатки, дефекты полей зрения, мидриаз, катаракта, боль в глазах.

Нарушения со стороны органа слуха: вертиго, шум в ушах, боль в ушах, глухота.

Нарушения со стороны крови и лимфатической системы: анемия, лейкопения.

Нарушения со стороны обмена веществ и питания: жажда, подагра, нестабильный диабет, гипергликемия, периферические отеки, гиперурикемия, гипогликемическая реакция, гипернатриемия.

Нарушения со стороны опорно-двигательного аппарата: артрит, артроз, миалгия, разрыв сухожилий, тендовагинит, боли в костях, миастения, синовит.

Нарушения со стороны кожи и подкожных тканей: крапивница, простой герпес, зуд, потливость, кожные язвы, контактный дерматит, эксфолиативный дерматит.

Нарушения со стороны мочеполовой системы: цистит, никтурия, частое мочеиспускание, гинекомастия, недержание мочи, нарушение эякуляции, отек половых органов, аноргазмия.

Нарушения со стороны репродуктивной системы: длительная эрекция и/или приапизм.

Для диагностики нарушений эрекции, определения их возможных причин и выбора адекватного лечения необходимо собрать полный медицинский анамнез и провести тщательное физикальное обследование. Средства лечения эректильной дисфункции должны использоваться с осторожностью у пациентов с анатомической деформацией полового члена (ангуляция, кавернозный фиброз, болезнь Пейрони), или у пациентов с факторами риска развития приапизма (серповидно-клеточная анемия, множественная миелома, лейкемия).

Препараты, предназначенные для лечения нарушений эрекции, не следует назначать мужчинам, для которых сексуальная активность нежелательна.

Сексуальная активность представляет определенный риск при наличии заболеваний сердца, поэтому перед началом любой терапии по поводу нарушений эрекции врачу следует направить пациента на обследование состояния сердечно-сосудистой системы. Сексуальная активность нежелательна у пациентов с сердечной недостаточностью, нестабильной стенокардией, перенесенным в последние 6 месяцев инфарктом миокарда или инсультом, жизнеугрожающими аритмиями, артериальной гипертензией (АД > 170/100 мм рт. ст.) или гипотонией (АД < 90/50 мм рт. ст.). В клинических исследованиях показано отсутствие различий в частоте развития инфаркта миокарда (1,1 на 100 человек в год) или частоте смертности от сердечно-сосудистых заболеваний (0,3 на 100 человек в год) у пациентов, получавших препарат Силденафил, по сравнению с пациентами, получавшими плацебо.

Сердечно-сосудистые осложнения

В ходе постмаркетингового применения силденафила для лечения эректильной дисфункции сообщалось о таких нежелательных явлениях, как серьезные сердечно-сосудистые осложнения (в т.ч. инфаркт миокарда, нестабильная стенокардия, внезапная сердечная смерть, желудочковая аритмия, геморрагический инсульт, транзиторная ишемическая атака, гипертензия и гипотензия), которые имели временную связь с применением силденафила. Большинство этих пациентов, но не все из них, имели факторы риска сердечно-сосудистых осложнений. Многие из указанных нежелательных явлений наблюдались вскоре после сексуальной активности, и некоторые из них отмечались после приема силденафила без последующей сексуальной активности. Не представляется возможным установить наличие прямой связи между отмечавшимися нежелательными явлениями иуказанными или иными факторами.

Гипотензия

Силденафил оказывает системное вазодилатирующее действие, приводящее к преходящему снижению ЛД, что не является клинически значимым явлением и не приводит к каким-либо последствиям у большинства пациентов. Тем не менее, до назначения препарата Силденафил врач должен тщательно оценить риск возможных нежелательных проявлений вазодилатирующего действия у пациентов с соответствующими заболеваниями, особенно на фоне сексуальной активности. Повышенная восприимчивость к вазодилататорам наблюдается у больных с обструкцией выходного тракта левого желудочка (стеноз аорты, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия), а также с редко встречающимся синдромом множественной системной атрофии, проявляющимся тяжелым нарушением регуляции АД со стороны вегетативной нервной системы.

Поскольку совместное применение силденафила и α-адреноблокаторов может привести к симптоматической гипотензии у отдельных чувствительных пациентов, препарат Силденафил следует с осторожностью назначать больным, принимающим а-адреноблокаторы. Чтобы свести к минимуму риск развития постуральной гипотензии у пациентов, принимающих а-адреноблокаторы, прием препарата Силденафил следует начинать только после достижения стабилизации показателей гемодинамики у этих пациентов. Следует также рассмотреть целесообразность снижения начальной дозы препарата Силденафил. Врач должен проинформировать пациентов о том, какие действия следует предпринять в случае появления симптомов постуральной гипотензии.

Зрительные нарушения

Были отмечены редкие случаи развития передней неартериитной ишемической невропатии зрительного нерва как причины ухудшения или потери зрения на фоне применения всех ингибиторов ФДЭ5, включая силденафил. Большинство этих пациентов имели факторы риска, такие как экскавация (углубление) диска зрительного нерва, возраст старше 50 лет, сахарный диабет, артериальная гипертензия, ишемическая болезнь сердца, гиперлипидемия и курение. Причинно-следственной связи между приемом ингибиторов ФДЭ5 и развитием передней неартериитной ишемической невропатии зрительного нерва не выявлено. Врач должен информировать пациента о повышении риска развития передней неартериитной ишемической невропатии зрительного нерва, если это состояние у него уже отмечалось. В случае внезапной потери зрения пациентам следует немедленно оказать необходимую медицинскую помощь. У небольшого числа пациентов с наследственным пигментным ретинитом имеются генетически детерминированные нарушения функций фосфодиэстераз сетчатки глаза. Сведения о безопасности применения препарата Силденафил у больных с пигментным ретинитом отсутствуют, поэтому силденафил следует применять с осторожностью.

Нарушения слуха

В некоторых постмаркетинговых и клинических исследованиях сообщается о случаях внезапного ухудшения или потери слуха, связанных с применением всех ингибиторов ФДЭ5, включая силденафил. Большинство этих пациентов имели факторы риска внезапного ухудшения или потери слуха. Причинно-следственной связи между применением ингибиторов ФДЭ5 и внезапным ухудшением слуха или потерей слуха не установлено. В случае внезапного ухудшения слуха или потери слуха на фоне приема силденафила следует немедленно проконсультироваться с врачом.

Кровотечения

Силденафил усиливает антиагрегантный эффект нитропруссида натрия, донатора оксида азота, на тромбоциты человека in vitro. Данные о безопасности применения силденафила у пациентов со склонностью к кровоточивости или обострением язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки отсутствуют, поэтому препарат Силденафил у этих пациентов следует применять с осторожностью. Частота носовых кровотечений у пациентов с ЛГ, связанной с диффузными заболеваниями соединительной ткани, была выше (силденафил 12,9 %, плацебо 0 %), чем у пациентов с первичной легочной гипертензией (силденафил 3,0 %, плацебо 2,4 %). У пациентов, получавших силденафил в сочетании с антагонистом витамина К, частота носовых кровотечений была выше (8,8 %), чем у пациентов, не принимавших антагонист витамина К (1,7%).

Применение совместно с другими средствами лечения нарушений эрекции.

Безопасность и эффективность препарата Силденафил совместно с другими средствами лечения нарушений эрекции не изучались, поэтому применение подобных комбинаций не рекомендуется.

Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами

На фоне приема силденафила какого-либо отрицательного влияния на способность управлять автомобилем или другими техническими средствами не наблюдалось.

Однако поскольку при приеме силденафила возможно снижение АД, развитие хроматопсии, затуманенного зрения и т.п. побочных явлений, следует внимательно относиться к индивидуальному действию препарата в указанных ситуациях, особенно в начале лечения и при изменении режима дозирования.

Влияние других лекарственных препаратов на фармакокинетику силденафила

Метаболизм силденафила происходит в основном под действием изоферментов цитохрома CYP3A4 (основной путь) и CYP2C9, поэтому ингибиторы этих изоферментов могут уменьшить клиренс силденафила, а индукторы, соответственно, увеличить клиренс силденафила. Отмечено снижение клиренса силденафила при одновременном применении ингибиторов изофермента цитохрома CYP3A4 (кетоконазол, эритромицин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифический ингибитор изофермента цитохрома CYP3A4, при совместном приеме с силденафилом (50 мг) вызывает повышение концентрации силденафила в плазме на 56 %. Однократный прием 100 мг силденафила совместно с эритромицином (по 500 мг/сутки 2 раза в день в течение 5 дней), специфическим ингибитором изофермента цитохрома CYP3A4, на фоне достижения постоянной концентрации эритромицина в крови, приводит к увеличению AUC силденафила на 182 %.

При совместном приеме силденафила (однократно 100 мг) и саквинавира (1200 мг/день 3 раза в день), ингибитора ВИЧ-протеазы и изофермента цитохрома CYP3A4, на фоне достижения постоянной концентрации саквинавира в крови Cmax силденафила повышалась на 140 %, a AUC увеличивалась на 210 %. Силденафил не оказывает влияния на фармакокинетику саквинавира.

Более сильные ингибиторы изофермента цитохрома CYP3A4, такие как кетоконазол и итраконазол, могут вызывать и более сильные изменения фармакокинетики силденафила.

Одновременное применение силденафила (однократно 100 мг) и ритонавира (по 500 мг 2 раза в сутки), ингибитора ВИЧ-протеазы и сильного ингибитора цитохрома Р450, на фоне достижения постоянной концентрации ритонавира в крови приводит к увеличению Cmax силденафила на 300 % (в 4 раза), a AUC на 1000 % (в 11 раз). Через 24 часа концентрация силденафила в плазме крови составляет около 200 нг/мл (после однократного применения одного силденафила - 5 нг/мл), что согласуется с информацией о выраженном эффекте ритонавира на фармакокинетику различных субстратов цитохрома Р450. Силденафил не оказывает влияния на фармакокинетику ритонавира. Сочетанное применение силденафила с ритонавиром не рекомендуется. Если силденафил принимают в рекомендуемых дозах пациенты, получающие одновременно сильные ингибиторы изофермента цитохрома CYP3A4, то Cmax свободного силденафила не превышает 200 нМ, и препарат хорошо переносится.

Однократный прием антацида (магния гидроксида/алюминия гидроксида) не влияет на биодоступность силденафила.

Ингибиторы изофермента цитохрома CYP2C9 (толбутамид, варфарин), изофермента цитохрома CYP2D6 (селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, трициклические антидепрессанты), тиазидные и тиазидоподобные диуретики, ингибиторы АПФ и антагонисты кальция, не оказывают влияния на фармакокинетику силденафила.

Азитромицин (500 мг/сут в течение 3 дней) не оказывает влияния на AUC, Cmax Тmах, константу скорости выведения и Т1/2 силденафила или его основного циркулирующего метаболита.

Влияние силденафила на другие лекарственные средства

Силденафил является слабым ингибитором изоферментов цитохрома Р450 -1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 и ЗА4 (ИК50>150 мкмоль). При приеме силденафила в рекомендуемых дозах его Cmax составляет около 1 мкмоль, поэтому маловероятно, что силденафил может повлиять на клиренс субстратов этих изоферментов.

Силденафил усиливает гипотензивное действие нитратов как при длительном применении последних, так и при их назначении по острым показаниям. В связи с этим, применение силденафила в сочетании с нитратами или донаторами оксида азота противопоказано.

При одновременном приеме α-адреноблокатора доксазозина (4 мг и 8 мг) и силденафила (25 мг, 50 мг и 100 мг) у пациентов с доброкачественной гиперплазией простаты со стабильной гемодинамикой среднее дополнительное снижение систолического/диастолического АД в положении лежа на спине составляло 7/7 мм рт. ст., 9/5 мм рт.ст. и 8/4 мм рт.ст., соответственно, а в положении стоя - 6/6 мм рт.ст., 11/4 мм рт.ст. и 4/5 мм рт.ст., соответственно. Сообщается о редких случаях развития у таких пациентов симптоматической постуральной гипотензии, проявлявшейся в виде головокружений (без обморока). У отдельных чувствительных пациентов, получающих α-адреноблокаторы, одновременное применение силденафила может привести к симптоматической гипотензии.

Признаков значительного взаимодействия с толбутамидом (250 мг) или варфарииом (40 мг), которые метаболизируются изоферментом цитохрома CYP2C9, не выявлено.

Силденафил (100 мг) не оказывает влияния на фармакокинетику ингибиторов ВИЧ-протеазы, саквинавира и ритонавира, являющихся субстратами изофермента цитохрома CYP3A4, при их постоянном уровне в крови. Силденафил (50 мг) не вызывает дополнительного увеличения времени кровотечения при приеме ацетилсалициловой кислоты (150 мг). Силденафил (50 мг) не усиливает гипотензивное действие алкоголя у здоровых добровольцев при максимальной концентрации алкоголя в крови в среднем 0,08 % (80 мг/дл).

У больных с артериальной гипертонией признаков взаимодействия силденафила (100 мг) с амлодипином не выявлено. Среднее дополнительноеснижение АД в положении лежа составляет 8 мм рт.ст. (систолического) и 7 мм рт.ст. (диастолического).

Применение силденафила в сочетании с антигипертензивными средствами не приводит к возникновению дополнительных побочных эффектов.

При однократном приеме препарата Силденафил в дозе до 800 мг нежелательные явления были сопоставимы с таковыми при приеме препарата в более низких дозах, но встречались чаще.

Лечение симптоматическое. Гемодиализ не ускоряет клиренс силденафила, так как последний активно связывается с белками плазмы и не выводится почками.

В сухом, защищенном от света месте, при температуре не выше 25°С. Хранить в недоступном для детей месте.

3 года.

Силденафіл

Sildenafilum

Таблетки, вкриті оболонкою

активні речовини: силденафіл (у вигляді цитрату) 100 мг,
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 83.5 мг, лактози моногідрат 83.5 мг, натрію кроскармелоза 15 мг, 15 мг повідон, магнію стеарат 3 мг.
склад плівкової оболонки: Опадрай II (спирт полівініловий, частково гідролізований 3.6 мг, титану діоксид 2.061 мг, макрогол 1.818 мг, тальк 1.332 мг, алюмінієвий лак на основі діамантового блакитного 0.1728 мг, заліза оксид (II) жовтий 0.0153 мг, заліза оксид (II) чорний 0.0009 мг).

4 таблетки.

Силденафіл - могутній селективний інгібітор цГМФ-специфічною ФДЕ-5.
Механізм дії
Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язана з вивільненням оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, в свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслабленню гладком'язових тканини кавернозного тіла і збільшення припливу крові.
Силденафіл не чинить прямий розслабляючу дію на ізольоване кавернозное тіло людини, але посилює ефект оксиду азоту (NO) шляхом інгібування ФДЕ-5, яка відповідальна за розпад цГМФ.

Силденафіл селектівен відносно ФДЕ-5 in vitro, його активність щодо ФДЕ-5 перевершує активність відносно інших відомих ізоферментів ФДЕ: ФДЕ-6 - в 10 разів; ФДЕ-1 - більш ніж у 80 разів; ФДЕ-2, ФДЕ-4, ФДЕ-7 - ФДЕ-11 - більш ніж у 700 разів. Силденафіл у 4000 разів більш селектівен відносно ФДЕ-5 порівняно з ФДЕ-3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ-3 є одним з ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда.
Обов'язковою умовою ефективності силденафілу є сексуальна стимуляція.
Клінічні дані
Кардіологічні дослідження. Застосування силденафілу у дозах до 100 мг не призводило до клінічно значимих змін ЕКГ у здорових добровольців. Максимальне зниження сАД в положенні лежачи після прийому силденафілу в дозі 100 мг становило 8,3 мм рт.ст., а дАД - 5,3 мм рт.ст. Більш виражений, але також минущий ефект на ПЕКЛО відзначався у пацієнтів, що приймали нітрати.
У дослідженні гемодинамічного ефекту силденафілу в одноразовій дозі 100 мг у 14 пацієнтів з тяжкою ІХС (більш ніж у 70% пацієнтів був стеноз принаймні однієї коронарної артерії), сАД і дАД у стані спокою зменшилася на 7 і 6 % відповідно, а легенева сАД знижувався на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не порушував кровотік в стенозированных коронарних артеріях, а також приводив до збільшення (приблизно на 13%) аденозининдуцированного коронарного потоку як в стенозированных, так і в інтактних коронарних артеріях.

У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні 144 пацієнта з еректильною дисфункцією і стабільною стенокардією, які приймають антиангінальні препарати (окрім нітратів), виконували фізичні вправи до того моменту, коли вираженість симптомів стенокардії зменшилася. Тривалість виконання вправи була достовірно більше (19,9 з; 0,9&-;38,9 с) у пацієнтів, що приймали силденафіл в одноразовій дозі 100 мг, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект зміною дози силденафілу (100 мг) у чоловіків (n=568) з еректильною дисфункцією і артеріальною гіпертензією, які приймають більше двох антигіпертензивних препаратів. Силденафіл поліпшив ерекцію у 71% чоловіків у порівнянні з 18% у групі плацебо. Частота несприятливих ефектів була порівнянна з такою у інших групах пацієнтів, так само як у осіб, які приймають більше трьох антигіпертензивних препаратів.

Дослідження зорових порушень. У деяких пацієнтів через 1 год після прийому силденафілу в дозі 100 мг з допомогою тесту Фарнсуорта-Манселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 год після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ-6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливав на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, ВОТ або діаметр зіниці.

У плацебо-контрольованому перехресному дослідженні пацієнтів з доведеною ранневозрастной макулярної дегенерацією (n=9) силденафіл в одноразовій дозі 100 мг переносився добре. Не було виявлено жодних клінічно значущих змін зору, оцінюваних за спеціальним візуальним тестах (гострота зору, сітка Амслера, колірне сприйняття, моделювання проходження кольору, периметр Хамури і фотостресс).

Ефективність
Ефективність і безпека силденафілу оцінювали в 21 рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю до 6 міс у 3000 пацієнтів у віці від 19 до 87лет, з еректильною дисфункцією різної етіології (органічної, психогенної або змішаної). Ефективність препарату оцінювали глобально з використанням щоденника ерекцій, міжнародного індексу еректильної функції (валидированный опитувальник про стан сексуальної функції) та опитування партнера.

Ефективність силденафілу, визначена як здатність досягати і підтримувати ерекцію, достатню для задовільного статевого акту, була продемонстрована у всіх проведених дослідженнях і підтверджена в довгострокових дослідженнях, тривалістю 1 рік. У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози співвідношення пацієнтів, які повідомили, що терапія поліпшила їх ерекцію, становило: 62% (доза силденафілу - 25 мг), 74% (доза силденафілу - 50 мг) і 82% (доза силденафілу - 100 мг) проти 25% у групі плацебо). Аналіз міжнародного індексу еректильної функції показав, що додатково до поліпшення ерекції лікування силденафілом також підвищувало якість оргазму, дозволяло досягти задоволення від статевого акту і загального задоволення.

Згідно з узагальненими даними, серед пацієнтів, які повідомили про поліпшення ерекції при лікуванні силденафілом були 59% хворих на діабет, 43% пацієнтів, що перенесли радикальну простатектомію і 83% пацієнтів з ушкодженнями спинного мозку (проти 16, 15 і 12% у групі плацебо відповідно).

Фармакокінетика силденафілу у рекомендованому діапазоні доз носить лінійний характер.
Всмоктування
Після прийому внутрішньо силденафіл швидко всмоктується. Абсолютна біодоступність у середньому становить близько 40% (25-63%). In vitro силденафіл в концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність ФДЕ-5 людини на 50%. Після одноразового прийому силденафілу в дозі 100 мг середня Cmax вільного силденафілу в плазмі крові чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ) і досягається при прийомі силденафілу всередину натще в середньому протягом 60 хв (від 30 до 120 хв). При прийомі в поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Смах зменшується в середньому на 29%, а Tmax збільшується на 60 хв, однак ступінь абсорбції достовірно не змінюється (AUC знижується на 11%).

Розподіл
Vss силденафілу становить в середньому 105 л Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми крові становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (у середньому 188 нг) виявлено в спермі через 90 хв після прийому препарату.

Метаболізм
Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту цитохрому СУРЗА4 (основний шлях) і ізоферменту цитохрому СУР2С9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється внаслідок N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту відносно ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, а його активність щодо ФДЕ-5 in vitro становить приблизно 50% активності силденафілу.

Концентрація метаболіту в плазмі крові здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильный метаболіт піддається подальшому метаболізму; T1/2 становить близько 4 ч.

Виведення
Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий T1/2 - 3&-;5 год. Після прийому всередину, також як після в/в введення силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, в основному кишечником (близько 80% пероральної дози) і меншою мірою - нирками (близько 13% пероральної дози).

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів
Літні пацієнти. У здорових літніх пацієнтів (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вище, ніж у молодих (18&-;45 років). Вік не має клінічно значущий вплив на частоту розвитку побічних ефектів.

Порушення функції нирок. При легкій (Cl креатиніну - 50&-;80 мл/хв) та помірною (Cl креатиніну - 30&-;49 мл/хв) ступеня ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо у дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну≤30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до приблизно дворазового збільшення значення AUC (100%) та Cmax (88%) у порівнянні з такими показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з цирозом печінки (стадії А і В за класифікацією Чайлд-Пью) кліренс силденафілу знижується, що приводить до підвищення значення AUC (84%) та Cmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (стадія С за класифікацією Чайлд-П'ю) не вивчалася.

Лікування порушень ерекції, які характеризуються нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньої для задовільного статевого акту. Силденафіл є ефективним тільки при сексуальній стимуляції.

підвищена чутливість до силденафілу або до будь-якого іншого компонента препарату; застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити в будь-яких формах, оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів (див. «Взаємодія»); безпека та ефективність препарату Силденафіл при спільному застосуванні з іншими засобами лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому застосування таких комбінацій не рекомендується (див. «Особливі вказівки»); не рекомендується одночасне застосування силденафілу з ритонавіром; за зареєстрованим показання препарат Силденафіл не призначений для застосування у жінок; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; за зареєстрованим показання препарат Силденафіл не призначений для застосування у дітей до 18 років.

З обережністю: анатомічна деформація статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) (див. «Особливі вказівки»); захворювання, що призводять до розвитку пріапізму (серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз, тромбоцитемія - див. «Особливі вказівки»); захворювання, що супроводжуються кровотечею; загострення виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки; спадковий пігментний ретиніт (див. «Особливі вказівки»); серцева недостатність, нестабільна стенокардія, перенесені в останні 6 міс інфаркт міокарда, інсульт або жизнеугрожающие аритмії, артеріальна гіпертензія (АТ >170/100 мм рт.ст.) або гіпотонія (АТ

За зареєстрованим показання препарат не призначений для застосування у жінок.

Силденафіл приймають всередину. Рекомендована доза для більшості дорослих пацієнтів становить 50 мг приблизно за 1 год. до сексуальної активності. З урахуванням ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 100 мг або зменшена до 25 мг.
Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована кратність застосування - 1 раз на добу.

Порушення функції нирок. При легкій і середньотяжкій ступені ниркової недостатності (Cl креатиніну 30&-;80 мл/хв) коригування дози не потрібна; при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну

Порушення функції печінки. Оскільки виведення силденафілу порушується у пацієнтів з ушкодженням печінки (зокрема, при цирозі), дозу препарату Силденафіл слід знизити до 25 мг.

Спільне застосування з іншими ЛЗ. При сумісному застосуванні з ритонавіром максимальна разова доза препарату Силденафіл не повинна перевищувати 25 мг, а кратність застосування - 1 раз на 48 год (див. «Взаємодія»).
При спільному застосуванні з інгібіторами ізоферменту цитохрому СУР3А4 (еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол), початкова доза препарату Силденафіл повинна становити 25 мг (див. «Взаємодія»).
Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, прийом препарату Силденафіл слід розпочинати тільки після досягнення стабілізації гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози силденафілу (див. «Особливі вказівки» і «Взаємодія»).

Літні пацієнти. Коригування дози препарату Силденафіл не потрібно.

Зазвичай побічні ефекти препарату Силденафіл слабко або помірно виражені та носять минущий характер.

У дослідженнях із застосуванням фіксованої дози показано, що частота

Органи і системи органів Побічні явища Силденафіл, % Плацебо, % Найбільш часті побічні явища (> 1/10) Нервова система Головний біль 16 4 Серцево-судинна система Вазодилатація («припливи» крові до шкіри обличчя) 10 1 Часті побічні явища (> 1/100 і < 1/10) Нервова система: Запаморочення 2 1 Орган зору Порушення зору (нечіткість зорового сприйняття, порушення колірного зору) 2,5 0,4 Хроматопсия (легка, минуща, головним чином зміна сприйняття відтінків кольору) 1,1 0,03 Серцево-судинна система: Прискорене серцебиття 1,0 0,2 Дихальна система Риніт (закладеність носа) 4 2 Травна система Диспепсія 7 2 Діарея 3 1 Сечовидільна система Інфекції сечовивідних шляхів 3 2 Шкіра та підшкірні тканини Висип 2 1

При використанні препарату Силденафіл у дозах, що перевищують рекомендовані, небажані явища були подібними до зазначених вище, але зазвичай зустрічалися частіше.

Порушення загального стану: набряк обличчя, реакції світлочутливості, шок, астенія, біль, озноб, біль у животі, біль у грудях.

Алергічні реакції: реакції підвищеної чутливості (у т. ч. шкірні висипання), синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

Порушення з боку центральної та периферичної нервової системи: сонливість, безсоння, гіпестезія, парестезія, атаксія, невралгія, нейропатія, тремор, депресія, незвичайні сновидіння, зниження рефлексів, інсульт, транзиторна ішемічна атака, судоми, в т. ч. рецидивуючі.

Порушення з боку серцево-судинної системи: тахікардія, підвищення або зниження артеріального тиску, інфаркт міокарда, фібриляція передсердь, шлуночкова аритмія, нестабільна стенокардія, AV-блокада, тромбоз судин головного мозку, серцева недостатність, порушення ЕКГ, кардіоміопатія, раптова смерть, непритомність.

Порушення з боку органів дихання: носова кровотеча, астма, задишка, ларингіт, фарингіт, синусит, бронхіт, збільшення виділення мокротиння, посилення кашлю.

Шлунково-кишкові порушення: блювання, нудота, сухість слизової оболонки порожнини рота, глосит, коліт, дисфагія, гастрит, гастроентерит, езофагіт, стоматит, ректальна кровотеча, гінгівіт.

Порушення з боку органа зору: біль в очах, почервоніння очей/ін'єкція склер, поразка конъюктивы, порушення сльозотечі, передня ішемічна оптична нейропатія, оклюзія судин сітківки, дефекти полів зору, мідріаз, катаракта, біль в очах.

Порушення з боку органа слуху: вертиго, шум у вухах, біль у вухах, глухота.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: анемія, лейкопенія.

Порушення з боку обміну речовин і харчування: спрага, подагра, нестабільний діабет, гіперглікемія, периферичні набряки, гіперурикемія, гіпоглікемічна реакція, гіпернатріємія.

Порушення з боку опорно-рухового апарату: артрит, артроз, міалгія, розрив сухожилля, тендовагініт, біль у кістках, міастенія, синовіт.

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: кропив'янка, простий герпес, свербіж, пітливість, шкірні виразки, контактний дерматит, ексфоліативний дерматит.

Порушення з боку сечостатевої системи: цистит, ніктурія, часте сечовипускання, гінекомастія, нетримання сечі, порушення еякуляції, набряк геніталій, аноргазмія.

Порушення з боку репродуктивної системи: тривала ерекція і/або пріапізм.

Для діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез і провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції повинні використовуватися з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні), або пацієнтам з факторами ризику розвитку пріапізму (серпоподібно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкемія).

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, для яких сексуальна активність небажана.

Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії з приводу порушень ерекції лікаря слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Сексуальна активність небажана у пацієнтів з серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним в останні 6 місяців інфаркт міокарда або інсультом, жизнеугрожающими аритміями, артеріальною гіпертензією (АТ > 170/100 мм рт. ст.) або гіпотензією (АТ < 90/50 мм рт. ст.). У клінічних дослідженнях показано відсутність відмінностей у частоті розвитку інфаркту міокарда (1,1 на 100 осіб на рік) або частоті смертності від серцево-судинних захворювань (0,3 на 100 осіб на рік) у пацієнтів, які отримували препарат Силденафіл, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо.

Серцево-судинні ускладнення

У ході постмаркетингового застосування силденафілу для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (у т. ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкові аритмії, геморагічний інсульт, транзиторна ішемічна атака, гіпертензія та гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато із зазначених небажаних явищ, що спостерігались невдовзі після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому силденафілу без подальшої сексуальної активності. Не представляється можливим встановити наявність прямого зв'язку між отмечавшимися небажаними явищами иуказанными або іншими факторами.

Гіпотензія

Силденафіл чинить системну вазодилатуючу дію, що приводить до минущого зниження ЛД, що не є клінічно значущим явищем і не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Тим не менш, до призначення препарату Силденафіл лікар повинен ретельно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатирующего дії у пацієнтів з відповідними захворюваннями, особливо на фоні сексуальної активності. Підвищена сприйнятливість до вазодилататорам спостерігається у хворих з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також з рідко зустрічається синдром множинної системної атрофії, що проявляється тяжким порушенням регуляції артеріального тиску з боку вегетативної нервової системи.

Оскільки одночасне застосування силденафілу і α-адреноблокаторів може призвести до симптоматичної гіпотензії у окремих чутливих пацієнтів, препарат Силденафіл слід з обережністю призначати хворим, які приймають а-адреноблокатори. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, приймаючих а-адреноблокатори, прийом препарату Силденафіл слід розпочинати тільки після досягнення стабілізації показників гемодинаміки у цих пацієнтів. Слід також розглянути доцільність зниження початкової дози препарату Силденафіл. Лікар має інформувати пацієнтів про те, які дії слід зробити у разі появи симптомів постуральної гіпотензії.

Зорові порушення

Були відзначені поодинокі випадки розвитку передньої неартериитной ішемічної невропатії зорового нерва як причини погіршення або втрати зору на фоні застосування всіх інгібіторів ФДЭ5, включаючи силденафіл. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику, такі як екскавація (поглиблення) диска зорового нерва, вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія і куріння. Причинно-наслідкового зв'язку між прийомом інгібіторів ФДЭ5 і розвитком передній неартериитной ішемічної невропатії зорового нерва не виявлено. Лікар повинен інформувати пацієнта про підвищення ризику розвитку передньої неартериитной ішемічної невропатії зорового нерва, якщо цей стан у нього вже зазначалося. У разі раптової втрати зору пацієнтам слід негайно надати необхідну медичну допомогу. У невеликої кількості хворих із спадковим пігментним ретинітом є генетично детерміновані порушення функцій фосфодіестерази сітківки ока. Відомості про безпеку застосування препарату Силденафіл у хворих з пігментним ретинітом відсутні, тому силденафіл слід застосовувати з обережністю.

Порушення слуху

В деяких і постмаркетингових клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язаних із застосуванням всіх інгібіторів ФДЭ5, включаючи силденафіл. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЭ5 і раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху чи втрати слуху на фоні прийому силденафілу слід негайно проконсультуватися з лікарем.

Кровотечі

Силденафіл посилює антиагрегантный ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту, на тромбоцити людини in vitro. Дані про безпеку застосування силденафілу у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки відсутні, тому препарат Силденафіл у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛГ, пов'язаної з дифузними захворюваннями сполучної тканини, була вище (силденафіл 12,9 %, плацебо 0 %), ніж у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією (силденафіл 3,0 %, плацебо 2,4 %). У пацієнтів, які отримували силденафіл у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вища (8,8 %), ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К (1,7%).

Застосування разом з іншими засобами лікування порушень ерекції.

Безпека та ефективність препарату Силденафіл спільно з іншими засобами лікування порушень ерекції, не вивчалися, тому застосування таких комбінацій не рекомендується.

Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами

На тлі прийому силденафілу якого-небудь негативного впливу на здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами не спостерігалося.

Однак оскільки при прийомі силденафілу можливо зниження артеріального тиску, розвиток хроматопсии, затуманеного зору і т. п. побічних явищ, слід уважно ставитися до індивідуального дії препарату у зазначених ситуаціях, особливо на початку лікування та при зміні режиму дозування.

Вплив інших лікарських препаратів на фармакокінетику силденафілу

Метаболізм силденафілу відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та CYP2C9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори, відповідно, збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при одночасному прийомі з силденафілом (50 мг) викликає підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56 %. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу разом з еритроміцином (по 500 мг/добу 2 рази на день протягом 5 днів), специфічним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, що призводить до збільшення AUC силденафілу на 182 %.

При спільному прийомі силденафілу (100 мг одноразово) та саквінавіру (1200 мг/день 3 рази в день), інгібітора ВІЛ-протеази і ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові Cmax силденафілу підвищувалася на 140 %, a AUC збільшувалася на 210 %. Силденафіл не чинить впливу на фармакокінетику саквінавіру.

Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати й більш сильні зміни фармакокінетики силденафілу.

Одночасне застосування силденафілу (100 мг одноразово) та ритонавіру (500 мг 2 рази на добу), інгібітори ВІЛ-протеази і сильного інгібітора цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Cmax силденафілу на 300 % (в 4 рази), a AUC на 1000 % (в 11 разів). Через 24 год концентрація силденафілу в плазмі крові становить приблизно 200 нг/мл після одноразового застосування силденафілу - 5 нг/мл), що узгоджується з інформацією про вираженому ефекті на фармакокінетику ритонавіру різних субстратів цитохрому Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Одночасне застосування силденафілу з ритонавіром не рекомендується. Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, то Cmax вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься.

Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні і тиазидоподобные діуретики, інгібітори АПФ і антагоністи кальцію, не впливають на фармакокінетику силденафілу.

Азитроміцин (500 мг/добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Cmax Тмах, константу швидкості виведення і Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.

Вплив силденафілу на інші лікарські засоби

Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів цитохрому Р450-1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та ЗА4 (ИК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу у рекомендованих дозах його Cmax становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів.

Силденафіл підсилює гіпотензивну дію нітратів при тривалому застосуванні останніх, так і при призначенні їх гострим показаннями. У зв'язку з цим, застосування силденафілу у поєднанні з нітратами або донаторами оксиду азоту протипоказано.

При одночасному прийомі α-адреноблокатора доксазозина (4 мг і 8 мг) і силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією простати зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи на спині становила 7/7 мм рт. ст., 9/5 мм рт.ст. і 8/4 мм рт.ст., відповідно, а в положенні стоячи - 6/6 мм рт.ст., 11/4 мм рт.ст. і 4/5 мм рт.ст., відповідно. Повідомляється про рідкісні випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, проявлявся у вигляді запаморочення (без непритомності). У окремих чутливих пацієнтів, які отримують α-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії.

Ознак значного взаємодії з толбутамідом (250 мг) або варфарииом (40 мг), які метаболізуються ізоферментом цитохрому CYP2C9, не виявлено.

Силденафіл (100 мг) не впливає на фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз, саквінавіру та ритонавіру, які є субстратами ізоферменту цитохрому CYP3A4, при їх постійному рівні в крові. Силденафіл (50 мг) не спричиняє додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивну дію алкоголю у здорових добровольців при максимальному концентрації алкоголю в крові в середньому 0,08 % (80 мг/дл).

У хворих з артеріальною гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середня дополнительноеснижение АТ в положенні лежачи становить 8 мм рт.ст. (систолічного) і 7 мм рт.ст. (діастолічного).

Застосування силденафілу в поєднанні з антигіпертензивними засобами не призводить до виникнення додаткових побічних ефектів.

При одноразовому прийомі препарату Силденафіл у дозі до 800 мг небажані явища були порівнянні з такими при прийомі препарату у нижчих дозах, але зустрічалися частіше.

Лікування симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми і не виводиться нирками.

У сухому, захищеному від світла місці, при температурі не вище 25°С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

3 роки.