Купить Ревлимид капс 25мг блист №21 сг 01.03.2015
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Ревлимид
Капсулы
1 капс. содержит леналидомид 25 мг
21 шт.
Ревлимид - представитель нового класса иммуномодуляторов, оказывает иммуномодулирующее и антиангиогенное действие. Ингибирует секрецию провоспалительных цитокинов, включая ФНО-альфа, интерлейкин-1бета, 6 и 12 из липосахарид-стимулированных периферических мононуклеарных клеток крови; повышает продукцию противовоспалительного цитокина (интерлейкин-10) из этих клеток, вследствие чего происходит ингибирование экспрессии, но не ферментной активности ЦОГ-2. Индуцирует пролиферацию Т-лимфоцитов и повышает синтез интерлейкина-2 и интерферона гамма, а также повышает цитотоксическую активность собственных Т-киллеров. Ингибирует пролиферацию клеток различных линий гемопоэтических опухолей, главным образом тех, которые имеют цитогенетические дефекты хромосомы 5. На модели дифференциации эритроидных клеток-предшественниц индуцировал экспрессию фетального Hb (которую оценивали по дифференциации CD34+ стволовых гемопоэтических клеток). Ингибирует ангиогенез, блокируя образование микрососудов и эндотелиальных каналов, а также миграцию эндотелиальных клеток на модели ангиогенеза in vitro. Кроме того, леналидомид ингибирует синтез проангиогенного сосудистого эндотелиального фактора роста.
Множественная миелома (в комбинации с дексаметазоном) у пациентов, которые получили, по крайней мере, одну линию терапии.
иперчувствительность к леналидомиду, беременность, период лактации, сохраненный детородный потенциал, за исключением случаев, когда возможно соблюдение всех необходимых условий программы предохранения от беременности, невозможность или неспособность пациента соблюдать необходимые меры контрацепции, детский возраст до 18 лет. Для ЛФ, содержащих лактозу (дополнительно): наследственная непереносимость лактозы, дефицит лактазы, глюкозо-галактозная мальабсорция.
Внутрь, капсулы следует проглатывать целиком, не разламывая или разжевывая, 1 раз в день в одно и то же время до или после приема пищи, запивая водой. Рекомендуемая начальная доза 25 мг в 1-21 день 28-дневного цикла. Дексаметазон в дозе 40 мг принимают 1 раз в день в 1-4, 9-12 и 17-20 дни каждого 28-дневного цикла в ходе первых 4 циклов терапии, а затем по 40 мг 1 раз в день в 1-4 дни каждого последующего 28-дневного цикла. При возникновении нейтропении, тромбоцитопении или др. видов токсичности 3 и 4 ст. требуется модификация дозы в ходе лечения или при его возобновлении: при снижении числа тромбоцитов менее 30 тыс./мкл лечение приостанавливают, при восстановлении числа тромбоцитов до 30 тыс./мкл и более лечение возобновляют в дозе 15 мг/сут; при каждом последующем снижении числа тромбоцитов менее 30 тыс./мкл лечение приостанавливают и при восстановлении числа тромбоцитов до 30 тыс./мкл и более лечение возобновляют в дозе на 5 мг меньше предыдущей дозы (не использовать дозы менее 5 мг/сут); при снижении числа нейтрофилов менее 500/мкл лечение приостанавливают, при восстановлении числа нейтрофилов до 500/мкл и более и, если нейтропения является единственным проявлением токсичности, лечение возобновляют в дозе 25 мг/сут, при восстановлении числа нейтрофилов до 500/мкл и более и, если имеются др. проявления токсичности, лечение возобновляют в дозе 15 мг/сут; при каждом последующем снижении числа нейтрофилов менее 500/мкл лечение приостанавливают и при восстановлении числа нейтрофилов до 500/мкл и более лечение возобновляют в дозе на 5 мг меньше предыдущей дозы (не использовать дозы менее 5 мг/сут). У пожилых пациентов коррекции дозы не требуется, но дозу препарата подбирают осторожно с контролем функции почек во время лечения, поскольку вероятность нарушения функции почек и, соответственно, чувствительность к препарату в старшей возрастной группе выше. При ХПН требуется коррекция дозы препарата в зависимости от показателей КК: при КК 50 мл/мин и более - 25 мг/сут, КК 30-50 мл/мин - 10 мг/сут (доза может быть повышена до 15 мг/сут после 2 циклов терапии при отсутствии ответа на терапию, но хорошей ее переносимости), КК менее 30 мл/мин (при отсутствии необходимости проведения гемодиализа) - 15 мг/сут через день, КК менее 30 мл/мин (при необходимости проведения гемодиализа) - 15 мг/сут 3 раза в неделю после каждого сеанса гемодиализа.
У больных, получающих Ревлимид/дексаметазон, наиболее часто встречались следующие побочные реакции: нейтропения (39.4%), мышечная слабость (27.2%), астения (17.6%), запоры (23.5%), мышечные судороги (20.1%), тромбоцитопения (18.4%), анемия (17%), диарея (14.2%), сыпь (10.2%).
К наиболее тяжелым побочным реакциям относились:
— венозная тромбоэмболия (тромбоз глубоких вен, тромбоэмболия легочной артерии);
— нейтропения 4 степени тяжести.
Нейтропения и тромбоцитопения показали наибольшую зависимость от дозы препарата, что позволяет их успешно контролировать путем снижения дозы Ревлимида (дексаметазона).
Частота побочных реакций, приведенных ниже, определялась соответственно следующей градации: очень часто: (≥1/10), часто (≥ 1/100,
Для большинства побочных эффектов не обнаружено различий в частоте развития в зависимости от вида терапии (Ревлимид/дексаметазон или плацебо/дексаметазон). Только отмеченные (*) побочные эффекты встречались существенно чаще у больных, получавших лечение Ревлимидом/дексаметазоном.
Со стороны системы кроветворения: очень часто - нейтропения*, тромбоцитопения*, анемия*; часто - фебрильная нейтропения, панцитопения, лейкопения*, лимфопения*; нечасто - гранулоцитопения, гемолитическая анемия, аутоиммунная гемолитическая анемия, гемолиз, моноцитопения, лейкоцитоз, лимфоаденопатия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто - фибрилляция предсердий, сердцебиение, тромбоз глубоких вен*, снижение АД*, повышение АД, ортостатическая гипотония, приливы крови к лицу; нечасто - застойная сердечная недостаточность, отек легких, недостаточность клапанов сердца, трепетание предсердий, тригеминия, брадикардия, тахикардия, удлинение интервала QT на ЭКГ, сосудистый коллапс, тромбоз и/или тромбофлебит поверхностных или глубоких вен конечностей, петехии, гематома, постфлебитический синдром, ишемия периферических сосудов.
Со стороны эндокринной системы: часто - синдром Кушинга; нечасто - недостаточность коры надпочечников, гипотиреоз, гирсутизм.
Со стороны органа слуха: часто - головокружение; нечасто - глухота, снижение слуха, звон в ушах, боль или зуд в ушах.
Со стороны органа зрения: часто - нечеткость зрительного восприятия, катаракта, снижение остроты зрения, повышение слезоотделения; нечасто - слепота, атеросклероз сосудов сетчатки, тромбоз вен сетчатки, кератит, отек века, конъюнктивит, зуд глаз, покраснение глаз, воспаление глаз, синдром "сухого глаза".
Co стороны пищеварительной системы: очень часто - запор, диарея, тошнота; часто - рвота, диспепсия, боли в эпигастрии, гастрит, боли в животе, стоматит, сухость во рту, метеоризм; нечасто - желудочно-кишечные кровотечения, эзофагит, гастроэзофагеальный рефлюкс, колит, гастродуоденит, отсутствие слюноотделения, гастроэнтерит, боли в области пищевода, дисфагия, афтозный стоматит, обложенный язык, онемение слизистой оболочки полости рта, боль в языке и других органах полости рта, чувство дискомфорта в эпигастрии, кровоточивость десен, гингивит, проктит, геморрой.
Инфекции и инвазии: часто - пневмония*, инфекции верхних и нижних отделов дыхательных путей, герпетические инфекции, инфекции мочевыводящих путей, синусит, кандидоз и другие грибковые поражения слизистой оболочки полости рта; нечасто - септический шок, менингит, сепсис (в т.ч. на фоне нейтропении), подострый эндокардит, бронхопневмония, пневмоцистная пневмония, атипичная пневмония, вирусное поражение (опоясывающий лишай) глазного нерва, грибковые поражения стоп, бурсит, отит, пустулезная сыпь, бактериемия рода Enterobacter, рожистое воспаление, кандидоз половых органов, пищевода; простатит, воспаление подкожной клетчатки, бурсит, синусит, фурункулез, вирусные поражения анальной области.
Лабораторные показатели: часто - гипергликемия, гипокалиемия, гипокальциемия; нечасто - гиперурикемия, гиперфосфатемия, гипоальбуминемия, гипонатриемия, гипомагниемия, гипофосфатемия, удлинение протромбинового времени, увеличение MHO, удлинение АЧТВ, снижение уровня мочевины в сыворотке крови, повышение в сыворотке крови активности ЩФ, ЛДГ, АЛТ, С-реактивного белка, мочевины и креатинина, повышение или снижение активности тиреотропного гормона, положительная реакция на цитомегаловирус, приобретенная гипогаммаглобулинемия, хромосомные аномалии.
Нарушения метаболизма и питания: очень часто - увеличение и снижение массы тела; часто - анорексия, дегидратация, задержка жидкости; нечасто - метаболический ацидоз, сахарный диабет или его прогрессировать, дегидратация, кахексия, подагра, повышение аппетита.
Со стороны костно-мышечной системы: очень часто - мышечные судороги*, мышечная слабость; часто - миопатия (в т.ч. стероидная миопатия), миалгия, артралгия, боль в конечностях, боль в спине, боль в костях, боль в грудной клетке; нечасто - остеонекроз, атрофия мышц, мышечные спазмы, амиотрофия, опухание суставов, скованность в суставах, ночные судороги, деформация большого пальца стопы, боли в костях и мышцах.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: часто - инсульт, потеря сознания, периферическая невропатия (в т.ч. сенсорная), головокружение, извращение вкуса, потеря вкусовой чувствительности, парестезии, головная боль, тремор*, гипестезия*, сонливость, снижение памяти; нечасто - внутричерепное кровотечение, тромбоз венозного синуса, тромботический инсульт, церебральная ишемия, преходящее нарушение мозгового кровообращения, лейкоэнцефалопатия, вазовагальные приступы, нейротоксичность, периферическая моторная нейропатия, дизестезия, афония, дисфония, нарушения внимания, атаксия, нарушения равновесия, афония, постуральное головокружение, непроизвольные сокращения мышц, дискинезия, гиперестезия, моторная дисфункция, миастенический синдром, парестезии слизистой оболочки полости рта, психомоторная гиперактивность, потеря обоняния.
Психические расстройства: очень часто - бессонница; часто - потеря ориентации, галлюцинации, депрессия, агрессия, возбуждение, нервозность, раздражительность, перепады настроения; нечасто - психоз, бред, изменения ментального статуса, обострение депрессии, расстройства сна, яркие сновидения, подавленное настроение, аффективная лабильность, апатия, потеря либидо, кошмарные сновидения, личностные изменения, панические атаки, тревожное состояние.
Со стороны мочевыделительной системы: часто - почечная недостаточность; нечасто - острая почечная недостаточность, учащение мочеиспускания, почечный тубулярный некроз, цистит, гематурия, задержка мочи, дизурия, приобретенный синдром Фанкони, недержание мочи, полиурия, никтурия.
Со стороны репродуктивной системы: часто - эректильная дисфункция, гинекомастия, метроррагия, боль в сосках.
Со стороны дыхательной системы: часто - тромбоэмболия легочной артерии, одышка* (в т.ч. при физической нагрузке), кашель, бронхит, охриплость голоса, икота, фарингит, назофарингит; нечасто - бронхопневмопатия, бронхиальная астма, плевральные боли, респираторный дистресс, заложенность носа, заложенность придаточных пазух носа и болевые ощущения в них, повышение отделяемого из горла, ларингит, ринорея, чувство сухости в горле.
Со стороны кожи и подкожно-жировой клетчатки: очень часто - кожная сыпь*; часто - отек лица, сухость кожи, зуд кожи*, эритема, фолликулит, гиперпигментация кожи, экзантема, повышенная потливость, ночные поты, алопеция; нечасто - узловатая эритема, высыпания на коже, в т.ч. эритематозная сыпь и зудящие высыпания, пигментация губ, экзема, эритродермия, поверхностные трещины кожи, гиперкератоз, обострение угревых высыпаний, пролежни, розовые угри, себорейный дерматит, пруриго, чувство жжения кожи, десквамация кожи, петехии, фоточувствительные реакции, депигментация кожи.
Новообразования: нечасто - базалиома, мультиформная глиобластома.
Системные реакции: очень часто - слабость*, астения*, периферические отеки; часто - лихорадка, озноб, воспаление слизистых оболочек, сонливость, чувство недомогания; нечасто - повышение температуры, боль в груди, чувство "заложенности" в груди, неустойчивость походки, жажда, гриппоподобный синдром, снижение работоспособности, замедление заживление ран.
Лечение необходимо проводить под наблюдением гематолога или химиотерапевта. Леналидомид - структурный аналог талидомида, обладающего выраженным тератогенным действием (тяжелые и жизнеугрожающие нарушения внутренних органов плода с частотой до 30%). Исследования леналидомида у животных показали результаты, сходные с описанными ранее результатами для талидомида. При применении леналидомида во время беременности риск развития врожденных дефектов очень велик. Неукоснительное соблюдение всех требований "Программы предохранения от беременности" (прилагается к препарату) должно распространяться как на женщин, так и на мужчин. Женщина детородного возраста на фоне лечения должна использовать надежные методы контрацепции в течение 4 нед до начала лечения, во время терапии и в течение 4 нед после окончания лечения, даже в случае перерывов в лечении, а также проводить тест на беременность (чувствительность не менее 25 мМЕ/мл) каждые 4 нед. Нет данных о проникновении леналидомида в семенную жидкость, поэтому мужчины, принимающие ленлидомид должны пользоваться презервативами в течение всего курса лечения и в течение 1 нед после прерывания или прекращения лечения при сексуальном контакте с беременными женщинами или женщинами детородного возраста, не использующими надежные методы контрацепции. К высокоэффективным методам контрацепции относят: п/к гормональные импланты, ВМС с левоноргестрелом, депо-формы медроксипрогестерона, перевязка маточных труб, вазэктомия партнера (подтверждается 2 отрицательными анализами семенной жидкости), гестаген-содержащие контрацептивы, ингибирующие овуляцию (например, дезогестрел). Прием комбинированных пероральных контрацептивов не показан пациенткам с множественной миеломой в связи с повышенным риском тромбоэмболических осложнений на фоне лечения леналидомидов и дексаметазоном, который сохраняется в течение 4-6 нед после прекращения приема пероральных контрацептивов. Эффективность гормональных контрацептивов может быть снижена вследствие одновременного применения дексаметазона. На фоне нейтропении при применении в качестве противозачаточного средства п/к гормональные импланты или ВМС, выделяющие левоноргестрел, необходимо профилактически назначать антибиотики в связи с повышенным риском инфекционных осложнений в момент их постановки. Использование ВМС, выделяющих Cu2+, не рекомендуется в связи с высоким риском развития инфекционных осложнений в момент имплантации и повышенной кровопотери во время менструации, которая может усилить выраженность нейтропении или тромбоцитопении. На фоне комбинированной терапии леналидомидом и дексаметазоном отмечается повышение частоты тромбозов глубоких вен и ТЭЛА у пациентов с множественной миеломой. Факторы риска - тромбоэмболические осложнения в анамнезе, сопутствующая терапия эритропоэтином, заместительная гормональная терапия. Hb выше 13 г% у больных множественной миеломой, получающих лечение леналидомидом и дексаметазоном, предполагает прекращение терапии эритропоэтином. Пациенты должны быть предупреждены о необходимости немедленного обращения к врачу в случае появления таких симптомов как одышка, боль в грудной клетке, отек верхней или нижней конечности. Для профилактики венозной тромбоэмболии, особенно у пациентов, имеющих дополнительные факторы риска, рекомендуется использовать низкомолекулярные гепарины или варфарин. Решение о применении антикоагулянтной терапии следует принимать после тщательной оценки индивидуальных факторов риска. На фоне применения леналидомида/дексаметазона повышен риск развития нейтропении 4 ст. Пациенты должны быть проинформированы о необходимости своевременно сообщать лечащему врачу о любых повышениях температуры выше 38 град.С. При выраженной нейтропении целесообразно применение колониестимулирующих факторов роста. На фоне применения леналидомида/дексаметазона повышен риск развития тромбоцитопении 3 и 4 ст. Рекомендуется тщательный контроль (со стороны и врача, и пациента) симптомов повышенной кровоточивости, включая петехии и кровохарканье. В течение первых 2-х мес лечения еженедельно, а в последующем ежемесячно рекомендуется проводить развернутый анализ крови, включая определение формулы крови, числа лейкоцитов, тромбоцитов, Hb, гематокрита. При сопутствующей ХПН необходимо тщательно контролировать состояние функции почек и дозу препарата. Во время лечения необходим регулярный контроль функции ЩЖ в связи с риском развития гипотиреоза. Нельзя исключить риск нейротоксического действия леналидомида при длительном применении, учитывая структурное сходство его с талидомидом, который известен своим выраженным нейротоксическим действием. В связи с выраженной противоопухолевой активностью леналидомида возможно развитие синдрома лизиса опухоли, особенно при наличии значительной опухолевой массы. Некоторые побочные действия, такие как головокружение, слабость, сонливость и нечеткость зрительного восприятия могут отрицательно повлиять на способность управления автотранспортом и выполнение потенциально опасных видов деятельности, требующих повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. В этой связи при управлении транспортными средствами и работе с механизмами следует проявлять особую осторожность.
Повышает плазменную концентрацию дигоксина (Сmax дигоксина - 114%, AUC - 108%), поэтому на фоне лечения леналидомидом рекомендуется определять концентрацию дигоксина.
Ревлимид
Капсули
1 капс. містить леналидомид 25 мг
21 шт.
Ревлимид - представник нового класу імуномодуляторів, має імуномодулюючу та антиангіогенна дію. Інгібує секрецію прозапальних цитокінів, зокрема ФНП-альфа, інтерлейкін-1бета, 6 і 12 з липосахарид-стимульованих периферичних мононуклеарних клітин крові; підвищує продукцію протизапального цитокіну (інтерлейкін-10) з цих клітин, внаслідок чого відбувається інгібування експресії, але не ферментної активності ЦОГ-2. Індукує проліферацію Т-лімфоцитів і підвищує синтез інтерлейкіну-2 та інтерферону гамма, а також підвищує цитотоксичну активність власних Т-кілерів. Інгібує проліферацію клітин різних ліній гемопоетичних пухлин, головним чином тих, які мають цитогенетичні дефекти хромосоми 5. На моделі диференціації эритроидных клітин-попередниць індукував експресію фетального Hb (яку оцінювали по диференціації CD34 стовбурових гемопоетичних клітин). Пригнічує ангіогенез, блокуючи утворення мікросудин та ендотеліальних каналів, а також міграцію ендотеліальних клітин на моделі ангіогенезу in vitro. Крім того, леналидомид інгібує синтез проангиогенного судинного ендотеліального фактора росту.
Множинна мієлома (у комбінації з дексаметазоном) у пацієнтів, які отримали, принаймні, одну лінію терапії.
иперчувствительность до леналидомиду, вагітність, період лактації, збережений дітородний потенціал, за винятком випадків, коли можливо дотримання всіх необхідних умов програми запобігання від вагітності, неможливість або нездатність пацієнта дотримуватися необхідні заходи контрацепції, дитячий вік до 18 років. Для ЛФ, містять лактозу (додатково): спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорция.
Всередину, капсули слід ковтати цілими, не розламуючи або розжовуючи, 1 раз на день в один і той же час або після прийому їжі, запиваючи водою. Рекомендована початкова доза 25 мг на 1-21 день 28-денного циклу. Дексаметазон у дозі 40 мг приймають 1 раз на день 1-4, 9-12 і 17-20 дні кожного 28-денного циклу у ході перших 4 циклів терапії, а потім по 40 мг 1 раз на день в 1-4 дні кожного наступного 28-денного циклу. При виникненні нейтропенії, тромбоцитопенії або ін. видів токсичності 3 і 4 ст. потрібна модифікація дози в ході лікування або при його поновлення: при зниженні числа тромбоцитів менше 30 тис./мкл лікування припиняють при відновленні кількості тромбоцитів до 30 тис./мкл і більше лікування відновлюють у дозі 15 мг/доб; при кожному подальшому зниженні числа тромбоцитів менше 30 тис./мкл лікування припиняють і при відновленні кількості тромбоцитів до 30 тис./мкл і більше лікування відновлюють у дозі 5 мг менше попередньої дози (не використовувати дози менше 5 мг/добу); при зниженні числа нейтрофілів менше 500/мкл лікування припиняють при відновленні кількості нейтрофілів до 500/мкл і більше і, якщо нейтропенія є єдиним проявом токсичності, лікування відновлюють у дозі 25 мг/добу, при відновленні кількості нейтрофілів до 500/мкл і більше і, якщо є ін. прояви токсичності, лікування відновлюють у дозі 15 мг/доб; при кожному подальшому зниженні числа нейтрофілів менше 500/мкл лікування припиняють і при відновленні кількості нейтрофілів до 500/мкл і більше лікування відновлюють у дозі 5 мг менше попередньої дози (не використовувати дози менше 5 мг/добу). У літніх пацієнтів корекція дози не потрібна, але дозу препарату підбирають обережно з контролем функції нирок під час лікування, оскільки ймовірність порушення функції нирок і, відповідно, чутливість до препарату у старшій віковій групі вище. При ХНН потрібна корекція дози препарату залежно від показників КК: при КК 50 мл/хв і більше - 25 мг/добу, КК 30-50 мл/хв - 10 мг/добу (доза може бути підвищена до 15 мг/добу після 2 циклів терапії при відсутності відповіді на терапію, але хорошою її переносимості), КК менше 30 мл/хв (при відсутності необхідності проведення гемодіалізу) - 15 мг/добу через день, КК менше 30 мл/хв (при необхідності проведення гемодіалізу) - 15 мг/добу 3 рази на тиждень після кожного сеансу гемодіалізу.
У хворих, які отримують Ревлимид/дексаметазон, найбільш часто зустрічалися такі побічні реакції: нейтропенія (39.4%), м'язова слабкість (27.2%), астенія (17.6%), закрепи (23.5%), м'язові судоми (20.1%), тромбоцитопенія (18.4%), анемія (17%), діарея (14.2%), висипання (10.2%).
До найбільш тяжких побічних реакцій ставилися:
- венозна тромбоемболія (тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії);
- нейтропенія 4 ступеня тяжкості.
Нейтропенія і тромбоцитопенія показали найбільшу залежність від дози препарату, що дозволяє їх успішно контролювати шляхом зниження дози Ревлимида (дексаметазону).
Частота побічних реакцій, наведених нижче, визначалася відповідно до наступної градації: дуже часто: (≥1/10), часто (≥ 1/100,
Для більшості побічних ефектів не виявлено відмінностей у частоті розвитку в залежності від виду терапії (Ревлимид/дексаметазон або плацебо/дексаметазон). Тільки відмічені (*) побічні ефекти суттєво частіше зустрічалися у хворих, які отримували лікування Ревлимидом/дексаметазоном.
З боку системи кровотворення: дуже часто - нейтропенія*, тромбоцитопенія*, анемія*; часто - фебрильна нейтропенія, панцитопенія, лейкопенія*, лімфопенія*; нечасто - гранулоцитопенія, гемолітична анемія, аутоімунна гемолітична анемія, гемоліз, моноцитопения, лейкоцитоз, лімфоаденопатія.
З боку серцево-судинної системи: часто - фібриляція передсердь, серцебиття, тромбоз глибоких вен*, зниження АТ*, підвищення артеріального тиску, ортостатична гіпотонія, припливи крові до обличчя; нечасто - застійна серцева недостатність, набряк легенів, недостатність клапанів серця, тріпотіння передсердь, тригеминия, брадикардія, тахікардія, подовження інтервалу QT на ЕКГ, судинний колапс, тромбоз і/або тромбофлебіт поверхневих або глибоких вен кінцівок, петехії, гематома, постфлебітичний синдром, ішемія периферичних судин.
З боку ендокринної системи: часто - синдром Кушинга; нечасто - недостатність кори надниркових залоз, гіпотиреоз, гірсутизм.
З боку органа слуху: часто - запаморочення; нечасто - глухота, зниження слуху, дзвін у вухах, біль або свербіж у вухах.
З боку органу зору: часто - нечіткість зорового сприйняття, катаракта, зниження гостроти зору, підвищення сльозовиділення; нечасто - сліпота, атеросклероз судин сітківки, тромбоз вен сітківки, кератит, набряк століття, кон'юнктивіт, свербіж очей, почервоніння очей, запалення очей, синдром "сухого ока".
З боку травної системи: дуже часто - запор, діарея, нудота; часто - блювання, диспепсія, болі в епігастрії, гастрит, біль у животі, стоматит, сухість у роті, метеоризм; нечасто - шлунково-кишкові кровотечі, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, коліт, гастродуоденіт, відсутність слиновиділення, гастроентерит, болі в області стравоходу, дисфагія, афтозний стоматит, обкладений язик, оніміння слизової оболонки порожнини рота, біль у мові та інших органах порожнини рота, відчуття дискомфорту в епігастрії, кровоточивість ясен, гінгівіт, проктит, геморой.
Інфекції та інвазії: часто - пневмонія*, інфекції верхніх і нижніх відділів дихальних шляхів, герпетичні інфекції, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, кандидоз та інші грибкові ураження слизової оболонки порожнини рота; нечасто - септичний шок, менінгіт, сепсис (у т.ч. на фоні нейтропенії), підгострий ендокардит, бронхопневмонія, пневмоцистна пневмонія, атипова пневмонія, вірусне ураження (оперізувальний лишай) очного нерва, грибкові ураження стоп, бурсит, отит, пустулезная висип, бактеріємія роду Enterobacter, бешихове запалення, кандидоз статевих органів, стравоходу; простатит, запалення підшкірної клітковини, бурсит, синусит, фурункульоз, вірусні ураження анальної області.
Лабораторні показники: часто - гіперглікемія, гіпокаліємія, гіпокальціємія; нечасто - гіперурикемія, гіперфосфатемія, гіпоальбумінемія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпофосфатемія, подовження протромбінового часу, збільшення MHO, подовження АЧТЧ, зниження рівня сечовини в сироватці крові, підвищення в сироватці крові активності ЛФ, ЛДГ, АЛТ, С-реактивного білка, сечовини та креатиніну, підвищення або зниження активності тиреотропного гормону, позитивна реакція на цитомегаловірус, придбана гипогаммаглобулинемия, хромосомні аномалії.
Порушення метаболізму і харчування: дуже часто - збільшення і зниження маси тіла; часто - анорексія, дегідратація, затримка рідини; нечасто - метаболічний ацидоз, цукровий діабет або його прогресувати, дегідратація, кахексія, подагра, підвищення апетиту.
З боку кістково-м'язової системи: дуже часто - м'язові судоми*, м'язова слабкість; часто - міопатія (в т. ч. стероїдна міопатія), міалгія, артралгія, біль у кінцівках, біль у спині, біль у кістках, біль у грудній клітці; нечасто - остеонекроз, атрофія м'язів, м'язові спазми, аміотрофія, набрякання суглобів, скутість у суглобах, нічні судоми, деформація великого пальця стопи, болі в кістках і м'язах.
З боку ЦНС і периферичної нервової системи: часто - інсульт, непритомність, периферична невропатія (у т. ч. сенсорна), запаморочення, збочення смаку, втрата смакової чутливості, парестезії, головний біль, тремор*, гіпестезія*, сонливість, зниження пам'яті; нечасто - внутрішньочерепна кровотеча, тромбоз венозного синуса, тромботичний інсульт, церебральна ішемія, минуще порушення мозкового кровообігу, лейкоэнцефалопатия, вазовагальные напади, нейротоксичність, периферична моторна нейропатія, дизестезия, афонія, дисфонія, порушення уваги, атаксія, порушення рівноваги, афонія, постуральне запаморочення, мимовільні скорочення м'язів, дискінезія, гіперестезія, моторна дисфункція, міастенічний синдром, парестезії слизової оболонки порожнини рота, психомоторна гіперактивність, втрата нюху.
Психічні розлади: дуже часто - безсоння; часто - втрата орієнтації, галюцинації, депресія, агресія, збудження, нервозність, дратівливість, перепади настрою; нечасто - психоз, марення, зміни ментального статусу, загострення депресії, розлади сну, яскраві сновидіння, пригнічений настрій, афективна лабільність, апатія, втрата лібідо, кошмарні сновидіння, особистісні зміни, панічні атаки, тривожний стан.
З боку сечовидільної системи: часто - ниркова недостатність; нечасто - гостра ниркова недостатність, почастішання сечовипускання, нирковий тубулярний некроз, цистит, гематурія, затримка сечі, дизурія, набутий синдром Фанконі, нетримання сечі, поліурія, ніктурія.
З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, гінекомастія, метрорагія, біль у сосках.
З боку дихальної системи: часто - тромбоемболія легеневої артерії, задишка* (у т. ч. при фізичному навантаженні), кашель, бронхіт, захриплість голосу, гикавка, фарингіт, назофарингіт; нечасто - бронхопневмопатия, бронхіальна астма, плевральні болю, респіраторний дистрес, закладеність носа, закладеність придаткових пазух носа і больові відчуття в них, підвищення відокремлюваного з горла, ларингіт, ринорея, відчуття сухості в горлі.
З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: дуже часто - шкірний висип*; часто - набряк обличчя, сухість шкіри, свербіж шкіри, еритема, фолікуліт, гіперпігментація шкіри, висип, підвищена пітливість, нічні поти, алопеція; нечасто - вузлувата еритема, висипання на шкірі, у т. ч. еритематозний висип і сверблячі висипання, пігментація губ, екзема, еритродермія, поверхневі тріщини шкіри, гіперкератоз, загострення вугрових висипань, пролежні, рожеві вугри, себорейний дерматит, пруріго, відчуття печіння шкіри, десквамація шкіри, петехії, фоточутливі реакції, депігментація шкіри.
Новоутворення: нечасто - базаліома, мультиформна глиобластома.
Системні реакції: дуже часто - слабкість*, астенія*, периферичні набряки; часто - лихоманка, озноб, запалення слизових оболонок, сонливість, відчуття нездужання; нечасто - підвищення температури, біль у грудях, відчуття "закладеності" в грудях, нестійкість ходи, спрага, грипоподібний синдром, зниження працездатності, уповільнення загоєння ран.
Лікування необхідно проводити під наглядом гематолога або хіміотерапевта. Леналидомид - структурний аналог талідоміда, має виражену тератогенну дію (важкі жизнеугрожающие і порушення внутрішніх органів плоду з частотою до 30%). Дослідження леналидомида у тварин показали результати, подібні з описаними раніше результатами для талідоміда. При застосуванні леналидомида під час вагітності ризик розвитку вроджених дефектів дуже великий. Неухильне дотримання всіх вимог "Програми запобігання від вагітності" (додається до препарату) має поширюватися як на жінок, так і чоловіків. Жінка дітородного віку на тлі лікування повинна використовувати надійні методи контрацепції протягом 4 тижнів до початку лікування, під час терапії та протягом 4 тижнів після закінчення лікування, навіть у випадку перерв у лікуванні, а також проводити тест на вагітність (чутливість не менше 25 ммо/мл) кожні 4 тижні. Немає даних про проникнення леналидомида у сім'яну рідину, тому чоловіки, які приймають ленлидомид повинні користуватися презервативами протягом усього курсу лікування і протягом 1 тиж після переривання або припинення лікування при сексуальному контакті з вагітними жінками або жінками дітородного віку, які не використовують надійні методи контрацепції. До високоефективних методів контрацепції відносять: п/к гормональні імпланти, ВМС з левоноргестрелом, депо-форми медроксипрогестерону, перев'язка маткових труб, вазектомія партнера (підтверджується 2 негативними аналізами насінної рідини), гестаген-містять контрацептиви, інгібуючі овуляцію (наприклад, дезогестрел). Прийом комбінованих пероральних контрацептивів не показаний пацієнтам з множинною миеломой у зв'язку з підвищеним ризиком тромбоемболічних ускладнень на фоні лікування леналидомидов і дексаметазоном, який зберігається протягом 4-6 тижнів після припинення прийому пероральних контрацептивів. Ефективність гормональних контрацептивів може бути знижена внаслідок одночасного застосування дексаметазону. На тлі нейтропенії при застосуванні як протизаплідний засіб п/к гормональні імпланти або ВМС, що виділяють левоноргестрел, необхідно профілактично призначати антибіотики у зв'язку з підвищеним ризиком інфекційних ускладнень у момент їх постановки. Використання ВМС, що виділяють Cu2 , не рекомендується у зв'язку з високим ризиком розвитку інфекційних ускладнень в момент імплантації та підвищеної крововтрати під час менструації, яка може підсилити виразність нейтропенії або тромбоцитопенії. На фоні комбінованої терапії леналидомидом і дексаметазоном відзначається підвищення частоти тромбозів глибоких вен та ТЕЛА у пацієнтів з множинною миеломой. Фактори ризику - тромбоемболічні ускладнення в анамнезі, супутня терапія эритропоэтином, замісна гормональна терапія. Hb вище 13 г% у хворих множинною миеломой, які отримують лікування леналидомидом і дексаметазоном, передбачає припинення терапії эритропоэтином. Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність негайного звернення до лікаря у разі появи таких симптомів як задишка, біль у грудній клітці, набряк верхньої або нижньої кінцівки. Для профілактики венозної тромбоемболії, особливо у пацієнтів, які мають додаткові фактори ризику, рекомендується використовувати низькомолекулярні гепарини або варфарин. Рішення про застосування антикоагулянтної терапії слід приймати після ретельної оцінки індивідуальних факторів ризику. На тлі застосування леналидомида/дексаметазону підвищений ризик розвитку нейтропенії 4 ст. Пацієнти повинні бути проінформовані про необхідність своєчасно повідомляти лікаря про будь-підвищення температури вище 38 град.С. При вираженій нейтропенії доцільно застосування колонієстимулюючих факторів росту. На тлі застосування леналидомида/дексаметазону підвищений ризик розвитку тромбоцитопенії 3 і 4 ст. Рекомендується ретельний контроль з боку лікаря, і пацієнта) симптомів підвищеної кровоточивості, включаючи петехії і кровохаркання. Протягом перших 2-х міс лікування щотижня, а в подальшому щомісячно рекомендується проводити розгорнутий аналіз крові, включаючи визначення формули крові, числа лейкоцитів, тромбоцитів, Hb, гематокриту. При супутньою ХНН необхідно ретельно контролювати стан функції нирок дозу препарату. Під час лікування необхідний регулярний контроль функції ЩЗ у зв'язку з ризиком розвитку гіпотиреозу. Не можна виключити ризик нейротоксичної дії леналидомида при тривалому застосуванні, враховуючи структурний подібність його з талідомідом, який відомий своїм вираженим нейротоксическим дією. У зв'язку з вираженою протипухлинною активністю леналидомида можливий розвиток синдрому лізису пухлини, особливо при наявності значної пухлинної маси. Деякі побічні дії, такі як запаморочення, слабкість, сонливість і нечіткість зорового сприйняття можуть негативно вплинути на здатність керування автотранспортом і виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій. У цьому зв'язку при управлінні транспортними засобами та роботі з механізмами слід виявляти особливу обережність.
Підвищує плазмову концентрацію дигоксину (Смах дигоксину - 114%, AUC - 108%), тому на тлі лікування леналидомидом рекомендується визначати концентрацію дигоксину.