Купить Неулептил капсулы 10 мг, 50 шт.
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Неулептил капсулы
NEULEPTIL
капсулы
В 1 капсуле содержится: перициазин 10 мг.
Вспомогательные вещества: кальция гидрофссфата дигидрат, магния стеарат, титана диоксид (Е 171), желатин.
В блистере 10 капсул. В пачке картонной 5 блистеров.
Неулептил - Перициазин является нейролептиком из группы пиперидиновых производных фенотиазина, антидофаминергическая активность которого обуславливает развитие терапевтического антипсихотического (без стимулирующего компонента), а также противорвотного и гипотермического эффектов препарата. Однако с антидофаминергической активностью также связано и развитие его побочных эффектов ( экстрапирамидного синдрома, двигательных расстройств и гиперпролактинемии).
Антидофаминергическая активность перициазина является умеренно выраженной, благодаря чему он оказывает умеренное антипсихотическое действие при умеренной выраженности экстрапирамидных расстройств. Благодаря блокирующему влиянию перициазина на адренорецепторы ретикулярной формации ствола головного мозга и центральные гистаминовые рецепторы, препарат оказывает отчетливое седативное действие, которое также может быть желательным клиническим эффектом, особенно при злобно-раздражительном и гневливом видах аффекта, причем уменьшение агрессивности не сопровождается возникновением вялости и заторможенности. По сравнению с хлорпромазином перициазин обладает более выраженным антисеротониновым, противорвотным и центральным седативным действием, но менее выраженным антигистаминным действием.
Перициазин уменьшает агрессивность, возбудимость, расторможенность, благодаря чему он эффективен при нарушениях поведения. Из-за нормализующего влияния на поведение перициазин получил название «корректор поведения».
Блокада периферических Н 1 -гистаминовых рецепторов обуславливает противоаллергическое действие препарата. Блокада периферических адренергических структур проявляется его гипотензивным действием. Помимо этого препарат обладает холинолитической активностью.
- Острые психотические расстройства.
- Хронические психотические расстройства, такие как шизофрения.
- Хронические нешизофренические бредовые расстройства.
- Хронические галлюцинаторные психозы (для лечения и профилактики рецидивов).
- Гиперчувствительность к перициазину и/или другим ингредиентам препарата.
- Закрытоугольная глаукома.
- Задержка мочи на фоне заболеваний предстательной железы.
- Агранулоцитоз в анамнезе.
- Порфирия в анамнезе.
- Сопутствующая терапия допаминергическими агонистами: леводопа, амантадином, апоморфином, бромокриптином, каберголином, энтакапоном, лисуридом, перголидом, пирибенидилом, прамипексолом, хинаголидом, ропиниролом, за исключением их применения у пациентов с болезнью Паркинсона .
- Сосудистая недостаточность (коллапс).
- Острое отравление веществами, угнетающими ЦНС, или кома.
- Сердечная недостаточность.
- Феохромоцитома.
- Миастения тяжелая псевдопаралитическая (болезнь Эрба-Гольдфлама).
- Детский возраст.
С осторожностью:
- У пациентов с предрасполагающими факторами для развития желудочковых аритмий (пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями, врожденным удлиненным интервалом QT, брадикардией, гипокалиемией, гипомагниемией, голодающих и/или злоупотребпяющих алкоголем, получающих сопутствующую терапию препаратами, способными удлинять интервал ОТ и/или вызывать выраженную брадикардию менее 55 ударов в минуту, замедлять внутрисердечную проводимость, или изменять электролитный состав крови), так как фенотиазиновые нейролептики в очень редких случаях могут вызывать удлинение интервала QТ (этот эффект зависит от дозы) и увеличивать риск развития тяжелых желудочковых аритмий, включая двунаправленную желудочковую тахикардию типа «пируэт», которая может представлять опасность для жизни (внезапная смерть).
- У пациентов с почечной и/или печеночной недостаточностью (риск кумуляции препарата).
- У пациентов пожилого возраста (имеется повышенная предрасположенность к развитию постуральной гипотонии, чрезмерному гипотензивному и седативному эффектам, развитию экстрапирамидных расстройств, гипертермии в жаркую и гипотермии в холодную погоду, запоров, паралитической кишечной непроходимости и задержки мочи при заболеваниях предстательной железы, имеется риск накопления препарата из-за снижения функции печени и почек).
- У пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями (в связи с опасностью для них возможных гипотензивного и хинидиноподобного эффектов, способности препарата вызывать тахикардию).
- У пациентов пожилого возраста с деменцией и пациентов с факторами риска развития инсульта (у пациентов пожилого возраста с деменцией наблюдалось троекратное увеличение частоты развитая инсультов).
- У пациентов с факторами риска развития тромбоэмболии.
- У пациентов с эпилепсией, не получающих адекватной противосудорожной терапии (нейролептики из группы фенотиазина снижают порог судорожной готовности).
- У пациентов с болезнью Паркинсона.
- У пациентов о гипертиреозом (повышение риска развития агранулоцитоза при применении перициазина в сочетании с препаратами для лечения гипертиреоза).
- У пациентов с изменениями картины крови (повышенный риск развития лейкопении или агранулоцитоза).
- У пациентов с раком молочной железы (возможность прогрессирования заболевания в связи с повышением уровня пролактана в крови).
Желательно поддерживать психическое здоровье матери во время беременности с целью предотвращения декомпенсации. Если для поддержания психического равновесия необходима лекарственная терапия, то она должна начинаться и продолжаться на эффективных дозах в течение всей беременности. Экспериментальные исследования у животных не выявили тератогенного действия перициазина. Изучения тератогенного действия перициазина у человека не проводилось, отсутствуют данные о влиянии приема перициазина во время беременности на развитие головного мозга плода, однако анализ беременностей, которые протекали на фоне приема перициазина, показал отсутствие у него специфических тератогенных эффектов. Таким образом, риск тератогенного действия препарата, если он и имеется, является незначительным.
Назначение перициазина при беременности возможно, но всякий раз необходимо сопоставлять пользу для матери с риском для плода. Целесообразно ограничивать продолжительность назначения препарата во время беременности.
В редких случаях сообщалось о появлении следующих расстройств у новорожденных, матери которых получали длительное время лечение большими дозами перициазина: тахикардия, гипервозбудимость, вздутие живота, задержка отхождения мекония, связанные с атропиноподобным действием препарата, которое может потенцироваться в случае его комбинации с корректирующими противопаркинсоническими средствами, угнетающими холинергическую передачу в ЦНС; экстрапирамидные расстройства (мышечный гипертонус, тремор); седация.
По возможности в конце беременности желательно уменьшать дозы перициазина и корректирующих его противопаркинсонических средств, способных потенцировать атропиноподобное действие нейролептиков.
У новорожденных следует контролировать состояние нервной системы и функцию желудочно-кишечного тракта.
В связи с отсутствием данных о проникновении препарата в грудное молоко не рекомендуется проводить грудное вскармливание во время приема препарата.
Неулептил, капсулы 10 мг, предназначен для приема внутрь взрослыми пациентами. У детей следует использовать Неулептил 4% раствор для приема внутрь.
Режим дозирования значительно варьирует в зависимости от показаний и состояния пациента. Дозы препарата должны подбираться индивидуально. Если позволяет состояние пациента, то лечение должно начинаться с низких доз, которые затем могут постепенно увеличиваться. Всегда следует использовать минимальную эффективную дозу.
Суточная доза должна разделяться на 2 или 3 приема и большая часть дозы всегда должна приниматься вечером. У взрослых суточная доза может колебаться от 30 мг до 100 мг. Максимальная суточная доза составляет 200 мг.
Лечение острых и хронических психотических расстройств: начальная суточная доза составляет 70 мг (разделенная на 2-3 приема). Суточная доза может увеличиваться на 20 мг в неделю до достижения оптимального эффекта (в среднем до 100 мг в сутки). В исключительных случаях суточная доза может увеличиваться до 200 мг.
Коррекция нарушений поведения: начальная суточная доза составляет 10-30 мг.
Лечение пациентов пожилого возраста: дозы снижаются в 2-4 раза.
При приеме перициазина рекомендуется регулярно контролировать состав периферической крови, особенно в случае появления лихорадки или присоединения инфекции (возможность развития лейкопении и агранулоцитоза). В случае выявления существенных изменений в периферической крови (лейкоцитоз, гранулоцитопения) лечение перициазином должно быть прекращено.
Злокачественный нейролептический синдром - в случае необъяснимого повышения температуры тела лечение перициазином должно быть прекращено, так как оно может быть проявлением злокачественного нейролептического синдрома, ранними проявлениями которого также может быть появление вегетативных расстройств (таких, как повышенная потливость, неустойчивость пульса и артериального давления).
Вследствие способности препарата снижать порог судорожной готовности, при приеме перициазина больными с эпилепсией за ними следует проводить тщательное клиническое и, по возможности, электроэнцефалографическое наблюдение.
За исключением особых случаев, перициазин не следует применять у пациентов с болезнью Паркинсона. Нейролептики группы производных фенотиазина способны дозозависимо удлинять интервал QT, что, как известно, может увеличивать риск развития тяжелых желудочковых нарушений ритма, включая опасную для жизни двунаправленную желудочковую тахикардию типа «пируэт». Риск их возникновения увеличивается при наличии брадикардии, гипокалиемии и при удлинении интервала QТ (врожденном или приобретенном под влиянием лекарственных средств, увеличивающих продолжительность интервала QТ). Перед назначением терапии нейролептиками, если позволяет состояние пациента, необходимо исключить наличие факторов, предрасполагающих к развитию этих тяжелых аритмий (брадикардии менее 55 ударов в минуту, гипокалиемии, гипомагниемии, замедления внутрижелудочковой проводимости и врожденного удлиненного интервала QТ или удлиненного интервала QT при применении других препаратов, удлиняющих интервал QТ). Контроль за этими факторами риска следует проводить и во время лечения препаратом.
В случае появления на фоне приема перициазина вздутия живота и болей в брюшной полости, следует провести необходимое обследование на предмет исключения кишечной непроходимости, так как развитие этого побочного эффекта требует проведения необходимых неотложных мероприятий. Особенно тщательный контроль за состоянием пациентов и соблюдение особой осторожности требуется при назначении перициазина и других нейролептиков пациентам пожилого возраста, пациентам с сердечно-сосудистыми заболеваниями, пациентам с печеночной и почечной недостаточностью, пациентам пожилого возраста с деменцией и пациентам, имеющим факторы риска развития инсульта.
В рандомизированных клинических исследованиях по сравнению некоторых атипических нейролептиков с плацебо, проведенных у пациентов пожилого возраста с деменцией, наблюдалось троекратное увеличение риска развития цереброваскулярных событий. Механизм этого риска не известен. Нельзя исключить увеличение такого риска при приеме других нейролептиков или в других популяциях пациентов, поэтому перициазин следует с осторожностью назначать пациентам с факторами риска развития инсульта.
У пациентов пожилого возраста с психозами, связанными с деменцией, при лечении антипсихотическими препаратами наблюдалось повышение риска наступления смерти. Анализ 17-ти плацебо-контролируемых исследований (средней продолжительностью более 10 недель) показал, что большинство пациентов, получавших атипические антипсихотические препараты, имели в 1,6-1,7 раз больший риск смерти, чем пациенты, получавшие плацебо. Хотя причины смерти в клинических исследованиях с атипическими антипсихотическими препаратами варьировали, большинство причин смертей было или сердечно-сосудистыми (например, сердечная недостаточность, внезапная смерть), или инфекционными (например, пневмония ) по природе. Наблюдательные исследования подтвердили, что подобно лечению атипическими антипсихотическими средствами, лечение обычными антипсихотическими средствами также может увеличивать смертность. Степень, до которой увеличение смертности может быть обусловлено антипсихотическим препаратом, а не некоторыми особенностями пациентов, не ясна.
При применении антипсихотических препаратов наблюдались случаи венозной тромбоэмболии, иногда фатальной. Поэтому перициазин следует применять с осторожностью у пациентов с факторами риска развития тромбоэмболии.
В связи с возможностью развития синдрома отмены при резком прекращении лечения высокими дозами перициазина отмену препарата при его использовании в высоких дозах следует проводить постепенно.
В связи с возможностью развития фотосенсибилизации, пациентам, получающим перициазин, следует рекомендовать избегать пребывания под прямыми солнечными лучами.
В связи с тем, что у лиц, часто обращающихся с фенотиазинами, в очень редких случаях возможно развитие контактной сенсибилизации кожи к фенотиазинам, следует избегать прямого контакта препарата с кожей.
Во время лечения нельзя принимать алкоголь и содержащие алкоголь препараты, так как при этом потенцирование седативного эффекта приводит к снижению реакции, что может быть опасным для лиц, управляющих транспортными средствами и механизмами. Следует информировать пациентов, особенно являющихся водителями транспортных средств, или лиц, работающих с другими механизмами, о возможности появления у них сонливости.
Противопоказанные комбинации: с дофаминергическими агонистами ( леводопа, амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лисурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол) у пациентов без болезни Паркинсона - взаимный антагонизм между дофаминергическими агонистами и перициазином. Не следует проводить лечение вызванных приемом нейролептика экстрапирамидных расстройств с помощью дофаминергических агонистов (снижение или потеря нейролептической активности) - в этом случае более показано применение антихолинергических противопаркинсонических средств.
Нерекомендованные комбинации: с дофаминергическими агонистами (леводопа, амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лисурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол) у пациентов с болезнью Паркинсона - взаимный антагонизм между дофаминергическими агонистами и перициазином. Дофаминергические агонисты могут усилить психотические расстройства. Если пациентам с болезнью Паркинсона, получающим дофаминергические агонисты, требуется лечение нейролептиком, то у них следует провести их отмену путем постепенного снижения доз (внезапная отмена дофаминергических агонистов может увеличить риск развития злокачественного нейролептического синдрома). При использовании перициазина совместно с препаратом леводопа следует использовать минимально эффективные дозы обоих препаратов. С алкоголем - потенцирование седативного эффекта, вызываемого перициазином. С амфетамином, клонидином, гуанетидином - эффект этих препаратов уменьшается при одновременном приеме с нейролептиками. С сультопридом - увеличение риска развития желудочковых нарушений ритма, в частности, фибрилляции желудочков .
Комбинации лекарственных средств, при применении которых требуется соблюдение осторожности: с лекарственными средствами, способными увеличивать интервал ОТ (антиаритмики IA и III класса, моксифлоксацин, эритромицин, метадон, мефлохин, сертиндол, трициклические антидепрессанты, соли лития и цизалрид и другие) - увеличение риска развития аритмий . С тиазидными диуретиками - возрастает риск возникновения аритмий, в связи с возможностью развития электролитных расстройств (гилокалиемия, гиломагниемия). С гипотензивными средствами, особенно альфа-адреноблокаторами - увеличение гипотензивного действия и риска развития ортостатической гипотонии (аддитивное действие). Для клонидина и гуанетидина см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами», подраздел «Нерекомендованные комбинации лекарственных средств». С другими лекарственными средствами, обладающими угнетающим действием на ЦНС: производными морфина (анальгетики, противокашлевые средства), барбитуратами, бензодиазепинами, небензодиазепиновыми анксиолитиками, снотворными, нейролептиками, антидепрессантами с седативным эффектом ( амитриптилин, доксепин, миансерин, миртазапин, тримипрамин ), блокаторами гистаминовых H 1 рецепторов с седативным эффектом, гипотензивными средствами центрального действия, баклофеном, талидомидом, пизотифеном - опасность дополнительного угнетающего воздействия на ЦНС, угнетения дыхания. С трициклическими антидепрессантами, ингибиторами МАО, мапротилином - увеличение риска развития злокачественного нейролептического синдрома, возможно усиление и увеличение продолжительности седативного и антихолинергического эффектов. С атропином и другими холинолитиками, а также лекарственными средствами с холинолитическим действием (имипраминовые антидепрессанты, антихолинергические противопаркинсонические препараты, дизопирамид ) - возможность кумуляции нежелательных эффектов, связанных с холинолитическим действием, таких как задержка мочи, запоры, сухость во рту, тепловой удар и т. п.,- а также уменьшения антипсихотического эффекта нейролептиков. С бета-адреноблокаторами - риск развития гипотонии, особенно ортостатической (аддитивное действие), и риск развития необратимой ретинопатии, аритмий и поздней дискинезий. С гепатотоксическими препаратами - увеличение риска гепатотоксического действия. С солями лития - снижение всасывания в желудочно-кишечном тракте, увеличение скорости выведения лития, усиление выраженности экстрапирамидных нарушений ; причем ранние признаки интоксикации литием ( тошнота и рвота ) могут маскироваться противорвотным эффектом фенотиазинов. С альфа- и бета-адреностимуляторами ( эпинефрин, эфедрин ) - уменьшение их эффектов, возможно парадоксальное снижение артериального давления. С антитиреоидными препаратами - увеличение риска развития агранулоцитоза. С апоморфином - уменьшение рвотного действия апоморфина, усиление его угнетающего действия на ЦНС. С гипогликемическими препаратами - при сочетании с нейролептиками возможно снижение гипогликемического действия, что может потребовать увеличения их доз.
Комбинации лекарственных средств, при применении которых имеется взаимодействие, которое следует принимать во внимание: с антацидами (соли, оксиды и гидроксиды магния, алюминия и кальция) - снижение абсорбции перициазина в желудочно-кишечном тракте. По возможности интервал между приемом антацидов и перициазина должен составлять не менее двух часов. С бромокриптином - повышение плазменной концентрации пролактина при приеме перициазина препятствует эффектам бромокриптина. Со средствами для снижения аппетита (за исключением фенфлурамина ) - уменьшение их эффекта.
Симптомы: угнетение ЦНС, прогрессирующее от сонливости до комы с арефлексией. У пациентов с начальными проявлениями интоксикации или интоксикацией средней тяжести могут наблюдаться беспокойство, спутанность сознания, ажитация, возбужденное или дерилиозное состояние. К другим проявлениям передозировки относятся: снижение артериального давления, тахикардия, желудочковые аритмии, изменения ЭКС коллапс, гипотермия, сужение зрачка, тремор, мышечные подергивания, спазм или ригидность мышц, судороги, дистонические движения, мышечная гипотония, затруднение глотания, угнетение дыхания, апноэ, цианоз. Также возможно появление полиурии, приводящей к дегидратации, и тяжелых экстрапирамидных дискинезий .
Лечение: должно быть симптоматическим и проводиться в специализированном отделении, где возможно организовать мониторинг функций дыхания и сердечно-сосудистой системы и продолжать его до полного устранения явлений передозировки. Если после приема препарата прошло менее 6-ти часов, то следует провести промывание желудка или аспирацию его содержимого. Применение рвотных средств противопоказано из-за опасности аспирации рвотных масс на фоне заторможенности и/или экстрапирамидных расстройств . Возможно применение активированного угля. Специфического антидота нет. Лечение должно быть направлено на поддержание жизненно-важных функций организма. При снижении артериального давления больного необходимо перевести в горизонтальное положение с приподнятыми ногами. Показано инфузионное внутривенное введение жидкости. В случае, если введение жидкости оказывается недостаточным для устранения гипотонии, возможно введение норэпинефрина, допамина или фенилэфрина . Введение эпинефрина противопоказано, При гипотермии можно ждать ее самостоятельного разрешения, за исключением случаев, когда температура тела снижается до уровня, при котором возможно развитие сердечных аритмий (то есть до 29,4 °С). Желудочковые или наджелудочковые тахиаритмии обычно реагируют на восстановление нормальной температуры тела и устранение гемодинамических и метаболических расстройств. При сохранении опасных для жизни нарушений ритма может потребоваться введение антиаритмиков. Следует избегать применения лидокаина и, по возможности, длительно действующих антиаритмических средств. При угнетении ЦНС и дыхания может потребоваться переведение пациента на искусственную вентиляцию легких и проведение антибиотикотерапии для профилактики легочных инфекций. Тяжелые дистонические реакции обычно реагируют на внутримышечное или внутривенное введение проциклидина (5-10 мг) или орфенадрина (20-40 мг). Судороги могут купироваться внутривенным введением диазепама . При экстрапирамидных расстройствах внутримышечно применяются антихолинергические противопаркинсонические средства.
Хранить в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25°С.
5 лет.
Неулептил капсули
NEULEPTIL
капсули
В 1 капсулі міститься: перициазин 10 мг.
Допоміжні речовини: кальцію гидрофссфата дигідрат, магнію стеарат, титану діоксид (Е 171), желатин.
10 капсул у блістері. У пачці картонній 5 блістерів.
Неулептил - Перициазин є нейролептиком з групи пиперидиновых похідних фенотіазину, антидофаминергическая активність якого обумовлює розвиток терапевтичного антипсихотичної (без стимулюючого компонента), а також протиблювотної та гіпотермічного ефектів препарату. Однак з антидофаминергической активністю також пов'язане і розвиток його побічних ефектів ( екстрапірамідних синдрому, рухових розладів та гіперпролактинемії).
Антидофаминергическая активність перициазина є помірно вираженою, завдяки чому він чинить помірну антипсихотичну дію при помірній вираженості екстрапірамідних розладів. Завдяки блокуючого впливу перициазина на адренорецептори ретикулярної формації стовбура головного мозку та центральні гістамінові рецептори, препарат має виразне седативну дію, що також може бути бажаним клінічним ефектом, особливо при злобно-дратівливий і гнівному видах афекту, причому зменшення агресивності не супроводжується виникненням млявості і загальмованості. Порівняно з хлорпромазином перициазин володіє більш вираженим антисеротониновым, протиблювотну та центральним седативною дією, але менш виражену антигістамінну дію.
Перициазин зменшує агресивність, збудливість, розгальмованість, завдяки чому він ефективний при порушеннях поведінки. З-за нормалізує впливу на поведінку перициазин отримав назву «коректор поведінки».
Блокада периферичних Н 1-гістамінових рецепторів зумовлює протиалергічну дію препарату. Блокада периферичних адренергічних структур проявляється його гіпотензивну дію. Крім цього препарат має холіноблокуючу активністю.
- Гострі психотичні розлади.
- Хронічні психотичні розлади, такі як шизофренія.
- Хронічні нешизофренические маревні розлади.
- Хронічні галюцинаторні психози (для лікування і профілактики рецидивів).
- Гіперчутливість до перициазину та/або інших інгредієнтів препарату.
- Закритокутова глаукома.
- Затримка сечі на фоні захворювань передміхурової залози.
- Агранулоцитоз в анамнезі.
- Порфирія в анамнезі.
- Супутня терапія дофамінергічними агоністами: леводопа, амантадином, апоморфіном, бромокриптином, каберголином, энтакапоном, лисуридом, перголидом, пирибенидилом, прамипексолом, хинаголидом, ропиниролом, за винятком їх застосування у пацієнтів з хворобою Паркінсона .
- Судинна недостатність (колапс).
- Гостре отруєння речовинами, що пригнічують ЦНС, або кома.
- Серцева недостатність.
- Феохромоцитома.
- Міастенія тяжка псевдопаралітична (хвороба Ерба-Гольдфлама).
- Дитячий вік.
З обережністю:
- У пацієнтів з сприятливими факторами для розвитку шлуночкових аритмій (пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями, вродженими подовженим інтервалом QT, брадикардією, гіпокаліємією, гіпомагніємією, голодуючих та/або злоупотребпяющих алкоголем, які отримують супутню терапію препаратами, які можуть подовжувати інтервал ВІД і/або викликати виражену брадикардію менше 55 ударів в хвилину, уповільнювати внутрисердечную провідність, або змінити електролітний склад крові), так як фенотіазинові нейролептики в дуже рідкісних випадках можуть спричиняти подовження інтервалу QТ (цей ефект залежить від дози) і збільшувати ризик розвитку тяжких шлуночкових аритмій, включаючи двонаправлений шлуночкову тахікардію типу «пірует», яка може становити небезпеку для життя (раптова смерть).
- У пацієнтів з нирковою та/або печінковою недостатністю (ризик кумуляції препарату).
- У пацієнтів літнього віку (є підвищена схильність до розвитку постуральної гіпотонії, надмірного гіпотензивного та седативного ефектів, розвитку екстрапірамідних розладів, гіпертермії в жарку і гіпотермії в холодну погоду, запорів, паралітичної кишкової непрохідності й затримки сечі при захворюваннях передміхурової залози, є ризик накопичення препарату через зниження функції печінки і нирок).
- У пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (у зв'язку з небезпекою для них можливих гіпотензивного і хинидиноподобного ефектів, здатність препарату викликати тахікардію).
- У пацієнтів літнього віку з деменцією та пацієнтів з факторами ризику розвитку інсульту (у пацієнтів літнього віку з деменцією спостерігалося триразове збільшення частоти розвинена інсультів).
- У пацієнтів з факторами ризику розвитку тромбоемболії.
- У пацієнтів з епілепсією, які не отримують адекватної протисудомної терапії (нейролептики з групи фенотіазину знижують поріг судомної готовності).
- У пацієнтів з хворобою Паркінсона.
- У пацієнтів про гіпертиреозом (підвищення ризику розвитку агранулоцитозу при застосуванні перициазина в поєднанні з препаратами для лікування гіпертиреозу).
- У пацієнтів із змінами картини крові (підвищений ризик розвитку лейкопенії або агранулоцитозу).
- У пацієнтів з раком молочної залози (можливість прогресування захворювання у зв'язку з підвищенням рівня пролактана в крові).
Бажано підтримувати психічне здоров'я матері під час вагітності з метою запобігання декомпенсації. Якщо для підтримки психічної рівноваги необхідна лікарська терапія, то вона повинна починатися і продовжуватися на ефективних дозах протягом всієї вагітності. Експериментальні дослідження у тварин не виявили тератогенної дії перициазина. Вивчення тератогенної дії перициазина у людини не проводилося, відсутні дані про вплив прийому перициазина під час вагітності на розвиток головного мозку плода, однак аналіз вагітності, які протікали на тлі прийому перициазина, показав відсутність у нього специфічних тератогенних ефектів. Таким чином, ризик тератогенної дії препарату, якщо він і є, є незначним.
Призначення перициазина при вагітності можливе, але всякий раз необхідно зіставляти користь для матері з ризиком для плоду. Доцільно обмежувати тривалість призначення препарату під час вагітності.
У рідкісних випадках повідомлялося про появу наступних розладів у новонароджених, матері яких отримували тривалий час лікування великими дозами перициазина: тахікардія, гіперзбудливість, здуття живота, затримка відходження меконію, пов'язані з атропіноподібною дією препарату, яке може потенціюватися у разі його комбінації з коригуючими протипаркінсонічними засобами, що пригнічують холінергічну передачу в ЦНС; екстрапірамідні розлади (м'язовий гіпертонус, тремор); седація.
По можливості в кінці вагітності бажано зменшувати дози перициазина і коригувальних його протипаркінсонічних засобів, здатних потенціювати атропиноподобное дія нейролептиків.
У новонароджених слід контролювати стан нервової системи і функцію шлунково-кишкового тракту.
У зв'язку з відсутністю даних про проникнення препарату в грудне молоко не рекомендується проводити грудне вигодовування під час прийому препарату.
Неулептил, капсули 10 мг, призначений для прийому всередину дорослими пацієнтами. У дітей слід використовувати Неулептил 4% розчин для прийому всередину.
Режим дозування значно варіює залежно від показань і стану пацієнта. Дози препарату повинні підбиратися індивідуально. Якщо дозволяє стан пацієнта, то лікування повинно починатися з низьких доз, які потім можуть поступово збільшуватися. Завжди слід використовувати мінімальну ефективну дозу.
Добова доза повинна розділятися на 2 або 3 прийоми і більша частина дози завжди повинна прийматися ввечері. У дорослих добова доза може коливатися від 30 мг до 100 мг. Максимальна добова доза становить 200 мг.
Лікування гострих і хронічних психотичних розладів: початкова добова доза становить 70 мг (розподілена на 2-3 прийоми). Добова доза може збільшуватися на 20 мг на тиждень до досягнення оптимального ефекту (в середньому до 100 мг на добу). У виняткових випадках добова доза може збільшуватися до 200 мг.
Корекція порушень поведінки: початкова добова доза становить 10-30 мг.
Лікування пацієнтів літнього віку: дози знижуються в 2-4 рази.
При прийомі перициазина рекомендується регулярно контролювати склад периферичної крові, особливо у разі появи пропасниці або приєднання інфекції (можливість розвитку лейкопенії і агранулоцитозу). У разі виявлення істотних змін в периферичній крові (лейкоцитоз, гранулоцитопенія) лікування перициазином повинно бути припинено.
Злоякісний нейролептичний синдром - у разі нез'ясовного підвищення температури тіла лікування перициазином повинно бути припинено, оскільки воно може бути проявом злоякісного нейролептичного синдрому, ранніми проявами якого також може бути поява вегетативних розладів (таких, як підвищена пітливість, нестійкість пульсу і артеріального тиску).
Внаслідок здатності препарату знижувати поріг судомної готовності, при прийомі перициазина хворими на епілепсію, за ними слід проводити ретельне клінічне і, по можливості, електроенцефалографічне спостереження.
За винятком особливих випадків, перициазин не слід застосовувати у пацієнтів з хворобою Паркінсона. Нейролептики групи похідних фенотіазину здатні дозозалежно подовжувати інтервал QT, що, як відомо, може збільшувати ризик розвитку тяжких шлуночкових порушень ритму, включаючи небезпечну для життя двонаправлену шлуночкову тахікардію типу «пірует». Ризик їх виникнення збільшується при наявності брадикардії, гіпокаліємії та при подовженні інтервалу QT (природженому або придбаному під впливом лікарських засобів, які збільшують тривалість інтервалу QT). Перед призначенням терапії нейролептиками, якщо дозволяє стан пацієнта, необхідно виключити наявність факторів, що привертають до розвитку важких аритмій (брадикардії менше 55 ударів в хвилину, гіпокаліємії, гіпомагніємії, уповільнення внутрішньошлуночкової провідності і вродженого подовженого інтервалу QT або подовженого інтервалу QT при застосуванні інших препаратів, що подовжують інтервал QT). Контроль за цими факторами ризику слід проводити і під час лікування препаратом.
У разі появи на тлі прийому перициазина здуття живота і болю в черевній порожнині, слід провести необхідне обстеження на предмет виключення кишкової непрохідності, так як розвиток цього побічного ефекту вимагає проведення необхідних термінових заходів. Особливо ретельний контроль за станом пацієнтів і дотримання особливої обережності потрібно при призначенні перициазина та інших нейролептиків пацієнтам літнього віку, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, пацієнтам з печінковою та нирковою недостатністю, пацієнтам літнього віку з деменцією та пацієнтам, які мають фактори ризику розвитку інсульту.
У рандомізованих клінічних дослідженнях порівняно деяких атипових нейролептиків з плацебо, проведених у пацієнтів літнього віку з деменцією, спостерігалося триразове збільшення ризику розвитку цереброваскулярних подій. Механізм цього ризику невідомий. Не можна виключити збільшення такого ризику при застосуванні інших нейролептиків або в інших популяціях пацієнтів, тому перициазин слід з обережністю призначати пацієнтам з факторами ризику розвитку інсульту.
У пацієнтів похилого віку з психозами, пов'язаними з деменцією, при лікуванні антипсихотичними препаратами спостерігалося підвищення ризику настання смерті. Аналіз 17-ти плацебо-контрольованих досліджень (середньої тривалістю більше 10 тижнів) показав, що більшість пацієнтів, які отримували атипові антипсихотичні препарати, мали в 1,6-1,7 разів більший ризик смерті, ніж пацієнти, які отримували плацебо. Хоча причини смерті в клінічних дослідженнях з атипическими антипсихотичними препаратами варіювали, більшість причин смертей було або серцево-судинними (наприклад, серцева недостатність, раптова смерть), або інфекційні (наприклад, пневмонія ) по природі. Спостережні дослідження підтвердили, що подібно лікуванню атипическими антипсихотичними засобами, лікування звичайними антипсихотичними засобами може збільшувати смертність. Ступінь, до якої збільшення смертності може бути обумовлено антипсихотичним препаратом, а не деякими особливостями пацієнтів, не ясна.
При застосуванні антипсихотичних препаратів спостерігалися випадки венозної тромбоемболії, іноді фатальної. Тому перициазин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з факторами ризику розвитку тромбоемболії.
У зв'язку з можливістю розвитку синдрому відміни при різкому припиненні лікування високими дозами перициазина скасування препарату при його використанні у високих дозах слід проводити поступово.
У зв'язку з можливістю розвитку фотосенсибілізації, пацієнтам, які отримують перициазин, слід рекомендувати уникати перебування під прямими сонячними променями.
У зв'язку з тим, що у осіб, що часто обертаються з фенотіазинами, в дуже рідкісних випадках можливий розвиток контактної сенсибілізації шкіри до фенотиазинам, слід уникати прямого контакту препарату зі шкірою.
Під час лікування не можна приймати алкоголь і містять алкоголь препарати, так як при цьому потенціювання седативного ефекту призводить до зниження реакції, що може бути небезпечним для осіб, які керують транспортними засобами і механізмами. Слід інформувати пацієнтів, особливо є водіями транспортних засобів, або осіб, що працюють з іншими механізмами, про можливість появи у них сонливості.
Протипоказані комбінації: з дофамінергічними агоністами ( леводопа, амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лисурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол) у пацієнтів без хвороби Паркінсона - взаємний антагонізм між дофамінергічними агоністами і перициазином. Не слід проводити лікування викликаних прийомом нейролептика екстрапірамідних розладів за допомогою дофамінергічних агоністів (зниження або втрата нейролептичної активності) - в цьому випадку більш показано застосування антихолінергічних протипаркінсонічних засобів.
Нерекомендовані комбінації: з дофамінергічними агоністами (леводопа, амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лисурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол) у пацієнтів з хворобою Паркінсона - взаємний антагонізм між дофамінергічними агоністами і перициазином. Дофамінергічні агоністи можуть посилити психотичні розлади. Якщо пацієнтам з хворобою Паркінсона, які отримують дофамінергічні агоністи, потрібне лікування нейролептиком, то в них слід провести їх скасування шляхом поступового зниження доз (раптова відміна дофамінергічних агоністів може збільшити ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому). При використанні перициазина спільно з препаратом леводопа слід використовувати мінімально ефективні дози обох препаратів. З алкоголем - потенціювання седативного ефекту, що викликається перициазином. З амфетаміном, клонідином, гуанетидином - ефект цих препаратів зменшується при одночасному прийомі з нейролептиками. З сультопридом - збільшення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, зокрема, фібриляції шлуночків .
Комбінації лікарських засобів, при застосуванні яких необхідно дотримуватися обережності: з лікарськими засобами, здатними збільшувати інтервал ВІД (антіарітмікі IA і III класу, моксифлоксацин, еритроміцин, метадон, мефлохін, сертиндол, трициклічні антидепресанти, солі літію і цизалрид та інші) - збільшення ризику розвитку аритмій . З тіазидними діуретиками - збільшується ризик виникнення аритмій, у зв'язку з можливістю розвитку електролітних розладів (гилокалиемия, гиломагниемия). З гіпотензивними засобами, особливо альфа-адреноблокаторами - посилення гіпотензивної дії та ризику розвитку ортостатичної гіпотонії (адитивна дія). Для клонідину та гуанетидину див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами», підрозділ «Нерекомендовані комбінації лікарських засобів». З іншими лікарськими засобами, що володіють пригнічуючою дією на ЦНС: похідні морфіну (анальгетики, протикашльові засоби), барбітуратами, бензодіазепінами, небензодиазепиновыми анксиолітиками, снодійними, нейролептиками, антидепресантами з седативним ефектом ( амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін ), блокаторами гістамінових H 1 рецепторів з седативним ефектом, гіпотензивними засобами центральної дії, баклофеном, талідомідом, пізотифеном - небезпека додаткового пригнічуючої дії на ЦНС, пригнічення дихання. З трициклічними антидепресантами, інгібіторами МАО, мапротилином - збільшення ризику розвитку злоякісного нейролептичного синдрому, можливо посилення і збільшення тривалості седативного та антихолінергічного ефектів. З атропіном та іншими холінолітиками, а також лікарськими засобами з холінолітичною дією (іміпрамінові антидепресанти, антихолінергічні протипаркінсонічні препарати, дизопірамід ) - можливість кумуляції небажаних ефектів, пов'язаних з холінолітичною дією, таких як затримка сечі, запори, сухість у роті, тепловий удар тощо,- а також зменшення антипсихотичного ефекту нейролептиків. З бета-адреноблокаторами - ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивна дія), і ризик розвитку необоротної ретинопатії, аритмій і пізньої дискінезій. З гепатотоксичними препаратами - збільшення ризику гепатотоксичної дії. З солями літію - зниження всмоктування в шлунково-кишковому тракті, збільшення швидкості виведення літію, посилення вираженості екстрапірамідних порушень ; причому ранні ознаки інтоксикації літієм ( нудота і блювання ) можуть маскуватися протиблювотну ефектом фенотіазинів. З альфа - і бета-адреностимуляторами ( епінефрин, ефедрин ) - зменшення їх ефектів, можливо парадоксальне зниження артеріального тиску. З антитиреоїдну препаратами - збільшення ризику розвитку агранулоцитозу. З апоморфіном - зменшення блювотного дії апоморфіну, посилення його пригнічуючої дії на ЦНС. З гіпоглікемічними препаратами - при поєднанні з нейролептиками можливе зниження гіпоглікемічної дії, що може зажадати збільшення їх доз.
Комбінації лікарських засобів, при застосуванні яких є взаємодія, яке слід брати до уваги: з антацидами (солі, оксиди і гідроксиди магнію, алюмінію та кальцію) - зниження абсорбції перициазина в шлунково-кишковому тракті. По можливості інтервал між прийомом антацидів і перициазина повинен становити не менше двох годин. З бромокриптином - підвищення плазмової концентрації пролактину при прийомі перициазина перешкоджає ефектів бромокриптину. Із засобами для зниження апетиту (за винятком фенфлураміну ) - зменшення їх ефекту.
Симптоми: пригнічення ЦНС, прогресуюче від сонливості до коми з арефлексія. У пацієнтів з початковими проявами інтоксикації або інтоксикацією середньої тяжкості можуть спостерігатися занепокоєння, сплутаність свідомості, ажитація, порушену або дерилиозное стан. До інших проявів передозування відносяться: зниження артеріального тиску, тахікардія, шлуночкові аритмії, зміни ЕКС колапс, гіпотермія, звуження зіниці, тремор, м'язові посмикування, спазм або ригідність м'язів, судоми, дистонічні руху, м'язова гіпотонія, утруднення ковтання, пригнічення дихання, апное, ціаноз. Також можливе виникнення поліурії, що призводить до дегідратації і тяжких екстрапірамідних дискінезій .
Лікування повинно бути симптоматичним і проводитися в спеціалізованому відділенні, де можливо організувати моніторинг функцій дихання і серцево-судинної системи і продовжувати його до повного усунення явищ передозування. Якщо після прийому препарату пройшло менше 6-ти годин, то слід провести промивання шлунка або аспірацію вмісту. Застосування блювотних засобів протипоказано через небезпеку аспірації блювотних мас на тлі загальмованості і/або екстрапірамідних розладів . Можливе застосування активованого вугілля. Специфічного антидоту немає. Лікування повинне бути спрямоване на підтримання життєво-важливих функцій організму. При зниженні артеріального тиску хворого необхідно перевести у горизонтальне положення з піднятими ногами. Показано внутрішньовенне інфузійне введення рідини. У разі, якщо введення рідини виявляється недостатнім для усунення гіпотонії, можливо введення норадреналіну, допаміну або фенілефрину . Введення епінефрину протипоказано, При гіпотермії можна чекати її самостійного дозволу, за винятком випадків, коли температура тіла знижується до рівня, при якому можливий розвиток серцевих аритмій (тобто до 29,4 °). Шлуночкові або наджелудочковые тахіаритмії зазвичай реагують на відновлення нормальної температури тіла та усунення гемодинамічних і метаболічних розладів. При збереженні небезпечних для життя порушень ритму може знадобитися введення антіарітміков. Слід уникати застосування лідокаїну і, по можливості, довгостроково діючих антиаритмічних засобів. При пригніченні ЦНС і дихання може знадобитися переведення пацієнта на штучну вентиляцію легенів та проведення антибіотикотерапії для профілактики легеневих інфекцій. Важкі дистонічні реакції зазвичай реагують на внутрішньом'язове або внутрішньовенне введення проциклидина (5-10 мг) або орфенадрина (20-40 мг). Судоми можуть купуватися внутрішньовенним введенням діазепаму . При екстрапірамідних розладах внутрішньом'язово застосовуються антихолінергічні протипаркінсонічні засоби.
Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25°С.
5 років.