Купить Ирумед таблетки 10 мг, 30 шт
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
ИРУМЕД
IRUMED
Таблетки
1 табл. содержит лизиноприла дигидрат (в пересчете на лизиноприл безводный) 10 мг
30 шт.
Ирумед - ингибитор АПФ. Антигипертензивный препарат. Механизм действия связан с ингибированием активности АПФ, что приводит к подавлению образования ангиотензина II из ангиотензина I и к прямому уменьшению выделения альдостерона. Уменьшает деградацию брадикинина и увеличивает синтез простагландинов.
Снижает ОПСС, АД, преднагрузку, давление в легочных капиллярах, вызывает увеличение минутного объема крови и повышение толерантности к нагрузкам у больных хронической сердечной недостаточностью. Лизиноприл оказывает вазодилатирующее действие, при этом расширяет артерии в большей степени, чем вены. Некоторые эффекты объясняются воздействием на тканевые ренин-ангиотензиновые системы. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда. При длительном применении уменьшается гипертрофия миокарда и стенок артерий резистивного типа.
Применение ингибиторов АПФ у пациентов с сердечной недостаточностью приводит к увеличению продолжительности жизни; у пациентов, перенесших инфаркт миокарда, без клинических проявлений сердечной недостаточности - к замедлению прогрессирования дисфункции левого желудочка.
Начало действия отмечается через 1 ч после приема препарата, максимальный эффект отмечается через 6-7 ч, продолжительность действия - 24 ч. При артериальной гипертензии эффект отмечается в первые дни после начала лечения, стабильное действие развивается через 1-2 месяца.
— артериальная гипертензия, в т.ч. реноваскулярная (в виде монотерапии или в комбинации с другими антигипертензивными средствами);
— хроническая сердечная недостаточность (в составе комбинированной терапии);
— острый инфаркт миокарда (у пациентов со стабильными гемодинамическими показателями в первые сутки);
— диабетическая нефропатия.
— ангионевротический отек в анамнезе (в т.ч. при применении ингибиторов АПФ);
— наследственный отек Квинке;
— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены);
— беременность;
— повышенная чувствительность к лизиноприлу и другим ингибиторам АПФ;
С осторожностью следует назначать препарат при аортальном стенозе, гипертрофической кардиомиопатии, двустороннем стенозе почечных артерий, стенозе артерии единственной почки с прогрессирующей азотемией, при состоянии после трансплантации почек, первичном гиперальдостеронизме, артериальной гипотензии, гипоплазии костного мозга, гипонатриемии (повышенный риск развития артериальной гипотензии у пациентов, находящихся на малосолевой или бессолевой диете), гиперкалиемии, состояниях, сопровождающихся снижением объема циркулирующей крови (в т.ч. диарея, рвота), заболеваниях соединительной ткани (в т.ч. системная красная волчанка, склеродермия), сахарном диабете, подагре, гиперурикемии, ИБС, цереброваскулярной недостаточности, пациентам пожилого возраста.
Применение Ирумеда при беременности противопоказано. Лизиноприл проникает через плацентарный барьер.
При возникновении беременности лечение Ирумедом следует немедленно прекратить, кроме случаев, когда польза для матери превышает потенциальный риск для плода (больная должна быть проинформирована о потенциальном риске для плода). Прием ингибиторов АПФ во II и III триместрах беременности может вызывать смерть плода и новорожденного. У новорожденных может развиваться гипоплазия черепа, олигогидрамнион, деформация костей черепа и лица, гипоплазия легких, нарушение развития почек. За новорожденными и грудными детьми, матери которых во время беременности принимали ингибиторы АПФ, рекомендуется проводить тщательное наблюдение для своевременного выявления выраженного снижения АД, олигурии, гиперкалиемии.
Нет данных о проникновении лизиноприла в материнское молоко. В период лечения препаратом Ирумед необходимо отменить грудное вскармливание.
Препарат назначают внутрь. Прием пищи не влияет на всасывание, поэтому препарат можно принимать до, во время или после еды. Кратность приема 1 раз/сут (примерно в одно и то же время).
При лечении эссенциальной гипертензии рекомендуется назначать начальную дозу 10 мг. Средняя поддерживающая доза составляет 20-40 мг/сут. Максимальная суточная доза - 80 мг.
Пациентам, принимающим диуретики, дозу подбирают индивидуально, учитывая, что у таких больных может быть гипонатриемия или снижен объем циркулирующей крови, что может привести к развитию симптоматической гипотензии. Лечение диуретиками следует прекратить за 2-3 дня до начала лечения Ирумедом и при необходимости возобновить после подбора дозы Ирумеда в зависимости от клинической ситуации. Больным, у которых невозможно прекратить лечение диуретиками, Ирумед назначают в начальной дозе 5 мг/сут, в дальнейшем повышая ее в зависимости от терапевтического эффекта и переносимости препарата. В случае необходимости, лечение диуретиками можно возобновить.
Наиболее часто отмечались головокружение, головная боль, тошнота, диарея, усталость, кашель.
Редко отмечались следующие побочные эффекты.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: выраженное снижение АД, боль в груди, ортостатическая гипотензия, тахикардия, брадикардия, усугубление симптомов сердечной недостаточности, нарушение AV-проводимости, инфаркт миокарда.
Со стороны пищеварительной системы: боль в животе, сухость во рту, диспепсия, анорексия, изменение вкуса, панкреатит, гепатоцеллюлярный или холестатический гепатит, желтуха, повышение активности печеночных трансаминаз, гипербилирубинемия.
Со стороны ЦНС: лабильность настроения, растерянность, парестезии, сонливость, судорожные подергивания мышц конечностей и губ, астенический синдром, спутанность сознания.
Со стороны дыхательной системы: диспноэ, бронхоспазм, апноэ.
Со стороны кожных покровов: крапивница, потливость, выпадение волос, фотосенсибилизация.
Со стороны органов кроветворения: лейкопения, тромбоцитопения, нейтропения, агранулоцитоз, анемия (снижение гематокрита, эритроцитопения).
Со стороны мочеполовой системы: уремия, олигурия/анурия, нарушение функции почек, острая почечная недостаточность, снижение потенции.
Аллергические реакции: ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, надгортанника и/или гортани, кожная сыпь, зуд, лихорадка, положительные результаты теста на антинуклеарные антитела, повышение СОЭ, эозинофилия, лейкоцитоз.
Прочие: гиперкалиемия, гипонатриемия, гиперурикемия, артралгия, миалгия.
У болшинства пациентов побочные явления были легкими и преходящими.
Следует учитывать, что выраженное снижение АД возникает при снижении объема жидкости, вызванной терапией диуретиками, при уменьшении соли в пище, при проведении диализа и у пациентов с диареей или рвотой. У больных с хронической сердечной недостаточностью с одновременной почечной недостаточностью или без нее возможно развитие симптоматической артериальной гипотензии, которая чаще выявлялась у больных с тяжелой степенью сердечной недостаточности, как следствие применения больших доз диуретика, гипонатриемии или нарушенной функции почек. У таких больных лечение следует начинать под строгим контролем врача (с осторожностью проводить подбор дозы препарата и диуретиков). Подобной тактики следует придерживаться при назначении Ирумеда больным с ИБС, цереброваскулярной недостаточностью, у которых резкое снижение АД может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
В случае развития выраженного снижения АД больному следует придать горизонтальное положение и, если необходимо, в/в ввести 0.9% раствор натрия хлорида. Транзиторная гипотензивная реакция не является противопоказанием для приема следующей дозы препарата.
При применении Ирумеда у некоторых больных с хронической сердечной недостаточностью, но с нормальным или пониженным АД может отмечаться снижение АД, что обычно не является причиной для прекращения лечения. В случае, если артериальная гипотензия переходит в симптоматическую, необходимо уменьшение дозы препарата или прекращение лечения Ирумедом.
При остром инфаркте миокарда показано применение стандартной терапии (тромболитики, ацетилсалициловая кислота, бета-адреноблокаторы). Ирумед возможно применять совместно с внутривенным введением или с применением трансдермальных систем нитроглицерина.
У больных с хронической сердечной недостаточностью выраженное снижение АД после начала лечения ингибиторами АПФ может привести к дальнейшему ухудшению почечной функции. Отмечены случаи развития острой почечной недостаточности на фоне приема ингибиторов АПФ. У больных с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки, получавших ингибиторы АПФ, отмечалось повышение мочевины и креатинина в сыворотке крови, обычно обратимое после прекращения лечения (чаще встречалось у больных с почечной недостаточностью).
У больных, принимавших ингибиторы АПФ, включая лизиноприл, редко развивался ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, надгортанника и/или гортани, причем его развитие возможно в любой период лечения. В таком случае лечение Ирумедом необходимо как можно скорее прекратить и за больным установить наблюдение до полной регрессии симптомов. Однако в случаях, когда отек возникает только на лице и губах и состояние чаще всего нормализуется без лечения, возможно назначение антигистаминных препаратов.
При распространении ангионевротического отека на язык, надгортанник или гортань может произойти обструкция дыхательных путей, поэтому следует немедленно проводить соответствующую терапию и/или меры по обеспечению проходимости дыхательных путей. Отмечено, что у больных негроидной расы, принимающих ингибиторы АПФ, ангионевротический отек развивался чаще, чем у больных других рас. У больных, в анамнезе у которых уже был ангионевротический отек, не связанный с предыдущим лечением ингибиторами АПФ, может быть повышен риск его развития во время лечения Ирумедом.
У больных, принимающих ингибиторы АПФ, в течение десенсибилизации на гименоптеру (осы, пчелы, муравьи и другие перепончатокрылые), крайне редко может развиться анафилактоидная реакция. Этого можно избежать, если временно прекратить лечение ингибитором АПФ перед каждой десенсибилизацией.
Следует учитывать, что у больных, принимающих ингибиторы АПФ и находящихся на гемодиализе с использованием диализных мембран с высокой проницаемостью, может развиться анафилактическая реакция. В таких случаях надо рассмотреть возможность применения другого типа мембраны для диализа или другого антигипертензивного препарата.
При применении ингибиторов АПФ отмечается кашель (сухой, длительный, который исчезает после прекращения лечения ингибитором АПФ). При дифференциальном диагнозе кашля следует учитывать и кашель, вызванный применением ингибитора АПФ.
При применении препаратов, снижающих АД, у больных при обширном хирургическом вмешательстве или во время общей анестезии лизиноприл может блокировать образование ангиотензина II, вторично по отношению к компенсаторному выделению ренина. Выраженное снижение АД, которое считают следствием этого механизма, можно устранить увеличением объема циркулирующей крови.
В некоторых случаях отмечалась гиперкалиемия. Факторы риска для развития гиперкалиемии включают почечную недостаточность, сахарный диабет и одновременное применение калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, триамтерен или амилорид), препаратов калия или заменителей соли, содержащих калий, особенно у больных с нарушенной функцией почек. При необходимости применения данных комбинаций следует регулярно контролировать уровень калия в сыворотке крови.
У больных, у которых существует риск развития симптоматической гипотензии (находящихся на малосолевой или бессолевой диете) с или без гипонатриемии, а также у пациентов, которые получали высокие дозы диуретиков, вышеперечисленные состояния перед началом лечения необходимо компенсировать (потерю жидкости и солей).
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Нет данных о влиянии Ирумеда, примененного в терапевтических дозах, на способность к управлению транспортными средствами и механизмами, однако необходимо учитывать, что возможно возникновение головокружения.
При одновременном применении Ирумеда с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид), препаратами калия, заменителями соли, содержащими калий, повышается риск развития гиперкалиемии, особенно у больных с нарушенной функцией почек.
При одновременном применении Ирумеда с диуретиками отмечается выраженное снижение АД.
При одновременном применении Ирумеда с другими антигипертензивными препаратами отмечается аддитивный эффект.
При одновременном применении Ирумеда с НПВС, эстрогенами снижается антигипертензивное действие лизиноприла.
При одновременном применении Ирумеда с литием замедляется выведение лития из организма.
При одновременном применении Ирумеда с антацидами и колестирамином снижается всасывание лизиноприла в ЖКТ.
Не выявлено значительных фармакокинетических взаимодействий в случаях, когда лизиноприл применялся вместе с пропранололом, дигоксином или гидрохлоротиазидом.
Симптомы: выраженное снижение АД.
Лечение: необходимо вызвать рвоту и/или промыть желудок, в дальнейшем проводят симптоматическую терапию, направленную на коррекцию дегидратации и нарушений водно-солевого баланса. При артериальной гипотензии следует вводить изотонический раствор, назначают вазопрессоры. Возможно применение гемодиализа.Симптомы: выраженное снижение АД.
Лечение: необходимо вызвать рвоту и/или промыть желудок, в дальнейшем проводят симптоматическую терапию, направленную на коррекцию дегидратации и нарушений водно-солевого баланса. При артериальной гипотензии следует вводить изотонический раствор, назначают вазопрессоры. Возможно применение гемодиализа.
Препарат следует хранить при температуре до 25°С.
3 года.
ИРУМЕД
IRUMED
Таблетки
1 табл. містить лізиноприлу дигідрат (в перерахунку на безводний лізиноприл) 10 мг
30 шт.
Ирумед - інгібітор АПФ. Антигіпертензивний препарат. Механізм дії пов'язаний з інгібуванням активності АПФ, що призводить до пригнічення утворення ангіотензину II з ангіотензину I і до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну, збільшує синтез простагландинів.
Знижує ОПСС, АТ, переднавантаження, тиск в легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові і підвищення толерантності до навантажень у хворих хронічною серцевою недостатністю. Лізиноприл чинить вазодилатуючу дію, при цьому розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються дією на тканинні ренін-ангиотензиновые системи. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда і стінок артерій резистивного типу.
Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з серцевою недостатністю призводить до збільшення тривалості життя; у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, без клінічних проявів серцевої недостатності - до уповільнення прогресування дисфункції лівого шлуночка.
Початок дії спостерігається через 1 год після прийому препарату, максимальний ефект відзначається через 6-7 год, тривалість дії - 24 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці.
- артеріальна гіпертензія, в т.ч. реноваскулярна (у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами);
- хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії);
- гострий інфаркт міокарда (у пацієнтів зі стабільними гемодинамічними показниками у перші добу);
- діабетична нефропатія.
- ангіоневротичний набряк в анамнезі (у т. ч. при застосуванні інгібіторів АПФ);
- спадковий набряк Квінке;
- вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
- вагітність;
- підвищена чутливість до лизиноприлу і інших інгібіторів АПФ;
З обережністю слід призначати препарат при аортальному стенозі, гіпертрофічній кардіоміопатії, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирок, первинному гіперальдостеронізмі, артеріальної гіпотензії, гіпоплазії кісткового мозку, гіпонатріємії (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосолевой або безсольовій дієті), гіперкаліємії, станах, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (в т.ч. діарея, блювота), захворюваннях сполучної тканини (у т. ч. системний червоний вовчак, склеродермія), цукровому діабеті, подагрі, гіперурикемії, ІХС, цереброваскулярної недостатності, пацієнтам літнього віку.
Застосування Ирумеда при вагітності протипоказане. Лізиноприл проникає через плацентарний бар'єр.
При виникненні вагітності лікування Ирумедом слід негайно припинити, окрім випадків, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плоду (хвора повинна бути поінформована про потенційний ризик для плода). Прийом інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності може викликати смерть плода та новонародженого. У новонароджених може розвиватися гіпоплазія черепа, олігогідрамніон, деформація кісток черепа та обличчя, гіпоплазія легень, порушення розвитку нирок. За новонародженими і грудними дітьми, матері яких під час вагітності приймали інгібітори АПФ, рекомендується проводити ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії.
Немає даних про проникнення лізиноприлу в материнське молоко. У період лікування препаратом Ирумед необхідно відмінити грудне вигодовування.
Препарат призначають внутрішньо. Прийом їжі не впливає на всмоктування, тому препарат можна приймати до, під час або після їжі. Кратність прийому 1 раз/добу (приблизно в один і той же час).
При лікуванні есенціальної гіпертензії рекомендується призначати початкову дозу 10 мг. Середня підтримуюча доза становить 20-40 мг/добу. Максимальна добова доза - 80 мг.
Пацієнтам, що приймають діуретики, дозу підбирають індивідуально, враховуючи, що у таких хворих може бути гіпонатріємія або знижений об'єм циркулюючої крові, що може призвести до розвитку симптоматичної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування Ирумедом і при необхідності відновити після підбору дози Ирумеда в залежності від клінічної ситуації. Хворим, у яких неможливо припинити лікування діуретиками, Ирумед призначають у початковій дозі 5 мг/добу, надалі підвищуючи її в залежності від терапевтичного ефекту та переносимості препарату. У разі необхідності, лікування діуретиками можна поновити.
Найбільш часто відзначалися запаморочення, головний біль, нудота, діарея, втома, кашель.
Рідко відмічались наступні побічні ефекти.
З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, біль у грудях, ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, посилення симптомів серцевої недостатності, порушення AV-провідності, інфаркт міокарда.
З боку травної системи: біль у животі, сухість у роті, диспепсія, анорексія, зміна смаку, панкреатит, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія.
З боку нервової системи: лабільність настрою, розгубленість, парестезії, сонливість, судомні посмикування м'язів кінцівок і губ, астенічний синдром, сплутаність свідомості.
З боку дихальної системи: диспное, бронхоспазм, апное.
З боку шкірних покривів: кропив'янка, пітливість, випадання волосся, фотосенсибілізація.
З боку органів кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія (зниження гематокриту, еритроцитопенія).
З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, зниження потенції.
Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані, шкірний висип, свербіж, лихоманка, позитивні результати тесту на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія, лейкоцитоз.
Інші: гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіперурикемія, артралгія, міалгія.
У болшинства пацієнтів побічні явища були легкими і минущими.
Слід враховувати, що виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об'єму рідини, спричиненої терапією діуретиками, зменшення солі в їжі, при проведенні діалізу та у пацієнтів з діареєю або блюванням. У хворих з хронічною серцевою недостатністю з одночасною нирковою недостатністю або без неї можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії, яка частіше виявлялася у хворих з тяжким ступенем серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретика, гіпонатріємії або порушеній функції нирок. У таких хворих лікування слід починати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози препарату і діуретиків). Подібної тактики слід дотримуватися при призначенні Ирумеда хворим з ІХС, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску хворому слід надати горизонтальне положення і, якщо необхідно, в/в ввести 0.9% розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату.
При застосуванні Ирумеда у деяких хворих з хронічною серцевою недостатністю та з нормальним або зниженим АТ може відзначатися зниження АТ, що зазвичай не є причиною для припинення лікування. У разі, якщо артеріальна гіпотензія переходить в симптоматичну, необхідно зменшення дози препарату або припинення лікування Ирумедом.
При гострому інфаркті міокарда показано застосування стандартної терапії (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). Ирумед можливо застосовувати спільно з внутрішньовенним введенням або із застосуванням трансдермальних систем нітрогліцерину.
У хворих з хронічною серцевою недостатністю виражене зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ може призвести до подальшого погіршення ниркової функції. Відзначені випадки розвитку гострої ниркової недостатності на фоні прийому інгібіторів АПФ. У хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували інгібітори АПФ, відзначалося підвищення сечовини і креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після припинення лікування (частіше зустрічалося у хворих з нирковою недостатністю).
У хворих, які приймали інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, рідко розвивався ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані, причому його розвиток можливий в будь-який період лікування. У такому випадку лікування Ирумедом необхідно якомога швидше припинити і встановити спостереження за хворим до повної регресії симптомів. Однак у випадках, коли набряк виникає тільки на обличчі і губах і стан найчастіше нормалізується без лікування, можливе призначення антигістамінних препаратів.
При поширенні ангіоневротичного набряку на язик, надгортанник або гортань може статися обструкція дихальних шляхів, тому треба негайно проводити відповідну терапію та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. Відзначено, що у хворих негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк розвивався частіше, ніж у хворих інших рас. У хворих, в анамнезі у яких вже був ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку під час лікування Ирумедом.
У хворих, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізації на гименоптеру (оси, бджоли, мурашки та інші перетинчастокрилі), вкрай рідко може розвинутися анафилактоидная реакція. Цього можна уникнути, якщо тимчасово припинити лікування інгібітором АПФ перед кожною десенсибілізацією.
Слід враховувати, що у хворих, які приймають інгібітори АПФ та які перебувають на гемодіалізі з використанням діалізних мембран з високою проникністю, може розвинутись анафілактична реакція. У таких випадках треба розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу або іншого антигіпертензивного препарату.
При застосуванні інгібіторів АПФ відзначається кашель (сухий, тривалий, який зникає після припинення лікування інгібітором АПФ). При диференціальному діагнозі кашлю слід враховувати і кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ.
При застосуванні препаратів, що знижують АТ, у хворих при великому хірургічному втручанні або під час загальної анестезії лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II, вторинне по відношенню до компенсаторному виділення реніну. Виражене зниження АТ, яке вважають наслідком цього механізму, можна усунути збільшенням об'єму циркулюючої крові.
У деяких випадках відзначалася гіперкаліємія. Фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, триамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників солі, що містять калій, особливо у хворих з порушеною функцією нирок. При необхідності застосування даних комбінацій слід регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові.
У хворих, У яких існує ризик розвитку симптоматичної гіпотензії (які перебувають на малосолевой або безсольовій дієті) з або без гіпонатріємії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеперелічені стану перед початком лікування необхідно компенсувати (втрату рідини і солей).
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Немає даних про вплив Ирумеда, застосованого в терапевтичних дозах, на здатність до керування транспортними засобами і механізмами, однак слід враховувати, що можливе виникнення запаморочення.
При одночасному застосуванні Ирумеда з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, триамтерен, амілорид), препаратами калію, замінниками солі, що містять калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеною функцією нирок.
При одночасному застосуванні Ирумеда з діуретиками відзначається виражене зниження АТ.
При одночасному застосуванні Ирумеда з іншими антигіпертензивними препаратами відзначається адитивний ефект.
При одночасному застосуванні Ирумеда з НПЗЗ, естрогенами знижується антигіпертензивну дію лізиноприлу.
При одночасному застосуванні Ирумеда з літієм сповільнюється виведення літію з організму.
При одночасному застосуванні Ирумеда з антацидами і холестираміном знижується всмоктування лізиноприлу зі ШЛУНКОВО-кишкового тракту.
Не виявлено значних фармакокінетичних взаємодій у випадках, коли застосовувався лізиноприл разом з пропранололом, дигоксином або гідрохлоротіазидом.
Симптоми: виражене зниження артеріального тиску.
Лікування: необхідно викликати блювання та/або промити шлунок, в подальшому проводять симптоматичну терапію, спрямовану на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу. При артеріальній гіпотензії слід вводити ізотонічний розчин, призначають вазопресори. Можливе застосування гемодіалізу.Симптоми: виражене зниження артеріального тиску.
Лікування: необхідно викликати блювання та/або промити шлунок, в подальшому проводять симптоматичну терапію, спрямовану на корекцію дегідратації та порушень водно-сольового балансу. При артеріальній гіпотензії слід вводити ізотонічний розчин, призначають вазопресори. Можливе застосування гемодіалізу.
Препарат слід зберігати при температурі до 25°С.
3 роки.