Купить Хартил-д таблетки 2,5+12,5 мг, 28 шт.
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
ХАРТИЛ-Д
Таблетки
каждая таблетка содержит активные вещества: 2,5 мг рамиприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида.
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, гипромеллоза, кросповидон, целлюлоза микрокристаллическая, натрия стеарилфумарат.
28 шт.
Таблетки Хартил-Д обладают антигипертензивным и диуретическим эффектами. Рамиприл и гидрохлоротиазид используются в отдельности или вместе при лечении повышенного артериального давления (АД). Антигипертензивные эффекты обоих компонентов дополняют друг друга, практически аддитивны, а гипокалиемический эффект гидрохлоротиазида снижается рамиприлом.
Рамиприл
Рамиприлат, активный метаболит рамиприла, подавляет фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синонимы: ангиотензин-превращающий фермент, кининаза II). Этот фермент катализирует превращение ангиотензина I тканями в активный вазоконстриктор ангиотензин II, а также распад активного вазодилататора брадикинина. Уменьшение количества ангиотензина II и подавление распада брадикинина приводит к расширению сосудов.
Поскольку ангиотензин II также стимулирует выброс альдостерона, рамиприлат приводит к уменьшению выброса альдостерона.
Использование рамиприла приводит к выраженному снижению периферического сосудистого сопротивления. Обычно не наблюдается существенных изменений скорости почечного кровотока и клубочковой фильтрации.
Прием таблеток рамиприла пациентами с артериальной гипертензией снижает АД в положении стоя и лежа без компенсаторного учащения частоты сердечных сокращений (ЧСС). У большинства больных антигипертензивный эффект проявляется спустя 1-2 часа после приема одной дозы. Степень выраженности эффекта достигает максимума через 3-6 часов после приема. Как правило, антигипертензивный эффект однократного приема сохраняется на протяжении 24 часов. При продолжительном лечении рамиприлом максимальный антигипертензивный эффект обычно достигается через 2-4 недели. Показано, что при долгосрочной терапии антигипертензивный эффект удается поддерживать в течение 2 лет. Резкое прекращение приема рамиприла не приводит к быстрому и чрезмерному повышению АД
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид - тиазидный диуретик. Подавляет реабсорбцию ионов натрия и хлора в дистальноя отделе нефрона. Усиленная почечная экскреция этих ионов сопровождается повышенным мочеобразованием (из-за осмотического связывания воды). Выведение ионов калия и магния увеличивается, а мочевой кислоты - задерживается. Высокие дозы приводят к усилению выведения бикарбоната, а длительный прием задерживает выведение ионов кальция. Возможные механизмы антигипертензивного действия включают: изменение натриевого баланса, уменьшение объема внеклеточной жидкости и плазмы, изменение сопротивления почечных сосудов или снижение реакций на норадреналин и ангиотензин II.
Выведение электролитов и воды начинается примерно через 2 часа после приема, максимальный эффект достигается за 3-6 часов и сохраняется в течение 6-12 часов. Антигипертензивный эффект достигается за 3-4 дня лечения и длится в течение 1 недели после завершения приема препарата. При длительном лечении снижение АД достигается при использовании меньших доз, чем необходимые для диуретического эффекта. Снижение АД сопровождается небольшим повышением скорости клубочковой фильтрации, сосудистого сопротивления почечного русла и активности ренина в плазме крови.
Прием однократных высоких доз гидрохлоротиазида приводит к уменьшению объема плазмы, скорости клубочковой фильтрации, почечного кровотока и среднего АД. При длительном приеме малых доз объем плазмы крови остается сниженным, в то время как минутный объем и скорость клубочковой фильтрации возвращаются к исходному уровню, предшествующему началу лечения. Среднее АД и системное сосудистое сопротивление остаются сниженными. Тиазидные диуретики могут нарушать выработку грудного молока.
Артериальная гипертензия (пациентам, которым показана комбинированная терапия).
С осторожностью: тяжелые поражения коронарных и церебральных артерий (опасность снижения кровотока при чрезмерном снижении АД), нестабильная стенокардия, тяжелые желудочковые нарушения ритма сердца, хроническая сердечная недостаточность IV стадии, декомпенсированное "легочное сердце", состояния, сопровождающиеся снижением объема циркулирующей крови (в том числе диарея, рвота), системные заболевания соединительной ткани, сахарный диабет, угнетение костномозгового кроветворения, пожилой возраст, аортальный и митральный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия, двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки, подагра, гиперкалиемия, гипонатриемия (в том числе на фоне приема диуретиков и диеты с ограничением потребления соли), гипокалиемия, гиперкальциемия, ишемическая болезнь сердца, почечная и/или печеночная недостаточность, цирроз печени.
Беременность
Не рекомендуется принимать Хартил-Д в течение первого триместра беременности. В случае планируемой или подтвержденной беременности необходимо как можно скорее перейти на другую терапию. Контролируемые исследования приема ингибиторов АПФ при беременности не проводились.
Хартил-Д противопоказан в течение второго и третьего триместров беременности. Длительный прием на протяжении второго и третьего триместров может вызвать появление признаков интоксикации у плода (угнетение функции почек, олигогидрамнион, задержку окостенения черепа) и новорожденного (почечная недостаточность новорожденных, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Длительный прием гидрохлоротиазида в течение третьего триместра беременности может вызвать ишемию плода и плаценты, риск задержки роста. Более того, в отдельных случаях прием незадолго до родов может вызвать гипогликемию и тромбоцитопению у новорожденных. Гидрохлоротиазид может уменьшить объем плазмы крови и снизить маточно-плацентарный кровоток.
Женщинам, принимавшим Хартил-Д во время беременности (начиная со второго триместра), необходимо пройти ультразвуковое исследование для проверки состояния почек и черепа у плода.
Период лактации
Хартил-Д противопоказан в период кормления грудью. И рамиприл и гидрохлоротиазид выделяются в грудное молоко. Снижение и прекращение выделения молока связывают с приемом тиазидов в период грудного вскармливания. Могут наблюдаться реакции повышенной чувствительности к лекарственным средствам группы сульфонамидов, гиперкалиемия и ядерная желтуха. Из-за возможности серьезных побочных эффектов у грудных детей необходимо рассмотреть вопрос о прекращении грудного вскармливания.
Хартил-Д следует принимать однократно ежедневно утром, запивая достаточным количеством жидкости. Препарат можно принимать вне зависимости от приема пищи. Таблетки не предназначены для разделения на части.
Взрослым:
Назначать комбинированный препарат Хартил-Д рекомендуется только после индивидуального подбора доз каждого из компонентов. Дозу можно увеличивать с интервалом не менее 3 недель. Обычная начальная доза составляет 2,5 мг рамиприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида. Обычная поддерживающая доза составляет 2,5 мг рамиприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида или 5 мг рамиприла и 25 мг гидрохлоротиазида. Рекомендуемая максимальная суточная доза составляет 5 мг рамиприла и 25 мг гидрохлоротиазида.
Пожилые пациенты и пациенты с нарушениями функции почек
Для пожилых пациентов и пациентов с КК от 30 до 60 мл/мин. индивидуальные дозы каждого из компонентов (рамиприла и гидрохлоротиазида) необходимо тщательно подбирать до перехода на комбинированный препарат Хартил-Д.
Доза препарата Хартил-Д должна быть как можно более низкой. Рекомендуемая максимальная суточная доза составляет 5 мг рамиприла и 25 мг гидрохлоротиазида.
Хартил-Д противопоказан пациентам с тяжелыми нарушениями функции почек, т.е., когда КК менее 30 мл/мин/1,73 м2.
Нарушение функции печени
До перехода на Хартил-Д пациентам с легкими или умеренными нарушениями функции печени следует подобрать дозу рамиприла.
Не допускается прием препарата Хартил-Д пациентами с тяжелыми нарушениями функции печени и/или холестазом (см. раздел Противопоказания).
Дети и подростки (в возрасте до 18 лет)
Хартил-Д не рекомендуется детям и подросткам (в возрасте до 18 лет) из-за отсутствия данных по безопасности и эффективности для этой возрастной группы.
Рамиприл
Симптомы артериальной гипотензии
У больных неосложненной артериальной гипертензией симптомы артериальной гипотензии наблюдаются редко. У больных артериальной гипертензией, принимающих рамиприл, вероятность развития артериальной гипотензии возрастает при уменьшении объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничения потребления с пищей соли, проведения диализа, диареи или рвоты), а также при тяжелых формах ренин-зависимой артериальной гипертензии. Симптомы артериальной гипотензии наблюдались у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это наиболее часто наблюдается у больных с более тяжелой сердечной недостаточностью, вынужденных принимать высокие дозы "петлевых" диуретиков, у которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии нуждаются в пристальном наблюдении в начальном периоде лечения и при подборе дозы. Это также относится к пациентам с ишемической болезнью сердца или заболеванием сосудов мозга, у которых значительное падение АД может привести к инфаркту миокарда или нарушению мозгового кровообращения. В случае артериальной гипотензии пациента необходимо положить на спину, ноги приподнять и при необходимости сделать внутривенное вливание раствора натрия хлорида. Преходящая гипотензивная реакция не является противопоказанием для последующего приема препарата. У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью, имеющих нормальное или низкое АД, рамиприл может вызвать дополнительное снижение систолического АД. Этот эффект можно предвидеть, поэтому он обычно не является основанием для прекращения лечения. Если артериальная гипотензия проявляется симптомами, может возникнуть необходимость уменьшить дозу или прекратить лечение.
Аортальный и митральный стенозы /гипертрофическая кардиомиопатия
Как и прочие ингибиторы АПФ, рамиприл требует осторожности при назначении пациентам с аортальным стенозом или затруднением выброса из левого желудочка (например, при аортальном стенозе или гипертрофической кардиомиопатии). В отдельных случаях гемодинамическая картина может сделать недопустимым прием фиксированного сочетания рамиприла и гйдрохлотиазида.
Первичный альдостеронизм (болезнь Конна)
Использование фиксированных сочетаний рамиприла и гидрохлоротиазида противопоказано, поскольку пациенты с первичным альдостеронизмом не чувствительны к антигипертензивным средствам, действие которых основано на подавлении ренин-ангиотензиновой системы.
Нарушение функции почек
У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описаны случаи острой почечной недостаточности, обычно преходящей.
У некоторых пациентов с сужением обеих почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки ингибиторы АПФ повышают уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; обычно эти изменения проходят после прекращения приема препаратов. Вероятность этого особенно высока при почечной недостаточности. При наличии реноваскулярной гипертензии высок риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение следует начинать под тщательным медицинским наблюдением с малых доз, которые должны быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут внести вклад в описанную выше клиническую динамику, в течение первых недель лечения рамиприлом их прием должен быть прекращен, а функция почек нуждается в тщательном наблюдении.
У некоторых больных артериальной гипертензией без явного заболевания сосудов почек прием рамиприла, особенно на фоне диуретиков, вызывает повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке; эти изменения как правило бывают незначительными и преходящими. Вероятность их возникновения выше у больных, уже страдающих нарушением функции почек. В таких случаях может возникнуть необходимость в снижении дозы и/или прекращении приема диуретика и/или рамиприла.
Состояние после трансплантации почки
В связи с отсутствием опыта применения рамиприла у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, рамиприл не рекомендуется принимать таким пациентам.
Повышенная чувствителъностъ/ангионевротический отек
Ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани редко развивается у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, в том числе рамиприл. В период лечения ангионевротический отек может развиться в любое время. В этом случае прием рамиприла следует немедленно прекратить, провести соответствующее лечение и установить наблюдение за пациентом; прежде чем отпустить пациента, следует убедиться в том, что все симптомы отека ликвидированы. Даже в тех случаях, когда отек ограничивается только языком и признаки нарушения дыхания отсутствуют, пациенты могут нуждаться в длительном наблюдении, поскольку лечение ангистаминными средствами и кортикостериодами может оказаться недостаточным. В редких случаях зарегистрирована смерть пациентов вследствие ангионевротического отека гортани или языка.
Если отек распространяется на язык, голосовые связки или гортань, весьма вероятно перекрытие дыхательных путей, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на органах дыхания. В таких случаях необходимо принять меры неотложной терапии (см. раздел Передозировка). Она может включать введение эпинефрина (адреналина) и/или поддержание проходимости дыхательных путей. Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением вплоть до полного и стойкого исчезновения симптоматики.
У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибиторав АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на прием ингибитора АПФ .
Анафилактоидные реакции у пациентов, получающих лечение гемодиализом
Имеются сообщения об анафилактоидных реакциях у пациентов на гемодиализе с применением мембран с высокой гидравлической проницаемостью (например, AN 69) при одновременном применении ингибиторов АПФ. В таких случаях следует рассмотреть возможность использования другого типа мембран или антигипертензивных средств другого класса.
Анафилактоидные реакции при аферезе липопротеинов низкой плотности (ЛПНП)
В редких случаях у пациентов, принимающих ингибитор АПФ на фоне афереза липопротеинов низкой плотности (ЛПНП) с помощью декстрана сульфата, развиваются угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Таких реакций можно избежать, если временно воздерживаться от приема ингибитора АПФ перед каждой процедурой афереза.
Десенсибилизация
У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ на фоне десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых), развиваются длительные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ на время десенсибилизации, реакций не наблюдалось, однако случайное введение АПФ провоцировало анафилактоидную реакцию.
Печеночная недостаточность
С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в скоротечный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома не ясен. Если у пациентов, принимающих рамиприл, развивается желтуха или значительно повышается активность "печеночных" ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов.
Нейтропения/агранулоцитоз
Сообщалось, что у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, могут развиваться нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. При нормальной функции почек и в отсутствие осложнений нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз обратимы и проходят после прекращения приема ингибитора АПФ. Следует проявлять крайнюю осторожность при назначении рамиприла больным, страдающим заболеваниями соединительной ткани с сосудистыми проявлениями, проходящим курс лечения антидепрессантами, принимающим аллопуринол или прокаинамид, а также при сочетании этих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек. У некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной антибиотйкотерапии. Если в лечении таких пациентов используется рамиприл, рекомендуется периодически проверять количество лейкоцитов, причем больных следует предупредить о необходимости сообщать о любых признаках инфекции.
Расовая принадлежность
Ингибиторы АПФ чаще вызывают развитие ангионевротического отека у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами другой расовой принадлежности.
Подобно другим ингибиторам АПФ, рамиприл может быть менее эффективным в снижении АД у чернокожих пациентов по сравнению с лицами других рас, возможно вследствие более высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции чернокожих пациентов, страдающих артериальной гипертензией.
Кашель
Сообщалось, что прием ингибиторов АПФ может сопровождаться кашлем. Характерно, что кашель является сухим и постоянным; он проходит после отмены препарата. То, что кашель вызывается приемом ингибитора АПФ, следует считать его дифференциально-диагностическим признаком.
Хирургическое вмешательство /общая анестезия
У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству или общей анестезии препаратами, снижающими АД, рамиприл может блокировать повышение образования ангиотензина II под влиянием компенсаторного выброса ренина. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть корректирована увеличением объема циркулирующей крови.
Гиперкалиемия
У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в том числе рамиприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты, страдающие почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающие калийсберегающие диуретики, или калийсодержащие солезаменители, а также те пациенты, которые принимают иные лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке (например, гепарин). Если прием перечисленных выше препаратов на фоне лечения ингибитором АПФ признается необходимым, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови (см. раздел Взаимодействие).
Больные сахарным диабетом
У больных сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, необходимо тщательно контролировать уровень сахара крови в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ (см. раздел Взаимодействие).
Литий
Обычно не рекомендуется сочетать прием лития и рамиприла (см. раздел Взаимодействие).
Калийсодержащие пищевые добавки, калийсберегающие диуретики или калийсодержащие солезаменители
Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия. Риск развития гиперкалиемии связывают с рядом факторов, к числу которых относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителей. Использование калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителей может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке, особенно у пациентов с нарушением функции почек.
Во время приема рамиприла на фоне калийвыводящих диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена.
Гидрохлоротиазид
Нарушение функции почек
У пациентов, страдающих заболеваниями почек, тиазиды могут вызвать азотемию. Прием лекарственных средств на фоне нарушения функции почек может приводить к кумулятивным эффектам. Если прогрессирует почечная недостаточность, характеризующаяся увеличением небелкового азота, следует тщательно оценить необходимость терапии и рассмотреть возможность прекращения приема диуретиков.
Нарушение функции печени
Пациентам с нарушением или прогрессирующим нарушением функции печени тиазиды следует назначать с осторожностью, поскольку даже незначительные колебания водно-электролитного баланса могут вызвать печеночную кому.
Метаболические и эндокринные эффекты
Терапия тиазидами может уменьшить толерантность к глюкозе. При сахарном диабете может возникнуть необходимость подбора дозы инсулина или пероральных гипогликемических средств.
Терапия тиазидами может вызвать проявление латентного сахарного диабета.
С терапией тиазидными диуретиками связывают увеличение уровней холестерина и триглицеридов. У некоторых пациентов, получающих тиазидные диуретики, может наблюдаться повышение уровня мочевой кислоты или проявления подагры.
Подагра
У некоторых пациентов терапия тиазидами может повысить уровень мочевой кислоты и/или вызвать подагру. Однако рамиприл может усиливать выведение мочевой кислоты, таким образом ослабляя степень повышения уровня мочевой кислоты под воздействием гидрохлоротиазида.
Нарушения водно-электролитного баланса
Любому пациенту, получающему лечение диуретиками, необходимо периодически определять содержание электролитов в сыворотке крови.
Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут вызывать нарушение водно-электролитного баланса (гипокалиемию, гипонатриемию и гипохлоремический алкалоз). Предвестниками нарушения водного или электролитного баланса являются сухость во рту, жажда, слабость, летаргия, сонливость, беспокойство, миалгия или мышечные спазмы, утомляемость мышц, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия и такие желудочно-кишечные расстройства, как тошнота и рвота.
Хотя использование тиазидных диуретиков и может привести к развитию гипокалиемии, при одновременном приеме рамиприла возможно уменьшение степени выраженности гипокалиемии, вызванной диуретиками. Вероятность развития гипокалиемии наиболее высока при циррозе печени, у пациентов с повышенным диурезом, при неадекватном пероральном приеме электролитов, а также на фоне лечения кортикостероидами и АКТГ (см. раздел Взаимодействие). В жаркую погоду возможно развитие гипонатриемии у пациентов с периферическими отеками. Недостаток хлоридов обычно бывает незначительным и не нуждается в лечении. Тиазиды могут снижать выведение ионов кальция с мочой, приводя к незначительному периодическому повышению уровня кальция в крови даже в отсутствие явных нарушений кальциевого метаболизма. Явная гиперкальциемия может указывать на скрытый гиперпаратиреоз. Прием тиазидов следует прекратить до получения результатов исследования функции паращитовидных желез. Было показано, что тиазиды увеличивают почечную экскрецию магния, что может привести к снижению уровня магния в крови.
Нейтропения/агранулоцитоз
Следует прекратить прием комбинации фиксированных доз рамиприла и гидрохлоротиазида в случае возникновения или подозрения на возникновение нейтропении (количество нейтрофилов менее 1000/мм3).
Антидопинговые тесты
Гидрохлоротиазид, входящий в состав данного лекарственного препарата, может дать положительную реакцию при антидопинговом контроле.
Прочее
Независимо от наличия в анамнезе аллергии или бронхиальной астмы, у пациентов могут развиваться реакции повышенной чувствительности. Сообщалось о возможности обострения течения системной красной волчанки.
Непереносимость лактозы
Данный лекарственный препарат содержит лактозы моногидрат.
Его не следует назначать пациентам с редкими наследственным нарушением толерантности к галактозе, наследственным дефицитом лактозы или синдромом нарушения всасывания глюкозы-галактозы.
Ниже перечислены взаимодействия компонентов препарата Хартил-Д с другими ингибиторами
АПФ и препаратами, содержащими гидрохлоротиазид.
Рамиприл
Диуретики
Назначение диуретика пациенту, принимающему рамиприл, обычно приводит к суммации антигипертензивного эффекта.
У пациентов, которые уже принимают диуретики, особенно тех, кому диуретики назначены недавно, добавление рамиприла может иногда вызывать чрезмерное снижение АД. Вероятность симптомов артериальной гипотензии под влиянием рамиприла снижается, если прекратить принимать диуретик перед началом лечения рамиприлом (см. раздел Особые указания).
Трициклические антидепрессанты/антипсихотические препараты (нейролептики)/анестетики
Прием некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств на фоне ингибиторов АПФ может усилить артериальную гипотензию (см. раздел Особые указания).
Симпатомиметики
Симпатомиметики могут ослаблять гипотензивный эффект ингибиторов АПФ, поэтому пациенты нуждаются в тщательном наблюдении.
Гипогликемические средства
Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулинов и гипогликемических средств для приема внутрь) может усиливать действие последних, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высока в течение первых недель сочетанного лечения пациентов, а также при нарушении функции почек.
Тромболитики и/или бета-адреноблокаторы
Рамиприл можно применять на фоне приема тромболитиковти бета-адреноблокаторов.
Прочие антигипертензивные лекарственные средства
Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может усиливать гипотензивный эффект рамиприла.
Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), в том числе ацетилсалициловая кислота (3 г/сутки)
Рамиприл можно применять на фоне приема ацетилсалициловой кислоты (в небольших дозах под наблюдением врача). Длительный прием НПВП может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты НПВП и ингибиторов АПФ на повышение уровня калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В редких случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно при нарушении функции почек, например, у пожилых или обезвоженных пациентов.
Аллопуринол
Одновременное лечение ингибитором АПФ и аллопуринолом повышает риск почечной недостаточности и может приводить к повышению риска лейкопении.
Циклоспорин
Одновременный прием ингибиторов АПФ и циклоспорина повышает риск почечной недостаточности и гиперкалиемии.
Ловастатин
Одновременный прием ингибиторов АПФ и ловастатина повышает риск гиперкалиемии.
Прокаинамид, цитостатики и иммунодепрессанты
Прием этих препаратов одновременно с ингибиторами АПФ может повышать риск лейкопении.
Гемодиализ
Хартил-Д не показан пациентам, состояние которых требует проведения диализа, поскольку прием ингибиторов АПФ на фоне диализа с использованием мембран, обеспечивающих высокую интенсивность тока, часто сопровождается анафилактоидными реакциями. Данное сочетание недопустимо.
Гидрохлоротиазид
Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероиды, кортикотропин (АКТГ) или слабительные стимулирующего действия
Гидрохлоротиазид может вызвать электролитный дисбаланс, особенно гипокалиемию.
Соли кальция
При одновременном приеме этих препаратов с тиазидными диуретиками снижение выведения ионов кальция может повысить уровень кальция в сыворотке крови.
Сердечные гликозиды
Повышается риск отравления препаратами наперстянки и тиазидной гипокалиемии.
Холестираминовые смолы и колестипол
Эти препараты могут уменьшить или замедлить всасывание гидрохлоротиазида. Поэтому сульфонамидные диуретики следует принимать по крайней мере за час до или через 4-6 часов после приема смолы.
Недеполяризующие миорелаксанты (т.е. тубокурарина хлорид)
Гидрохлоротиазид может усиливать действие этих лекарственных средств.
Лекарственные средства, вызывающие тахикардию типа "пируэт"
Риск гипокалиемии вынуждает соблюдать осторожность при одновременном приеме гидрохлоротиазида и препаратов, вызывающих тахикардию типа "пируэт", например, некоторых антипсихотических и других средств.
Соталол
На фоне тиазидной гипокалиемии повышается риск аритмии вследствие приема соталола.
Рамиприл/гидрохлоротиазид
Калийсодержащие пищевые добавки, калийсберегающие диуретики или калийсодержащие солезаменители
Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия.
Риск гиперкалиемии связывают с рядом факторов, к числу которых относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителей. Использование калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителей может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек.
Во время приема рамиприла на фоне калийвыводящих диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена.
Литий
При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсические эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать литиевую интоксикацию, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Использовать рамиприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание необходимо, следует проводить тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови (см. раздел Особые указания).
Триметоприм
Прием ингибиторов АПФ и тиазидов одновременно с триметопримом повышает риск гиперкалиемии.
Пероралъные гипогликемические средства (например, производные сулъфомочевины и бигуанидины, такие как метформин) и инсулин
Возможно, гидрохлоротиазид ослабляет гипогликемический эффект этих средств, в то время как рамиприл потенцирует его.
Натрия хлорид
Ослабление антигипертензивного эффекта фиксированной комбинации рамиприла и гидрохлоротиазида.
Лечение высокими дозами салицилатов (> 3 г/сутки)
Гидрохлоротиазид может усиливать токсическое воздействие салицилатов на ЦНС.
Симптомы
В зависимости от степени передозировки могут наблюдаться следующие симптомы: задержка мочи, нарушения уровня электролитов, выраженное снижение АД, нарушение сознания (в том числе кома), судороги, парез, аритмия, брадикардия, шок, почечная недостаточность и непроходимость кишечника (паралич).
Лечение
Лечение при передозировке или отравлении зависит от способа и длительности приема препарата, а также типа и степени выраженности симптомов. Помимо общих мер (предотвращение всасывания промыванием желудка и приемом активированного угля, ускорение прохождения через кишечник с помощью сульфата натрия) необходимы наблюдение и поддерживающая (иногда интенсивная) терапия. Рамиприл может быть полностью удален из организма путем диализа (обратите внимание Анафилактоидные реакции у пациентов, находящихся на гемодиализе).
Первая мера при выраженном снижении АД - восстановление объема жидкости физиологическим раствором. В отсутствие адекватной реакции можно ввести внутривенно катехоламины. Можно рассмотреть возможность введения ангиотензина II. При выраженной брадикардии необходимо установить искусственный водитель ритма. Необходимо следить за объемом циркулирующей крови, уровнем электролитов, кислотно-щелочным состоянием, уровнем глюкозы в крови и диурезом. При гипокалиемии необходимо восстановить уровень калия.
Если ангионевротический отек носит угрожающий жизни характер и охватывает язык, голосовую щель и/или гортань, рекомендуется принять следующие неотложные меры:
При температуре не выше 25 °С.
3 года.
ХАРТІЯ-Д
Таблетки
кожна таблетка містить активні речовини: 2,5 мг раміприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду.
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпромелоза, кросповідон, целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат.
28 шт.
Таблетки Хартія-Д володіють антигіпертензивну та діуретичну дію. Раміприл і гідрохлоротіазид використовуються окремо або разом при лікуванні підвищеного артеріального тиску (АТ). Антигіпертензивні ефекти обох компонентів доповнюють один одного, практично аддитивны, а гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду знижується раміприлом.
Раміприл
Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, пригнічує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензин-перетворює фермент, кініназа II). Цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I тканинами в активний вазоконстриктор ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну призводить до розширення судин.
Оскільки ангіотензин II також стимулює викид альдостерону, раміприлат призводить до зменшення викиду альдостерону.
Використання раміприлу призводить до вираженого зниження периферичного судинного опору. Зазвичай не спостерігається суттєвих змін швидкості ниркового кровотоку і клубочкової фільтрації.
Прийом таблеток раміприлу пацієнтами з артеріальною гіпертензією знижує артеріальний тиск у положенні стоячи і лежачи без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявляється через 1-2 години після прийому однієї дози. Ступінь вираженості ефекту досягає максимуму через 3-6 годин після прийому. Як правило, антигіпертензивний ефект одноразового прийому зберігається протягом 24 годин. При тривалому лікуванні раміприлом максимальний антигіпертензивний ефект зазвичай досягається через 2-4 тижні. Показано, що при довгостроковій терапії антигіпертензивний ефект вдається підтримувати протягом 2 років. Різке припинення прийому раміприлу не призводить до швидкого і надмірного підвищення артеріального тиску
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик. Пригнічує реабсорбцію іонів натрію та хлору у дистальноя відділі нефрона. Посилена ниркова екскреція цих іонів супроводжується підвищеним мочеобразованием (за осмотичного зв'язування води). Виведення іонів калію і магнію збільшується, а сечової кислоти - затримується. Високі дози приводять до посилення виведення бікарбонату, а тривалий прийом затримує виведення іонів кальцію. Можливі механізми антигіпертензивної дії включають: зміна натрієвого балансу, зменшення об'єму позаклітинної рідини і плазми, зміна опору ниркових судин або зниження реакцій на норадреналін і ангіотензин II.
Виведення електролітів і води починається приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається через 3-6 годин і зберігається протягом 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект досягається через 3-4 дні лікування і триває протягом 1 тижня після завершення прийому препарату. При тривалому лікуванні зниження АТ досягається при використанні менших доз, ніж необхідні для діуретичного ефекту. Зниження АТ супроводжується невеликим підвищенням швидкості клубочкової фільтрації, ниркового судинного опору русла і активності реніну в плазмі крові.
Прийом високих одноразових доз гідрохлортіазиду приводить до зменшення об'єму плазми, швидкості клубочкової фільтрації, ниркового кровотоку та середнього АТ. При тривалому прийомі малих доз обсяг плазми крові залишається зниженим, в той час як хвилинний об'єм і швидкість клубочкової фільтрації повертаються до вихідного рівня, що передує початку лікування. Середнє ПЕКЛО і системний судинний опір залишаються зниженими. Тіазидні діуретики можуть порушувати вироблення грудного молока.
Артеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія).
З обережністю: важкі ураження коронарних і церебральних артерій (небезпека зниження кровотоку при надмірному зниженні артеріального тиску), нестабільна стенокардія, важкі шлуночкові порушення ритму серця, хронічна серцева недостатність IV стадії, декомприсований "легеневе серце", стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювота), системні захворювання сполучної тканини, цукровий діабет, пригнічення кістковомозкового кровотворення, літній вік, аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, подагра, гіперкаліємія, гіпонатріємія (у тому числі на тлі прийому діуретиків і дієти з обмеженням споживання солі), гіпокаліємія, гіперкальціємія, ішемічна хвороба серця, ниркова та/або печінкова недостатність, цироз печінки.
Вагітність
Не рекомендується приймати Хартія-Д протягом першого триместру вагітності. У разі запланованої або підтвердженої вагітності необхідно якомога скоріше перейти на іншу терапію. Контрольовані дослідження прийому інгібіторів АПФ при вагітності не проводилися.
Хартія-Д протипоказаний протягом другого та третього триместрів вагітності. Тривалий прийом протягом другого та третього триместрів може спричиняти появу ознак інтоксикації у плода (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, затримку окостеніння черепа) та новонародженого (ниркова недостатність новонароджених, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Тривалий прийом гідрохлоротіазиду протягом третього триместру вагітності може викликати ішемію плода і плаценти, ризик затримки росту. Більш того, в окремих випадках прийом незадовго до пологів може викликати гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених. Гідрохлоротіазид може зменшити об'єм плазми крові і знизити матково-плацентарний кровотік.
Жінкам, які приймали Хартія-Д під час вагітності (починаючи з другого триместру), необхідно пройти ультразвукове дослідження для перевірки стану нирок та черепа у плода.
Період лактації
Хартія-Д протипоказаний у період годування груддю. І раміприл і гідрохлоротіазид виділяються в грудне молоко. Зниження і припинення виділення молока пов'язують з прийомом тіазидів в період грудного вигодовування. Можуть спостерігатися реакції підвищеної чутливості до лікарських засобів групи сульфонамидов, гіперкаліємія та ядерна жовтяниця. Через можливість серйозних побічних ефектів у грудних дітей, необхідно розглянути питання про припинення грудного вигодовування.
Хартія-Д слід приймати одноразово щоденно вранці, запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі. Таблетки не призначені для поділу на частини.
Дорослим:
Призначати комбінований препарат Хартія-Д рекомендовано тільки після індивідуального підбору дози кожного з компонентів. Дозу можна збільшувати з інтервалом не менше 3 тижнів. Звичайна початкова доза становить 2,5 мг раміприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Звичайна підтримуюча доза становить 2,5 мг раміприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду. Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду.
Літні пацієнти та пацієнти з порушеннями функції нирок
Для літніх пацієнтів і пацієнтів з КК від 30 до 60 мл/хв. індивідуальні дози кожного з компонентів (раміприлу та гідрохлоротіазиду) необхідно ретельно підбирати до переходу на комбінований препарат Хартія-Д.
Доза препарату Хартія-Д повинна бути якомога нижчою. Рекомендована максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду.
Хартія-Д протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок, тобто, коли КК менше 30 мл/хв/1,73 м2.
Порушення функції печінки
До переходу на Хартія-Д пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції печінки слід підібрати дозу раміприлу.
Не допускається прийом препарату Хартія-Д пацієнтами з тяжкими порушеннями функції печінки та/або холестазом (див. розділ " Протипоказання).
Діти та підлітки (віком до 18 років)
Хартія-Д не рекомендується дітям і підліткам у віці до 18 років) через відсутність даних щодо безпеки та ефективності для цієї вікової групи.
Раміприл
Симптоми артеріальної гіпотензії
У хворих неускладненою артеріальною гіпертензією симптоми артеріальної гіпотензії спостерігаються рідко. У хворих на артеріальну гіпертензію, раміприл приймають, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об'єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, діареї або блюванні), а також при важких формах ренін-залежною артеріальної гіпертензії. Симптоми артеріальної гіпотензії спостерігалися у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найбільш часто спостерігається у хворих з більш тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових" діуретиків, у яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують пильної спостереження у початковий період лікування і при підборі дози. Це також відноситься до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину, ноги підняти і при необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, раміприл може викликати додаткове зниження систолічного АТ. Цей ефект можна передбачити, тому він зазвичай не є підставою для припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія виявляється симптомами, може виникнути необхідність зменшити дозу або припинити лікування.
Аортальний та мітральний стенози /гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і інші інгібітори АПФ, раміприл вимагає обережності при призначенні пацієнтам з аортальним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). В окремих випадках гемодинамічна картина може зробити неприпустимим прийом фіксованого поєднання раміприлу та гйдрохлотиазида.
Первинний альдостеронизм (хвороба Конна)
Використання фіксованих комбінацій раміприлу та гідрохлоротіазиду протипоказано, оскільки пацієнти з первинним альдостеронизмом не чутливі до антигіпертензивним засобам, дія яких заснована на пригніченні ренін-ангіотензинової системи.
Порушення функції нирок
У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай скороминущої.
У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності. При наявності реноваскулярной гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування раміприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом раміприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих, які вже страждають порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози та/або припинення прийому діуретика та/або раміприлу.
Стан після трансплантації нирки
У зв'язку з відсутністю досвіду застосування раміприлу у пацієнтів, що недавно перенесли трансплантацію нирки, раміприл не рекомендується приймати таким пацієнтам.
Підвищена чувствителъностъ/ангіоневротичний набряк
Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані рідко розвивається у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, у тому числі раміприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом раміприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування ангистаминными засобами і кортикостериодами може виявитися недостатнім. У рідкісних випадках зареєстрована смерть пацієнтів внаслідок ангіоневротичного набряку гортані чи язика.
Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв'язки або гортань, досить імовірно перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (див. розділ Передозування). Вона може включати введення епінефрину (адреналіну) та/або підтримку прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом ингибиторав АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ .
Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом
Є повідомлення про анафілактоїдних реакцій у пацієнтів на гемодіалізі з використанням мембран з високою гідравлічної проникністю (наприклад, AN 69) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ. У таких випадках слід розглянути можливість використання іншого типу мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.
Анафілактоїдні реакції при аферезе ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)
У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ на тлі аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з допомогою декстрану сульфату, розвиваються небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово утримуватися від прийому інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Десенсибілізація
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафилактоидную реакцію.
Печінкова недостатність
З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм розвитку цього синдрому не з'ясований. Якщо у пацієнтів, які приймали раміприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність "печінкових" ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.
Нейтропенія/агранулоцитоз
Повідомлялося, що у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і відсутності ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ. Слід проявляти крайню обережність при призначенні раміприлу хворим, страждаючим захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній антибиотйкотерапии. Якщо в лікуванні таких пацієнтів використовується раміприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому хворих слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Расова приналежність
Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності.
Подібно до інших інгібіторів АПФ, раміприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.
Кашель
Повідомлялося, що прийом інгібіторів АПФ може супроводжуватися кашлем. Характерно, що кашель є сухим і постійним; він проходить після відміни препарату. Те, що кашель викликається прийомом інгібітору АПФ, слід вважати його диференційно-діагностичною ознакою.
Хірургічне втручання /загальна анестезія
У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують АТ, раміприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути корректирована збільшенням об'єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в тому числі раміприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калийсодержащие солезаменители, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин). Якщо прийом перерахованих вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові (див. розділ Взаємодія).
Хворі на цукровий діабет
У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для прийому всередину або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру крові протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ Взаємодія).
Літій
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію та раміприлу (див. розділ Взаємодія).
Калийсодержащие харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або калийсодержащие солезаменители
Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія. Ризик розвитку гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до числа яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезаменителей. Використання калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезаменителей може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Під час прийому раміприлу на тлі калийвыводящих діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Гідрохлоротіазид
Порушення функції нирок
У пацієнтів, які страждають захворюваннями нирок тіазиди можуть викликати азотемію. Прийом лікарських засобів на тлі порушення функції нирок може призводити до кумулятивним ефектом. Якщо прогресує ниркова недостатність, що характеризується збільшенням небілкового азоту, слід ретельно оцінити необхідність терапії та розглянути можливість припинення прийому діуретиків.
Порушення функції печінки
Пацієнтам з порушенням або прогресуючим порушенням функції печінки тіазиди слід призначати з обережністю, оскільки навіть незначні коливання водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому.
Метаболічні та ендокринні ефекти
Терапія тіазидами може зменшити толерантність до глюкози. При цукровому діабеті може виникнути необхідність підбору дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів.
Терапія тіазидами може спричинити прояв латентного цукрового діабету.
З терапією тіазидними діуретиками пов'язують збільшення рівнів холестерину та тригліцеридів. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидні діуретики, може спостерігатися підвищення рівня сечової кислоти або прояви подагри.
Подагра
У деяких пацієнтів терапія тіазидами може підвищити рівень сечової кислоти та/або викликати подагру. Однак раміприл може посилювати виведення сечової кислоти, таким чином послаблюючи ступінь підвищення рівня сечової кислоти під впливом гідрохлортіазиду.
Порушення водно-електролітного балансу
Будь-якому пацієнту, який отримує лікування діуретиками, необхідно періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові.
Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Провісниками порушення водного або електролітного балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, міалгія або м'язові спазми, стомлюваність м'язів, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові розлади, як нудота і блювання.
Хоча використання тіазидних діуретиків може призвести до розвитку гіпокаліємії при одночасному прийомі раміприлу можливе зменшення ступеня вираженості гіпокаліємії, викликаної діуретиками. Ймовірність розвитку гіпокаліємії найбільш висока при цирозі печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів, а також на фоні лікування кортикостероїдами і АКТГ (див. розділ Взаємодія). У спекотну погоду можливий розвиток гіпонатріємії у пацієнтів з периферичними набряками. Недолік хлоридів зазвичай буває незначною і не потребує лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення іонів кальцію з сечею, приводячи до незначного періодичного підвищення рівня кальцію в крові навіть у відсутність явних порушень кальцієвого метаболізму. Явна гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Прийом тіазидів слід припинити до отримання результатів дослідження функції паращитовидних залоз. Було показано, що тіазиди збільшують ниркову екскрецію магнію, що може призвести до зниження рівня магнію в крові.
Нейтропенія/агранулоцитоз
Слід припинити прийом комбінації фіксованих доз раміприлу та гідрохлоротіазиду у разі виникнення або підозри на виникнення нейтропенії (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3).
Антидопінгові тести
Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього лікарського препарату, може дати позитивну реакцію при антидопінговому контролі.
Інше
Незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми, у пацієнтів можуть розвиватися реакції підвищеної чутливості. Повідомлялося про можливість загострення перебігу системного червоного вовчака.
Непереносимість лактози
Даний лікарський препарат містить лактози моногідрат.
Його не слід призначати пацієнтам з рідкісним спадковим порушенням толерантності до галактози, спадковим дефіцитом лактози або синдромом порушення всмоктування глюкози-галактози.
Нижче перераховані взаємодії компонентів препарату Хартія-Д з іншими інгібіторами
АПФ і препаратами, що містять гідрохлоротіазид.
Раміприл
Діуретики
Призначення діуретика хворому, що приймає раміприл, зазвичай призводить до сумації антигіпертензивного ефекту.
У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, додавання раміприлу може іноді викликати надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом раміприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування раміприлом (див. розділ особливості застосування).
Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати (нейролептики)/анестетики
Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію (див. розділ особливості застосування).
Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнти потребують ретельного спостереження.
Гіпоглікемічні засоби
Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для прийому всередину) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів поєднаного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.
Тромболітики та/або бета-адреноблокатори
Раміприл не можна застосовувати на фоні прийому тромболитиковти бета-адреноблокаторів.
Інші антигіпертензивні лікарські засоби
Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект раміприлу.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота (3 р/добу)
Раміприл не можна застосовувати на фоні прийому ацетилсаліцилової кислоти (у невеликих дозах під наглядом лікаря). Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. У рідкісних випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів.
Алопуринол
Одночасне лікування інгібітором АПФ та алопуринолом підвищує ризик ниркової недостатності може призводити до підвищення ризику лейкопенії.
Циклоспорин
Одночасний прийом інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик ниркової недостатності та гіперкаліємії.
Ловастатин
Одночасний прийом інгібіторів АПФ і ловастатину підвищує ризик гіперкаліємії.
Прокаїнамід, цитостатики та імунодепресанти
Прийом цих препаратів одночасно з інгібіторами АПФ може підвищувати ризик лейкопенії.
Гемодіаліз
Хартія-Д не показаний пацієнтам, стан яких вимагає проведення діалізу, оскільки прийом інгібіторів АПФ на тлі діалізу з використанням мембран, що забезпечують високу інтенсивність струму, часто супроводжується анафилактоидными реакціями. Дане поєднання неприпустимо.
Гідрохлоротіазид
Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або проносні стимулюючої дії
Гідрохлоротіазид може викликати електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.
Солі кальцію
При одночасному прийомі цих препаратів з тіазидними діуретиками зниження виведення іонів кальцію може підвищити рівень кальцію в сироватці крові.
Серцеві глікозиди
Підвищується ризик отруєння препаратами наперстянки і тиазидной гіпокаліємії.
Холестираминовые смоли та колестипол
Ці препарати можуть зменшити або сповільнити всмоктування гідрохлоротіазиду. Тому сульфонамідні діуретики слід приймати принаймні за годину до або через 4-6 годин після прийому смоли.
Недеполяризуючі міорелаксанти (тобто тубокурарину хлорид)
Гідрохлоротіазид може посилювати дію цих лікарських засобів.
Лікарські засоби, що викликають тахікардію типу "пірует"
Ризик гіпокаліємії змушує дотримуватися обережності при одночасному прийомі гідрохлортіазиду і препаратів, що викликають тахікардію типу "пірует", наприклад, деяких антипсихотичних та інших засобів.
Соталол
На тлі тиазидной гіпокаліємії підвищується ризик аритмії внаслідок прийому соталолу.
Раміприл/гідрохлоротіазид
Калийсодержащие харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або калийсодержащие солезаменители
Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія.
Ризик гіперкаліємії пов'язують з низкою факторів, до числа яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амілорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезаменителей. Використання калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезаменителей може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Під час прийому раміприлу на тлі калийвыводящих діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Літій
При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати літієву інтоксикацію, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Використовувати раміприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію в сироватці крові (див. розділ особливості застосування).
Триметоприм
Прийом інгібіторів АПФ і тіазидів одночасно з триметопримом підвищує ризик гіперкаліємії.
Пероралъные гіпоглікемічні засоби (наприклад, похідні сулъфомочевины і бигуанидины, такі як метформін) та інсулін
Можливо, гідрохлоротіазид послаблює гіпоглікемічний ефект цих коштів, у той час як раміприл потенціює його.
Натрію хлорид
Ослаблення антигіпертензивного ефекту фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлоротіазиду.
Лікування високими дозами саліцилатів (> 3 г/добу)
Гідрохлоротіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на ЦНС.
Симптоми
Залежно від ступеня передозування можуть спостерігатися такі симптоми: затримка сечі, порушення рівня електролітів, виражене зниження артеріального тиску, порушення свідомості (в тому числі кома), судоми, парез, аритмія, брадикардія, шок, ниркова недостатність і непрохідність кишечника (параліч).
Лікування
Лікування при передозуванні або отруєння залежить від способу та тривалості прийому препарату, а також типу і ступеня вираженості симптомів. Крім загальних заходів (запобігання всмоктування промиванням шлунка і прийомом активованого вугілля, прискорення проходження через кишечник за допомогою сульфату натрію) необхідні спостереження і підтримуюча (іноді інтенсивна) терапія. Раміприл може бути повністю видалений з організму шляхом діалізу (зверніть увагу Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі).
Перша міра при вираженому зниженні АТ - відновлення об'єму рідини фізіологічним розчином. У відсутність адекватної реакції можна ввести катехоламіни внутрішньовенно. Можна розглянути можливість введення ангіотензину II. При вираженій брадикардії необхідно встановити штучний водій ритму. Необхідно стежити за об'ємом циркулюючої крові, рівнем електролітів, кислотно-лужним станом, рівнем глюкози в крові і діурезом. При гіпокаліємії необхідно відновити рівень калію.
Якщо ангіоневротичний набряк носить загрозливий характер життя і охоплює язик, голосову щілину та/або гортань, рекомендується вжити таких невідкладних заходів:
При температурі не вище 25 °С.
3 роки.