Купить Граноцит 34, 33.6 млн.ме №5 /в компл
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Граноцит
Лиофилизированный порошок для инъекций
1 фл. содержит ленограстим 33.6 млн.МЕ (263 мкг)
5 флаконов.
Рекомбинантный человеческий гранулоцитарный колониестимулирующий фактор (белок из группы цитокинов). Оказывает стимулирующее и дифференцирующее действие на клетки-предшественники нейтрофильного ряда, что приводит к значительному нарастанию числа активных нейтрофилов в периферической крови уже в течение первых 24 ч. Существует прямая зависимость между нейтрофильным ответом и концентрацией препарата в плазме крови. Повторные введения препарата вызывают дополнительное увеличение содержания нейтрофилов в крови. Нейтрофилы, продуцируемые в ответ на введение Граноцита, обладают нормальными хемотаксическими свойствами и фагоцитарной активностью. Граноцит способен стимулировать пролиферацию эндотелиальных клеток человека.
Применение Граноцита, как после химиотерапии, так и независимо от нее, приводит к выходу в периферическую кровь клеток-предшественников гемопоэза, которые могут быть выделены из крови как самих пациентов, так и здоровых доноров и в/в введены больному после высокодозной химиотерапии с целью восстановления поврежденного кроветворения вместо трансплантации костного мозга или в дополнение к ней.
Показано, что введение больному аутологичных клеток-предшественников гемопоэза из периферической крови, полученных с помощью стимуляции Граноцитом, способствует более быстрому восстановлению кроветворения по сравнению с аутотрансплантацией костного мозга, что также существенно уменьшает продолжительность тромбоцитопении.
— для сокращения периода нейтропении и связанных с ней осложнений (у больных с немиелопролиферативными новообразованиями, которым проводилась миелосупрессивная терапия с последующей трансплантацией костного мозга, и у находящихся в группе повышенного риска развития продолжительной выраженной нейтропении);
— для уменьшения продолжительности выраженной нейтропении и связанных с ней осложнений после стандартной миелосупрессивной химиотерапии;
— для мобилизации периферических клеток - предшественников гемопоэза в периферической крови.
— повышенная чувствительность к основному действующему веществу или другим компонентам препарата;
— беременность;
— лактация;
— миелоидные новообразования (за исключением первично выявленного острого миелобластного лейкоза у больных не старше 55 лет с благоприятными цитогенетическими прогностическими признаками).
При пересадке костного мозга, при стандартной химиотерапии цитотоксическими средствами и для мобилизации клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови после применения цитостатиков препарат назначают в дозах из расчета 150 мкг (19.2 млн.МЕ)/м2 поверхности тела, что эквивалентно 5 мкг (0.64 млн.МЕ)/кг массы тела/сут. Введение препарата начинают на следующий день после проведения трансплантации костного мозга или окончания химиотерапии. Препарат вводят ежедневно п/к (при трансплантации костного мозга может вводиться в виде 30-минутной в/в инфузии) до тех пор, пока, после наступления ожидаемого снижения уровня лейкоцитов, их количество не восстановится до нормального показателя. Длительность непрерывного применения препарата не должна превышать 28 дней.
Для проведения мобилизации клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови без применения цитостатиков рекомендуемая доза препарата составляет 10 мкг (1.28 млн.МЕ)/кг массы тела/сут, ежедневно п/к в течение 4-6 дней.
Лейкаферез следует проводить после восстановления количества лейкоцитов или после определения в крови CD34+-клеток. У пациентов, которые не получали ранее массивной химиотерапии, часто достаточно проведения одного лейкафереза для получения минимально необходимого количества клеток >=2.0 х 106 CD34+-клеток/кг массы тела.
У здоровых доноров применение препарата п/к в течение 5-6 дней в дозе 10 мкг (1.28 млн.МЕ)/кг массы тела позволяло получить >=3.0 х 106 CD34+-клеток/кг массы тела в результате одного лейкафереза в 83% случаев и в результате двух лейкаферезов в 97% случаев.
Специальных исследований у лиц пожилого возраста не проводилось. В связи с этим рекомендаций по поводу изменения режима дозирования у пациентов пожилого возраста нет.
При применении Граноцита у здоровых доноров наиболее часто возникающими побочными эффектами являлись головная боль у 30%, боль в костях у 23%, боль в пояснице у 17%, астения у 11%, боли в животе у 6% лиц. Также сообщалось о развитии фарингитов у 7% и ларингитов у 6% лиц. Риск возникновения болей был выше у лиц, имеющих высокие значения количества лейкоцитов в крови, особенно, если количество лейкоцитов превышало 50 х 109/л. Лейкоцитоз >=50 х 109/л отмечался у 24% доноров, и связанная с аферезом тромбоцитопения (количество тромбоцитов менее 100 х 109/л) наблюдалась у 42% доноров. Преходящее повышение уровня АСТ и/или АЛТ наблюдалось у 12%, а преходящее повышение уровня щелочной фосфатазы - у 16% доноров.
Наблюдающиеся при трансплантации костного мозга такие побочные эффекты как инфекционно-воспалительные поражения полости рта, лихорадка, диарея, боли в животе, рвота, сыпь, алопеция, сепсис и инфекции, связаны с режимами кондиционирования, а не с приемом Граноцита. Влияние Граноцита на частоту появления и выраженность острой и хронической реакции "трансплантат против хозяина" достоверно не определено.
При применении Граноцита при нейтропении, вызванной химиотерапией, обычно наблюдаются побочные эффекты, характерные для приема цитостатиков. Несколько чаще отмечались боли в костях и реакции в месте инъекций (гиперемия, отечность). Сообщалось о появлении инфильтратов в легких, которые в нескольких случаях привели к развитию легочной недостаточности или дистресс-синдрома у взрослых.
При появлении на фоне применения Граноцита таких симптомов, как кашель, лихорадка, одышка, в сочетании с рентгенологическими изменениями и нарушениями дыхательной функции следует назначить соответствующую терапию и рассмотреть вопрос о прекращении введения Граноцита.
Лечение Граноцитом должно проводиться под наблюдением врача-онколога (гематолога).
Гранулоцитарный колониестимулирующий фактор (Г-КСФ) способен усиливать рост миелоидных опухолевых клеток in vitro, подобное же действие in vitro может проявляться и на некоторые опухолевые клетки не миелоидного ряда.
Не установлена эффективность и безопасность Граноцита при миелодиспластическом синдроме, вторичном остром миелобластном лейкозе или хроническом миелолейкозе. Поэтому пациентам с вышеперечисленной патологией Граноцит назначать не следует. Особое внимание требуется при диагносцировании острого миелобластного лейкоза. Этот диагноз должен быть четко дифференцирован от бластного криза хронического миелолейкоза.
Влияние Граноцита на прогрессирование миелодиспластического синдрома и трансформацию его в миелолейкоз установлено не было. Граноцит должен применяться с особой осторожностью при всех предопухолевых поражениях миелоидного ростка костного мозга. Так как некоторые опухоли могут, как исключение, нести Г-КСФ-рецептор, следует соблюдать осторожность в случае неожиданного рецидива опухоли после лечения Г-КСФ.
Ни у одного из 174 пациентов, получавших Граноцит в дозе 5 мкг/кг/сут (0.64 млн.МЕ/кг/сут) по поводу пересадки костного мозга, количество лейкоцитов не превышало 50х109/л. Менее чем у 5%, получавших Граноцит в дозе 5 мкг/кг/сут (0.64 млн.МЕ/кг/сут) после цитотоксической химиотерапии число лейкоцитов было равно или превышало 70х109/л. При этом никаких побочных явлений, непосредственно связанных с лейкоцитозом, не наблюдалось.
В связи с потенциальным риском, связанным с появлением выраженного лейкоцитоза, во время лечения Граноцитом следует регулярно контролировать количество лейкоцитов в крови. Если количество лейкоцитов достигает 50х109/л, применение Граноцита должно быть немедленно прекращено.
Во время применения Граноцита для мобилизации клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови, препарат не должен вводиться в случае повышения количества лейкоцитов свыше 70х109/л.
Особое внимание при трансплантации костного мозга должно уделяться контролю за количеством тромбоцитов в периферической крови, т.к. их уровень при применении Граноцита может быть более низким, чем обычно.
Граноцит не должен быть использован с целью уменьшения установленных интервалов между курсами химиотерапии и/или с целью увеличения доз химиопрепаратов, т.к. Граноцит уменьшает только миелотоксичность и не влияет на другие побочные действия цитостатиков.
В связи с повышенной чувствительностью быстро делящихся миелоидных клеток к цитотоксической химиотерапии, использование Граноцита не рекомендуется позднее чем за 24 ч до и ранее чем через 24 ч после окончания химиотерапии.
Мобилизация клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови при использовании Граноцита после химиотерапии по сравнению с применением только одного Граноцита выше. Однако выбор между обоими методами мобилизации должен проводиться индивидуально для каждого пациента с учетом всех целей лечения.
У пациентов, которым была проведена массивная миелосупрессивная терапия, может не наблюдаться достаточной для получения минимально необходимого количества клеток мобилизации клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови, и, следовательно, адекватного восстановления кроветворения.
У пациентов со значительным снижением количества стволовых клеток в костном мозге (вследствие предшествующей интенсивной лучевой или химиотерапии), нейтрофильный ответ иногда может быть снижен, безопасность применения Граноцита в таких случаях не установлена.
Программа трансплантации клеток-предшественников гемопоэза должна планироваться на ранних этапах курсового лечения пациентов, и особое внимание следует обращать на количество мобилизованных клеток-предшественников гемопоэза в периферической крови перед применением химиотерапии в высоких дозах. Если количество полученных клеток невелико, трансплантация клеток-предшественников гемопоэза должна быть заменена другими методами лечения.
Так как результаты анализов по определению CD34+ клеток, проведенных методом проточной цитометрии, в различных лабораториях различаются, особое внимание следует уделять методам количественного определения полученных клеток-предшественников.
Рекомендации о минимально необходимом количестве клеток (>2.0 х 106 CD34+ клеток на кг массы тела) основано на опубликованных данных по опыту достижения адекватного восстановления кроветворения. Введение большего количества CD34+ клеток приводит к более быстрому восстановлению кроветворения, включая количество тромбоцитов.
Так как абсолютная безопасность мобилизации клеток - предшественников кроветворения у здоровых доноров не доказана эта процедура должна осуществляться в соответствии с правилами, установленными законодательством.
Процедуру мобилизации клеток-предшественников гемопоэза следует проводить только у доноров, у которых результаты клинических и лабораторных исследований подходят для донорства костного мозга.
Лейкаферез не следует проводить донорам, которые принимают антикоагулянты или имеют нарушения гемостаза. Если требуется проведение более одного лейкафереза, то особое внимание следует обратить на тех доноров, у которых число тромбоцитов перед проведением лейкафереза было 100 х 109/л.
В целом лейкаферез не следует проводить при показателе числа тромбоцитов
Граноцит
Ліофілізований порошок для ін'єкцій
1 фл. містить ленограстим 33.6 млн. МО (263 мкг)
5 флаконів.
Рекомбінантний людський гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (білок з групи цитокінів). Надає стимулюючу і диференціює дію на клітини-попередники нейтрофільного ряду, що призводить до значного наростання числа активних нейтрофілів в периферичній крові вже протягом перших 24 год. Існує пряма залежність між нейтрофільним відповіддю і концентрацією препарату в плазмі крові. Повторні введення препарату викликають додаткове збільшення вмісту нейтрофілів у крові. Нейтрофіли, що продукуються у відповідь на введення Граноциту, володіють нормальними хемотаксическими властивостями та фагоцитарною активністю. Граноцит здатний стимулювати проліферацію ендотеліальних клітин людини.
Застосування Граноциту, як після хіміотерапії, так і незалежно від неї, призводить до виходу в периферичну кров клітин-попередників гемопоезу, які можуть бути виділені з крові як самих пацієнтів, так і здорових донорів і в/в введені хворому після высокодозной хіміотерапії з метою відновлення пошкодженого кровотворення замість трансплантації кісткового мозку або в доповнення до неї.
Показано, що введення хворому аутологічних клітин-попередників гемопоезу з периферичної крові, отриманих з допомогою стимуляції Граноцитом, сприяє більш швидкому відновленню кровотворення порівняно з аутотрансплантацией кісткового мозку, що також істотно зменшує тривалість тромбоцитопенії.
- для скорочення періоду нейтропенії і пов'язаних з нею ускладнень (у хворих з немиелопролиферативными новоутвореннями, яким проводилася миелосупрессивная терапія з наступною трансплантацією кісткового мозку, і в знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку тривалої вираженої нейтропенії);
- для зменшення тривалості вираженої нейтропенії і пов'язаних з нею ускладнень після стандартної миелосупрессивной хіміотерапії;
- для мобілізації периферичних клітин - попередників гемопоезу в периферичній крові.
- підвищена чутливість до основної діючої речовини або інших компонентів препарату;
- вагітність;
- лактація;
- мієлоїдний новоутворення (за винятком первинно виявленого гострого мієлобластного лейкозу у хворих не старше 55 років з сприятливими цитогенетичними прогностичними ознаками).
При пересадці кісткового мозку, при стандартній хіміотерапії цитотоксичними засобами і для мобілізації клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові після застосування цитостатиків препарат призначають у дозах з розрахунку 150 мкг (19.2 млн. МО)/м2 поверхні тіла, що еквівалентно 5 мкг (0.64 млн МО)/кг маси тіла/добу. Введення препарату починають на наступний день після проведення трансплантації кісткового мозку або закінчення хіміотерапії. Препарат вводять щоденно п/к (при трансплантації кісткового мозку може вводитися у вигляді 30-хвилинної в/в інфузії) до тих пір, поки, після настання очікуваного зниження рівня лейкоцитів, їх кількість не відновиться до нормального показника. Тривалість безперервного застосування препарату не повинна перевищувати 28 днів.
Для проведення мобілізації клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові без застосування цитостатиків рекомендована доза препарату становить 10 мкг (1.28 млн МО)/кг маси тіла/добу, щоденно п/к протягом 4-6 днів.
Лейкаферез слід проводити після відновлення кількості лейкоцитів або після визначення в крові CD34-клітин. У пацієнтів, які не отримували раніше масивної хіміотерапії, часто достатньо проведення одного лейкафереза для отримання мінімально необхідної кількості клітин >=2.0 х 106 CD34-клітин/кг маси тіла.
У здорових донорів застосування препарату п/к протягом 5-6 днів в дозі 10 мкг (1.28 млн МО)/кг маси тіла дозволяло отримати >=3.0 х 106 CD34-клітин/кг маси тіла в результаті одного лейкафереза в 83% випадків і в результаті двох лейкаферезов в 97% випадків.
Спеціальних досліджень у осіб літнього віку не проводилося. У зв'язку з цим рекомендацій з приводу зміни режиму дозування у пацієнтів літнього віку немає.
При застосуванні Граноциту у здорових донорів найбільш часто виникаючими побічними ефектами були головний біль у 30%, біль у кістках у 23%, біль в попереку у 17%, астенія у 11%, болі в животі у 6% осіб. Також повідомлялося про розвиток фарингітів у 7% і ларингітів у 6% осіб. Ризик виникнення болів був вище в осіб, що мають високі значення кількості лейкоцитів в крові, особливо, якщо кількість лейкоцитів перевищувала 50 х 109/л Лейкоцитоз >=50 х 109/л спостерігався у 24% донорів, і пов'язана з аферезом тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів менше 100 х 109/л) спостерігалася у 42% донорів. Минуще підвищення рівня АСТ та/або АЛТ спостерігалось у 12%, а минуще підвищення рівня лужної фосфатази - у 16% донорів.
Спостерігаються при трансплантації кісткового мозку такі побічні ефекти як інфекційно-запальні ураження порожнини рота, лихоманка, діарея, болі в животі, блювання, висип, алопеція, сепсис та інфекції, пов'язані з режимами кондиціонування, а не з прийомом Граноциту. Вплив Граноциту на частоту появи і вираженість гострої і хронічної реакції "трансплантат проти господаря" достовірно не визначено.
При застосуванні Граноциту при нейтропенії, спричиненої хіміотерапією, зазвичай спостерігаються побічні ефекти, характерні для прийому цитостатиків. Кілька частіше відзначалися болі в кістках і реакції у місці ін'єкцій (гіперемія, набряклість). Повідомлялося про появу інфільтратів в легенях, які в кількох випадках призвели до розвитку легеневої недостатності або дистрес-синдрому у дорослих.
При появі на фоні застосування Граноциту таких симптомів, як кашель, лихоманка, задишка, в поєднанні з рентгенологічними змінами та порушеннями дихальної функції слід призначити відповідну терапію та розглянути питання про припинення введення Граноциту.
Лікування Граноцитом повинно проводитися під наглядом лікаря-онколога (гематолога).
Гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) здатний посилювати ріст мієлоїдних пухлинних клітин in vitro, подібне ж дію in vitro може проявлятися і на деякі пухлинні клітини не мієлоїдного ряду.
Не встановлена ефективність і безпека Граноциту при миелодиспластическом синдромі, вторинному гострому мієлобластному лейкозі або хронічному мієлолейкозі. Тому пацієнтам з вищезазначеної патологією Граноцит призначати не слід. Особливу увагу потрібно при диагносцировании гострого мієлобластного лейкозу. Цей діагноз повинен бути чітко диференційований від бластного кризу хронічного мієлолейкозу.
Вплив Граноциту на прогресування миелодиспластического синдрому і трансформацію його в мієлолейкоз встановлено не було. Граноцит повинен застосовуватися з особливою обережністю при всіх передпухлинних ураженнях мієлоїдного паростка кісткового мозку. Так як деякі пухлини можуть, як виняток, нести Г-КСФ-рецептор, слід дотримуватися обережності в разі несподіваного рецидиву пухлини після лікування Г-КСФ.
Ні у одного з 174 пацієнтів, які отримували Граноцит в дозі 5 мкг/кг/добу (0.64 млн. МО/кг/добу) з приводу пересадки кісткового мозку, кількість лейкоцитів не перевищувала 50х109/л Менш ніж у 5%, що отримували Граноцит в дозі 5 мкг/кг/добу (0.64 млн. МО/кг/добу) після цитотоксичної хіміотерапії число лейкоцитів дорівнювало або перевищувало 70х109/л. При цьому ніяких побічних явищ, безпосередньо пов'язаних з лейкоцитозом, не спостерігалося.
У зв'язку з потенційним ризиком, пов'язаним з появою вираженого лейкоцитозу, під час лікування Граноцитом слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів у крові. Якщо кількість лейкоцитів досягає 50х109/л, застосування Граноциту повинно бути негайно припинено.
Під час застосування Граноциту для мобілізації клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові, препарат не повинен вводитись у разі підвищення кількості лейкоцитів більше 70х109/л.
Особливу увагу при трансплантації кісткового мозку повинна приділятися контролю за кількістю тромбоцитів у периферичній крові, т. к. їх рівень при застосуванні Граноциту може бути більш низьким, ніж зазвичай.
Граноцит не повинен бути використаний з метою зменшення встановлених інтервалів між курсами хіміотерапії та/або з метою збільшення доз хіміопрепаратів, т. к. Граноцит зменшує тільки миелотоксичность і не впливає на інші побічні дії цитостатиків.
У зв'язку з підвищеною чутливістю швидко діляться мієлоїдних клітин до цитотоксичної хіміотерапії, використання Граноциту не рекомендується пізніше ніж за 24 год до та раніше ніж через 24 год після закінчення хіміотерапії.
Мобілізація клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові при використанні Граноциту після хіміотерапії, порівняно із застосуванням тільки одного Граноциту вище. Однак вибір між обома методами мобілізації повинен проводитися індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням всіх цілей лікування.
У пацієнтів, яким була проведена масивна миелосупрессивная терапія, може не спостерігатися достатньою для отримання мінімально необхідної кількості клітин мобілізації клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові і, отже, адекватного відновлення кровотворення.
У пацієнтів зі значним зниженням кількості стовбурових клітин в кістковому мозку (внаслідок попередньої інтенсивної променевої терапії або хіміотерапії), нейтрофільний відповідь іноді може бути знижений, безпека застосування Граноциту в таких випадках не встановлена.
Програма трансплантації клітин-попередників гемопоезу повинна плануватися на ранніх етапах курсового лікування пацієнтів, особливу увагу слід звертати на кількість мобілізованих клітин-попередників гемопоезу в периферичній крові перед застосуванням хіміотерапії високих дозах. Якщо кількість отриманих клітин невелика, трансплантація клітин-попередників гемопоезу повинна бути замінена іншими методами лікування.
Так як результати аналізів за визначенням клітин CD34, проведених методом проточної цитометрії, в різних лабораторіях розрізняються, особливу увагу слід приділяти методам кількісного визначення отриманих клітин-попередників.
Рекомендації про мінімально необхідній кількості клітин (>2.0 х 106 клітин CD34 на кг маси тіла) ґрунтується на опублікованих даних з досвіду досягнення адекватного відновлення кровотворення. Введення більшої кількості CD34 клітин призводить до більш швидкого відновлення кровотворення, включаючи кількість тромбоцитів.
Так як абсолютна безпека мобілізації клітин - попередників кровотворення у здорових донорів не доведена ця процедура повинна здійснюватися у відповідності з правилами, встановленими законодавством.
Процедуру мобілізації клітин-попередників гемопоезу слід проводити тільки у донорів, у яких результати клінічних і лабораторних досліджень підходять для донорства кісткового мозку.
Лейкаферез не слід проводити донорам, які приймають антикоагулянти або мають порушення гемостазу. Якщо потрібне проведення більш одного лейкафереза, то особливу увагу слід звернути на тих донорів, у яких кількість тромбоцитів перед проведенням лейкафереза було 100 х 109/л.
В цілому лейкаферез не слід проводити при показнику кількості тромбоцитів