Купить Глимепирид таб. 4мг №30

Глимепирид

таблетки

В одной таблетке содержится:
Активное вещество - глимепирид - 4 мг

30 шт.

Глимепирид представляет собой гипогликемический препарат для перорального применения - производное сульфонилмочевины новой (третьей) генерации. Глимепирид действует, главным образом стимулируя секрецию и высвобождение инсулина из бета-клеток поджелудочной железы (панкреатическое действие). Как и у других производных сульфонилмочевины, в основе этого эффекта лежит увеличение реакции бета-клеток поджелудочной железы на физиологическую стимуляцию глюкозой, при этом количество секретируемого инсулина значительно меньше, чем при действии традиционных препаратов - производных сульфонилмочевины. Наименьшее стимулирующее влияние глимепирида на секрецию инсулина обеспечивает и меньший риск развития гипогликемии. В дополнение к этому, глимепирид обладает внепанкреатическим действием - способностью улучшать чувствительность периферических тканей (мышечной, жировой) к действию собственного инсулина, снижать поглощение инсулина печенью; ингибирует продукцию глюкозы в печени. Глимепирид избирательно ингибирует циклооксигеназу и снижает превращение арахидоновой кислоты в тромбоксан А2, который способствует агрегации тромбоцитов, таким образом оказывая антитромботическое действие.
Глимепирид способствует нормализации содержания липидов, снижает уровень малового альдегида в крови, что ведет к значительному снижению перикисного окисления липидов, это способствует антиатерогенному действию препарата.
Глимепирид повышает уровень эндогенного α-токоферола, активность каталазы, глютатионпероксидазы и супероксиддисмутазы, что способствует снижению выраженности окислительного стресса в организме больного, который постоянно присутствует при сахарном диабете типа 2.

Препарат показан для лечения сахарного диабета 2 типа при неэффективности ранее назначенной диеты и физической нагрузки.
При неэффективности монотерапии Глимепиридом возможно его применение в комбинированной терапии с метформином или с инсулином.

Сахарный диабет 1 типа; диабетический кетоацидоз, диабетическая прекома и ко­ма; гиперосмолярная кома; повышенная чувствительность к глимепириду или к какому-либо неактивному компоненту препарата, к другим производным сульфонилмочевины или к сульфаниламид­ным препаратам (риск развития реакций гиперчувствительности); тяжелые нарушения функции печени; тяжелые нарушения функции почек (в т.ч. больные, находящиеся на гемодиали­зе); непереносимость лактозы, дефицит лактазы, глкжозо-галактозная мальабсорбция; детский возраст до 18 лет; недостаточность глюкозо-6-фосфат дегидрогеназы; беременность и период грудного вскармливания.
С осторожностью - состояния, требующие перевода пациента на инсулинотсрапию (обширные ожоги, тяжелая множественная травма, обширные хирургические вмешательства); надпочечниковая недостаточность; забо­левания щитовидной железы (гипотиреоз, тиреотоксикоз); нарушения всасыва­ния пищи и лекарственных средств в желудочно-кишечном тракте, в том числе кишечная непроходимость, парез кишеч­ника; инфекционная лихорадка; алкого­лизм; в первые дни лечения (повышен­ный риск развития гипогликемии); при повышенном риске развития гипогликемии; при интеркуррентных заболеваниях во время лечения или при изменении образа жизни пациента (изменение диеты и времени приема пищи, увеличение или уменьше­ние физической активности).

Глимепирид противопоказан к применению у беременных женщин. В случае планируемой беременности или при наступлении беременности женщину следует перевести на инсулинотерапию.
Так как глимепирид, по-видимому, проникает в грудное молоко, то его не следует назначать женщинам в период лактации. В таком случае, необходимо перейти на инсулинотерапию или прекратить кормление грудью.

Препарат применяется внутрь. Начальную и поддерживающую дозы Глимепирида устанавливают индивидуально на основании результатов регулярного контроля концентрации глюкозы в крови.
Начальная доза и подбор дозы
В начале лечения назначают по 1 мг Глимепирида один раз в день. При достижении оптимального терапевтического эффекта рекомендуется принимать эту дозу в качестве поддерживающей. В случае отсутствия гликемического контроля суточная доза должна быть поэтапно увеличена под регулярным контролем концентрации глюкозы в крови (с интервалами в 1-2 недели) до 2 мг, 3 мг или 4 мг в сутки. Дозы свыше 4 в сутки эффективны только в исключительных случаях. Максимальная рекомендованная суточная доза - 6 мг. Применение в комбинации с метформином
В случае отсутствия гликемического контроля у больных, принимающих метформин, может быть начата сопутствующая терапия Глимепиридом. При сохранении дозы метформина на прежнем уровне лечение Глимепиридом начинается с минимальной дозы, а затем доза постепенно увеличивается в зависимости от желаемого уровня гликемического контроля, вплоть до максимальной суточной дозы. Комбинированная терапия должна проводиться под тщательным медицинским наблюдением.
Применение в комбинации с инсулином
В случаях, когда не удается достигнуть гликемического контроля приемом максимальной дозы Глимепирида, в монотерапии или в комбинации с максимальной дозой метформина, возможна комбинация Глимепирида с инсулином. В этом случае последняя, назначенная больному доза Глимепиридаа, остается неизменной. При этом лечение инсулином начинается с минимальной дозы, с возможным последующим постепенным увеличением его дозы под контролем концентрации глюкозы в крови. Комбинированное лечение требует обязательного врачебного контроля.
Время и кратность приема суточной дозы определяется врачом с учетом образа жизни больного. Как правило, достаточно назначение суточной дозы в один прием непосредственно перед или во время плотного завтрака или первого основного приема пищи. Таблетки Глимепирида принимают целиком, не разжевывая, с достаточным количеством жидкости (около 0,5 стакана). Очень важно не пропускать прием пищи после приема Глимепирида.
Продолжительность лечения
Как правило, лечение Глимепиридом, бывает длительным.
Перевод больного с другого пероралъного гипогликемического препарата на глимепирид.
При переводе больного с другого перорального гипогликемического препарата на Глимепирид начальная суточная доза последнего должна составлять 1 мг (даже в том случае, если больного переводят на Глимепиридт с максимальной дозы другого перорального гипогликемического препарата). Любое повышение дозы Глимепирида следует проводить поэтапно в соответствии с приведенными выше рекомендациями. Необходимо принимать во внимание эффективность, дозу и продолжительность действия используемого гипогликемического средства. В некоторых случаях, особенно при приеме гипогликемических препаратов с большим периодом полувыведения (например, хлорпропамида) может возникнуть необходимость во временном (в течение нескольких дней) прекращении лечения во избежание аддитивного эффекта, повышающего риск развития гипогликемии.
Перевод больного с инсулина на Глимепирид
В исключительных случаях, при проведении инсулинотерапии у больных сахарным диабетом типа 2, при компенсации заболевания и при сохранной секреторной функции (3-клеток поджелудочной железы, возможна замена инсулина Глимепиридом. Перевод должен проводиться под тщательным наблюдением врача. При этом перевод больного на Глимепирид начинают с минимальной дозы в 1 мг.

Редко:
Со стороны обмена веществ: развитие гипогликемических реакций. Эти реакции, главным образом, возникают вскоре после приема препарата, и их не всегда удается легко купировать.
Со стороны органов зрения: во время лечения (особенно в его начале) может наблюдаться транзиторное снижение зрения, обусловленное изменением концентрации глюкозы в крови.
Со стороны системы органов пищеварения: повышение активности печеночных ферментов, холестаз, желтуха, гепатит (вплоть до развития печеночной недостаточности).
Со стороны системы кроветворения: тромбоцитопения (от умеренной до тяжелой), лейкопения, гемолитическая или апластическая анемия, эритроцитопения, гранулоцитопения, агранулоцитоз и панцитопения.
Иногда:
Со стороны системы органов пищеварения: тошнота, рвота, ощущение тяжести или дискомфорта в эпигастрии, боли в животе, диарея, очень редко приводящие к прекращению лечения.
Аллергические реакции: появление симптомов крапивницы (зуд, кожная сыпь). Такие реакции бывают, как правило, умеренно выраженными, но могут прогрессировать, сопровождаясь падением артериального давления, диспноэ, вплоть до развития анафилактического шока. При появлении симптомов крапивницы следует немедленно обратиться к врачу. Возможна перекрестная аллергия с другими производными сульфонилмочевины, сульфаниламидами, или подобными им веществами, также возможно развитие аллергического васкулита.
В исключительных случаях:
Прочие побочные действия: возможно развитие фотосенсибилизации, гипонатриемии.
Поскольку отдельные побочные действия, такие как: тяжелая гипогликемия, серьезные изменения картины крови, тяжелые аллергические реакции, печеночная недостаточность, могут при определенных обстоятельствах представлять собой угрозу для жизни, в случае развития нежелательных или тяжелых реакций больному необходимо сразу же информировать о них лечащего врача и ни в коем случае не продолжать прием препарата без его рекомендации.

Глимепирид следует принимать в рекомендуемых дозах и в назначенное время. Ошибки в применении препарата, например, пропуск приема, никогда нельзя устранять посредством последующего приема более высокой дозы. Врач и больной должны заранее обговорить меры, которые следует принимать в случае таких ошибок (например, пропуск приема препарата или приема пищи) или в ситуациях, когда невозможен прием очередной дозы препарата в установленное время. Больной должен немедленно информировать врача в случае приема слишком высокой дозы препарата.
Если у пациента развилась гипогликемическая реакция при приеме 1 мг Глимепирида в сутки, это указывает на то, что у этого пациента нормализация уровня глюкозы в крови может достигаться с помощью одной диеты.
При достижении компенсации сахарного диабета типа 2 повышается чувствительность к инсулину. В связи с этим в процессе лечения может снизиться потребность в Глимепириде. Во избежание развития гипогликемии необходимо временно уменьшить дозу или отменить Глимепирид. Коррекция дозы должна проводиться также при изменении массы тела больного, при изменении его образа жизни или при появлении других факторов, способствующих повышению риска развития гипо- или гипергликемии. Адекватная диета, регулярные и достаточные физические упражнения и, при необходимости, снижение массы тела имеют такое же важное значение для достижения оптимального контроля уровня глюкозы в крови, как и регулярный прием Глимепирида.
Клиническими симптомами гипергликемии (недостаточного снижения уровня глюкозы в крови) являются: увеличение частоты мочеиспусканий, сильная жажда, сухость во рту и сухость кожных покровов. В первые недели лечения может повыситься риск развития гипогликемии, что требует особо тщательного наблюдения за больным. На фоне лечения Глимепиридом при нерегулярном приеме пищи или пропуске приема пищи может развиться гипогликемия. Ее возможными симптомами являются: головная боль, чувство голода, тошнота, рвота, чувство усталости, сонливость, нарушения сна, беспокойство, агрессивность, нарушения концентрации, внимания и реакции, депрессия, спутанность сознания, речевые и зрительные расстройства, афазия, тремор, парез, сенсорные нарушения, головокружение, делирий, церебральные судороги, спутанность или потеря сознания, включая коматозное состояние, поверхностное дыхание, брадикардия. Кроме этого, в результате адренергического механизма обратной связи могут возникать потливость, беспокойство, тахикардия, повышение артериального давления, стенокардия и нарушения сердечного ритма. К факторам, способствующим развитию гипогликемии, относятся:

нежелание или (особенно в пожилом возрасте) недостаточная способность больного к сотрудничеству с врачом; неполноценное, нерегулярное питание, пропуск приемов пищи, голодание, изменения привычной диеты; дисбаланс между физической нагрузкой и потреблением углеводов; употребление алкоголя, особенно в сочетании с пропуском приема пищи; нарушение функции почек; тяжелое нарушение функции печени; передозировка Глимепирида; некоторые некомпенсированные заболевания эндокринной системы, оказывающие влияние на углеводный обмен (например, нарушения функции щитовидной железы, гипофизарная недостаточность или недостаточность коры надпочечников); одновременное применение лекарственных средств, усиливающих действие Глимепирида.

Врач должен быть информирован об указанных выше факторах и об эпизодах гипогликемии, поскольку они требуют особо строгого наблюдения за больным. При наличии таких факторов, повышающих риск развития гипогликемии, следует скорректировать дозу Глимепирида или всю схему лечения. Это необходимо сделать также в случае интеркуррентного заболевания или изменения образа жизни больного.
Симптомы гипогликемии могут быть сглажены или совсем отсутствовать у пожилых больных, у больных, страдающих вегетативной нейропатией или получающих одновременное лечение β-адреноблокаторами, клонидином, резерпином, гуанетидином или другими симпатолитическими средствами. Гипогликемия почти всегда может быть быстро купирована немедленным приемом углеводов (глюкозы или сахара, например, в виде кусочка сахара, сладкого фруктового сока или чая). В связи с этим больной должен всегда иметь при себе не менее 20 г глюкозы (4 кусочка сахара). Сахарозаменители неэффективны в лечении гипогликемии.
Из опыта применения других препаратов сульфонилмочевины известно, что, несмотря на начальный успех купирования гипогликемии, возможен ее рецидив. В связи с этим, необходимо непрерывное и тщательное наблюдение за больным. Тяжелая гипогликемия требует немедленного лечения под наблюдением врача, а при определенных обстоятельствах и госпитализации больного.
Если больного, страдающего сахарным диабетом, лечат разные врачи (например, во время пребывания в больнице после несчастного случая, при заболевании в выходные дни), он должен обязательно сообщить им о своем заболевании и о предшествующем лечении.
Во время лечения Глимепиридом требуется проведение регулярного контроля функции печени и картины периферической крови (особенно количества лейкоцитов и тромбоцитов).
В стрессовых ситуациях (например, при травме, хирургическом вмешательстве, инфекционных заболеваниях, сопровождающихся лихорадкой) может возникнуть необходимость во временном переводе больного на инсулинотерапию.
Отсутствует опыт применения Глимепирида у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени и почек или пациентов, находящихся на гемодиализе. Пациентам с тяжелыми нарушениями функции почек и печени показан перевод на инсулинотерапию.
Во время лечения Глимепиридом необходим регулярный контроль концентрации глюкозы в крови, а также концентрации гликозилированного гемоглобина.
В начале лечения, при переходе с одного лекарственного средства на другое, или при нерегулярном приеме Глимепирида может иметь место снижение концентрации внимания и скорости психомоторных реакций больного, обусловленное гипо- или гипергликемией. Это может отрицательно сказаться на способности к вождению автотранспорта или к управлению различными машинами и механизмами.

Глимепирид метаболизируется с по­мощью цитохрома Р450 2С9 (CYP2C9). При одновременном применении с индукторами изофермента CYP2C9, например, рифампицином, возможно уменьшение гипогликемического действия глимепирида и увеличение риска развития гипогликемии в случае их отмены без коррекции дозы глимепирида. При одновременном при­менении с ингибиторами изофермента CYP2C9, например, флуконазолом, воз­можно усиление гипогликемического действия глимепирида и повышение рис­ка развития гипогликемии и побочных эффектов глимепирида, а также возможно уменьшение его гипогликемического действия при их отмене без коррекции дозы глимепирида. Усиление гипоглике­мического действия и связанное с этим возможное развитие гипогликемии может наблюдаться при одновременном приме­нении глимепирида с инсулином или другими пероральными гипогликемическими препаратами, метформином, инги­биторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ), аллопуринолом, анабо­лическими стероидами и мужскими по­ловыми гормонами, хлорамфениколом, производными кумарина, цикло-, тро- и изофосфамидами, фенфлурамином, дизопирамидом, фибратами, флуоксетином, симпатолитиками (гуанетидином), инги­биторами моноаминооксидазы (МАО), миконазолом, флуконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробеницидом, хинолонами, салицилатами и аминосалициловой кислотой, сульфинпиразоном, некоторыми сульфанилами­дами длительного действия, тетрациклинами, тритоквалином. Ослабление гипогликемического дейст­вия и связанное с этим повышение кон­центрации глюкозы в крови может на­блюдаться при одновременном примене­нии глимепирида с ацетазоламидом, бар­битуратами, глюкокортикостероидами, глюкагоном, слабительными средствами (при длительном применении), никоти­новой кислотой (в высоких дозах) и про­изводными никотиновой кислоты, эстро­генами и прогестогенами, фенотиазинами, хлорпромазином, фенитоином, ри­фампицином, гормонами щитовидной железы, солями лития. Блокаторы H2-гистаминовых рецепторов, клонидин и резерпин, способны как потенцировать, так и ослаблять гипогликемическое действие глимепирида . Под действием таких симпатолитических средств, как бета-адреноблокаторы, клонидин, гуанетидин и резерпин, возможно ослабление или отсутствие клинических признаков гипогликемии. На фоне приема глимепирида может на­блюдаться усиление или ослабление дей­ствия производных кумарина. При одновременном применении с ле­карственными средствами, угнетающими костномозговое кроветворение, увеличи­вается риск миелосупрессии. Однократное или хроническое употреб­ление алкоголя может как усиливать, так и ослаблять гипогликемическое действие глимепирида.

Симптомы: гипогликемия (тошнота, рвота и боли в эпигастральной области, беспокойство, тремор, зрительные расстройства, нарушения координации, сонливость, кома и судороги). Лечение: если пациент в сознании - индукция рвоты, обильное питье, активированный уголь и слабительное. В случае тяжелой передозировки - внутривенное болюсное введение раствора декстрозы (50 мл 40% раствора), затем - инфузионное введение 10% раствора. Необходимо постоянное наблюдение за больным, поддержание жизненно-важных функций и контроль концентрации глюкозы в крови (возможно повторение эпизодов гипогликемии). В дальнейшем лечение симптоматическое.

При температуре не выше 30°С. Хранить в недоступном для детей месте.

4 года.

Глімепірид

таблетки

В одній таблетці міститься:
Активна речовина - глімепірид - 4 мг

30 шт.

Глімепірид являє собою гіпоглікемічний препарат для перорального застосування - похідне сульфонілсечовини нової (третьої) генерації. Глімепірид діє, головним чином стимулюючи секрецію та вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози (панкреатическое дія). Як і в інших похідних сульфонілсечовини, в основі цього ефекту лежить збільшення реакції бета-клітин підшлункової залози на фізіологічну стимуляцію глюкозою, при цьому кількість секреції інсуліну значно менше, ніж при дії традиційних препаратів - похідних сульфонілсечовини. Найменше стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує і менший ризик розвитку гіпоглікемії. На додаток до цього, глімепірид має внепанкреатическим дією, здатністю покращувати чутливість периферичних тканин (м'язової, жирової) до дії власного інсуліну, знижувати поглинання інсуліну печінкою; пригнічує продукцію глюкози в печінці. Глімепірид вибірково інгібує циклооксигеназу і знижує перетворення арахідонової кислоти в тромбоксан А2, який сприяє агрегації тромбоцитів, таким чином надаючи антитромботична дія.
Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує рівень малового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перикисного окислення ліпідів, це сприяє антиатерогенному дії препарату.
Глімепірид підвищує рівень ендогенного α-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксідази та супероксиддисмутази, що сприяє зниженню вираженості окислювального стресу в організмі хворого, який постійно присутній при цукровому діабеті типу 2.

Препарат показаний для лікування цукрового діабету 2 типу, при неефективності раніше призначеної дієти і фізичного навантаження.
При неефективності монотерапії Глимепиридом можливо його застосування комбінованої терапії з метформіном або з інсуліном.

Цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома і ко­ма; гіперосмолярна кома; підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якого неактивного компонента препарату, до інших похідних сульфонілсечовини чи до сульфаніламід­вим препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (у т.ч. хворі, які перебувають на гемодиали­зе); непереносимість лактози, дефіцит лактази, глкжозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 18 років; недостатність глюкозо-6-фосфат дегідрогенази; вагітність і період грудного вигодовування.
З обережністю - стани, що вимагають переведення пацієнта на инсулинотсрапию (великі опіки, важка множинна травма, великі хірургічні втручання); надниркова недостатність; захво­ln щитовидної залози (гіпотиреоз, тиреотоксикоз); порушення всасыва­ня їжі та лікарських засобів у шлунково-кишковому тракті, в тому числі кишкова непрохідність, парез кишеч­ніка; інфекційна лихоманка; алкого­ралізм; в перші дні лікування (підвищений­ний ризик розвитку гіпоглікемії); при підвищеному ризику розвитку гіпоглікемії; при інтеркурентних захворюваннях під час лікування або при зміні способу життя пацієнта (зміна дієти і часу прийому їжі, збільшення або зменшення­ня фізичної активності).

Глімепірид протипоказаний до застосування у вагітних жінок. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію.
Так як глімепірид, мабуть, проникає в грудне молоко, то його не слід призначати жінкам у період лактації. В такому випадку, необхідно перейти на інсулінотерапію або припинити годування груддю.

Препарат застосовується внутрішньо. Початкову та підтримуючу дози Глімепіриду встановлюють індивідуально на основі результатів регулярного контролю концентрації глюкози в крові.
Початкова доза та підбір дози
На початку лікування призначають по 1 мг Глімепіриду один раз в день. При досягненні оптимального терапевтичного ефекту рекомендується приймати цю дозу в якості підтримуючої. У разі відсутності глікемічного контролю добова доза повинна бути поетапно збільшена під регулярним контролем концентрації глюкози в крові (з інтервалами в 1-2 тижні) до 2 мг, 3 мг або 4 мг на добу. Дози понад 4 добу ефективні тільки у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза - 6 мг. Застосування у комбінації з метформіном
У разі відсутності глікемічного контролю у хворих, які приймають метформін, може бути розпочата супутня терапія Глимепиридом. При збереженні дози метформіну на попередньому рівні лікування Глимепиридом починається з мінімальної дози, а потім доза поступово збільшується залежно від бажаного рівня глікемічного контролю, аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має проводитися під ретельним медичним наглядом.
Застосування в комбінації з інсуліном
У випадках, коли не вдається досягти глікемічного контролю прийомом максимальної дози Глімепіриду, в монотерапії або в комбінації з максимальною дозою метформіну, можлива комбінація Глімепіриду з інсуліном. В цьому випадку остання, призначена хворому доза Глимепиридаа, залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з мінімальної дози, з можливим подальшим поступовим збільшенням його дози під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування вимагає обов'язкового лікарського контролю.
Час і кратність прийому добової дози визначається лікарем з урахуванням способу життя хворого. Як правило, достатньо призначення добової дози в один прийом безпосередньо перед чи під час ситного сніданку або під час першого основного прийому їжі. Таблетки Глімепіриду приймають цілими, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (приблизно 0,5 склянки). Дуже важливо не пропускати прийом їжі після прийому Глімепіриду.
Тривалість лікування
Як правило, лікування Глимепиридом, буває тривалим.
Переведення хворого з іншого пероралъного гіпоглікемічного препарату на глімепірид.
При переведенні хворого з іншого перорального гіпоглікемічного препарату на Глімепірид початкова добова доза останнього повинна становити 1 мг (навіть у тому випадку, якщо хворого переводять на Глимепиридт з максимальної дози іншого перорального гіпоглікемічного препарату). Будь-яке підвищення дози Глімепіриду слід проводити поетапно у відповідності з наведеними вище рекомендаціями. Необхідно брати до уваги ефективність, дозу і тривалість дії гіпоглікемічного засобу. У деяких випадках, особливо при прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напіввиведення (наприклад хлорпропаміду), може виникнути необхідність у тимчасовому (на кілька днів) припиненні лікування, щоб уникнути аддитивного ефекту, який підвищує ризик розвитку гіпоглікемії.
Переведення хворого з інсуліну на Глімепірид
У виняткових випадках, при проведенні інсулінотерапії у хворих на цукровий діабет типу 2, при компенсації захворювання і при збереженій секреторній функції (3-клітин підшлункової залози, можлива заміна інсуліну Глимепиридом. Переклад повинен проводитися під ретельним наглядом лікаря. При цьому переведення хворого на Глімепірид починають з мінімальної дози в 1 мг.

Рідко:
З боку обміну речовин: розвиток гіпоглікемічних реакцій. Ці реакції, головним чином, виникають незабаром після прийому препарату, і їх не завжди вдається легко вилікувати.
З боку органів зору: під час лікування (особливо на його початку) можуть спостерігатися транзиторне зниження зору, обумовлене зміною концентрації глюкози в крові.
З боку системи органів травлення: підвищення активності печінкових ферментів, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності).
З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія (від помірної до тяжкої), лейкопенія, гемолітична або апластична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія.
Іноді:
З боку системи органів травлення: нудота, блювання, відчуття важкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, дуже рідко призводять до припинення лікування.
Алергічні реакції: поява симптомів кропив'янки (свербіж, шкірний висип). Такі реакції бувають, як правило, помірно виражені, але можуть прогресувати, супроводжуючись падінням артеріального тиску, диспное, аж до розвитку анафілактичного шоку. При появі симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами, або іншими речовинами, також можливий розвиток алергічного васкуліту.
У виняткових випадках:
Інші побічні дії: можливо розвиток фотосенсибілізації, гіпонатріємії.
Оскільки окремі побічні дії, такі як: важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, тяжкі алергічні реакції, печінкова недостатність, можуть за певних обставин представляти собою загрозу для життя, в разі розвитку небажаних або тяжких реакцій хворому необхідно негайно інформувати про них лікаря і ні в якому разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації.

Глімепірид слід приймати в рекомендованих дозах та в призначений час. Помилки в застосуванні препарату, наприклад пропуск прийому, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Лікар і хворий повинні заздалегідь обговорити заходи, які слід вживати у випадку таких помилок (наприклад пропуск прийому препарату або прийому їжі) або в ситуаціях, коли неможливий прийом чергової дози препарату у встановлений час. Хворий повинен негайно інформувати лікаря у випадку прийому надто високої дози препарату.
Якщо у пацієнта розвилася гіпоглікемічна реакція при прийомі 1 мг Глімепіриду на добу, це вказує на те, що у цього пацієнта нормалізація рівня глюкози в крові може досягатися за допомогою однієї дієти.
При досягненні компенсації цукрового діабету типу 2 підвищується чутливість до інсуліну. У зв'язку з цим у процесі лікування може знизитися потреба в Глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідно тимчасово зменшити дозу або відмінити Глімепірид. Корекція дози повинна проводитися також при зміні маси тіла хворого, зміні його способу життя або при появі інших факторів, що сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо - або гіперглікемії. Адекватна дієта, регулярні і достатні фізичні вправи та, при необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня глюкози в крові, як і регулярний прийом Глімепіриду.
Клінічними симптомами гіперглікемії (недостатнього зниження рівня глюкози в крові) є: збільшення частоти сечовипускань, сильна спрага, сухість у роті і сухість шкірних покривів. У перші тижні лікування може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо ретельного спостереження за хворим. На тлі лікування Глимепиридом при нерегулярному прийомі їжі або пропуску прийому їжі може розвинутися гіпоглікемія. Її можливими симптомами є: головний біль, відчуття голоду, нудота, блювання, відчуття втоми, сонливість, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації уваги та реакції, депресія, сплутаність свідомості, мовні і зорові розлади, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, делірій, церебральні судоми, сплутаність або втрата свідомості, включаючи коматозний стан, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього, в результаті адренергічного механізму зворотного зв'язку можуть виникати пітливість, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, стенокардія та порушення серцевого ритму. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать:

небажання або (особливо в літньому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем; неповноцінне, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування, зміни звичної дієти; дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів; вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі; порушення функції нирок; тяжке порушення функції печінки; передозування Глімепіриду; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна недостатність або недостатність кори надниркових залоз); одночасне застосування лікарських засобів, що підсилюють дію Глімепіриду.

Лікар повинен бути інформованим про зазначені вище фактори та про епізоди гіпоглікемії, оскільки вони потребують особливо суворого спостереження за хворим. При наявності таких факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скорегувати дозу Глімепіриду або всю схему лікування. Це необхідно зробити також у випадку інтеркурентного захворювання або зміни способу життя хворого.
Симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх хворих, у хворих, що страждають вегетативною нейропатією або отримують одночасне лікування β-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітичні засобами. Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купирована негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад, у вигляді шматочка цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні в лікуванні гіпоглікемії.
З досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх купірування гіпоглікемії, можливий її рецидив. У зв'язку з цим необхідно безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин і госпіталізації хворого.
Якщо хворого, який страждає на цукровий діабет, лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та про попереднє лікування.
Під час лікування Глимепиридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки і картини периферичної крові (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).
У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються пропасницею) може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулінотерапію.
Відсутній досвід застосування Глімепіриду у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки і нирок або пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок і печінки показано переведення на інсулінотерапію.
Під час лікування Глимепиридом необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в крові, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну.
На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі Глімепіриду може мати місце зниження концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій хворого, зумовлене гіпо - або гіперглікемією. Це може негативно позначитися на здатності до керування автотранспортом або до управління різними машинами і механізмами.

Глімепірид метаболізується з­міццю цитохрому Р450 2С9 (СУР2С9). При одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP2C9, наприклад, рифампіцином, можливо зменшення гіпоглікемічної дії глімепіриду та збільшення ризику розвитку гіпоглікемії у випадку їх скасування без корекції дози глімепіриду. При одночасному при­зміні з інгібіторами ізоферменту CYP2C9, наприклад, флуконазолом, вооз­можна посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду та підвищення рис­ка розвитку гіпоглікемії і побічних ефектів глімепіриду, а також можливе зменшення гіпоглікемічної дії при їх скасування без корекції дози глімепіриду. Посилення гипоглике­мічних дії і пов'язаний з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при одночасному примі­зміні глімепіриду з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, метформіном, інги­биторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), алопуринолом, анабо­лическими стероїдами і чоловічими по­ловыми гормонами, хлорамфеніколом, похідними кумарину, цикло-, тро - та изофосфамидами, фенфлурамином, дизопірамідом, фібратами, флуоксетином, симпатолітиками (гуанетидином), інги­биторами моноамінооксидази (МАО), миконазолом, флуконазолом, пентоксифиллином (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробеницидом, хінолонами, саліцилатами та аміносаліцилової кислоти, сульфинпиразоном, деякими сульфанилами­дамі тривалої дії, тетрациклінами, тритоквалином. Послаблення гіпоглікемічної дії­вія і пов'язане з цим підвищення кон­центрації глюкози в крові може на­блюдаться при одночасному прийомі­нді глімепіриду з ацетазоламідом, бар­битуратами, глюкокортикостероїдами, глюкагоном, проносними засобами (при тривалому застосуванні), никоти­новою кислотою (у високих дозах) і­изводными нікотинової кислоти, эстро­генами і прогестогенами, фенотіазинами, хлорпромазином, фенітоїном, рі­фампицином, гормонами щитовидної залози, солями літію. Блокатори H2-гістамінових рецепторів, клонідин і резерпін здатні як потенціювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду . Під дією таких симпатолитических засобів, бета-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин і резерпін, можливо послаблення або відсутність клінічних ознак гіпоглікемії. На фоні прийому глімепіриду може на­блюдаться посилення або ослаблення дей­дії похідних кумарину. При одночасному застосуванні з ле­карственными засобами, що пригнічують костномозговое кровотворення, збільшувала­ється ризик мієлосупресії. Одноразове або хронічне вжив­ня алкоголю може як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.

Симптоми: гіпоглікемія (нудота, блювання і біль в епігастральній області, неспокій, тремор, зорові розлади, порушення координації, сонливість, кома та судоми). Лікування: якщо пацієнт у свідомості - індукція блювоти, рясне пиття, активоване вугілля і проносне. У разі тяжкого передозування - внутрішньовенне болюсне введення розчину декстрози (50 мл 40% розчину), потім - інфузійне введення 10% розчину. Необхідно постійне спостереження за хворим, підтримання життєво-важливих функцій і контроль концентрації глюкози в крові (можливе повторення епізодів гіпоглікемії). У подальшому лікування симптоматичне.

При температурі не вище 30°С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

4 роки.