Купить Берлиприл 5 таблетки 5 мг, 30 шт.
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Берлиприл
Berlipril
Таблетки.
1 таблетка содержит:
Активное вещество: эналаприла малеат - 10 мг.
Вспомогательные вещества: лактозы моногидрат - 165,75 мг, желатин - 6 мг, магния карбонат - 25 мг, кремния диоксид коллоидный - 3 мг, карбоксиметилкрахмал натрия - 8 мг, магния стеарат - 2 мг, краситель железа оксид коричневый (Е172) - 0,25 мг.
30 шт. по 5 мг.
Эналаприла малеат является гипотензивным средством из группы ингибиторов АПФ. Эналаприла малеат представляет собой соль малеиновой кислоты и эналаприла, производного L-аланина и L-пролина. Эналаприл является пролекарством: в результате его гидролиза образуется эналаприлат, который непосредственно ингибирует АПФ. Механизм его действия связан с уменьшением образования ангиотензина II из ангиотензина I, снижение содержания которого ведет к прямому уменьшению выделения альдостерона. При этом снижаются ОПСС, систолическое и диастолическое АД, пост- и преднагрузка на миокард.
Эналаприл расширяет артерии в большей степени, чем вены, при этом рефлекторного повышения ЧСС не отмечается. Уменьшает деградацию брадикинина, увеличивает синтез простагландинов.
Гипотензивный эффект эналаприла более выражен при высокой концентрации ренина в плазме крови, чем при нормальной или сниженной. Снижение АД в терапевтических пределах не оказывает влияния на мозговое кровообращение, кровоток в сосудах мозга поддерживается на достаточном уровне и на фоне сниженного артериального давления. Эналаприл улучшает коронарный и почечный кровоток.
При длительном применении эналаприл уменьшает гипертрофию миокарда левого желудочка и миоцитов стенок артерий резистивного типа, предотвращает прогрессирование сердечной недостаточности и замедляет развитие дилатации левого желудочка. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда. Обладает слабо выраженным диуретическим эффектом.
Время наступления гипотензивного действия при приеме внутрь - 1 ч, достигает максимума через 4-6 ч и сохраняется до 24 ч. У некоторых больных для достижения оптимального уровня АД необходима терапия эналаприлом на протяжении нескольких недель. При хронической сердечной недостаточности значимый клинический эффект наблюдается при длительном лечении эналаприлом - 6 месяцев и более.
С осторожностью: первичный гиперальдостеронизм, двусторонний стеноз почечных артерий, стеноз артерии единственной почки, состояние после трансплантации почки, гиперкалиемия, аортальный стеноз, митральный стеноз (с нарушением показателей гемодинамики), идиопатический гипертрофический субаортальный стеноз, системные заболевания соединительной ткани, ИБС, цереброваскулярные заболевания, сахарный диабет, почечная недостаточность (КК < 80 мг/мин), печеночная недостаточность, у пациентов, соблюдающих диету с ограничением поваренной соли или находящихся на гемодиализе, при одновременном применении с иммунодепрессантами и салуретиками, у пациентов старше 65 лет, при угнетении костномозгового кроветворения; состояния, сопровождающиеся снижением ОЦК, в т.ч. диарея, рвота.
Применение препарата Берлиприл® при беременности противопоказано. Пациентки, планирующие беременность, должны быть переведены на альтернативное лечение с подтвержденным профилем безопасности для применения у беременных. При подтверждении беременности применение препарата Берлиприл® должно быть немедленно прекращено, и, в случае необходимости, должна быть начата альтернативная терапия. Применение ингибиторов АПФ во II и III триместрах беременности сопровождалось отрицательным воздействием на плод, включая развитие артериальной гипотензии, почечной недостаточности, гиперкалиемии и/или гипоплазии костей черепа у новорожденного. Возможно развитие олигогидрамниона, по-видимому, вследствие снижения функции почек плода. Это осложнение может приводить к контрактуре конечностей, деформации костей черепа, включая его лицевую часть, гипоплазии легких. При применении препарата Берлиприл® необходимо информировать пациентку относительно потенциального риска для плода.
При невозможности отмены препарата Берлиприл® при беременности необходимо тщательное наблюдение за новорожденными, чьи матери принимали Берлиприл® для выявления возможного снижения АД, олигурии и гиперкалиемии, контроля состояния почечной функции, а также костей черепа новорожденного с помощью ультразвукового исследования.
Эналаприл и эналаприлат выделяются в грудное молоко в следовых количествах, но безопасность их не изучена. При необходимости применения препарата в период лактации грудное вскармливание следует прекратить.
Эналаприл может быть удален из кровообращения новорожденного с помощью перитонеального диализа; теоретически - посредством обменного переливания крови.
Внутрь. Таблетки принимают независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости.
Для подбора подходящего режима дозирования целесообразно использовать наиболее подходящую дозировку препарата - 5 мг, 10 мг или 20 мг (Берлиприл® 5, Берлиприл® 10 или Берлиприл® 20 соответственно). Препарат применяют как в качестве монотерапии, так и в комбинации с другими гипотензивными средствами.
Артериальная гипертензия
Начальная доза составляет от 5 мг до 20 мг эналаприла малеата 1 раз/сут в зависимости от степени тяжести артериальной гипертензии.
При артериальной гипертензии легкой степени: рекомендуемая поддерживающая доза составляет 5-10 мг эналаприла малеата 1 раз/сут, при артериальной гипертензии умеренной степени тяжести - 10-20 мг эналаприла малеата 1 раз/сут.
При более выраженной артериальной гипертензии: рекомендуемая поддерживающая суточная доза эналаприла малеата составляет 20 мг 1 раз/сут. Доза подбирается индивидуально для каждого пациента, но не должна превышать 40 мг/сут. Максимальная суточная доза препарата составляет 40 мг (в 1 или 2 приема).
Реноваскулярная гипертензия
Начальная доза - 5 мг эналаприла малеата 1 раз/сут. После приема первой дозы препарата необходим тщательный контроль АД. Затем доза подбирается в соответствии с терапевтическим эффектом. Максимальная суточная доза составляет 20 мг 1 раз/сут при ежедневном применении. В дальнейшем необходимо тщательное наблюдение за пациентом, включая обязательный контроль состояния функции почек.
Пациентам, одновременно принимающим диуретики, необходимо временно отменить мочегонную терапию за 2-3 дня до назначения препарата. В случае, если это невозможно, начальная доза эналаприла малеата должна составлять не более 5 мг/сут. Препарат рекомендуется назначать с осторожностью, т.к. у таких пациентов может наблюдаться дефицит жидкости и/или гипонатриемия; в дальнейшем дозировка подбирается индивидуально.
Хроническая сердечная недостаточность и бессимптомная дисфункция левого желудочка
При хронической сердечной недостаточности и бессимптомной дисфункции левого желудочка препарат Берлиприл® применяется в составе комбинированной терапии одновременно с диуретиками, и, если необходимо, сердечными гликозидами или бета-адреноблокаторами. Начальная минимальная доза препарата составляет 2.5 мг 1 раз/сут, лечение нужно начинать под тщательным контролем врача. Увеличение дозы эналаприла малеата следует проводить постепенно, обычно на 2.5-5 мг каждые 3-4 дня в соответствии с индивидуальной реакцией пациента до максимально переносимых доз, но не выше 40 мг/сут при хронической сердечной недостаточности и 20 мг/сут - при бессимптомной дисфункции левого желудочка, в 1 или 2 приема. Подбор поддерживающей дозы проводится в течение 2-4 недель.
Лечение эналаприлом длительное, при хронической сердечной недостаточности и бессимптомной дисфункции левого желудочка оценить эффект полностью возможно не ранее, чем через 6 месяцев после начала терапии. В случаях слишком выраженного снижения АД поддерживающую дозу препарата постепенно уменьшают.
У пожилых пациентов чаще наблюдается более выраженный гипотензивный эффект и удлинение времени действия препарата, что связано со снижением скорости выведения эналаприла, поэтому рекомендуемая начальная доза эналаприла малеата для пожилых пациентов - не более 2,5 мг. Поддерживающую суточную дозу следует подбирать в зависимости от концентрации креатинина сыворотки крови.
Возможное побочное действие при применении препарата Берлиприл® приведено ниже по нисходящей частоте возникновения:
Очень часто (≥1/10). Часто (≥1/100, < 1/10). Нечасто (≥1/1000, < 1/100). Редко (≥1/10 000, < 1/1000). Очень редко ( < 1/10 000), включая отдельные сообщения.Со стороны кроветворной системы: нечасто - анемия (включая апластическую и гемолитическую); редко - нейтропения, снижение концентрации гемоглобина и гематокрита в сыворотке крови, эозинофилия, тромбоцитопения, увеличение лимфоузлов, панцитопения, агранулоцитоз, угнетение костномозгового кроветворения, аутоиммунные заболевания.
Со стороны обмена веществ и питания: нечасто - гипогликемия.
Со стороны нервной системы: часто - головная боль, депрессия; нечасто - спутанность сознания, бессонница, повышенная возбудимость, парестезии, вертиго, шум в ушах; редко - изменение характера сновидений, расстройства сна.
Со стороны органа зрения: редко - нечеткость зрения.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: очень часто - головокружение; часто - гипотензия (включая ортостатическую гипотензию), синкопе, боль в грудной клетке, нарушения ритма сердца, стенокардия; нечасто - ортостатическая гипотензия, ощущение сердцебиения, инфаркт миокарда или церебральный инсульт, возможно, обусловленные резким падением АД у пациентов из группы высокого риска; редко - синдром Рейно.
Со стороны дыхательной системы: очень часто - непродуктивный сухой кашель; нечасто - ринорея, боль в горле и осиплость голоса, бронхоспазм/бронхиальная астма; редко - одышка, ринит, легочные инфильтраты, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.
Со стороны пищеварительной системы: очень часто - тошнота; часто - диарея, боль в животе, изменение вкусового восприятия; нечасто - кишечная непроходимость, панкреатит, отсутствие аппетита, сухость слизистой оболочки полости рта, изменение вкусового восприятия, пептическая язва; редко - стоматит/афтозные язвы, глоссит; очень редко - ангионевротический отек кишечника.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко - печеночная недостаточность, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), печеночный некроз, холестаз (включая желтуху).
Со стороны кожи и подкожных тканей: часто - кожная сыпь, крапивница, реакции повышенной чувствительности/ангионевротический отек лица конечностей, губ, языка, голосовых складок и/или гортани; нечасто - повышенное потоотделение, кожный зуд, крапивница, алопеция; редко - многоформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, пузырчатка, эритродермия.
Сообщалось о симптомокомплексе, который может сопровождаться некоторыми и/или всеми из следующих побочных явлений: лихорадкой, серозитом, васкулитом, миалгией/миозитом, артралгией/артритом, повышением титра антинуклеарных антител, повышением скорости оседания эритроцитов, эозинофилией и лейкоцитозом. Могут иметь место кожная сыпь, фотосенсибилизация или другие кожные проявления.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто - нарушение функции почек, протеинурия, почечная недостаточность; редко - олигурия.
Со стороны половых органов и молочных желез: нечасто - эректильная дисфункция; редко - гинекомастия.
Нарушения общего характера: очень часто - астения; часто - усталость; нечасто - мышечные судороги, приливы крови к лицу, шум в ушах, лихорадка.
Лабораторные показатели: часто - гиперкалиемия, повышение концентрации сывороточного креатинина; нечасто - повышение концентрации мочевины сыворотки крови, гипонатриемия; редко - повышение активности печеночных ферментов, гипербилирубинемия.
В редких случаях при одновременном применении ингибиторов АПФ (включая эналаприл) и в/в введении препаратов золота (натрия ауротиомалат) описан симптомокомплекс, включающий покраснение кожи лица, тошноту, рвоту и артериальную гипотензию.
Необходимо соблюдать осторожность у пациентов со сниженным ОЦК (в т.ч. при одновременном применении с диуретиками, в условиях ограничения потребления поваренной соли, при гемодиализе, диарее, рвоте), у которых внезапное и выраженное снижение АД может развиться в ответ на применение ингибитора АПФ. У пациентов с хронической сердечной недостаточностью легкой степени, с хронической почечной недостаточностью или без нее, симптоматическая артериальная гипотензия обычно не наблюдается. Развитие артериальной гипотензии наиболее вероятно у пациентов с более тяжелой степенью хронической сердечной недостаточности вследствие применения высоких доз диуретиков, гипонатриемии или функциональной почечной недостаточности. У этих пациентов лечение следует начинать под наблюдением врача вплоть до оптимальной коррекции дозы препарата Берлиприл® и/или диуретика. Аналогичная тактика может применяться к пациентам с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями, у которых чрезмерное падение АД может привести к инфаркту миокарда или мозговому инсульту. В случае развития выраженной артериальной гипотензии, пациент должен быть уложен в горизонтальное положение и, при необходимости, должна быть начата в/в инфузия физиологического раствора.
Транзиторная артериальная гипотензия не является противопоказанием для продолжения лечения эналаприлом после стабилизации АД. В случае повторного выраженного снижения АД следует уменьшить дозу или отменить препарат. Перед началом и во время лечения ингибиторами АПФ необходим динамический контроль АД, некоторых биохимических и электролитных показателей крови (концентрации гемоглобина, ионов калия, ионов натрия, креатинина, мочевины, печеночных ферментов в сыворотке крови), а также мочи на наличие белка.
Как и все вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с гипертрофией левого желудочка и клапанной обструкцией и воздерживаться от их применения в случаях кардиогенного шока и гемодинамически значимой обструкции.
В случаях нарушения функции почек (КК < 80 мл/мин) необходим тщательный мониторинг концентрации калия и креатинина сыворотки крови. У пациентов с почечной недостаточностью может возникнуть необходимость снижения дозы и/или частоты приема препарата.
У некоторых пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки наблюдалось повышение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови. Изменения были обычно обратимы и возвращались к норме после прекращения лечения.
У некоторых пациентов, у которых не обнаруживалось заболеваний почек до начала лечения, наблюдалось незначительное и преходящее увеличение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови, когда эналаприл применялся одновременно с диуретиками. В таких случаях может потребоваться снижение дозы и/или отмены эналаприла и/или диуретика.
Существует повышенный риск развития артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки, находящихся на терапии ингибиторами АПФ. На снижение функции почек могут указывать только умеренные изменения концентрации креатинина сыворотки крови. У этих пациентов лечение следует начинать с малых доз под тщательным врачебным наблюдением, точным постепенным подбором индивидуальной дозы и контролем концентрации креатинина в сыворотке крови.
Опыт применения препарата Берлиприл® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, отсутствует. Поэтому лечение таких пациентов данным препаратом не рекомендуется.
Применение препарата Берлиприл® у больных с печеночной недостаточностью обычно не требует коррекции дозы. Редко прием ингибиторов АПФ ассоциируется с синдромом, начинающимся с развития холестатической желтухи вплоть до развития фульминантного некроза печени. При появлении симптомов желтухи или повышении активности ферментов печени у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, следует прекратить терапию препаратом и провести соответствующее обследование.
Имеются сообщения о развитии угрожающих жизни анафилактических реакций у больных, получающих ингибиторы АПФ при проведении процедуры десенсибилизации ядом перепончатокрылых (геминоптера). Подобных реакций можно избежать, если до начала десенсибилизации временно прекратить прием ингибитора АПФ. Следует избегать применения ингибиторов АПФ у пациентов, получающих иммунотерапию пчелиным ядом.
Нейтропения, агранулоцитоз, тромбоцитопения, анемия могут развиться на фоне терапии ингибиторами АПФ. При нормальной функции почек и отсутствии других осложнений нейтропения возникает редко.
Ингибиторы АПФ назначаются только в экстренных случаях при наличии у пациента системных заболеваний соединительной ткани, во время проведения иммуносупрессивной терапии, в случаях одновременного применения аллопуринола или прокаинамида, а также при сочетании всех перечисленных факторов, особенно на фоне имеющейся почечной недостаточности.
У некоторых из этих пациентов наблюдалось развитие тяжелых инфекций, которые в ряде случаев не отвечали на интенсивную терапию антибиотиками. Если эналаприл все-таки применяется у таких пациентов, рекомендуется периодический мониторинг количества лейкоцитов в формуле крови, а пациенты должны быть соответственно проинструктированы, чтобы незамедлительно сообщать врачу о любых признаках инфекции.
Сообщается о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный постоянный характер и прекращается после отмены препарата. Кашель вследствие лечения ингибиторами АПФ должен учитываться при дифференциальной диагностике кашля.
Зарегистрированы сообщения об ангионевротическом отеке (отек Квинке) лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани у пациентов, получавших ингибиторы АПФ, в т.ч. Берлиприл®, в разные периоды лечения. В таких случаях лечение препаратом Берлиприл® следует немедленно прекратить, должно осуществляться надлежащее врачебное наблюдение до полного исчезновения соответствующих симптомов. Даже в тех случаях, когда возникает только затруднение глотания без затруднения дыхания, пациенты должны длительное время находиться под медицинским наблюдением, поскольку терапия антигистаминными препаратами и кортикостероидами может оказаться недостаточной. Ангионевротический отек гортани или языка может быть фатальным. Отек языка, голосовых складок или гортани могут привести к обструкции дыхательных путей, соответствующая терапия, включающая п/к введение 0,1% раствора адреналина (0,3-0,5 мл) и/или меры для обеспечения проводимости дыхательных путей, должна быть проведена в самые короткие сроки.
У пациентов негроидной расы частота развития ангионевротического отека при применении ингибиторов АПФ выше, чем у представителей других рас. Как и другие ингибиторы АПФ, эналаприл, по-видимому, менее эффективен в снижении артериального давления у пациентов негроидной расы, чем у других, возможно, из-за высокой распространенности низкого уровня ренина в данной популяции пациентов с артериальной гипертензией.
В период лечения не рекомендуется употреблять алкогольные напитки, т.к. алкоголь усиливает гипотензивное действие препарата.
У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству или общей анестезии с применением препаратов, снижающих АД, эналаприл может блокировать образование ангиотензина II под влиянием компенсаторного выброса ренина. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть скорректирована увеличением ОЦК. Перед хирургическими вмешательствами (включая стоматологические процедуры) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о применении препарата Берлиприл®.
В редких случаях у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время афереза ЛПНП с сульфатом декстрана наблюдались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Если применяется ЛПНП-аферез, ингибиторы АПФ следует временно заменить лекарственными средствами для лечения артериальной гипертензии или сердечной недостаточности из других групп.
У пациентов, находящихся на диализе с использованием мембран высокой пропускной способности (например, AN69®), на фоне применения ингибиторов АПФ наблюдались анафилактоидные реакции. Поэтому для таких пациентов рекомендуется либо использование диализных мембран другого типа, либо применение гипотензивных препаратов другой группы.
У больных сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, необходимо тщательно контролировать концентрацию глюкозы крови в течение первого месяца лечения эналаприлом.
У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т.ч. эналаприл, наблюдается повышение концентрации ионов калия в сыворотке крови. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты, страдающие почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающие калийсберегающие диуретики или калийсодержащие заменители соли, другие лекарственные средства, повышающие концентрацию ионов калия в сыворотке крови (например, гепарин). Если применение перечисленных выше лекарственных средств на фоне лечения препаратом Берлиприл® является необходимым, рекомендуется регулярный контроль концентрации ионов калия в сыворотке крови. Подобно другим ингибиторам АПФ, эналаприл может быть менее эффективным в снижении АД у представителей негроидной расы по сравнению с лицами других рас, возможно, из-за низкого уровня ренина у пациентов с артериальной гипертензией в данной популяции.
Внезапное прекращение лечения эналаприлом не приводит к развитию синдрома "отмены" (резкому подъему АД).
Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами
Необходимо соблюдать осторожность при управлении автотранспортом и занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций (возможно головокружение вследствие резкого снижения АД, особенно после приема начальной дозы эналаприла у больных, принимающих диуретики).
При одновременном применении с НПВП, включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ингибиторы ЦОГ-2), возможно снижение гипотензивного эффекта ингибиторов АПФ, в т.ч. эналаприла. У некоторых пациентов с нарушенной функцией почек одновременное применение НПВП и ингибиторов АПФ может привести к дальнейшему ухудшению функции почек. Эти изменения обычно обратимы.
Использование калийсодержащих пищевых добавок, калийсодержащих заменителей соли и/или применение калийсберегающих диуретиков, а также гепарина может приводить к значительному повышению концентрации ионов калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек и/или сахарным диабетом. При необходимости одновременного с эналаприлом применения перечисленных выше препаратов следует проводить регулярный контроль концентрации ионов калия в сыворотке крови.
При одновременном применении препарата Берлиприл® и тиазидных диуретиков гипокалиемия, вызванная приемом последних, как правило, уменьшается под действием эналаприла.
Предшествующая терапия высокими дозами диуретиков может привести к гиповолемии и риску развития гипотензии в начале терапии эналаприлом. Чрезмерное гипотензивное действие эналаприла может быть уменьшено либо с помощью отмены диуретика, либо за счет увеличения ОЦК или употребления поваренной соли, а также при условии начала лечения эналаприлом с низкой дозы. Одновременное применение диуретиков тиазидового ряда и ингибиторов АПФ может привести к гиповолемии и, таким образом, повысить риск развития артериальной гипотензии.
Одновременное применение препарата Берлиприл® и препаратов лития не рекомендуется из-за риска развития литиевой интоксикации. При необходимости использования данной комбинации необходим тщательный контроль концентрации лития в сыворотке крови.
Одновременное применение с жаропонижающими и болеутоляющими средствами может уменьшить эффективность препарата.
Эналаприл ослабляет действие препаратов, содержащих теофиллин.
Гипотензивное действие эналаприла усиливают диуретики, а также гипотензивные препараты других групп, в т.ч. бета-адреноблокаторы, метилдопа, нитроглицерин и другие нитраты, блокаторы медленных кальциевых каналов, гидралазин, празозин, а также некоторые препараты для анестезии, этанол, трициклические антидепрессанты, антипсихотические средства.
Ингибиторы АПФ могут усиливать гематотоксичность иммунодепрессантов, аллопуринола, цитостатиков.
Препараты, вызывающие угнетение костномозгового кроветворения, повышают риск развития нейтропении и агранулоцитоза.
Ингибиторы АПФ повышают биодоступность дигоксина, увеличивая его концентрацию в крови. В связи с этим при одновременном назначении ингибиторов АПФ и сердечных гликозидов дозу последних следует несколько уменьшать во избежание развития нежелательных эффектов или эффекта относительной передозировки.
Нейролептики могут усиливать гипотензивный эффект эналаприла.
Симпатомиметики могут ослаблять гипотензивное действие эналаприла.
Одновременное применение антацидов, адсорбентов может привести к снижению биодоступности ингибиторов АПФ почти на 50%, а также к замедлению и ослаблению их гипотензивного действия, поэтому следует соблюдать интервал между приемами препаратов, как минимум, в 2 ч.
Эналаприл можно применять одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах менее 300 мг/сут), тромболитиками и бета-адреноблокаторами.
Эпидемиологические исследования показали, что одновременное применение ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулин, гипогликемические средства для приема внутрь) может дополнительно способствовать снижению концентрации глюкозы крови, приводя к развитию гипогликемии. Этот феномен наиболее часто отмечается в течение первых недель одновременного применения вышеуказанных препаратов, а также у пациентов с почечной недостаточностью. У пациентов с сахарным диабетом, получающих гипогликемические средства для приема внутрь и/или инсулин, необходим регулярный контроль концентрации глюкозы крови, особенно тщательный - в течение первого месяца одновременного применения с ингибиторами АПФ.
Симптомы: приблизительно через 6 ч после приема внутрь - выраженное снижение АД, вплоть до развития коллапса, инфаркта миокарда, острого нарушения мозгового кровообращения или тромбоэмболических осложнений, нарушение водно-электролитного баланса, почечная недостаточность, учащение дыхания, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство, чувство страха, мышечные судороги, кашель, ступор. Концентрация в плазме крови эналаприлата в 100-200 раз выше, чем после применения терапевтических доз, наблюдалась после приема внутрь соответственно 300 мг и 440 мг эналаприла малеата.
Лечение: применение препарата следует немедленно прекратить; лечебные мероприятия должны быть направлены на элиминацию эналаприла и эналаприлата и коррекцию артериальной гипотензии. Пациента переводят в горизонтальное положение с низким изголовьем. В легких случаях показаны промывание желудка и прием активированного угля, в более тяжелых случаях - в/в инфузия физиологического раствора, плазмозаменителей, при необходимости - введение ангиотензина II или катехоламинов; гемодиализ (скорость выведения эналаприлата - 62 мл/мин). Пациентам с брадикардией, устойчивым к терапии, показана постановка водителя ритма.
Хранить в недоступном для детей месте при температуре не выше 25°C.
3 года.
Берлиприл
Berlipril
Таблетки.
1 таблетка містить:
Активна речовина: еналаприлу малеат - 10 мг.
Допоміжні речовини: лактози моногідрат - 165,75 мг, желатин - 6 мг, магнію карбонат - 25 мг, кремнію діоксид колоїдний - 3 мг, карбоксиметилкрахмал натрію - 8 мг, магнію стеарат - 2 мг, барвник заліза оксид коричневий (Е172) - 0,25 мг.
30 шт. по 5 мг.
Еналаприлу малеат є гіпотензивним засобом з групи інгібіторів АПФ. Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідної L-аланіну і L-проліну. Еналаприл є проліками: в результаті його гідролізу утворюється эналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, зниження вмісту якого веде до прямого зменшення виділення альдостерону. При цьому знижується ОПСС, систолічний і діастолічний АТ, пост - і переднавантаження на міокард.
Еналаприл розширює артерії більшою мірою, ніж вени, при цьому рефлекторного підвищення ЧСС не відзначається. Зменшує деградацію брадикініну, збільшує синтез простагландинів.
Гіпотензивний ефект еналаприлу більш виражений при високій концентрації реніну в плазмі, ніж при нормальній або зниженою. Зниження АТ в терапевтичних межах не впливає на мозковий кровообіг, кровообіг у судинах мозку підтримується на достатньому рівні і на фоні зниженого артеріального тиску. Еналаприл покращує коронарний і нирковий кровотік.
При тривалому застосуванні еналаприл зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка і міоцитів стінок артерій резистивного типу, запобігає прогресуванню серцевої недостатності та уповільнює розвиток дилатації лівого шлуночка. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Володіє слабо вираженим діуретичним ефектом.
Час настання гіпотензивного дії при прийомі всередину - 1 год, досягає максимуму через 4-6 год і зберігається до 24 год. У деяких хворих для досягнення оптимального рівня АТ необхідна терапія еналаприлом протягом декількох тижнів. При хронічній серцевій недостатності значущий клінічний ефект спостерігається при тривалому лікуванні еналаприлом - 6 місяців і більше.
З обережністю: первинний гіперальдостеронізм, двосторонній стеноз ниркових артерій, стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, гіперкаліємія, аортальний стеноз, мітральний стеноз (з порушенням показників гемодинаміки), ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз, системні захворювання сполучної тканини, ІХС, цереброваскулярні захворювання, цукровий діабет, ниркова недостатність (КК < 80 мг/хв), печінкова недостатність, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі або знаходяться на гемодіалізі, при одночасному застосуванні з імунодепресантами та салуретиками, у пацієнтів старше 65 років, при пригнічення кістковомозкового кровотворення; стани, що супроводжуються зниженням ОЦК, в т.ч. діарея, блювота.
Застосування препарату Берлиприл® при вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування з підтвердженим профіль безпеки для застосування у вагітних. При підтвердженні вагітності застосування препарату Берлиприл® повинно бути негайно припинено, і, у разі необхідності, повинна бути розпочата альтернативна терапія. Застосування інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності супроводжувалося негативним впливом на плід, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії і/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Можливо розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок зниження функції нирок плоду. Це ускладнення може призводити до контрактурі кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легенів. При застосуванні препарату Берлиприл® необхідно інформувати пацієнтку відносно потенційного ризику для плода.
При неможливості відміни препарату Берлиприл® при вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали Берлиприл® для виявлення можливого зниження АТ, олігурії і гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження.
Еналаприл і эналаприлат виділяються в грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.
Еналаприл може бути видалений з кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично - шляхом обмінного переливання крові.
Всередину. Таблетки приймають незалежно від часу прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини.
Для підбору відповідного режиму дозування доцільно використовувати найбільш підходящу дозування препарату - 5 мг, 10 мг або 20 мг (Берлиприл® 5, Берлиприл® 10 або Берлиприл® 20 відповідно). Препарат застосовують як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами.
Артеріальна гіпертензія
Початкова доза становить від 5 мг до 20 мг еналаприлу малеату 1 раз/добу, залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії.
При артеріальній гіпертензії легкого ступеня: рекомендована підтримуюча доза становить 5-10 мг еналаприлу малеату 1 раз/добу, при артеріальній гіпертензії помірного ступеня тяжкості - 10-20 мг еналаприлу малеату 1 раз/добу.
При більш вираженій артеріальній гіпертензії: рекомендована підтримуюча добова доза еналаприлу малеату становить 20 мг 1 раз/добу. Доза підбирається індивідуально для кожного пацієнта, але не повинна перевищувати 40 мг/добу. Максимальна добова доза препарату становить 40 мг (в 1 або 2 прийоми).
Реноваскулярна гіпертензія
Початкова доза - 5 мг еналаприлу малеату 1 раз/добу. Після прийому першої дози препарату необхідний ретельний контроль АТ. Потім доза підбирається у відповідності з терапевтичним ефектом. Максимальна добова доза становить 20 мг 1 раз/добу при щоденному застосуванні. Надалі необхідно ретельне спостереження за пацієнтом, включаючи обов'язковий контроль стану функції нирок.
Пацієнтам, які одночасно приймають діуретики, необхідно тимчасово відмінити сечогінну терапію за 2-3 дні до призначення препарату. У разі, якщо це неможливо, початкова доза еналаприлу малеату повинна становити не більше 5 мг/добу. Препарат рекомендується призначати з обережністю, оскільки у таких пацієнтів може спостерігатися дефіцит рідини і/або гіпонатріємія; в подальшому дозування підбирається індивідуально.
Хронічна серцева недостатність і безсимптомна дисфункція лівого шлуночка
При хронічній серцевій недостатності та безсимптомній дисфункції лівого шлуночка препарат Берлиприл® застосовується у складі комбінованої терапії одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, серцевими глікозидами або бета-адреноблокаторами. Початкова мінімальна доза препарату становить 2,5 мг 1 раз/сут, лікування слід розпочинати під ретельним контролем лікаря. Збільшення дози еналаприлу малеату слід проводити поступово, зазвичай на 2.5-5 мг через кожні 3-4 дні відповідно до індивідуальної реакції пацієнта до максимально переносимих доз, але не вище 40 мг/добу при хронічній серцевій недостатності і 20 мг/добу - при безсимптомній дисфункції лівого шлуночка, в 1 або 2 прийоми. Добір підтримуючої дози проводиться протягом 2-4 тижнів.
Лікування еналаприлом тривалий, при хронічній серцевій недостатності та безсимптомній дисфункції лівого шлуночка оцінити ефект цілком можливо не раніше, ніж через 6 місяців після початку терапії. У випадках надто вираженого зниження АТ підтримуючу дозу препарату поступово зменшують.
У літніх пацієнтів частіше спостерігається більш виражений гіпотензивний ефект і подовження часу дії препарату, що пов'язано зі зменшенням швидкості виведення еналаприлу, тому рекомендована початкова доза еналаприлу малеату для літніх пацієнтів - не більше 2,5 мг. Підтримуючу добову дозу слід підбирати залежно від концентрації креатиніну сироватки крові.
Можливу побічну дію при застосуванні препарату Берлиприл® наведено нижче по низхідній частоті виникнення:
Дуже часто (≥1/10). Часто (≥1/100, < 1/10). Нечасто (≥1/1000, < 1/100). Рідко (≥1/10 000, < 1/1000). Дуже рідко ( < 1/10 000), включаючи окремі повідомлення.З боку кровотворної системи: нечасто - анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); рідко - нейтропенія, зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту у сироватці крові, еозинофілія, тромбоцитопенія, збільшення лімфовузлів, панцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, аутоімунні захворювання.
З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпоглікемія.
З боку нервової системи: часто - головний біль, депресія; нечасто - сплутаність свідомості, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, вертиго, шум у вухах; рідко - зміна характеру сновидінь, порушення сну.
З боку органу зору: рідко - нечіткість зору.
З боку серцево-судинної системи: дуже часто - запаморочення; часто - гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль у грудній клітці, порушення ритму серця, стенокардія; нечасто - ортостатична гіпотензія, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда або церебральний інсульт, можливо, обумовлені різким падінням артеріального тиску у пацієнтів з групи високого ризику; рідко - синдром Рейно.
З боку дихальної системи: дуже часто - непродуктивний сухий кашель; нечасто - ринорея, біль у горлі і осиплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; рідко - задишка, риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку травної системи: дуже часто - нудота; часто - діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття; нечасто - кишкова непрохідність, панкреатит, відсутність апетиту, сухість слизової оболонки порожнини рота, зміна смакового сприйняття, пептична виразка; рідко - стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко - ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко - печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), печінковий некроз, холестаз (включаючи жовтяницю).
З боку шкіри і підшкірних тканин: часто - шкірний висип, кропив'янка, реакції підвищеної чутливості/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок і/або гортані; нечасто - підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; рідко - багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія.
Повідомлялося про симптомокомплексі, який може супроводжуватись деякими та/або всіма з наступних побічних явищ: пропасницею, серозитом, васкулітом, міалгією/миозитом, артралгією/артритом, підвищенням титру антинуклеарних антитіл, підвищенням швидкості осідання еритроцитів, еозинофілією і лейкоцитозом. Можуть мати місце шкірний висип, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто - порушення функції нирок, протеїнурія, ниркова недостатність; рідко - олігурія.
З боку статевих органів та молочних залоз: нечасто - еректильна дисфункція; рідко - гінекомастія.
Порушення загального характеру: дуже часто - астенія; часто - втома; нечасто - м'язові судоми, припливи крові до обличчя, шум у вухах, гарячка.
Лабораторні показники: часто - гіперкаліємія, підвищення концентрації сироваткового креатиніну; нечасто - підвищення концентрації сечовини сироватки крові, гіпонатріємія; рідко - підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія.
У рідкісних випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) і в/в введення препаратів золота (натрію ауротиомалат) описаний симптомокомплекс, що включає почервоніння шкіри обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію.
Необхідно дотримуватися обережності у пацієнтів зі зниженим ОЦК (у т. ч. при одночасному застосуванні з діуретиками, в умовах обмеження споживання кухонної солі, при проведенні гемодіалізу, діареї, блюванні), у яких раптове і виражене зниження артеріального тиску може розвинутися у відповідь на застосування інгібітору АПФ. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легкого ступеня, з хронічною нирковою недостатністю або без неї, симптоматична артеріальна гіпотензія, зазвичай не спостерігається. Розвиток артеріальної гіпотензії найбільш імовірно у пацієнтів з більш тяжким ступенем хронічної серцевої недостатності внаслідок застосування високих доз діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. У цих пацієнтів лікування слід починати під наглядом лікаря аж до оптимальної корекції дози препарату Берлиприл® і/або діуретика. Аналогічна тактика може застосовуватися до пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або мозкового інсульту. У разі розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, пацієнт повинен бути укладений у горизонтальне положення та, за необхідності, повинна бути почата в/в інфузія фізіологічного розчину.
Транзиторна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування еналаприлом після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу або відмінити препарат. Перед початком і під час лікування інгібіторами АПФ необхідний динамічний контроль АТ, деяких біохімічних і електролітних показників крові (концентрації гемоглобіну, іонів калію, іонів натрію, креатиніну, сечовини крові, печінкових ферментів в сироватці крові), а також сечі на наявність білка.
Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з гіпертрофією лівого шлуночка і клапанної обструкцією і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції.
У випадках порушення функції нирок (КК < 80 мл/хв) необхідний ретельний моніторинг концентрації калію та креатиніну сироватки крові. У пацієнтів з нирковою недостатністю може виникнути необхідність у зниженні дози та/або частоти прийому препарату.
У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки спостерігали підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові. Зміни зазвичай оборотні і поверталися до норми після припинення лікування.
У деяких пацієнтів, у яких не виявлялося захворювань нирок до початку лікування, спостерігалося незначне і минуще збільшення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці, коли еналаприл застосовувався одночасно з діуретиками. У таких випадках може знадобитися зниження дози та/або відміни еналаприлу та/або діуретика.
Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, які перебувають на терапії інгібіторами АПФ. На зниження функції нирок можуть вказувати тільки помірні зміни концентрації креатиніну сироватки крові. У цих пацієнтів лікування слід починати з малих доз під ретельним лікарським наглядом, точним поступовим підбором індивідуальної дози і контролем концентрації креатиніну в сироватці крові.
Досвід застосування препарату Берлиприл® у пацієнтів, що недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Тому лікування таких пацієнтів цим препаратом не рекомендується.
Застосування препарату Берлиприл® у хворих з печінковою недостатністю зазвичай не вимагає корекції дози. Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з розвитку холестатичної жовтяниці аж до розвитку фульмінантного некрозу печінки. При появі симптомів жовтяниці або підвищенні активності ферментів печінки у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, слід припинити терапію препаратом і провести відповідне обстеження.
Є повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у хворих, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геминоптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку десенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою.
Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутися на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок і при відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко.
Інгібітори АПФ призначаються тільки в екстрених випадках при наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини, під час проведення імуносупресивної терапії, у випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаінаміда, а також при поєднанні всіх перерахованих чинників, особливо на тлі наявної ниркової недостатності.
У деяких із цих пацієнтів спостерігалося розвиток тяжких інфекцій, які в ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо еналаприл все-таки застосовується у таких пацієнтів рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів у формулі крові, а пацієнти повинні бути проінструктовані відповідно, щоб негайно повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекції.
Повідомляється про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватися при диференційній діагностиці кашлю.
Зареєстровані повідомлення про ангионевротическом набряку (набряк Квінке) обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, в т. ч. Берлиприл®, в різні періоди лікування. У таких випадках лікування препаратом Берлиприл® слід негайно припинити, повинно здійснюватися належний лікарський нагляд до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані або язика може бути фатальним. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, відповідна терапія, що включає п/к введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення провідності дихальних шляхів, має бути проведена у найкоротші терміни.
У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ вище, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, еналаприл, мабуть, менш ефективним у зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших, можливо, з-за високої поширеності низького рівня реніну в цій популяції пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, оскільки алкоголь посилює гіпотензивну дію препарату.
У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування препарату Берлиприл®.
У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ЛПНЩ з сульфатом декстрану спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується ЛПНЩ-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити лікарськими засобами для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності з інших груп.
У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується використання діалізних мембран іншого типу або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи.
У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби для прийому всередину або інсулін, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові протягом першого місяця лікування еналаприлом.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в т. ч. еналаприл, спостерігається підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики або калийсодержащие замінники солі, інші лікарські засоби, що підвищують концентрацію іонів калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перерахованих вище лікарських засобів на фоні лікування препаратом Берлиприл® є необхідним, рекомендується регулярний контроль концентрації іонів калію в сироватці крові. Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, з-за низького рівня реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції.
Раптове припинення лікування еналаприлом не призводить до розвитку синдрому "відміни" (різкого підйому артеріального тиску).
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
Необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (можливо запаморочення внаслідок різкого зниження артеріального тиску, особливо після прийому початкової дози еналаприлу у хворих, які приймають діуретики).
При одночасному застосуванні з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ, у т. ч. еналаприлу. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок одночасне застосування НПЗЗ і інгібіторів АПФ може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці зміни зазвичай оборотні.
Використання калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників солі і/або застосування калійзберігаючих діуретиків, а також гепарину може призводити до значного підвищення концентрації іонів калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок і/або цукровий діабет. При необхідності одночасного з еналаприлом застосування перелічених вище препаратів слід проводити регулярний контроль концентрації іонів калію в сироватці крові.
При одночасному застосуванні препарату Берлиприл® і тіазидних діуретиків, гіпокаліємія, спричинена прийомом останніх, як правило, зменшується під дією еналаприлу.
Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до гіповолемії та ризик розвитку гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Надмірне гіпотензивну дію еналаприлу може бути зменшено або відміни діуретика, або за рахунок збільшення ОЦК або вживання кухонної солі, а також за умови початку лікування еналаприлом з низької дози. Одночасне застосування діуретиків тиазидового ряду та інгібіторів АПФ може призвести до гіповолемії і, таким чином, підвищити ризик розвитку артеріальної гіпотензії.
Одночасне застосування препарату Берлиприл® і препаратів літію не рекомендується із-за ризику розвитку літієвої інтоксикації. При необхідності використання даної комбінації необхідний ретельний контроль концентрації літію в сироватці крові.
Одночасне застосування з жарознижувальними і болезаспокійливими засобами може зменшити ефективність препарату.
Еналаприл послаблює дію препаратів, що містять теофілін.
Гіпотензивна дія еналаприлу підсилюють діуретики, а також гіпотензивні препарати інших груп, у т. ч. бета-адреноблокатори, метилдопа, нітрогліцерин та інші нітрати, блокатори повільних кальцієвих каналів, гідралазин, празозин, а також деякі препарати для анестезії, етанол, трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби.
Інгібітори АПФ можуть підсилювати гематотоксичність імунодепресантів, алопуринолу, цитостатиків.
Препарати, що викликають пригнічення кістковомозкового кровотворення, підвищують ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу.
Інгібітори АПФ підвищують біодоступність дигоксину, збільшуючи його концентрацію в крові. У зв'язку з цим при одночасному призначенні інгібіторів АПФ і серцевих глікозидів дозу останніх слід дещо зменшувати щоб уникнути розвитку небажаних ефектів або ефекту відносного передозування.
Нейролептики можуть посилювати гіпотензивний ефект еналаприлу.
Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивну дію еналаприлу.
Одночасне застосування антацидів, адсорбентів може призвести до зниження біодоступності інгібіторів АПФ майже на 50%, а також до сповільнення й послаблення їх гіпотензивної дії, тому слід дотримуватися інтервал між прийомами препаратів, як мінімум, в 2 ч.
Еналаприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах менше 300 мг/добу), тромболітиками, бета-адреноблокаторами.
Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для прийому всередину) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози крові, приводячи до розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найбільш часто відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищевказаних препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому всередину і/або інсулін, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози крові, особливо ретельний - протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ.
Симптоми: приблизно через 6 год після прийому всередину - виражене зниження артеріального тиску, аж до розвитку колапсу, інфаркту міокарда, гострого порушення мозкового кровообігу або тромбоемболічних ускладнень, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, почастішання дихання, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій, відчуття страху, м'язові судоми, кашель, ступор. Концентрація в плазмі крові эналаприлата в 100-200 разів вище, ніж після застосування терапевтичних доз, спостерігалася після прийому всередину відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу малеату.
Лікування: застосування препарату слід негайно припинити; лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та эналаприлата і корекцію артеріальної гіпотензії. Пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям. У легких випадках показано промивання шлунка і прийом активованого вугілля, у більш важких випадках - в/в інфузія фізіологічного розчину, плазмозамінників, при необхідності - введення ангіотензину II або катехоламінів; гемодіаліз (швидкість виведення эналаприлата - 62 мл/хв). Пацієнтам з брадикардією, стійких до терапії, показана постановка водія ритму.
Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°C.
3 роки.