Купить Авелокс таблетки 400 мг, 5 шт.

Авелокс

Avelox

Таблетки, покрытые оболочкой

1 табл. содержит моксифлоксацина гидрохлорид 436,8 мг (соответствует моксифлоксацина основанию — 400 мг)

5 шт.

Авелокс - противомикробное средство из группы фторхинолонов, действует бактерицидно. Проявляет активность в отношении широкого спектра грамположительных и грамотрицательных микроорганизмов, анаэробных, кислотоустойчивых и атипичных бактерий: Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp. Эффективен в отношении бактериальных штаммов, резистентных к бета-лактамным антибиотикам и макролидам. Активен в отношении большинства штаммов микроорганизмов: грамположительные - Staphylococcus aureus (включая штаммы, нечувствительные к метициллину), Streptococcus pneumoniae (включая штаммы, устойчивые к пенициллину и макролидам), Streptococcus pyogenes (группа А); грамотрицательные - Haemophilus influenzae (включая как продуцирующие, так и не продуцирующие бета-лактамазу штаммы), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включая как продуцирующие, так и не продуцирующие бета-лактамазу штаммы), Escherichia coli, Enterobacter cloacae; атипичные - Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae. По данным исследований in vitro, хотя перечисленные ниже микроорганизмы чувствительны к моксифлоксацину, тем не менее безопасность и эффективность его при лечении инфекций не была установлена. Грамположительные микроорганизмы: Streptococcus milleri, Streptococcus mitis, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (включая штаммы, чувствительные к метициллину), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae. Грамотрицательные микроорганизмы: Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazakii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii. Анаэробные микроорганизмы: Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum. Атипичные микроорганизмы: Legionella pneumophila, Coxiella burnetii. Блокирует топоизомеразами II и IV ферменты, контролирующие топологические свойства ДНК и участвующие в репликации, репарации и транскрипции ДНК. Действие моксифлоксацина зависит от его концентрации в крови и тканях. Минимальные бактерицидные концентрации почти не отличаются от МПК. Отсутствует перекрестная резистентность с пенициллинами, цефалоспоринами, аминогликозидами, макролидами и тетрациклинами. Общая частота развития резистентности низкая. Исследования in vitro показали, что резистентность к моксифлоксацину развивается медленно в результате ряда последовательных мутаций. Между препаратами из группы фторхинолонов наблюдается перекрестная резистентность. Однако некоторые грамположительные и анаэробные микроорганизмы, устойчивые к др. фторхинолонам, чувствительны к моксифлоксацину. Не оказывает фотосенсибилизирующего действия.

Инфекции верхних и нижних дыхательных путей: острый синусит, обострение хронического бронхита, внебольничная пневмония; инфекции кожи и мягких тканей.

Гиперчувствительность, возраст до 18 лет, эпилепсия, тяжелая диарея, беременность, период лактации.

C осторожностью. Судорожный синдром (в анамнезе), печеночная недостаточность (группа C по шкале Чайлд-Пьюга), удлинение интервала Q-T; брадикардия, ишемия миокарда, одновременный прием препаратов, замедляющих проводимость сердца (в т.ч. антиаритмиков класса Iа, II, III, трициклических антидепрессантов, нейролептиков); больные, находящиеся на гемодиализе (недостаточный опыт применения); диарея, псевдомембранозный колит; одновременный прием ГКС.

При беременности у людей безопасность не установлена.

Небольшое количество моксифлоксацина выделяется с грудным молоком. Данные о применении моксифлоксацина у женщин в период лактации отсутствуют. На время лечения следует прекратить грудное вскармливание.

Органами, подверженными максимальному токсическому воздействию моксифлоксацина, как и других фторхинолонов, являются: система кроветворения (гипоплазия костного мозга у собак и обезьян), ЦНС (судороги у обезьян) и печень (повышение печеночных ферментов, единичные некрозы клеток у крыс, собак и обезьян). Эти изменения возникают, как правило, после длительного периода лечения моксифлоксацином в высоких дозах.

При изучении влияния моксифлоксацина на репродуктивную функцию у крыс, кроликов и обезьян, получены данные о возможности проникновения моксифлоксацина через плаценту. Исследования, проводимые на крысах (при применении моксифлоксацина внутрь и в/в) и обезьянах (при применении моксифлоксацина внутрь), не выявили тератогенного действия моксифлоксацина и его влияния на фертильность. При в/в применении моксифлоксацина у кроликов в дозе 20 мг/кг наблюдались мальформации скелета. Выявлено увеличение количества выкидышей у обезьян и кроликов при применении моксифлоксацина в терапевтической дозировке. У крыс наблюдалось уменьшение веса плода, учащение выкидышей, небольшое увеличение длительности периода беременности и увеличение спонтанной активности потомства обоих полов при применении моксифлоксацина, дозировка которого в 63 раза превышала рекомендуемую.

Авелокс принимают внутрь по 400 мг 1 раз в день. Таблетку проглатывают целиком, не разжевывая, вне зависимости от приема пищи. Курс лечения при обострении хронического бронхита - 5 дней, внебольничной пневмонии - 10 дней, остром синусите, инфекциях кожи и мягких тканей - 7 дней. Не требуется изменения режима дозирования у пожилых пациентов, при печеночной (группы A, B по шкале Чайлд-Пьюга) и/или почечной (в т.ч. при КК менее 30 мл/мин/1.73 кв.м) недостаточности.

Данные о побочных эффектах препарата моксифлоксацин в дозе 400 мг (при приеме внутрь и ступенчатой терапии) получены из клинических исследований и постмаркетинговых сообщений. Перечисленные ниже нежелательные явления, отмеченные при применении Авелокса, распределены по частоте возникновения в соответствии со следующей градацией: часто — ≥1—<10%; нечасто — ≥0,1—<1%; редко — ≥0,01—<0,1%; очень редко — <0,01%.

Нежелательные явления, отнесенные к категории «часто» наблюдались менее чем у 3 % пациентов, кроме тошноты и диареи.

Сердечно-сосудистая система: удлинение интервала QT (часто — у больных с сопутствующей гипокалиемией, нечасто — у остальных пациентов); нечасто — тахикардия, учащение сердцебиения и вазодилатация (приливы крови к лицу); редко — гипотензия, гипертензия, обмороки; желудочковые тахиаритмии; очень редко — неспецифические аритмии (включая экстрасистолию), полиморфная желудочковая тахикардия (Torsade de Pointes) или остановка сердца, преимущественно у лиц с предрасполагающими к аритмиям состояниями, такими как клинически значимая брадикардия, острая ишемия миокарда.

Дыхательная система: нечасто — одышка (включая астматическое состояние).

Пищеварительная система: часто — тошнота, рвота, боли в животе, диарея, преходящее повышение уровня трансаминаз; нечасто — анорексия, запор, диспепсия, метеоризм, гастроэнтерит (кроме эрозивного гастроэнтерита), повышение уровня амилазы, билирубина, нарушения функции печени (включая повышение уровня ЛДГ), повышение уровня ГГТ и ЩФ, редко — дисфагия, стоматит, псевдомембранозный колит (в очень редких случаях ассоциированный с угрожающими жизни осложнениями), желтуха, гепатит (преимущественно холестатический), очень редко — молниеносный гепатит, потенциально приводящий к жизнеугрожающей печеночной недостаточности.

Нервная система: часто — головокружение, головная боль, нечасто — спутанность сознания, дезориентация, вертиго, сонливость, тремор, парестезии/дизестезии, нарушения сна, редко — гипестезия, патологические сновидения, нарушения координации (включая нарушения походки вследствие головокружения, в очень редких случаях ведущие к травмам в результате падения, особенно у пожилых пациентов), судорожные припадки с различными клиническими проявлениями ( в т.ч. «grand mal»припадки), нарушения внимания, расстройства речи, амнезия, очень редко — гиперестезия.

Психические расстройства: нечасто — чувство тревоги, повышение психомоторной активности, ажитация, редко — эмоциональная лабильность, депрессия (в очень редких случаях возможно поведение с тенденцией к самоповреждению), галлюцинации, очень редко — деперсонализация, психотические реакции (потенциально проявляющиеся в поведении с тенденцией к самоповреждению).

Органы чувств: нечасто — расстройства вкуса, расстройства зрения (нечеткость, снижение остроты зрения, диплопия, особенно в сочетании с головокружением и спутанностью сознания); редко — шум в ушах, нарушение обоняния, включая аносмию, очень редко — потеря вкусовой чувствительности.

Расстройства кровообращения и лимфатической системы: нечасто — анемия, лейкопения (включая нейтропению), тробоцитопения, тромбоцитоз, удлинение ПВ и уменьшение МНО, редко — изменение концентрации тромбопластина; очень редко — повышение концентрации протромбина и уменьшение МНО, изменение концентрации протромбина и МНО.

Опорно-двигательная система: нечасто — артралгия, миалгия, редко — тендинит, повышение мышечного тонуса и судороги, очень редко — разрывы сухожилий, артриты, расстройства походки вследствие повреждения опорно-двигательной системы.

Мочеполовая система: часто — кандидозная суперинфекция, вагинит; нечасто — дегидратация (вызванная диареей или уменьшением приема жидкости); редко — нарушение функции почек, почечная недостаточность (в результате дегидратации, что может привести к повреждению почек, особенно у пожилых пациентов с сопутствующими нарушениями функции почек).

Кожа и подкожные ткани: очень редко — буллезные кожные реакции (например синдром Стивенса-Джонсона или потенциально опасный для жизни токсический эпидермальный некролиз).

Аллергические реакции: нечасто — крапивница, зуд, сыпь, эозинофилия, редко — анафилактические/анафилактоидные реакции, ангионевротические отеки (в т.ч. потенциально угрожающий жизни отек гортани), очень редко — анафилактический шок (в т.ч. угрожающий жизни).

Организм в целом: нечасто — общее недомогание (в т.ч. симптомы плохого самочувствия, неспецифическая боль и потливость); редко — отеки.

Лабораторные показатели: гиперлипидемия, гипергликемия, гиперурикемия.

Частота развития следующих побочных эффектов при применении ступенчатой терапии моксифлоксацином (при в/в введении препарата с последующим приемом внутрь) выше, чем при приеме препарата внутрь: часто — повышение уровня ГГТ; нечасто — желудочковая тахиаритмия, гипотензия, отеки, псевдомембранозный колит (в редких случаях ассоциированный с угрожающими для жизни осложнениями), судорожные припадки с различными клиническими проявлениями (в т.ч. «grand mal»припадки), галлюцинации, печеночная недостаточность и нарушения функции почек в результате дегидратации, что может привести к повреждению почек, особенно у пожилых пациентов с сопутствующими нарушениями функции почек.

Во время терапии фторхинолонами могут развиваться воспаление и разрыв сухожилия, в особенности у пожилых больных и у пациентов, параллельно получающих ГКС. При первых признаках боли или воспаления сухожилий больные должны прекратить лечение и иммобилизировать пораженную конечность. Существует прямая зависимость между повышением концентрации моксифлоксацина и увеличением интервала Q-T (риск развития желудочковых аритмий, включая torsades de pointes). Вследствие этого не следует превышать рекомендуемые дозу (400 мг) и скорось инфузии (не менее 60 мин). В случае развития тяжелой диареи на фоне лечения препарат следует отменить.

Антациды, минеральные вещества, поливитамины ухудшают абсорбцию (вследствие образования хелатных комплексов с поливалентными катионами) и снижают концентрацию моксифлоксацина в плазме (одновременный прием возможен с интервалом в 4 ч до или 2 ч после приема моксифлоксацина). Одновременное применение с др. хинолонами повышает риск удлинения интервала Q-T. Ранитидин снижает всасывание моксифлоксацина. Не взаимодействует с пробенецидом, варфарином, пероральными контрацептивами, теофиллином, глибенкламидом, морфином, итраконазолом. Незначительно влияет на фармакокинетические параметры дигоксина. ГКС увеличивают риск развития тендовагинита или разрыва сухожилия.

Не отмечено каких-либо побочных эффектов при применении моксифлоксацина в дозе до 1200 мг однократно и по 600 мг в течение свыше 10 дней. В случае передозировки следует ориентироваться на клиническую картину и проводить симптоматическую поддерживающую терапию с ЭКГ-мониторингом. Использование активированного угля для лечения передозировки при внутривенном способе введения препарата имеет весьма ограниченное значение.

В защищенном от влаги месте, при температуре 8—25 °C.

5 лет.

Авелокс

Avelox

Таблетки, вкриті оболонкою

1 табл. містить моксифлоксацину гідрохлориду 436,8 мг (відповідає моксифлоксацину основи - 400 мг)

5 шт.

Авелокс - протимікробний засіб із групи фторхінолонів, діє бактерицидно. Виявляє активність відносно широкого спектра грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, анаеробних, кислотостійких та атипових бактерій: Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp. Ефективний відносно бактеріальних штамів, резистентних до бета-лактамних антибіотиків та макролідів. Активний відносно більшості штамів мікроорганізмів: грампозитивні - Staphylococcus aureus (включаючи штами, нечутливі до метициліну), Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну та макролідів), Streptococcus pyogenes (група А); грамнегативні - Haemophilus influenzae (включаючи як продукуючі, так і не продукують бета-лактамази штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включаючи як продукуючі, так і не продукують бета-лактамази штами), Escherichia coli, Enterobacter cloacae; атипові - Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae. За даними досліджень in vitro, хоча перелічені нижче мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину, тим не менш безпека і ефективність його при лікуванні інфекцій не була встановлена. Грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus milleri, Streptococcus mitis, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (включаючи штами, чутливі до метициліну), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae. Грамнегативні мікроорганізми: Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazakii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii. Анаеробні мікроорганізми: Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum. Атипові мікроорганізми: Legionella pneumophila, Coxiella burnetii. Блокує топоизомеразами II і IV ферменти, контролюючі топологічні властивості ДНК і беруть участь в реплікації, репарації та транскрипції ДНК. Дія моксифлоксацину залежить від його концентрації в крові і тканинах. Мінімальні бактерицидні концентрації майже не відрізняються від МПК. Відсутня перехресна резистентність з пеніцилінами, цефалоспоринами, аміноглікозидами, макролідами і тетрациклінами. Загальна частота розвитку резистентності низька. Дослідження in vitro показали, що резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно в результаті ряду послідовних мутацій. Між препаратами з групи фторхінолонів спостерігається перехресна резистентність. Проте деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших фторхінолонів, чутливі до моксифлоксацину. Не надає фотосенсибилизирующего дії.

Інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів: гострий синусит, загострення хронічного бронхіту, позалікарняна пневмонія; інфекції шкіри і м'яких тканин.

Гіперчутливість, дитячий вік до 18 років, епілепсія, тяжка діарея, вагітність, період лактації.

C обережністю. Судомний синдром (в анамнезі), печінкова недостатність (група C за шкалою Чайлд-Пьюга), подовження інтервалу Q-T; брадикардія, ішемія міокарда, одночасний прийом препаратів, що уповільнюють провідність серця (у т. ч. антіарітміков класу Іа, II, III, трициклічних антидепресантів, нейролептиків); хворі, які перебувають на гемодіалізі (недостатній досвід застосування); діарея, псевдомембранозний коліт; одночасний прийом ГКС.

При вагітності у людей безпека не встановлена.

Невелика кількість моксифлоксацину виділяється з грудним молоком. Дані про застосування моксифлоксацину у жінок в період лактації відсутні. На час лікування слід припинити грудне вигодовування.

Органами, схильними до максимальної токсичної дії моксифлоксацину, як і інших фторхінолонів, є система кровотворення (гіпоплазія кісткового мозку у собак і мавп), ЦНС (судоми у мавп) і печінка (підвищення печінкових ферментів, поодинокі некрози клітин у щурів, собак і мавп). Ці зміни виникають, як правило, після тривалого періоду лікування моксифлоксацином у високих дозах.

При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію у щурів, кроликів і мавп, отримано дані про можливість проникнення моксифлоксацину через плаценту. Дослідження, що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину всередину і в/в) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину перорально), не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При в/в застосуванні моксифлоксацину у кролів у дозі 20 мг/кг спостерігалися мальформації скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кролів при застосуванні моксифлоксацину у терапевтичній дозі. У щурів спостерігалося зменшення ваги плода, почастішання викиднів, невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності нащадків обох статей при застосуванні моксифлоксацину, дозування якого в 63 рази перевищувала рекомендовану.

Авелокс приймають всередину по 400 мг 1 раз на день. Таблетку ковтають цілою, не розжовуючи, незалежно від прийому їжі. Курс лікування при загостренні хронічного бронхіту - 5 днів, позалікарняної пневмонії - 10 днів, гострому синуситі, інфекціях шкіри і м'яких тканин - 7 днів. Не потребує зміни режиму дозування у літніх пацієнтів, при печінковій (групи A, B за шкалою Чайлд-Пьюга) і/або нирковою (у т. ч. при КК менше 30 мл/мін/1.73 кв. м) недостатності.

Дані про побічні ефекти препарату моксифлоксацин в дозі 400 мг (при прийомі всередину і ступінчастою терапії) отримані з клінічних досліджень і постмаркетингових повідомлень. Перелічені нижче небажані явища, відмічені при застосуванні Авелокса, згруповані за частотою виникнення у відповідності з наступною градацією: часто - ≥1-<10%; нечасто - ≥0,1-<1%; рідко - ≥0,01-<0,1%; дуже рідко - <0,01%.

Небажані явища, віднесені до категорії «часто» спостерігались менш ніж у 3 % пацієнтів, крім нудоти і діареї.

Серцево-судинна система: подовження інтервалу QT (часто - у хворих із супутньою гіпокаліємією, нечасто - у решти пацієнтів); нечасто - тахікардія, прискорене серцебиття та вазодилатація (припливи крові до обличчя); рідко - гіпотензія, гіпертензія, непритомність; шлуночкові тахіаритмії; дуже рідко - неспецифічні аритмії (включаючи екстрасистолію), поліморфна шлуночкова тахікардія (Torsade de Pointes) або зупинка серця, переважно в осіб із призводять до аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда.

Дихальна система: нечасті - задишка (включаючи астматичний стан).

Травна система: часто - нудота, блювання, болі в животі, діарея, минуще підвищення рівня трансаміназ; нечасто - анорексія, запор, диспепсія, метеоризм, гастроентерит (крім ерозивного гастроентериту), підвищення рівня амілази, білірубіну, порушення функції печінки (включаючи підвищення рівня ЛДГ), підвищення рівня ГГТ і ЩФ, рідко - дисфагія, стоматит, псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний), дуже рідко - блискавичний гепатит, потенційно призводить до жізнеугрожающих печінкової недостатності.

Нервова система: часто - запаморочення, головний біль, нечасто - сплутаність свідомості, дезорієнтація, вертиго, сонливість, тремор, парестезії/дизестезии, порушення сну, рідко - гіпостезія, патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи порушення ходи внаслідок запаморочення, в поодиноких випадках призводять до травм у результаті падіння, особливо у літніх пацієнтів), судомні напади з різними клінічними проявами ( в т. ч. «grand mal»напади), порушення уваги, розлад мови, амнезія, дуже рідко - гіперестезія.

Психічні розлади: нечасто - відчуття тривоги, підвищення психомоторної активності, ажитація, рідко - емоційна лабільність, депресія (у дуже рідкісних випадках можлива поведінка з тенденцією до самоушкодження), галюцинації, дуже рідко - деперсоналізація, психотичні реакції (потенційно проявляються в поведінці з тенденцією до самоушкодження).

Органи чуття: нечасті - розлад смаку, розлад зору-нечіткість, зниження гостроти зору, диплопія, особливо в поєднанні з запамороченням і сплутаністю свідомості); рідко - шум у вухах, порушення нюху, включаючи аносмию, дуже рідко - втрата смакової чутливості.

Розлади кровообігу та лімфатичної системи: нечасто - анемія, лейкопенія (включаючи нейтропенію), тробоцитопения, тромбоцитоз, подовження ПЧ і зменшення МНВ, рідко - зміна концентрації тромбопластину; дуже рідко - підвищення концентрації протромбіну і зменшення МНВ, зміна концентрації протромбіну і МНВ.

Опорно-рухова система: нечасті - артралгія, міалгія, рідко - тендиніт, підвищення м'язового тонусу і судоми, дуже рідко - розриви сухожиль, артрити, розлад ходи внаслідок пошкодження опорно-рухової системи.

Сечостатева система: часто - кандидозна суперінфекція, вагініт; нечасто - дегідратація (спричинена діареєю або зменшенням прийому рідини); рідко - порушення функції нирок, ниркова недостатність (внаслідок дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок).

Шкіра та підшкірні тканини: дуже рідко - бульозні шкірні реакції (наприклад, синдром Стівенса-Джонсона або потенційно небезпечний для життя токсичний епідермальний некроліз).

Алергічні реакції: нечасто - кропив'янка, свербіж, висип, еозинофілія, рідко - анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк (у т. ч. потенційно загрожує життю набряк гортані), дуже рідко - анафілактичний шок (у т. ч. загрожує життю).

Організм у цілому: нечасті - загальне нездужання (у т. ч. симптоми поганого самопочуття, неспецифічний біль і пітливість); рідко - набряки.

Лабораторні показники: гіперліпідемія, гіперглікемія, гіперурикемія.

Частота розвитку наступних побічних ефектів при застосуванні ступінчастої терапії моксифлоксацином (при в/в введення препарату з наступним прийомом внутрішньо) вище, ніж при прийомі препарату всередину: часто - підвищення рівня ГГТ; нечасто - шлуночкова тахіаритмія, гіпотензія, набряки, псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), судомні напади з різними клінічними проявами (в т. ч. «grand mal»напади), галюцинації, печінкова недостатність і порушення функції нирок у результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.

Під час терапії фторхінолонами можуть розвиватися запалення і розрив сухожилля, особливо у літніх хворих та у пацієнтів, які паралельно отримують ГКС. За перших ознак болю або запалення сухожиль хворі повинні припинити лікування і иммобилизировать уражену кінцівку. Існує пряма залежність між підвищенням концентрації моксифлоксацину і збільшенням інтервалу Q-T (ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes). Внаслідок цього не слід перевищувати рекомендовані дози (400 мг) і скорось інфузії (не менше 60 хв). У разі розвитку тяжкої діареї на фоні лікування препарат слід відмінити.

Антациди, мінеральні речовини, полівітаміни погіршують абсорбцію (внаслідок утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами) і знижують концентрацію моксифлоксацину у плазмі (одночасний прийом можливий з інтервалом 4 год до або 2 год після прийому моксифлоксацину). Одночасне застосування з ін. хінолонами збільшує ризик подовження інтервалу Q-T. Ранітидин знижує всмоктування моксифлоксацину. Не взаємодіє з пробенецидом, варфарином, пероральними контрацептивами, теофіліном, глібенкламідом, морфіном, ітраконазолом. Незначно впливає на фармакокінетичні параметри дигоксину. ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДИ збільшують ризик розвитку тендовагинита або розриву сухожилля.

Не відзначено будь-яких побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину в дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом понад 10 днів. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Використання активованого вугілля для лікування передозування при внутрішньовенному способі введення препарату має дуже обмежене значення.

У захищеному від вологи місці, при температурі 8-25 °C.

5 років.