Купить Аэприн р-р для в/в и п/к вв 10 000ме шпр комп игл 1мл №1
- Доставка Новою Поштою
- Готівкою при отриманні
- Visa, Mastercard
Аэприн
Раствор для внутривенного и подкожного введения
1 шприц содержит эпоэтин альфа 10000 МЕ
1 шприц
Аэприн - средство, стимулирующее эритропоэз, активирует митоз, стимулирует образование эритроцитов из клеток-предшественников эритроцитарного ряда. Очищенный гликопротеин, синтезируется в клетках млекопитающих, в которые встроен ген, кодирующий эритропоэтин человека. По биологическим и иммунологическим свойствам идентичен эритропоэтину человека, выделяемому из мочи. Приводит к повышению гематокрита и Hb, улучшению кровоснабжения тканей и работы сердца. Наиболее выраженный эффект при анемиях, обусловленных хроническими заболеваниями почек. Повышение показателя гематокрита проявляется через 4 нед после начала лечения.
Анемия (для профилактики и лечения): при ХПН у взрослых и детей, в т.ч. находящихся на гемо- или перитонеальном диализе, а также у преддиализных пациентов; у ВИЧ-инфицированных пациентов на фоне лечения зидовудином (при концентрации эндогенного эритропоэтина 500 МЕ/мл или менее); при немиелоидных опухолях (в т.ч. на фоне цитостатической терапии). Подготовка пациентов к операции с ожидаемой массивной кровопотерей (2-4 единицы или 900-1800 мл) без анемии, а также с легкой или средней анемией (Hb 100-130 г/л) для уменьшения потребности в аллогенных гемотрансфузиях и улучшения эритропоэза. Подготовка пациентов с гематокритом 33-39% к обширным хирургическим вмешательствам в рамках предепозитной программы для облегчения сбора аутологичной крови и уменьшения риска, связанного с использованием аллогенных гемотрансфузий (при ожидаемой потребности в переливаемой крови выше, чем количество, которое можно получить без применения эпоэтина альфа).
Гиперчувствительность; парциальная красноклеточная аплазия после ранее проведенной терапии каким-либо эритропоэтином, неконтролируемая артериальная гипертензия; невозможность проведения адекватной антикоагулянтной терапии, беременность, период лактации. В рамках предепозитной программы сбора крови перед хирургическими операциями - тяжелые окклюзионные заболевания коронарных, сонных, мозговых и периферических артерий и их последствия (в т.ч. острый и недавно перенесенный инфаркт миокарда и острое нарушение мозгового кровообращения).
Вводят п/к или в/в. При изменении способа введения препарат вводят в прежней дозе, затем дозу при необходимости корректируют (для достижения одинакового терапевтического эффекта при п/к введении требуется доза на 20-30% меньше, чем при в/в введении). Оптимальная концентрация Hb у пациентов с анемией на фоне ХПН - 100-120 г/л у взрослых и 95-110 г/л у детей. Взрослым, находящимся на перитонеальном диализе, п/к, начальная доза - 50 ЕД/кг 2 раза в неделю. При необходимости дозу увеличивают 1 раз в 4 нед на 25 ЕД/кг до достижения оптимальной концентрации Hb. Поддерживающая доза - 25-50 ЕД/кг 2 раза в неделю. Взрослым преддиализным пациентам начальная доза - п/к 50 ЕД/кг или в/в 3 раза в неделю. При необходимости разовую дозу увеличивают 1 раз в 4 нед на 25 ЕД/кг до достижения оптимальной концентрации Hb. Поддерживающая доза - 17-33 ЕД/кг 3 раза в неделю. Детям, находящимся на гемодиализе, начальная доза - 50 ЕД/кг 3 раза в неделю. При необходимости разовую дозу повышают 1 раз в 4 нед на 25 ЕД/кг до достижения оптимальной концентрации Hb. Поддерживающая доза у детей с массой тела менее 10 кг - 75-150 ЕД/кг (в среднем 100 ЕД/кг), 10-30 кг - 60-150 ЕД/кг (в среднем 75 ЕД/кг), более 30 кг - 30-100 ЕД/кг (в среднем 33 ЕД/кг). Пациентам с исходной тяжелой анемией (Hb менее 68 г/л) требуется большая поддерживающая доза, чем с более легкой анемией. У онкологических пациентов оптимальный Hb должен составлять 120 г/л. Для лечения и профилактики анемии вводят п/к 3 раза в неделю в начальной разовой дозе - 150 ЕД/кг. Если после 4 нед терапии повышение Hb составляет менее 10 г/л, то в последующие 4 нед дозу увеличивают до 300 ЕД/кг. Если в течение 4 нед повышение Hb составляет менее 10 г/л, препарат следует отменить. Если Hb повышается более чем на 20 г/л в течение 4 нед, дозу уменьшают на 25%. Если Hb превышает 140 г/л, лечение приостанавливают до его снижения до 120 г/л и затем продолжают терапию, снизив дозы на 25%. ВИЧ-инфицированные пациенты, принимающие зидовудин (при концентрации эндогенного эритропоэтина не менее 500 МЕ/мл): начальная доза - 100 ЕД/кг 3 раза в неделю п/к или в/в в течение 8 нед. При необходимости разовую дозу повышают 1 раз в 4 нед на 50-100 ЕД/кг при той же частоте введения. При отсутствии эффекта от введения препарата в дозе 300 ЕД/кг 3 раза в неделю дальнейшая терапия нецелесообразна. Поддерживающая доза должна обеспечивать гематокрит в пределах 30-35%. Если он превышает 40%, применение препарата следует прекратить до его снижения до 36%. При возобновлении терапии доза должна быть снижена на 25%. Hb у ВИЧ-инфицированных пациентов, получающих терапию зидовудином, не должен превышать 120 г/л. Для пациентов перед хирургическими вмешательствами с использованием аутологичной крови - 600 ЕД/кг 2 раза в неделю. При необходимости меньшей стимуляции эритропоэза - 150-300 ЕД/кг 2 раза в неделю. Курс лечения - 3 нед. Забор крови осуществляется при величине гематокрита 33% или более и/или Hb 110 г/л и более. Пациентам в пред- и операционном периоде, не участвующим в программе сбора аутологичной крови, - п/к 600 ЕД/кг в неделю на протяжении 3 нед, предшествующих операции (21, 14, 7 день перед операцией), и в день операции. Если предоперационный период следует сократить, то вводят ежедневно по 300 ЕД/кг в течение 10 дней до операции, в день операции и в течение 4 дней после операции.
Гриппоподобная симптоматика (в начале лечения): головокружение, сонливость, лихорадочное состояние, головная боль, миалгия, артралгия. Аллергические реакции: кожная сыпь (слабо или умеренно выраженная), экзема, крапивница, зуд, ангионевротический отек. Со стороны ССС: дозозависимое повышение АД, ухудшение течения артериальной гипертензии (чаще всего у пациентов с ХПН), в отдельных случаях - гипертонический криз, резкое повышение АД с симптомами энцефалопатии (головная боль, спутанность сознания) и генерализованными тонико-клоническими судорогами. Со стороны органов кроветворения: тромбоцитоз, в отдельных случаях - тромбозы шунта (у пациентов на гемодиализе со склонностью к артериальной гипотензии или с аневризмой, стенозом и т.д.), аплазия эритроцитарного ростка. Местные реакции: гиперемия, жжение, слабая или умеренная болезненность в месте введения (чаще возникают при п/к введении). Со стороны лабораторных показателей: снижение концентрации ферритина в сыворотке, при уремии - гиперкалиемия, гиперфосфатемия. Прочие: осложнения, связанные с нарушением дыхания или со снижением АД; иммунные реакции (индукция образования антител), обострение порфирии.
Во время лечения необходимо еженедельно контролировать АД и проводить общий анализ крови (включая тромбоциты, гематокрит, ферритин). В пред- и послеоперационном периоде Hb следует контролировать чаще, если исходный составлял менее 140 г/л. Необходимо помнить, что эпоэтин альфа при лечении анемии не заменяет гемотрансфузию, но снижает необходимость ее повторного применения. У больных с контролируемой артериальной гипертензией или тромботическими осложнениями в анамнезе может потребоваться повышение дозы гипотензивных ЛС и антикоагулянтов соответственно. При назначении пациентам с печеночной недостаточностью возможно замедление метаболизма эпоэтина альфа и выраженное усиление эритропоэза. Безопасность применения препарата у этой категории пациентов не установлена. Хотя препарат стимулирует эритропоэз, нельзя полностью исключить возможность воздействия эпоэтина альфа на рост некоторых типов опухолей, в т.ч. костного мозга. Следует учитывать возможность того, что предоперационное повышение Hb может служить предрасполагающим фактором к развитию тромботических осложнений. Перед проведением планового хирургического вмешательства пациенты должны получать адекватную профилактическую антиагрегантную терапию. В пред- и послеоперационном периоде не рекомендуют назначать пациентам с исходным Hb более 150 г/л. У взрослых пациентов с ХПН и клинически выраженной ИБС или ХСН Hb не должен превышать 100-120 г/л. Перед началом лечения следует исключить возможные причины неадекватной реакции на препарат (дефицит Fe, фолиевой кислоты, цианокобаламина, тяжелое отравление Al3+, сопутствующие инфекции, воспалительные процессы и травмы, скрытые кровотечения, гемолиз, фиброз костного мозга различной этиологии) и при необходимости скорректировать лечение. До начала лечения следует оценить запасы железа в организме. У большинства больных с ХПН, у онкологических и ВИЧ-инфицированных пациентов концентрация ферритина в плазме уменьшается одновременно с увеличением гематокрита. Концентрацию ферритина необходимо определять в течение всего курса лечения. Если она составляет менее 100 нг/мл, рекомендуется заместительная терапия препаратами Fe для приема внутрь из расчета 200-300 мг/сут (100-200 мг/сут для детей). Пациенты, сдающие аутологичную кровь и находящиеся в пред- или послеоперационном периоде, должны также получать адекватное количество Fe внутрь в дозе 200 мг/сут. У пациентов с ХПН коррекция анемии может вызвать улучшение аппетита и увеличение всасывания K+ и белков. Может потребоваться периодическая коррекция параметров диализа для поддержания концентрации мочевины, креатинина и K+ в пределах нормы. У пациентов с ХПН необходимо контролировать электролиты в сыворотке крови. По имеющимся данным, применение эпоэтина альфа у преддиализных пациентов не ускоряет прогрессирование ХПН. Из-за повышения гематокрита часто требуется увеличить дозу гепарина во время гемодиализа. При неадекватной гепаринизации возможны закупорка диализной системы, тромбоз шунтов, особенно у больных с тенденцией к гипотензии или с осложнениями артериовенозной фистулы (стеноз, аневризма и др.). У таких больных рекомендуется ранняя ревизия шунта и своевременная профилактика тромбозов (например, АСК). Применение при беременности и в период лактации возможно только в тех случаях, когда потенциальная польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Неизвестно, выделяется ли эпоэтин альфа с грудным молоком. При применении у женщин репродуктивного возраста с анемией на фоне ХПН возможно возобновление менструаций. Пациентку следует предупредить о возможности наступления беременности и необходимости применения надежных методов контрацепции до начала терапии. В экспериментальных исследованиях на крысах и кроликах не обнаружено тератогенное действие при в/в введении в дозах до 500 ЕД/кг массы тела в сутки; в более высоких дозах отмечено слабое, статистически незначимое снижение фертильности. При исследовании хронической токсичности (на крысах и собаках) эпоэтина альфа выявлено развитие субклинического фиброза тканей костного мозга. В ходе 13 нед исследования у собак, которым п/к или в/в вводили препарат в дозе 80, 240 или 520 ЕД/кг/сут, развилась анемия без или с признаками гипоплазии костного мозга. В связи с тем что эпоэтин альфа является гликопротеином человека, признано, что эти изменения могли быть вызваны действием антител к эпоэтину альфа. Аналогичные явления отмечались в отдельных случаях при использовании препарата в ветеринарной практике и объяснялись появлением антител к эпоэтину альфа. Исследований канцерогенности не проводилось. Эпоэтин альфа не вызывает мутаций генов у бактерий (тест Эймса), хромосомных аберраций в клетках млекопитающих, микронуклии у мышей, а также мутаций генов в локусе HGRT. В период лечения, до установления оптимальной поддерживающей дозы пациентам с ХПН, необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и занятии др. потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций (увеличение риска повышения АД в начале терапии). Пациентов можно переводить с одного стимулятора на другой только по согласованию с лечащим врачом.
Снижает концентрацию циклоспорина из-за увеличения степени связывания его с эритроцитами (может возникнуть необходимость в коррекции дозы циклоспорина). Фармацевтически несовместим с растворами др. ЛС.
Аэприн
Розчин для внутрішньовенного та підшкірного введення
1 шприц містить эпоэтин альфа 10000 МО
1 шприц
Аэприн - засіб, що стимулює еритропоез, активує мітоз, стимулює утворення еритроцитів із клітин-попередників еритроцитарного ряду. Очищений глікопротеїн, що синтезується в клітинах ссавців, в які вбудований ген, що кодує еритропоетин людини. За біологічними і імунологічними властивостями ідентичний эритропоэтину людини, що його виділяє з сечі. Призводить до підвищення гематокриту і Hb, поліпшенню кровопостачання тканин і роботи серця. Найбільш виражений ефект при анеміях, обумовлених хронічними захворюваннями нирок. Підвищення показника гематокриту проявляється через 4 тижні після початку лікування.
Анемія (для профілактики та лікування): при ХНН у дорослих і дітей, в т. ч. які перебувають на гемо - або перитонеальному діалізі, а також у преддиализных пацієнтів; у ВІЛ-інфікованих пацієнтів на тлі лікування зидовудином (при концентрації ендогенного еритропоетину 500 МО/мл або менше); при немиелоидных пухлинах (у т.ч. на фоні цитостатичної терапії). Підготовка пацієнтів до операції з очікуваною масивною крововтратою (2-4 одиниці або 900-1800 мл) без анемії, а також з легкої або середньої анемією (Hb 100-130 г/л) для зменшення потреби в алогенних гемотрансфузіях та поліпшення еритропоезу. Підготовка пацієнтів з гематокритом 33-39% до обширних хірургічних втручань в рамках предепозитной програми для полегшення збирання аутологічної крові та зменшення ризику, пов'язаного з використанням алогенних гемотрансфузій (при очікуваній потреби у переливається крові вище, ніж кількість, яку можна отримати без застосування епоетину-альфа).
Гіперчутливість; парціальна красноклеточная аплазія після раніше проведеної терапії яким-небудь эритропоэтином, неконтрольована артеріальна гіпертензія; неможливість проведення адекватної антикоагулянтної терапії, вагітність, період лактації. В рамках предепозитной програми збору крові, перед хірургічними операціями - важкі оклюзійні захворювання коронарних, сонних, мозкових і периферичних артерій та їх наслідки (у т. ч. гострий і нещодавно перенесений інфаркт міокарда та гостре порушення мозкового кровообігу).
Вводять п/к або в/в. При зміні способу введення препарат вводять у попередній дозі, потім дозу при необхідності коригують (для досягнення однакового терапевтичного ефекту при п/к введенні потрібна доза на 20-30% менше, ніж при в/в введенні). Оптимальна концентрація Hb у пацієнтів з анемією на тлі ХНН - 100-120 г/л у дорослих і 95-110 г/л у дітей. Дорослим, які перебувають на перитонеальному діалізі, п/к, початкова доза - 50 ОД/кг 2 рази на тиждень. При необхідності дозу збільшують 1 раз в 4 тижні на 25 ОД/кг до досягнення оптимальної концентрації Hb. Підтримуюча доза - 25-50 ОД/кг 2 рази на тиждень. Дорослим преддиализным пацієнтам початкова доза - п/до 50 ОД/кг або в/в 3 рази на тиждень. При необхідності разову дозу збільшують 1 раз в 4 тижні на 25 ОД/кг до досягнення оптимальної концентрації Hb. Підтримуюча доза - 17-33 ОД/кг 3 рази на тиждень. Дітям, які перебувають на гемодіалізі, початкова доза - 50 ОД/кг 3 рази на тиждень. При необхідності разову дозу підвищують 1 раз в 4 тижні на 25 ОД/кг до досягнення оптимальної концентрації Hb. Підтримуюча доза у дітей з масою тіла менше 10 кг - 75-150 ОД/кг (в середньому 100 ОД/кг), 10-30 кг - 60-150 ОД/кг (в середньому 75 ОД/кг), більш 30 кг - 30-100 ОД/кг (в середньому 33 ОД/кг). Пацієнтам з вихідної тяжкою анемією (Hb менше 68 г/л) потрібна більша підтримуюча доза, ніж з більш легкою анемією. В онкологічних пацієнтів оптимальний Hb повинен становити 120 г/л. Для лікування та профілактики анемії вводять п/к 3 рази в тиждень в початковій разовій дозі - 150 ОД/кг, Якщо після 4 тижнів терапії підвищення Hb становить менше 10 г/л, то в наступні 4 тижні дозу збільшують до 300 ОД/кг Якщо протягом 4 тижнів підвищення Hb становить менше 10 г/л, препарат слід відмінити. Якщо Hb підвищується більш ніж на 20 г/л протягом 4 тижнів, дозу зменшують на 25%. Якщо Hb перевищує 140 г/л, лікування припиняють до його зниження до 120 г/л і потім продовжують терапію, знизивши дози на 25%. ВІЛ-інфіковані пацієнти, які приймають зидовудин (при концентрації ендогенного еритропоетину більше 500 МО/мл): початкова доза - 100 ОД/кг 3 рази на тиждень п/к або в/в протягом 8 тижнів. При необхідності разову дозу підвищують 1 раз в 4 тижні на 50-100 ОД/кг при тій же частоті введення. При відсутності ефекту від введення препарату в дозі 300 ОД/кг 3 рази в тиждень подальша терапія недоцільна. Підтримуюча доза повинна забезпечувати гематокрит в межах 30-35%. Якщо він перевищує 40%, застосування препарату слід припинити до його зниження до 36%. При поновленні терапії доза повинна бути знижена на 25%. Hb у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують терапію зидовудином, не повинен перевищувати 120 г/л. Для пацієнтів перед хірургічними втручаннями з використанням аутологічної крові - 600 ОД/кг 2 рази на тиждень. При необхідності меншою стимуляції еритропоезу - 150-300 ОД/кг 2 рази на тиждень. Курс лікування - 3 тиж. Забір крові здійснюється за величиною гематокриту 33% або більше і/або Hb 110 г/л і більше. Пацієнтам у перед - та операційному періоді, які не беруть участі у програмі збирання аутологічної крові, - п/к 600 ОД/кг на тиждень протягом 3 тижнів, які передують операції (21, 14, 7-й день перед операцією) та в день операції. Якщо передопераційний період слід скоротити, то вводять щодня по 300 ОД/кг протягом 10 днів до операції, в день операції та протягом 4 днів після операції.
Гриппоподобная симптоматика (на початку лікування): запаморочення, сонливість, гарячковий стан, головний біль, міалгія, артралгія. Алергічні реакції: шкірний висип (слабко або помірно виражена), екзема, кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк. З боку ССС: дозозалежне підвищення артеріального тиску, погіршення перебігу артеріальної гіпертензії (найчастіше у пацієнтів з ХНН), в окремих випадках - гіпертонічний криз, різке підвищення артеріального тиску з симптомами енцефалопатії (головний біль, сплутаність свідомості) та генералізованими тоніко-клонічними судомами. З боку органів кровотворення: тромбоцитоз, в окремих випадках - тромбози шунта (у пацієнтів на гемодіалізі зі схильністю до артеріальної гіпотензії або з аневризмою, стенозом і т. д.), аплазія еритроцитарного паростка. Місцеві реакції: гіперемія, печіння, слабка або помірна болючість у місці введення (частіше виникають при п/к введення). З боку лабораторних показників: зниження концентрації феритину в сироватці, при уремії - гіперкаліємія, гіперфосфатемія. Інші: ускладнення, пов'язані з порушенням дихання або зі зниженням ПЕКЛО; імунні реакції (індукція утворення антитіл), загострення порфірії.
Під час лікування необхідно щотижня контролювати АТ і проводити загальний аналіз крові (включаючи тромбоцити, гематокрит, феритин). В перед - і післяопераційному періоді Hb слід контролювати частіше, якщо вихідний становив менше 140 г/л. Необхідно пам'ятати, що эпоэтин альфа при лікуванні анемії не замінює гемотрансфузию, але знижує необхідність її повторного застосування. У хворих з контрольованою артеріальною гіпертензією або тромботичними ускладненнями в анамнезі може знадобитися підвищення дози гіпотензивних ЛЗ та антикоагулянтів відповідно. При призначенні пацієнтам з печінковою недостатністю можливо уповільнення метаболізму епоетину альфа і виражене посилення еритропоезу. Безпека застосування препарату у цієї категорії пацієнтів не встановлено. Хоча препарат стимулює еритропоез, не можна повністю виключити можливість впливу епоетину альфа на ріст деяких типів пухлин, у т. ч. кісткового мозку. Слід враховувати можливість того, що передопераційне підвищення Hb може служити фактором, що приводить до розвитку тромботичних ускладнень. Перед проведенням планового хірургічного втручання пацієнти повинні отримувати адекватну профілактичну антиагрегантну терапію. В перед - і післяопераційному періоді не рекомендують призначати пацієнтам з вихідним Hb більше 150 г/л У дорослих пацієнтів з ХНН і клінічно вираженою ІХС або ХСН Hb не повинен перевищувати 100-120 г/л. Перед початком лікування слід виключити можливі причини неадекватної реакції на препарат (дефіцит Fe, фолієвої кислоти, ціанокобаламіну, важке отруєння Al3 , супутні інфекції, запальні процеси та травми, приховані кровотечі, гемоліз, фіброз кісткового мозку різної етіології) і при необхідності скоригувати лікування. До початку лікування слід оцінити запаси заліза в організмі. У більшості хворих з хронічною нирковою недостатністю, в онкологічних та ВІЛ-інфікованих пацієнтів концентрація феритину в плазмі зменшується одночасно зі збільшенням гематокриту. Концентрацію феритину необхідно визначати протягом всього курсу лікування. Якщо вона становить менше 100 нг/мл, рекомендується замісна терапія препаратами Заліза для прийому всередину з розрахунку 200-300 мг/добу (100-200 мг/добу для дітей). Пацієнти, що здають аутологичную кров та перебувають у перед - або післяопераційному періоді, повинні отримувати адекватну кількість Fe всередину в дозі 200 мг/добу. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю корекція анемії може викликати поліпшення апетиту та збільшення всмоктування K і білків. Може знадобитися періодична корекція параметрів діалізу для підтримання концентрації сечовини, креатиніну і K в межах норми. У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю необхідно контролювати електроліти у сироватці крові. За наявними даними, застосування епоетину альфа у преддиализных пацієнтів не прискорює прогресування ХНН. Через підвищення гематокриту часто потрібно збільшити дозу гепарину під час гемодіалізу. При неадекватній гепаринизации можливі закупорка діалізної системи, тромбоз шунтів, особливо у хворих з тенденцією до гіпотензії або з ускладненнями артеріовенозної фістули (стеноз, аневризма та ін). У таких хворих рекомендується рання ревізія шунта та своєчасна профілактика тромбозів (наприклад, АСК). Застосування при вагітності і в період лактації можливо лише в тих випадках, коли потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється эпоэтин альфа з грудним молоком. При застосуванні у жінок репродуктивного віку з анемією на тлі ХНН можливе відновлення менструацій. Пацієнтку слід попередити про можливість настання вагітності та необхідності застосування надійних методів контрацепції до початку терапії. В експериментальних дослідженнях на щурах і кроликах не виявлено тератогенну дію при в/в введенні у дозах до 500 ОД/кг маси тіла на добу; в більш високих дозах відмічено слабку, статистично незначуще зниження фертильності. При дослідженні хронічної токсичності (на щурах та собаках) епоетину альфа виявлено розвиток субклінічного фіброзу тканин кісткового мозку. В ході 13 тижнів дослідження у собак, яким п/к або в/в вводили препарат у дозі 80, 240 або 520 ОД/кг/добу, розвинулася анемія без або з ознаками гіпоплазії кісткового мозку. У зв'язку з тим що эпоэтин альфа є глікопротеїном людини, визнано, що ці зміни могли бути викликані дією антитіл до эпоэтину альфа. Аналогічні явища відзначалися в окремих випадках при використанні препарату у ветеринарній практиці і пояснювалися появою антитіл до эпоэтину альфа. Досліджень канцерогенності не проводилося. Эпоэтин альфа не викликає мутацій генів у бактерій (тест Еймса), хромосомних аберацій в клітинах ссавців, микронуклии у мишей, а також мутацій генів в локусі HGRT. У період лікування, до встановлення оптимальної підтримуючої дози пацієнтам з хронічною нирковою недостатністю, необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і занятті ін потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій (збільшення ризику підвищення артеріального тиску на початку терапії). Пацієнтів можна переводити з одного стимулятора на інший лише за погодженням з лікуючим лікарем.
Знижує концентрацію циклоспорину через збільшення ступеня зв'язування його з еритроцитами (може виникнути необхідність в корекції дози циклоспорину). Фармацевтично несумісний з розчинами ін ЛЗ.